вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" лютого 2026 р. Справа№ 910/9696/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АТСФ»
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2025
у справі № 910/9696/25 (суддя Турчин С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТСФ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮАІНДАСТРІ»
про стягнення 39 908,34 грн
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішень господарських судів
Товариство з обмеженою відповідальністю «АТСФ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮАІНДАСТРІ» про стягнення 39908,34 грн, з яких 35294,70 грн - заборгованість по сплаті штрафу, 997,14 грн - інфляційні втрати, 3297,40 грн - санкції, 319,10 грн - 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2025 у справі № 910/9696/25 у задоволенні позову відмовлено повністю. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮАІНДАСТРІ» про стягнення витрат на правову допомогу задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «АТСФ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮАІНДАСТРІ» витрати на правову допомогу у сумі 4 655,05 грн. В іншій частині клопотання про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «АТСФ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2025 у справі № 910/9696/25 та прийняти нове рішення яким позов ТОВ «АТСФ» задовольнити повністю. Судові витрати покласти на відповідача.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
На думку скаржника, судом першої інстанції неправильно застосовано положення статей 509, 525, 526, 629 ЦК України та статей 173- 175 ГК України, якими прямо передбачено обов'язок сторін виконувати свої договірні зобов'язання належним чином, відповідно до умов договору, вимог закону, а також принципів добросовісності, розумності та справедливості.
Скаржник вважає, що суд повинен був виходити з того, що обсяг та межі відповідальності сторін у цій справі визначені укладеним між ними договором № ATSF-UA-250122 від 22.01.2025 (надалі за текстом - договір), який має обов'язкову силу для обох сторін та не може тлумачитися довільно. Наявність факту накладення штрафу на митного агента є самостійною підставою для виникнення договірного обов'язку відповідача компенсувати завдані збитки, без необхідності доводити додаткову «вину» в судовому порядку.
Також, на думку скаржника, суд безпідставно дійшов висновку, що класифікаційне рішення Київської митниці № КТ-UA100000-0336-2024 від 14.10.2024, на яке посилається позивач, хоча й було долучене до матеріалів справи та стосується аналогічного товару того самого виробника - ANPING XINBOYUAN WIRE MESH PRODUCTS CO., LTD, не має відношення до спірного митного оформлення товару у 2025 році. Проте, саме це класифікаційне рішення мало бути враховане відповідачем при наданні даних митному брокеру. Приховування відповідачем цього документа призвело до подання декларації з некоректним кодом, що, своєю чергою, спричинило складання Протоколу на працівника позивача, який виступав декларантом. Скаржник звертає увагу на те, що на момент митного оформлення товару нашою компанією, чинним залишалося класифікаційне рішення митного органу, яке передбачало застосування іншого - з вищим рівнем фіскального навантаження - коду УКТ ЗЕД. Саме це рішення, на думку скаржника, мало бути враховане при оформленні, оскільки будь-яке оскарження з боку клієнта ще не завершилося, і відповідне судове рішення від 17.06.2025 про визнання дій митниці протиправними та скасування класифікаційного рішення було отримано вже після оформлення та складання Протоколу на працівника позивача. Судом не оцінено доказів у сукупності, обмежившись формальним висновком, що рішення митниці «не стосується спірного товару». Суд не врахував, що Копичинська І.С. є посадовою особою митного брокера - позивача, а тому штраф, накладений на неї, є фінансовою санкцією проти підприємства у розумінні п. 6.4 договору. Крім того, судом не досліджено факт сплати штрафу та наявність прямого причинного зв'язку між діями відповідача (надання неправдивих даних) і збитками позивача.
Скаржник вказує на те, що у матеріалах справи міститься електронне листування між сторонами, з якого вбачається, що ТОВ «ЮАІНДАСТРІ» погодило зміст митної декларації до моменту її подання митному органу. Зокрема, представник Замовника перевіряв зазначені у декларації дані про товар, його код, найменування, кількість та митну вартість, після чого надіслав підтвердження брокеру щодо готовності подання декларації. Ця обставина, як зазначає скаржник, має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки підтверджує, що відповідач особисто перевірив і схвалив саме ту інформацію, яка стала підставою для митного оформлення.
Скаржник зазначає про те, що посилаючись на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 500/1120/25, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлені цим рішенням обставини мають преюдиційне значення для даної господарської справи, однак, адміністративне рішення встановлювало лише недоведеність митницею правильності кодування товару, а не відсутність порушень або вини з боку ТОВ «ЮАІНДАСТРІ» у наданні недостовірних даних брокеру. Таким чином, суд першої інстанції неправильно розширив преюдиційні межі адміністративного рішення, тобто, рішення адміністративного суду у справі № 500/1120/25 не могло бути використане як преюдиційне у цьому спорі, оскільки воно встановлювало лише законність дій митного органу, але не досліджувало факти, що становлять зміст договірних зобов'язань між ТОВ «АТСФ» та ТОВ «ЮАІНДАСТРІ», і не містить висновків щодо надання відповідачем недостовірних відомостей.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Письмового відзиву на апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду від учасників справи не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/9696/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АТСФ» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2025 у справі № 910/9696/25. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТСФ» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2025 у справі № 910/9696/25 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, надходження матеріалів справи лише 04.12.2025, тимчасові непрацездатності суддів, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/9696/25 розглядалась протягом розумного строку.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, 22.01.2025 між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг митного брокера №ATSF-UA-250122 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого, предметом цього договору є здійснення позивачем, за договором виконавцем, від імені, за дорученням і за рахунок відповідача, за договором замовника, дій, пов'язаних з декларування товарів і транспортних засобів та митним оформленням вантажів замовника, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до порядку, встановленого Митним Кодексом України.
Згідно із п. 1.3 договору, види робіт, об'єми, терміни виконання та вартість робіт узгоджується сторонами під час прийняття позивачем до виконання доручення-заявки відповідача.
Відповідно до п. 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 договору, до обов'язків позивача, серед іншого, належить: за дорученням і за рахунок відповідача здійснювати всі необхідні дії з митного оформлення вантажів відповідача; представляти інтереси відповідача в митних органах України, надавати інформацію та консультацію відповідачу щодо вимог митного законодавства України відносно товарів, які є об'єктом даного договору; здійснювати митне оформлення товарів у повному обсязі і за мінімально можливі строки, у відповідності з діючим законодавством України, на основі замовлення, документів та інформації, наданих відповідачем.
Пунктом 2.1.7. договору сторони погодили, що позивач має право відмовити відповідачу у виконанні доручення по митному оформленню у випадку, коли є підстави вважати, що документи, надані відповідачем, містять заздалегідь неправдиві відомості або мають протиправний характер, чи будуть протирічити встановленому порядку; якщо відповідач не подає необхідні для оформлення документи, відмовляється пред'явити митним органам товари і транспортні засоби, ухиляється від сплати митних платежів, не здійснює своєчасний розрахунок з позивачем.
У пп. 2.2.1. п.2.2. договору визначено, що відповідач зобов'язаний завчасно надавати позивачу доручення-заявку кожного надходження товарів та всі документи встановленої форми, які необхідні для безперешкодного пропуску вантажу через митний кордон України і подальшого митно-брокерського обслуговування. В разі необхідності, надавати пояснення щодо предмету митного оформлення, опис товарів та іншу необхідну інформацію.
Згідно із пп.2.2.5 п.2.2. договору відповідач зобов'язався забезпечувати позивачу доступ до товарів, що підлягають декларуванню та митному оформленню, у випадку необхідності митного огляду.
У пункті 6.3. договору сторони погодили, що відповідач несе відповідальність за достовірність даних, зазначених ним в заявці-дорученні та в документах, що додаються до неї.
Відповідно до п. 6.4, 6.5 договору у разі застосування до позивача або до його посадових осіб фінансових санкцій, штрафів, інших видів фінансової відповідальності, передбачених Митним кодексом України та іншими нормативними актами України, у зв'язку з наданням відповідачем неповної та/або недостовірної інформації та документів, здійснення інших порушень з боку відповідача, а також у зв'язку з несвоєчасним наданням відповідачем необхідних для митного оформлення документів та інформації, відповідач несе відповідальність перед позивачем у вигляді штрафу у розмірі суми, що дорівнює сумі фінансової санкції застосованої до позивача, або суми штрафу, накладеного на декларанта-працівника позивача, або сум інших видів фінансової відповідальності, застосованих до виконавця або його працівників за даним випадком. Аналогічно, у разі застосування фінансових санкцій до відповідача зі сторони третіх осіб по вині позивача, останній несе відповідальність в розмірі суми, що дорівнює фінансовим санкціям. Позивач не несе відповідальність, якщо в наслідок проведення камеральної перевірки (аудиту митних операцій), після завершення митного оформлення, відбулося коригування митним чи іншим контролюючим органом коду УКТЗЕД/ інші коригування, що несуть за собою збільшення митних платежів, якщо вся інформація в процесі митного оформлення була подана вірно та узгоджена із відповідачем. Доплату митних платежів в такому випадку та оплату можливих штрафних санкцій, або компенсацію таких штрафних санкцій, що були застосовані на декларанта, здійснює відповідач.
Згідно із п. 6.6 договору, що за несвоєчасну оплату відповідачем послуг позивача та/або несвоєчасному відшкодуванні сум митних платежів, в разі відсутності попередньої письмової домовленості про перенесення строку платежу, відповідач виплачує позивачу пеню (штраф) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору, 30.01.2025 агент з митного оформлення позивача - Копичинська Ірина Сергіївна, подала в митне оформлення товарів відповідача митну декларацію ІМ40ДЕ до відділу митного оформлення №3 митного посту «Тернопіль» Тернопільської митниці. Митній декларації присвоєно реєстраційний №25UA403070000818U0.
10.02.2025 інспектором відділу управління боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Тернопільської митниці було складено протокол про порушення Копчинською І.С. митних правил №0005/UA403000/2025, передбачених статтею 485 Митного кодексу України.
У протоколі зазначено, що « 30.01.2025 агентом з митного оформлення Копичинською І.С., у графі 31 митної декларації заявлено наступний опис товарів: «Металоконструкції зварні (решітки), марка сталі ASTM A36: Serrated Steel Grating 2000x1000mm, Hot galvanized 275 шт. (гарячеоцинкована сталева решітка, рифлена, тип торця закритий; розмір листа 2000х1000 мм; розмір несучої полоси 40х3 мм; довжина несучої полоси 2000 мм; діаметр прутка, що з'єднує несучі полоси 5 мм; розмір комірки 34х38 мм; крок опорної планки 34 мм; крок поперечини 38 мм; тип поперечини 5х5 мм; кручена планка довжиною 1000 мм; покриття не менше 60 мікрон.); Serrated Steel Grating 1000x750 mm, Hot galvanized 150 шт. (гарячеоцинкована сталева решітка, рифлена, 1000х750 мм., тип торця закритий; розмір листа 1000х750 мм; розмір несучої полоси 40х3 мм; довжина несучої полоси 1000 мм; діаметр прутка, що з'єднує несучі полоси 5 мм; розмір комірки 34х38 мм; крок опорної планки 34 мм; крок поперечини 38 мм; тип поперечини 5х5 мм; кручена планка довжиною 750 мм; покриття не менше 60 мікрон.), призначені для власного виробництва як основа для настилу проїжджої частини конструкції мобільних і стаціонарних рамп. Для цивільного використання. Виробник: ANPING XINBOYUAN WIRE MESH PRO DUCTS CO.,LTD. Країна виробництва:CN.
За результатами опрацювання: фотокарток товару здійснених під час митного огляду, основних правил інтерпретації класифікації товарів 1-6, пояснень до товарних позицій: 7308, 7326 УКТЗЕД, а також зарахуванням попереднього рішення Київської митниці про визначення коду товару від 14.10.2024 №КТ-UA100000-0336-2024 на ідентичний товар, підрозділом Тернопільської митниці винесено кваліфікаційне рішення від 05.02.2025 КТ-UA403000-0010-2025, згідно якого змінено опис та код товарів згідно УКТЗЕД, а саме: «Вироби з чорних металів у вигляді металевих зварних решіток. Призначені для використання як основа настилу проїжджої частини конструкції мобільних та стаціонарних рамп: Serrated Steel Grating 2000x1000mm, Hot galvanized (гарячеоцинкована сталева решітка, рифлена, тип торця закритий; розмір листа 2000х1000 мм; розмір несучої полоси 40х3 мм; довжина несучої полоси 2000 мм; діаметр прутка, що з'єднує несучі полоси 5 мм; розмір комірки 34х38 мм; крок опорної планки 34 мм; крок поперечини 38 мм; тип поперечини 5х5 мм; кручена планка довжиною 1000 мм; покриття не менше 60 мікрон.) 275 шт.; Serrated Steel Grating 1000x750 mm, Hot galvanized (гарячеоцинкована сталева решітка, рифлена, 1000х750 мм., тип торця закритий; розмір листа 1000х750 мм; розмір несучої полоси 40х3 мм; довжина несучої полоси 1000 мм; діаметр прутка, що з'єднує несучі полоси 5 мм; розмір комірки 34х38 мм; крок опорної планки 34 мм; крок поперечини 38 мм; тип поперечини 5х5 мм; кручена планка довжиною 750 мм; покриття не менше 60 мікрон.) 150 шт.; Марка сталі: ASTM A36. Виробник: ANPING XINBOYUAN WIRE MESH PRO DUCTS CO.,LTD. Код згідно УКТЗЕД 7326909890.»
В протоколі вказано, що агент з митного оформлення Копичинська І.С. з метою ухилення від сплати митних платежів в повному обсязі, заявила недостовірні відомості про товар у графах 31 (опис) та 33 (код згідно УКТ ЗЕД) митної декларації.
12.02.2025 між Копчинською І.С. та Тернопільською митницею укладено мирову угоду про припинення провадження у справі про порушення митних правил, за умовами якої Копчинська І.С. визнала факт порушення митних правил та зобов'язалася сплатити до державного бюджету штраф у сумі 35 294,70 грн.
Штраф у розмірі 35 294,70 грн сплачений до державного бюджету, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції №14 від 05.03.2025.
Позивач вказує на те, що відповідач надав йому недостовірну та не повну інформацію для митного оформлення товарів, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний здійснити відшкодування суми 35 294,70 грн, яка була сплачена позивачем як штраф за порушення митних правил.
Також, на підставі ст. 625 ЦК України на суму збитків позивачем нараховані інфляційні втрати у сумі 997,14 грн та 3% річних у сумі 319,10 грн, а також пеню у розмірі 3 297,40 грн, на підставі п.6.6. договору.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України (в редакції, чинній станом на виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 416 Митного кодексу України митний брокер - це підприємство, що надає послуги з декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний брокер провадить митну брокерську діяльність у будь-якому митному органі України.
Відповідно до ст. 318 Митного кодексу України, взаємовідносини митного брокера з особою, яку він представляє, визначаються відповідним договором.
Згідно з п. 3 Розділу ІІ Правил провадження митної брокерської діяльності та порядок контролю за її провадженням затверджених Наказом Міністерства фінансів України № 517 від 27.09.2021, відповідно до частини першої статті 417 Митного кодексу України, відносини митного брокера з особою, яку він представляє, визначаються відповідним договором. Для надання послуг з декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, договір укладається безпосередньо між митним брокером і декларантом або уповноваженою ним особою.
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору обов'язком відповідача було, зокрема, надання позивачу доручення-заявки кожного надходження товарів та всі документи встановленої форми, які необхідні для безперешкодного пропуску вантажу через митний кордон України і подальшого митно-брокерського обслуговування; в разі необхідності, надання пояснення щодо предмету митного оформлення, опис товарів та іншої необхідної інформації.
У свою чергу за змістом укладеного договору до обов'язків позивача, серед іншого, належало: за дорученням і за рахунок відповідача здійснити всі необхідні дії з митного оформлення вантажів замовника; представляти інтереси відповідача в митних органах України, надавати інформацію та консультацію відповідачу щодо вимог митного законодавства України відносно товарів, які є об'єктом даного договору; здійснити митне оформлення товарів у повному обсязі і за мінімально можливі строки, у відповідності з діючим законодавством України, на основі замовлення, документів та інформації, наданих відповідачем.
Водночас, позивач має право відмовити відповідачу у виконанні доручення по митному оформленню у випадку, зокрема, коли є підстави вважати, що документи, надані відповідачем, містять заздалегідь неправдиві відомості або мають протиправний характер, чи будуть протирічити встановленому порядку; якщо відповідач не подає необхідні для оформлення документи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Статтею 335 Митного кодексу України встановлено перелік документів та відомостей, необхідних для митного контролю.
Відповідно до ст.258 Митного кодексу України, під митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, розуміється митна декларація, що містить обсяг відомостей (даних), достатній для завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у заявлений митний режим. Оформлення митним органом митної декларації, заповненої у звичайному порядку, є випуском товарів у заявлений митний режим.
Окрім того, ч. 2 ст. 266 Митного кодексу України визначено, що перед подачею митної декларації декларант має право з дозволу митного органу здійснювати фізичний огляд товарів з метою перевірки їх відповідності опису (відомостям), зазначеному у товаросупровідних документах, брати проби та зразки товарів.
Таким чином, під час оформлення декларації, позивач мав право зокрема, здійснити фізичний огляд товарів з метою перевірки їх відповідності опису (відомостям), зазначеного у замовленні, документів та інформації, наданих замовником.
Тобто, з урахуванням погоджених сторонами умов укладеного договору, позивач приступив до виконання умов договору без наявних заперечень чи зауважень щодо документів та відомостей, наданих відповідачем, подав до органу митного контролю митну декларації та вчинив всі необхідні дії для здійснення процедури митного оформлення товарів, які ввозились відповідачем на територію України.
Доказів наявності заперечень чи зауважень позивача щодо документів та відомостей, наданих відповідачем, позивачем не надано, відсутні такі докази і у матеріалах справи.
Крім того, позивач не надав суду доказів того, що відповідачем не надано переліку документів необхідних для здійснення митного оформлення, визначених у статтях 53, 335 Митного кодексу України. Доказів звернень позивача до відповідача про надання пояснень щодо предмету митного оформлення, опису товарів та інших необхідних документів та інформації, позивачем також не надано.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що класифікаційне рішення КТ-ГФ100000-0336-2024 від 14.10.2024, на яке посилається позивач, прийняте Київською митницею у 2024 році, на аналогічний товар, та відповідно не стосується спірного митного оформлення товару у 2025 році.
Відповідач, в свою чергу, заперечив факт попереднього погодження ним митної декларації, а документ під назвою «направлені документи від ТОВ «ЮАІНДАСТРІ» 29.01.2025 в 12.03», наданий позивачем на підтвердження доводів про те, що позивач надіслав підготовлену декларацію відповідачу, а останній її погодив, не може вважатися належним доказом, оскільки вказаний документ не є роздруківкою з електронної пошти та створений шляхом комбінування (редагування/об'єднання) окремих фрагментів інформації, текстових елементів, а не сформований безпосередньо в електронній поштовій системі.
Так, при перевірці правильності класифікації та кодування товарів, з урахуванням фактично встановлених відомостей під час проведення митного огляду товарів, уповноваженими особами Тернопільської митниці було прийнято рішення про визначення коду товару УКТ ЗЕД - 7326909890 (ставка мита 5 %), що є відмінним від коду УКТ ЗЕД визначеного особою яка подала митну декларацію, а саме: 7308909800.
Тобто, отримавши митну декларацію №25UA403070000818U0, уповноважені особи Тернопільської митниці встановили, що агентом з митного оформлення позивачем - товариством, що здійснює митне оформлення товарів, які переміщуються через митний кордон України відповідачем, зазначено недостовірні відомості про товар у графах 31 (опис) та 33 (код згідно УКТ ЗЕД) митної декларації, у зв'язку із чим, здійснено порушення митних правил, передбачене статтею 485 Митного кодексу України.
Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 4 МК України, митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Пунктом 2 ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, передбачено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
За приписами ст.256 Митного кодексу України, відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження. Рішення про відмову у митному оформленні приймається в межах строку, відведеного статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення.
Відповідно до ст. 459 Митного кодексу України, адміністративна відповідальність за порушення митних правил встановлюється цим Кодексом. Суб'єктами адміністративної відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а при вчиненні порушень митних правил підприємствами - посадові особи цих підприємств.
Статтею 485 Митного кодексу України визначено, що заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою митному органу документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від 50 до 150 відсотків несплаченої суми митних платежів.
Зі змісту протоколу про порушення Копчинською І.С. митних правил №0005/UA403000/2025 вбачається, що порушення митних правил агентом з митного оформлення ТОВ «АТСФ» встановлено на підставі, зокрема, кваліфікаційного рішення від 05.02.2025 КТ-UA403000-0010-2025.
Водночас, як вбачається із матеріалів справи, відповідач звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Тернопільської митниці, у якій відповідач просив суд визнати протиправним і скасувати рішення про визначення коду товару № КТ-UA403000-0010-2025 від 05.02.2025.
В подальшому, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 500/1120/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮАІНДАСТРІ» (відповідача у справі № 910/9696/25) задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Тернопільської митниці про визначення коду товару №КТ-UA403000-0010-2025 від 05.02.2025.
Так, судом у вказаній адміністративній справі встановлено, що товар відноситься до позиції 7308909800 Металоконструкції зварні (решітки), а Тернопільською митницею не доведено належними та допустимими доказами факт порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮАІНДАСТРІ» вимог чинного законодавства під час митного оформлення товару згідно із митною декларацією № 25UА403070000818U0.
Ухвалою від 09.09.2025 Восьмий апеляційний адміністративний суд повернув апеляційну скаргу Тернопільської митниці на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі №500/1120/25.
Враховуючи викладене, з урахуванням положення ст. 75 ГПК України, факт того, що товар відноситься до позиції 7308909800 Металоконструкції зварні (решітки) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮАІНДАСТРІ» не допустило порушення вимог законодавства під час митного оформлення товару згідно із митною декларацією №25UА403070000818U0 встановлено рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду.
Позивач у позовній заяві визначає заборгованість зі сплати штрафу у розмірі 35 294,70 грн як збитки.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Враховуючи вищезазначені положення законодавства, суд зазначає, що для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) порушення боржником зобов'язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв'язку між порушенням стороною зобов'язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов'язання. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Отже, відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17.
З огляду на викладене та наявні матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем умов договору про надання послуг митного брокера №ATSF-UA-250122 від 22.01.2025, надання митному брокеру недостовірних та/або неповних відомостей про товар який підлягав митному оформленню чи затвердив декларацію з неточними даними, як і не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та понесенням позивачем збитків, у вигляді штрафу стягнення за порушення митних правил внаслідок проведення процедури митного оформлення товарів.
Колегія суддів апеляційної інстанції також враховує те, що рішенням у справі № 500/1120/25 встановлено відсутність факту порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮАІНДАСТРІ» вимог чинного законодавства під час митного оформлення товару згідно із митною декларацією № 25UА403070000818U0, тобто у митній декларації № 25UА403070000818U0 правомірно зазначено код товару 7308909800, натомість укладення мирової угоди агентом з митного оформлення позивачем та сплата штрафу за протоколом порушення митних правил, здійснені агентом самостійно, за власною ініціативою та розсудом і такі дії не можуть бути підставою для покладення на відповідача відповідальності чи вважатися наслідком його поведінки, у зв'язку із чим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача збитків у сумі сплаченого позивачем штрафу в розмірі 35 294,70 грн та похідних позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 997,14 грн, 3% річних у сумі 319,10 грн та пені у сумі 3 297,40 грн.
Щодо судових витрат
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій, другій статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 3-5 ст. 126 зазначеного Кодексу, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
30.09.2025 відповідач подав клопотання про стягнення витрат на правову допомогу у сумі та надав докази на підтвердження таких витрат, а саме:
- договір про надання правової допомоги № 910/9696/25 від 20.08.2025;
- рахунок № 093 від 21.08.2025;
- платіжну інструкцію № 2853 від 22.08.2025;
- акт (звіт) від 25.08.2025 прийому наданих послуг до договору про надання правової допомоги №910/9696/25;
- рахунок № 098 від 26.09.2025;
- платіжну інструкцію №3024 від 30.09.2025,
- акт (звіт) від 26.09.2025 прийому наданих послуг до договору про надання правової допомоги №910/9696/25.
Згідно із наданими відповідачем документами, в процесі судового розгляду ним понесені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, а саме:
- ознайомлення з матеріалами справи № 910/9696/25 - 1 год. (2 068,91 грн);
- підготовка та подання до суду відзиву на позовну заяву у справі № 910/9696/25, та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін - 2,5 год. (5 172,28 грн);
- підготовка та подання додаткових пояснень по справі №910/9696/25 - 1 год. (2 068,91 грн).
Так, як вбачається із актів, наданих відповідачем, вони містять детальний опис робіт та вартість послуг, а у призначенні платежу у платіжних документах містяться реквізити первинних документів, за якими здійснено оплату.
Загальна сума судових витрат понесених відповідачем на професійну правничу допомогу адвоката становить 9 310,10 грн, які сплачені відповідачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями № 2853 від 22.08.2025 та №3024 від 30.09.2025.
Водночас, позивач заперечив проти заявлених відповідачем витрат, зазначивши про те, що у наданих відповідачем документах не конкретизовано щодо переліку процесуальних дій, їх обсягу, складності чи результату; відсутній графік витраченого часу з деталізованим описом юридичних дій та прямим зв'язком із предметом справи; платіжні інструкції не містять відміток банку про виконання, на надано банківських виписок або електронних документів із КЕП банку; відповідач не заявив про судові витрати у відзиві, а подані до клопотання матеріали не підтверджують дотримання порядку й строків, визначених ч.8 ст.129 ГПК України; призначення платежу у платіжній інструкції № 2853 від 22.08.2025 містить перелік робіт, які не є пов'язаними із тим обсягом правничої допомоги, який заявлено до відшкодування; підготовка відзиву за своєю природою включає обов'язкове опрацювання матеріалів справи; сума витрат (9310,10 грн) складає понад 23% від ціни позову (39 908,34 грн) та враховуючи характер і складність справи, відсутність багатоетапних процесуальних дій чи обсягу підготовленої документації, витрати на правову допомогу є завищеними й не відповідають критеріям співмірності та розумності, визначеним ч.4 ст.126 та ч.5 ст.129 ГПК України.
Як вбачається із матеріалів справи, докази витрат на професійну правничу допомогу відповідач подав до ухвалення рішення у справі, а тому строки встановлені ч.8 ст.129 ГПК України відповідачем не порушені.
Процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. Слід зауважити, що на сторону, яка подає клопотання про зменшення витрат, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи». За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо).
Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
З огляду на наявні матеріали справи, враховуючи те, що справа не є складною, розгляд справи відбувався у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, обсяг виконаної роботи під час розгляду справи не вимагав значних витрат часу та вмінь для формування правової позиції, відшукання доказів на підтвердження заперечень, а ознайомлення з матеріалами справи охоплюється послугою подання до суду відзиву на позовну заяву, враховуючи положення ч. 4 ст. 129 ГПК України, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що витрати відповідача на правову допомогу у сумі 4 655,05 грн покладаються на позивача у справі.
Також колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що розмір гонорару за надання правової допомоги є фіксованим, а тому відсутня необхідність у цьому випадку наявності детального опису робіт, виконаних адвокатом. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 13.03.2024 у справі № 910/15787/21.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати штрафу у розмірі 35 294,70 грн, та похідних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 997,14 грн, 3% річних у розмірі 319,10 грн та пені у розмірі 3 297,40 грн, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2025 у справі № 910/9696/25, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Так, колегія суддів апеляційної інстанції критично оцінює доводи скаржника про те, що адміністративне рішення встановлювало лише недоведеність митницею правильності кодування товару, а не відсутність порушень або вини з боку відповідача у наданні недостовірних даних брокеру, оскільки факт того, що товар відноситься саме до позиції 7308909800 Металоконструкції зварні (решітки) підтверджується сукупністю документів, зокрема висновком ДП «ДЕРЖЗОВНІШІНФОРМ» №3-3/1155 від 22.11.2024 та експертним висновком К-1040 від 19.11.2024, про що зазначено у рішенні Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 500/1120/25. Тобто відповідачем правомірно вказано позицію - 7308909800 Металоконструкції зварні (решітки).
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 24.10.2025 у справі № 910/9696/25, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2025 у справі № 910/9696/25, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «АТСФ» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2025 у справі № 910/9696/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2025 у справі № 910/9696/25 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТСФ» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2025 у справі № 910/9696/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2025 у справі № 910/9696/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу 910/9696/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич