24 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 340/5780/24
Суддя І інстанції - Брегей Р.І.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Коршуна А.О., Сафронової С.В.,
за участю секретаря судового засідання Дивнич Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Новоукраїнської окружної прокуратури, Ленінського районного суду міста Кіровограда про визнання бездіяльності посадових осіб органів прокуратури та суду, що виражається у порушенні розумних строків розгляду справ №396/569/19 та №396/1260/19 (кримінальне провадження №12018120230000337 від 17.04.2018 року), та відшкодування моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати бездіяльність посадових осіб органів прокуратури та суду, яка виражається у порушенні розумних строків розгляду справи №396/569/19 та №396/1260/19 (кримінальне провадження №12018120230000337 від 17.04.2018 року), незаконною та протиправною;
- зобов'язати відповідача вжити належних заходів для забезпечення розгляду вказаних справ у розумний строк;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі п'яти мільйонів гривень (5000000 грн.), яка виникла внаслідок порушення розумних строків розгляду вказаних справ.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на помилковість висновків суду про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Вказує на те, що він подав позов про порушення відповідачем - державною Україна розумних строків розгляду справ, а не оскарження рішення суб'єкта владних повноважень.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року у справі №340/5780/24 скасовано. Справу №340/5780/24 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - Третього апеляційного адміністративного суду.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 22 січня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2025 року, справу №340/5780/24 направлено до Третього апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року, справу №340/5780/24 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (доповідача) - Чепурнов Д.В., суддів: Коршун А.О., Сафронова С.В.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року призначено розгляд справи у судовому засіданні о 10:00 год. 24 лютого 2026 року.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, інші сторони до суду не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з визначенням, наведеним у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За змістом пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Стаття 5 КАС України закріплює, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Зі змісту позовної заяви слідує, що позов спрямований на відшкодування шкоди, яка на думку заявника, спричинена йому внаслідок порушення розумних строків розгляду кримінальних справ №396/569/19 та №396/1260/19 (кримінальне провадження №12018120230000337 від 17.04.2018 року).
При цьому, автор позовної заяви вказує на те, що протягом тривалого часу розгляд справи затягується службовими і посадовими особами без поважних та виправданих причин, що суперечить принципу розумності строків судового провадження, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з протоколами до неї.
Позивач зазначає, що Держава є відповідальною за додержання національними судами розумних строків розгляду справ. Встановлення бюджетного фінансування витрат держави на відшкодування шкоди особам внаслідок бездіяльності органів прокуратури та суду, зокрема, яка призвела до порушення розумних строків розгляду справи, дозволить особам отримувати реальне відшкодування понесених втрат моральної та матеріальної шкоди.
З цього приводу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23.05.2001 № 6-рп/2001 роз'яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 квітня 2018 року у справі № 820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов'язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.
Так само, Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.11.2018 у справі №826/2004/18, від 28.08.2019 у справі №1540/5031/18 зазначила, що прокурор у досудовому розслідуванні не здійснює публічні владні управлінські функції, а тому оскарження рішень, дій, бездіяльності прокурора у кримінальному провадженні має відбуватись виключно за правилами, встановленими КПК України. Так само рішення, дії, бездіяльність суду у кримінальному провадженні можуть бути оскарженні тільки в порядку кримінального процесуального законодавства.
Колегія суддів зауважує на тому, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Таким чином, позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності, які стосуються вчинення/невчинення судом (суддею), прокуратурою (прокурором) передбачених процесуальним законом дій, не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом.
В свою чергу, як правильно вказав суд першої інстанції оцінка рішенням, діям або бездіяльності прокурора під час судового розгляду, відноситься до компетенції суду, який розглядає кримінальну справу, а оцінку процесуальної діяльності суду, який розглядає кримінальну справу, можуть надати вищі суди в порядку апеляційного чи касаційного провадження.
З уваги на це спірні правовідносини за своїм змістом не є владно-управлінськими, стосуються дій/бездіяльності суду (судді) та прокуратури (прокурора) щодо процесуальних питань у межах кримінальних справ. Цей спір не можна класифікувати як публічно-правовий і суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства.
В свою чергу, відповідаючи на аргументи позивача про те, що позовні вимоги в цій справі заявлені саме до Держави України, колегія суддів зауважує, що Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай органи, яких позивач зазначає порушниками своїх прав або діями якого завдано шкоду. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц.
Беручи до уваги підстави та обставини, на яких ґрунтується позовна заява ОСОБА_1 , а також зміст і суть його порушеного права, які стосуються відшкодування шкоди, яка на думку заявника, спричинена йому внаслідок порушення розумних строків розгляду кримінальних справ №396/569/19 та №396/1260/19 (кримінальне провадження №12018120230000337 від 17.04.2018 року), колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що позовна заява підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Окрім того, предметом цього спору є також стягнення на користь позивача моральної шкоди. Така позовна вимога є похідною від основних вимог про визнання протиправною бездіяльності, пред'явлених до Держави України.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Ураховуючи, що раніше у цій постанові суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим, тому, в даному випадку, вимоги щодо відшкодування моральної шкоди не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Узагальнюючи вищезазначене суд апеляційної інстанції констатує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України.
Інші доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують правильність позиції суду першої інстанції і не дають підстав уважати, що оскаржуване судове рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та (або) процесуального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
В повному обсязі постанова складена 25 лютого 2026 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя А.О. Коршун
суддя С.В. Сафронова