25 лютого 2026 року справа №200/4791/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Компанієць І.Д., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Марченка Максима Михайловича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року у справі № 200/4791/25 (головуючий І інстанції Чекменьов Г.А.) за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Марченко Максим Михайлович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся 26.06.2025 до суду з позовом до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, в якому просить:
- визнати протиправними дії щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 14.09.2012 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 14.09.2012 по 28.02.2018 включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 22.07.2022 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17,07.2003 №1078;
- зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період, з 01.03.2018 по 22.07.2022 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.12.2025 року позовну заяву - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - п'ять днів з дня отримання копії цієї ухвали шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали суду представником позивача подано клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом від 10.12.2015, в якому посилався на те, що в ухвалі робиться посилання на постанову Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Так, відповідно до п.п. 77,78 постанови Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 судова палата частково поділяє позицію суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначену у його висновку. Зокрема, слід погодитися із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 30 березня 2023 року, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Сторона позивача звертає увагу суду на те, що відповідно до п.п.1-4 прохальної частини адвокатського запиту від 14.06.2025 б/н (додаток № 3 до позову), сторона позивача витребовувала у відповідача: довідку про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_3 з дня зарахування на службу по день звільнення зі служби включно (довідку про доходи, довідка про грошове забезпечення) або витяг з роздавальних відомостей за вказаний період; довідку про розмір виплати ОСОБА_3 з дня зарахування на службу по день звільнення зі служби включно; копії карток особового рахунку про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_3 з дня зарахування на службу по день звільнення зі служби включно; розрахунок належної ОСОБА_3 індексації грошового забезпечення за період з дня зарахування на службу по день звільнення зі служби включно із зазначенням базового місяця для розрахунку індексу споживчих цін та фіксованої суми індексації грошового забезпечення.
Листом «Про надання документів на адвокатський запит» від 25.06.2025 за № 50 0003-19/50 0003 (додаток № 6 до позову) відповідачем надана стороні позивача довідка про місячний розмір грошового забезпечення, нарахованого у відповідності до ПКМУ №1294 та ПКМУ № 704, видана 3 ДПРЗ 24.06.2025 року № 9 (додаток № 7 до позову), в якій міститься графа ""індексація".
Таким чином, позивач зазначає, що відповідно до п.п. 77,78 постанови Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 25 червня 2025 року, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.12.2025 року позов ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без розгляду.
Представник позивача не погодився з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм матеріального, процесуального права, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування доводів посилався на те, що суд першої інстанції постановив оскаржену ухвалу на підставі того, що стороною позивача пропущений тримісячний строк для звернення до суду за стягенням ненарахованої та невиплаченої індексації його грошового забезпечення. Як зазначено вище, оскаржувана ухвала ухвалена 15 грудня 2025 року.
Однак, 11 грудня 2025 року рішенням Конституційного суду № 1-р/2025 частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Таким чином, суд першої інстанції постановив ухвалу на підставі правової норми, яка на час постановлення ухвали визнана неконституційною.
Крім того, апелянт категорично не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо визнання наведених нею у заяві причин пропуску звернення до суду неповажними і вважає їх поважними з огляду на п.п. 77,78 постанови Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 та на те обгрунтування, яке міститься у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що у зв'язку з упорядкуванням справ в архіві суду, можливо розглянути справу в електронному вигляді, скориставшись ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».
За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).
Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).
За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції перевірив матеріали справи, вивчив доводи апеляційної скарги, і дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позовну заяву, застосував редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент звернення з цим позовом до суду, дійшов висновку, що позивачем не надано доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.
З висновками суду першої інстанції не погоджується суд апеляційної інстанції з наступних підстав.
Згідно ч.ч. 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За ч. 2 статті 233 Кодексу законів про працю (в редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до з 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 6 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 3 серпня 2023 року у справі №280/6779/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 160/5468/23.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
За ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд звертає увагу, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).
Частиною 1 статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
В рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Враховуючи гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Оскільки частина спірних правовідносини виникла до набрання чинності частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року №2352-IX, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем строк не пропущено щодо періоду з 14.09.2012 по 28.02.2018 включно, з 01.03.2018 по 18.07.2022 включно.
Отже, судом першої інстанції помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент звернення з цим позовом до суду.
Щодо строку звернення до суду з вимогами, які стосуються періоду з 19.07.2022 по 22.07.2022, в якій діяла нова редакція ч. 2 ст. 233 КЗпП України, апеляційний суд враховує наступне.
Позивач проходив публічну службу у спірний період з 14 вересня 2012 року по 22 липня 2022 року.
Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні передбачено тримісячний строк звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені особі при звільненні».
За матеріалами справи на звернення позивача щодо розміру грошового забезпечення за спірний період відповідачем листом від 25.06.2025 року надано відповідну інформацію на 8 арк.
Апеляційним судом встановлено, що позивачем подано позов до суду 26.06.2025 року (згідно штемпелю поштового відділення Укрпошти на конверті), відповідь про виплату спірних сум, що належать йому при звільненні, отримав 25.06.2025 року.
Отже, позивачем не пропущений строк звернення згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, який є незначним.
Також апеляційний суд зазначає, що рішенням Великої палати Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року
№ 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат):
1. Визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
2. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
В цьому рішенні Конституційний Суд дійшов наступних висновків.
Установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат без урахування того, що трудові відносини тривають (обов'язку роботодавця щодо своєчасної виплати заробітної плати), обмежує право на своєчасне одержання винагороди за працю, що суперечить частині сьомій статті 43 Конституції України.
Конституційний Суд України вважає, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
В п. 82 постанови від 4 липня 2024 року у справі №580/7744/23 Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом (якщо рішенням Конституційного Суду України не передбачено інше) «попередня» норма (яка є предметом перевірки на конституційність) діє до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а «нова» норма (що змінює законодавче врегулювання за наслідками цього рішення КСУ і може передбачати як нові права, так і нові обов'язки та обмеження для суб'єкта приватного права) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня за днем опублікування відповідного рішення. Такий підхід відповідає принципам правової визначеності та справедливості, а також положенням частини першої статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. .
Отже, апеляційний суд вважає помилковими доводи апелянта про врахування вищезазначеного рішення КСУ, оскільки це рішення, з огляду на дату прийняття та набрання чинності, не розповсюджується на спірні правовідносини, які виникли задовго до ухвалення такого рішення.
За ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 169 КАС України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до передчасного вирішення питання про залишення позову без розгляду, внаслідок чого ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи зі стадії відкриття провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 121, 122, 123, 161, 169, 241, 250, 311, 320, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Марченка Максима Михайловича в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року у справі № 200/4791/25 за позовом Марченка Максима Михайловича в інтересах ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Повний текст постанови складений 25 лютого 2026 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: І.В. Геращенко
І.Д. Компанієць
Е.Г. Казначеєв