25 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/36236/25
Перша інстанція: суддя Хурса О. О.,
повний текст судового рішення
складено 16.01.2026, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Димерлія О.О.,
суддів - Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 у справі №420/36236/25 про повернення позовної заяви позивачу
24.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 , зобов'язати його вчинити певні дії, стягнути моральну та матеріальну шкоду.
Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує про наявність у спірних правовідносинах бездіяльності члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 щодо неподання до Секретаріату Вищої ради правосуддя у встановлений ч.7 ст. 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та пункт 14.12. Регламенту Вищої ради правосуддя місячний строк матеріалів по скарзі від 13.02.2025, зареєстрованій Вищою радою правосуддя 13.02.2025 за №695/0/6-25 на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя №170/1дп/15-25 від 03.02.2025 для призначення до розгляду на пленарному засіданні Вищої ради правосуддя.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі №420/36236/25 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху.
Приймаючи таку ухвалу суд першої інстанції вказав, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом. При цьому, заяви про поновлення процесуального строку ОСОБА_1 не подано.
На виконання вимог вищеозначеного судового рішення ОСОБА_1 22.12.2025 до Одеського окружного адміністративного суду скеровано заяву про поновлення строку звернення до суду.
Мотивуючи таке звернення позивач зазначає, що предметом спору в даній справі є триваюче порушення його прав стосовно невиконання суб'єктом владних повноважень свого обов'язку протягом законодавчо визначеного строку. На думку ОСОБА_1 , така протиправна бездіяльність може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 у справі №420/36236/25 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.
Приймаючи таку ухвалу суд першої інстанції вказав про неповажність підстав, які ОСОБА_1 наведено в заяві про поновлення строку звернення до суду.
Не погодившись із ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із направленням справи до окружного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття провадження.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач стверджує, що до спірних правовідносин має застосовуватись місячний строк звернення до суду, а не шестимісячний, як помилково вказав окружний адміністративний суд. Як стверджує ОСОБА_1 , предметом спору в даній справі є триваюче порушення його прав стосовно невиконання суб'єктом владних повноважень свого обов'язку протягом законодавчо визначеного строку. На думку ОСОБА_1 , така протиправна бездіяльність може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває.
Скориставшись правом, яке надано приписами чинного процесуального законодавства, Вищою радою правосуддя до П'ятого апеляційного адміністративного суду подано відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач зазначає, що оскаржувану ОСОБА_1 ухвалу від 16.01.2026 у справі №420/36236/25 Одеським окружним адміністративним судом прийнято законно та обґрунтовано з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права. Натомість, наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.
В силу приписів частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, судом апеляційної інстанції установлено таке.
Зокрема, колегією суддів з'ясовано, що ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя скеровано скаргу від 13.02.2025 на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя №170/1дп/15-25 від 03.02.2025.
Уважаючи, що член Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 протиправно у місячний строк не подано до Секретаріату Вищої ради правосуддя матеріалів по скарзі від 13.02.2025 для призначення до розгляду на пленарному засіданні Вищої ради правосуддя, ОСОБА_1 звернувся до окружного адміністративного суду з даним позовом.
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку колегія суддів виходить із наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно із частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Оцінка судом поведінки суб'єкта владних повноважень за критерієм правомірності при вирішенні адміністративного позову, безумовно, повинна ґрунтуватися насамперед на конституційному положенні про законність діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб.
Як установлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя скеровано скаргу від 13.02.2025 на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя №170/1дп/15-25 від 03.02.2025.
Однак, як вказує позивач, член Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 протиправно у місячний строк не подав до Секретаріату Вищої ради правосуддя матеріалів по скарзі від 13.02.2025 для призначення до розгляду на пленарному засіданні Вищої ради правосуддя.
Предметом спору в цій справі є протиправна бездіяльність члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 щодо неподання до Секретаріату Вищої ради правосуддя у встановлений ч.7 ст. 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та пункт 14.12 Регламенту ВРП місячний строк матеріалів по скарзі ОСОБА_1 від 13.02.2025, зареєстрованої ВРП 13.02.2025 за №695/0/6-25, на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя №170/1дп/15-25 від 03.02.2025 для призначення до розгляду на пленарному засіданні Вищої ради правосуддя.
Тобто, позивач не оскаржує акти чи дії члена Вищої ради правосуддя, за наслідками яких настає певна подія чи утворюється певний документ, з настанням / утворення якої / якого можна було б безсумнівно стверджувати про початок відліку порушеного права чи інтересу.
Ураховуючи те, що в цій справі оскаржується саме протиправна бездіяльність члена Вищої ради правосуддя щодо неподання до Секретаріату Вищої ради правосуддя у місячний строк матеріалів по скарзі ОСОБА_1 від 13.02.2025, зареєстрованої ВРП 13.02.2025 за №695/0/6-25, на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя №170/1дп/15-25 від 03.02.2025 для призначення до розгляду на пленарному засіданні Вищої ради правосуддя, то предметом спору є триваюче порушення прав позивача щодо невиконання суб'єктом владних повноважень свого обов'язку протягом законодавчо визначеного строку.
Колегія суддів відмічає, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи.
Бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
У чинному законодавстві України не визначено поняття «триваюче правопорушення».
Разом із цим, за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов'язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов'язків або виявлення правопорушення.
Тобто, протиправна бездіяльність не закінчується після спливу законодавчо визначено строку, а продовжує тривати доти, доки не будуть встановлені обставини, які дозволять визначити, чи були дотриманні приписи закону в точному його розумінні.
Підсумовуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції констатує, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб'єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб'єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов'язку.
У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Отже, ураховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що наведені судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі висновки не відповідають вимогам процесуального закону, є передчасними та такими, що зроблені внаслідок надто формального тлумачення законодавчих приписів.
Стосовно вимоги ОСОБА_1 про постановлення у відношенні судді Одеського окружного адміністративного суду Хурси О.О. окремої ухвали, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 249 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно.
В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
Окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати.
Аналіз положень наведеної статті КАС України дає підстави для висновку, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
За наслідком апеляційного розгляду цієї справи колегія суддів не убачає передбачених статтею 249 КАС України підстав для постановлення окремої ухвали у відношенні судді Одеського окружного адміністративного суду Хурси О.О., оскільки не убачає умислу не застосування ним судової практики Великої Палати Верховного Суду стосовно строків оскарження до суду бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Колегією суддів установлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
Означене, з урахуванням приписів п.4 ч.1 ст.320 КАС України, є підставою для скасування оскаржуваної ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 у справі №420/36236/25 про повернення позовної заяви позивачці та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 44, 171, 160, 161, 292, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 у справі №420/36236/25 про повернення позовної заяви позивачу - скасувати.
Справу №420/36236/25 направити до Одеського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо відкриття провадження.
Відмовити у задоволенні вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо постановлення у відношенні судді Одеського окружного адміністративного суду Хурси О.О. окремої ухвали.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький