"22" січня 2026 р. Справа №926/2853-б/24
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): МАТУЩАКА О.І.
суддів: КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
за участю представників сторін:
від апелянта: Веселов А.В. - адвокат;
від боржника: Кочин А.В. - ліквідатор (арбітражна керуюча);
від ініціюючого кредитора: Грищенко О.М. - адвокат;
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.ЗАГС №01-05/3233/25 від 04.11.2025)
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.09.2025 ( повне рішення - 12.09.2025, суддя Дутка В.В.)
у справі № 926/2853-б/24
за заявою ліквідатора ТОВ “Роско Груп» - Кочин Наталії Василівни
до відповідача-1 ОСОБА_2 услан Р, м. Донецьк
до відповідача-2 ОСОБА_3 , м. Одеса
до відповідача-3 ОСОБА_1 , м.Одеса
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних
вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
ТОВ “Компанія “Ніко-Тайс», м. Київ
Головне управління ДПС у Чернівецькій області, м.Чернівці
про покладення солідарної відповідальності на органи управління боржника
за заявою ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Ніко-Тайс", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Груп", м. Чернівці
про банкрутство
Господарський суд Чернівецької області від рішенням від 10.09.2025 заяву ліквідатора ТОВ «Роско Груп» - Кочин Н.В. задовольнив і поклав на відповідачів: ОСОБА_1 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_2 субсидіарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів у справі №926/2853-6/24 про банкрутство ТОВ «Роско Груп», стягнувши солідарно із таких відповідачів 4 532 144,99 грн.
Таке рішення обґрунтоване тим, що на дату відкриття провадження у справі про банкрутство (10.12.2024) залишалися непогашеними вимоги принаймні двох кредиторів (ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» та ГУ ДПС у Чернівецькій області) до боржника на загальну суму 4 523 759,95 грн, які виникли протягом 2019 - 2024 років.
Згідно звіту звіту про проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства боржника, та додатково здобутими доказами в межах ліквідаційної процедури, боржник знаходився із першого кварталу 2019 року у стані критичної неплатоспроможності, здійснюючи при цьому лише видатки та не отримуючи при цьому прибутку. Будь які активи у боржника - відсутні. Аналізом виявлено ознаки приховування стійкої фінансової неспроможності, які полягають в неподанні власниками та/або керівниками боржника в установлений строк до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство.
Основною підставою неплатоспроможності стало рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 у справі № 910/7396/19, яким стягнуто з боржника на користь позивача - ТОВ «Торговий дім «Насіння» суму у розмірі 1 641 614, 36 грн основного боргу, 134 831, 22 грн пені, 328 322,88 грн штрафу, 11 394,90 грн. 3 % річних та 31742,46 грн витрат зі сплати судового збору. На виконання рішення суду 18.10.2019 видано наказ, який в подальшому пред'явлено до примусового виконання до державної виконавчої служби.
При цьому, судом першої інстанції не розмежовувалися періоди протягом яких кожен із відповідачів були керівниками виконавчого органу боржника та не з'ясовувалися обставини та роль (вина) кожного із них щодо періодів виникнення та існування такої стійкої неплатоспроможності, яка стала підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство.
Не погоджуючись із таким рішенням, відповідачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення в частині обов'язків, які стосуються лише його і прийняти нове рішення, яким у задоволенні вимог ліквідатора боржника до нього, - відмовити.
Така апеляційна скарга загалом мотивована тим, що по при відсутність у оскаржуваному судовому рішенні розмежування періоди протягом яких кожен із відповідачів були керівниками виконавчого органу боржника та їх вини, станом на період виконання обов'язків керівника боржника з 10.01.2018 по 07.07.20019 ознаки неплатоспроможності навіть не тільки не настали, а були відсутніми.
Оскільки за висновками суду першої інстанції ознаки неплатоспроможності виникли на підставі обставин, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 у справі № 910/7396/19, яке було постановлено уже коли апелянт припинив виконувати такі обов'язки, то у такому разі гіпотетично, вина ОСОБА_1 у заподіяні шкоди кредиторам може полягати лише в укладенні (підписані) договору № 2-0603/пр727 від 06.03.2019 з ТОВ «Торговий дім «Насіння», невиконання якого в частині проведення оплати за отримане насіння/засоби захисту рослин. Укладення ж договору і його невиконання є різними подіями, які розірвані у часі, а також невиконання договору може бути наслідком підприємницького ризику, яким характеризується будь-яка господарська діяльність, і що не може бути підставою і причиною покладення субсидіарної відповідальності.
За твердженнями апелянта, якби 02.07.2019 він не звільнився з посади директора боржника, то відповідно міг контролювати і виконати зобов'язання по оплаті отриманого згідно названого договору товару із зібраного урожаю 2019 року.
Що стосується вимог іншого конкурсного кредитора - ГУ ДПС у Чернівецькій області, то такі вимоги виникли на підставі 4-ох податкових повідомлень-рішень, прийнятих в період з 18.12.2019 по 21.07.2021, тобто у ой час, коли ОСОБА_1 уже не був директором товариства.
У відзиві на апеляційну скаргу від 14.12.2025 третьої особи ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» зазначаються доводи про необґрунтованість відкриття апеляційного провадження через пропуск процесуальних строків, хоча це було вирішено і обґрунтовано у мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції від 01.12.2025 про відкриття апеляційного провадження із відновленням строку на подання апеляційної скарги, а по суті спірних правовідносин, тими ж обставинами та підставами, якими обґрунтоване оспорюване рішення суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи в сукупності з доводами та обґрунтуваннями апелянта, третьої особи та ліквідатора позивача, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість апеляційної скарги і як наслідок, скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, підставою позовних вимог до відповідачів (в т.ч. і до апелянта) що загальна сума кредиторських вимог у справі № 926/2853-б/24 про банкрутство ТОВ «Роско Груп» складає розмір 4 532 144,99 грн.
Звертаючись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» обґрунтовано наявність боргу у боржника на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 у справі № 910/7396/19, яким стягнуто грошові кошти: заборгованість 1 641 614, 36 грн, пені 134 831, 22 грн, штрафу 328 322,88 грн, 3 % річних 11 394,90 грн, та витрати зі сплати судового збору 31 742,46 грн. На виконання рішення суду 18.10.2019 видано наказ, який в подальшому пред'явлено до примусового виконання до державної виконавчої служби.
При цьому, із самого тексту вказаного вище рішення Господарського суду м.Києва взагалі не вбачається період (дата), виникнення у відповідача ТОВ «Роско Груп» грошового зобов'язання по оплаті боргу, і як наслідок, неможливість встановлення судом апеляційної інстанції початку періоду настання неплатоспроможності з огляду на те, що саме заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності, обґрунтована цією, фактично єдиною обставиною початку настання такого періоду неплатоспроможності.
30.06.2023 між ТОВ «Торговий дім «Насіння» та ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс», укладено договір купівлі-продажу права вимоги №BRD001-UA- 20230616-69412.
Згідно із пунктом 2.1., 2.2. договору, новий кредитор набуває право вимагати від ТОВ «Роско Груп» належного виконання зобов'язання щодо сплати боргу в сумі 2 140 204,45 грн, що підтверджено рішенням суду та існує внаслідок невиконання договору від 06.03.2019 №2-0603/пр727.
Ухвалою суду в межах цієї справи від 12.02.2025 визнано грошові вимоги Головного управління ДПС у Чернівецькій області до боржника, у зв'язку несплатою узгоджених грошових зобов'язань, які нараховані згідно податкових повідомлень-рішень та податкової декларації з податку на прибуток підприємства у період з 18.12.2019 по 21.07.2021. Зокрема, у сумі 352,99 грн з податку на прибуток, 9 355,32 грн штрафні санкції та судовий збір 4 844,80 грн.
Звітом ліквідатора про проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства ТОВ «Роско Груп» установлено, що боржник знаходився із першого кварталу 2019 року у стані критичної неплатоспроможності, фінансово-господарська діяльність не провадилась, підприємство не одержувало доходи та не здійснювало витрати, відповідно і фінансовий результат протягом всього періоду був нульовий. Протягом всього періоду власний капітал має від'ємне значення. Власні оборотні активи та функціонуючий капітал є величинами від'ємними протягом всього періоду. Станом на 31.03.2019 року підприємство мало ознаки надкритичної неплатоспроможності. Прогнозні показники щодо імовірності банкрутства боржника свідчили, що повний розрахунок з кредиторами є неможливим через надкритичний стан неплатоспроможності товариства та відсутність змоги відновлення платоспроможності. Із дати виникнення невиконаних грошових зобов'язань боржник знаходився у стані надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення вимог його кредиторів було можливим тільки у ліквідаційній процедурі.
Надаючи правовий аналіз означеним вище обставинам та підставам спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції бере до уваги таке нормативно-правове обґрунтування.
Відповідно до абз. 1, 2 ч.6 ст. 34 КУзПБ, боржник зобов'язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Якщо органи управління боржника допустили порушення цих вимог, вони несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання щодо порушення органами управління боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначених осіб.
Згідно абз.2 ч.2 ст. 61 КУзПБ, у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
Отже, беручи до уваги означені вимоги спеціальних норм закону, визначальним для настання субсидіарної відповідальності є вина засновників (учасників) або інших осіб, яким у даному спорі та враховуючи межі апеляційного провадження, є колишній директор.
Всупереч вимог ч.1 ст. 74 ГПК України, вина чи її відсутність, або хоча б аналіз чотирьох складових шкоди ліквідатором не зазначалися, докази щодо цього не подавалися і судом першої інстанції не досліджувалися і не оцінювалися.
В силу ч.4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правового висновку, зробленого у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.01.2024 у справі №910/6614/20, суб'єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб'єкта правопорушення).
Згідно іншого правового висновку, зробленого Верховним Судом у постановах від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 16.06.2020 у справі №910/21323/16), відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об'єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб'єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об'єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), та відповідно не надає можливості визначити суб'єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на таких суб'єктів.
У постановах Верховного Суду від 03.11.2022 у справі № 908/2694/20 та від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, зроблено такий правовий висновок, що звіт, не є безумовним доказом доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, в тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування.
З огляду на зазначені вище правові висновки, а також зважаючи на те, що на дату укладання (підписання) тодішнім керівником боржника ОСОБА_1 визначального для настання неплатоспроможності боржника за твердженнями ліквідатора договору від 06.03.2019, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що така неплатоспроможність навіть якщо і настала, то лише за наслідками завершення розгляду справи у Господарському суді м.Києва і вступу у законну силу його рішення від 23.09.2019, оскільки як зазначалося вище, з такого рішення взагалі не вбачається дата виникнення обов'язку у відповідача (боржника) сплатити борг.
Також в частині грошових вимог іншого кредитора - ГУ ДПС у Чернівецькій області, які ставляться у основу підстав для настання субсидіарної відповідальності, то така неплатоспроможність якщо і настала, то лише з прийняттям першого податкового повідомлення-рішення від 18.12.2019.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 припинив повноваження директора ТОВ «Роско Груп» 02.07.2019, то відповідно для нього такі обставини настання субсидіарної відповідальності як зазначено вище, не настали, якщо настали взагалі з огляду на відсутність дослідження у судовому рішенні обставин вини відповідачів у сукупності із дослідженням обставин можливих негативних наслідків господарської діяльності боржника, а не умисних дій чи бездіяльності його засновників чи керівників виконавчого органу.
Відповідно до ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню в оскаржуваній частині із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_1 .
В силу вимог п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України та у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, витрати по відшкодуванні сплаченого судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на боржника.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275 - 277, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.09.2025 у справі №926/2853-б/24 в частині стягнення з ОСОБА_1 суми 4 523 759,95 грн солідарно субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ «Роско Груп», скасувати.
У цій частині постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора ТОВ «Роско Груп», арбітражного керуючого Кочин Н.В., про покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1 .
3. Стягнути з ТОВ «Роско Груп» (58000, м.Чернівці, вул. Головна, 122А код ЄДРПОУ 36063919) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму 7 398,01 грн на відшкодування витрат на оплату судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення, враховуючи умови та особливості, встановлені у ст. 9 КУзПБ.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК