Справа №644/7716/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/817/26 Суддя: ОСОБА_2
Категорія: ч.6 ст.111-1 КК України
24 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Індустріального районного суду м. Харкова від 28 січня 2026 року -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , 1966 року народження, до 28 березня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 .
В обґрунтування своєї апеляційної скарги посилається на необґрунтованість пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні інкримінованого йому злочину, недоведеність стороною обвинувачення наявності в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України, та факту співпраці обвинуваченого з державою-агресором та окупаційною адміністрацією.
Наголошує, що прокурором не надано доказів існування передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КК України ризиків, судом першої інстанції не прийнято до уваги доводів захисника, що спростовували наявність цих ризиків. Прокурором не надано нових аргументів та доказів на підтвердження того, що зі спливом трьох років, заявлені ним ризики все ще існують
Зазначає, що обвинувачений до моменту обрання йому запобіжного заходу не вчиняв спроб переховуватись від органів досудового розслідування, прокуратури та суду, впливати на свідків чи вчинити інше кримінальне правопорушення.
Зокрема, відсутні ризики:
-переховування від органів досудового розслідування та суду, оскільки ОСОБА_7 звернувся за правовою допомогою, що свідчить про відсутність у нього такого наміру. Також ні під час відступу військ держави-агресора, ні після деокупації території Харківської області, обвинувачений не покинув територію України, а цей ризик обґрунтований стороною обвинувачення виключно тяжкість можливого покарання;
-впливу на свідків у даному кримінальному провадженні відсутній, оскільки у зв'язку з необґрунтованістю обвинувачення, у ОСОБА_7 немає необхідності впливати на учасників процесу, він бажає діяти в межах правового поля, визначених КПК України. Відсутність ризику впливу на потерпілих та свідків, додатково підтверджується і тим, що жоден із свідків у цьому кримінальному провадженні не звернувся зі скаргами на вплив збоку обвинуваченого. Крім того всі свідки сторони обвинувачення допитані в судовому засіданні;
-вчинення іншого кримінального правопорушення є припущенням сторони обвинувачення.
Вважає, що висновок суду першої інстанції про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави є безпідставним і таким, що не відповідає практиці ЄСПЛ.
Зазначає, що судом першої інстанції не враховані обставини, які позитивно характеризують особу обвинуваченого та свідчать про можливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, а саме домашнього арешту у нічний час доби.
Наголошує, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, до адміністративної та кримінальної відповідальності раніше не притягався, на обліку у психоневрологічному диспансері не перебуває, має постійне місце реєстрації, вищу освіту, до деокупації смт Шевченкове мав постійне місце роботи, хорошу репутацію, має міцні соціальні зв'язки, зразкову сім'ю та перебуває в офіційному шлюбі, має двох повнолітніх дітей, а також на утриманні хвору матір похилого віку, що є особою з інвалідністю 3 групи та потребує постійної сторонньої допомоги.
Позиції учасників апеляційного провадження
Прокурор, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд апеляційної скарги без його участі.
Захисник, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, в судове засідання не з'явився, заяв чи клопотань про перенесення судового засідання не подавав.
Обвинувачений, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надав.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ф цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1)вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2)тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3)вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4)міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5)наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6)репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7)майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8)наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9)дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10)наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11)розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12)ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду, або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України, за яке може бути призначено покарання від 10 до 12 років позбавлення волі, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Однак, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ національної безпеки, вчиненого в умовах воєнного стану та збройної агресії російської федерації, а саме, в організації та проведенні заходів політичного характеру, здійсненні інформаційної діяльності у співпраці з окупаційною адміністрацією держави-агресора, спрямованих на підтримку-агресора, її окупаційної адміністрації, - на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також до належного дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання захисника в апеляційній скарзі на недоведеність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків, в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Слід відзначити, що суд першої інстанції не обґрунтовував своє рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наявністю ризику незаконного впливу на свідків, а тому посилання захисника в цій частині є безпідставними.
Щодо посилання сторони захисту на необґрунтованість пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні інкримінованого йому злочину, недоведеність наявності в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України, факту співпраці обвинуваченого з державою-агресором та окупаційною адміністрацією, то зазначені обставини повинні бути оцінені судом при ухваленні остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні, а аналіз та оцінка доказів не входить до повноважень суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про обрання чи продовження запобіжного заходу.
Що стосується посилання захисника на те, що ОСОБА_7 раніше не судимий, до адміністративної та кримінальної відповідальності раніше не притягався, на обліку у психоневрологічному диспансері не перебуває, має постійне місце реєстрації, вищу освіту, до деокупації смт Шевченкове мав постійне місце роботи, хорошу репутацію, має міцні соціальні зв'язки, зразкову сім'ю та перебуває в офіційному шлюбі, має двох повнолітніх дітей, а також на утриманні хвору матір похилого віку, що є особою з інвалідністю 3 групи та потребує постійної сторонньої допомоги, то всі ці обставини в даному випадку є недостатніми для зміни запобіжного заходу на більш м'який, з огляду на продовження військової агресії з боку російської федерації щодо України.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики, встановленні під час обрання запобіжного заходу, на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
Доводи апеляційної скарги захисника про можливість визначення розміру застави ОСОБА_7 , позбавлені підґрунтя з огляду на таке.
Згідно ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Так, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177, 178 КПК України, а також пред'явлене ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.6 ст. 111-1 КК України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо не визначення розмір застави у даному кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, ніж тримання під вартою без визначення розміру застави, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Індустріального районного суду м. Харкова від 28 січня 2026 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: