24 лютого 2026 рокум. Ужгород№ 260/4442/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області до Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
Керівник Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області до Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, яка полягає у невжитті заходів щодо ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища на земельній ділянці з кадастровим номером 2120855100:03:004:0048, за адресою: селище Великий Березний, вул. Заводська, 14/5 В, Ужгородського району, Закарпатської області та на земельній ділянці з кадастровим номером 2120855100:03:004:0049, за адресою: селище Великий Березний, вул. Заводська, 14/5 Б, Ужгородського району Закарпатської області;
2) зобов'язати Великоберезнянську селищну раду Ужгородського району Закарпатської області вжити заходи щодо ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища на земельній ділянці з кадастровим номером 2120855100:03:004:0048, за адресою: селище Великий Березний, вул. Заводська, 14/5 В, Ужгородського району, Закарпатської області та на земельній ділянці з кадастровим номером 2120855100:03:004:0049, за адресою: селище Великий Березний, вул. Заводська, 14/5 Б, Ужгородського району Закарпатської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Спеціалізованою екологічною прокуратурою Закарпатської області було виявлено факт розміщення на території селища Великий Березний несанкціонованого сміттєзвалища, що призвело до забруднення та засмічення земель відходами. Вказане забруднення створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля та завдало шкоду державі. Відповідно до законодавчих норм, до повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування у сфері управління відходами належить, серед іншого, забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населених пунктів. Проте всупереч своєму обов'язку відповідач протиправно бездіє.
23 червня 2025 року відповідач подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якій у задоволенні позову просить відмовити. Так, звертає увагу суду на те, що позивачем не наведено фактичних даних, згідно з якими виявлені під час огляду місця події побутові відходи на зазначених земельних ділянках можна вважати несанкціонованими сміттєзвалищами, не вказано згідно з яким рішенням та якого органу описані побутові відходи набули статусу несанкціонованих сміттєзвалищ. У зв'язку з тим, що у чинному законодавстві, що регулює відносини у сфері управління відходами відсутнє нормативно закріплене поняття «несанкціонованого сміттєзвалища» і при цьому, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про управління відходами» до повноважень обласних державних адміністрації належить облік несанкціонованих сміттєзвалищ, то не призначена для цілей поводження з відходами земельна ділянка, на якій незаконно розміщено побутові відходи, можуть набути статус несанкціонованого сміттєзвалища лише після взяття його на облік обласною державною адміністрацією саме як несанкціоноване сміттєзвалище. Повідомив, що на виконання законодавчих вимог в частині організації управління побутовими відходами Великоберезнянською селищною радою створено Комунальне підприємство «КОМУНАЛ-СЕРВІС», яке, серед іншого, займається вивезенням побутових відходів з території селища. З огляду на зазначене вважає, що селищною радою вжито заходи щодо поводження з відходами на території громади. Також стверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 2120855100:03:004:0049 передана в оренду ПАТ «Ерстед», тому про засмічення такої селищній раді відомо не було.
27 червня 2025 року прокурор подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується. Вважає, що факти забруднення спірних земельних ділянок підтверджені матеріалами досудового розслідування кримінального провадження та відомостями судової інженерно-екологічної експертизи. Зазначає, що посилання представника відповідача на те, що Великоберезнянською селищною радою вживаються заходи, спрямовані на забезпечення виконання вимог Закону в частині поводження з відходами, шляхом укладення договору між КП «Комунал-Сервіс» та ТОВ «УЖ МЕНЕДЖЕР» про надання послуг з перевезення побутових відходів, не впливають на обґрунтованість та підстави заявленого прокурором позову. Так, на даний час несанкціоноване сміттєзвалище в межах селища Великий Березний не ліквідоване, а твердження про укладення договору про надання послуг з перевезення побутових відходів не свідчить про виконання позовних вимог.
01 липня 2025 року відповідач подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив, в яких вважає неналежним доказом наданий прокурором протокол огляду місця події від 15.08.2024 року, оскільки такий складається слідчим, прокурором або іншою уповноваженою особою після проведення огляду місця з метою документування вчинених дій, передбачених ст. 237 КПК України. Проте, цей документ жодним чином не визначає «виявлені побутові відходи», як несанкціоноване сміттєзвалище у розумінні чинного законодавства. При цьому наголошує на тому, що селищною радою надано докази на підтвердження вжиття заходів, спрямованих на вивільнення спірних земельних ділянок від виявлених побутових відходів.
Державна екологічна інспекція у Закарпатській області жодних аргументів щодо позову у встановлений судом строк не подала.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що Великоберезнянським відділом Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №42023072030000026 від 21.12.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 239 Кримінального кодексу України, за фактом розміщення несанкціонованого сміттєзвалища на території селища Великий Березний.
В ході досудового розслідування проведено огляд земельних ділянок з кадастровими номерами 2120855100:03:004:0049 та 2120855100:03:004:0048, що розташовані за адресою: селище Великий Березний, вул Заводська 14/5-В, 14/5-Б із залученням спеціалістів Державної екологічної інспекції у Закарпатській області.
Згідно з протоколом огляду від 15.08.2024 на вищезазначених земельних ділянках виявлено побутові відходи.
Відповідно до розрахунку розміру шкоди, наданого Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області, площа забруднення земельної ділянки з кадастровим номером 2120855100:03:004:0048, за адресою: селище Великий Березний, вул. Заводська 14/5 В, Ужгородського району, Закарпатської області складає 3427 кв.м.
Площа забруднення земельної ділянки з кадастровим номером 2120855100:03:004:0049, за адресою: селище Великий Березний, вул. Заводська 14/5 Б, Ужгородського району, Закарпатської області - складає 382 кв.м.
Відповідно до висновку судової інженерно-екологічної експертизи від 22.10.2024 №3917-Е, забруднення та засмічення земельної ділянки з кадастровим номером 2120855100:03:004:0048, що розташована за адресою: селище Велиткий Березний, вул Заводська 14/5-В, створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, а також заподіяно шкоду державі, внаслідок засмічення даної земельної ділянки, в розмірі 40745415, 03 грн.
Також, забруднення та засмічення земельної ділянки з кадастровим номером 2120855100:03:004:0049, що розташована за адресою: селище Великий Березний, вул Заводська 14/5-В, створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, а також заподіяно шкоду державі, внаслідок засмічення даної земельної ділянки, в розмірі 13991836,31 грн.
Вважаючи бездіяльність Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області (далі - Великоберезнянська селищна рада), що полягає у невжитті заходів щодо ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища на спірних земельних ділянках, протиправною та такою, що порушує норми природоохоронного законодавства, прокурор звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до статті 121 Конституції України на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів громадян і держави в судах у випадках визначених законом.
Право на звернення прокурора або його заступника до адміністративного суду в інтересах держави передбачено ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697) та ст. 53 КАС України.
Частиною 2 ст. 23 Закону №1697 передбачено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 53 КАС України, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
У справі, що розглядається, прокурор в адміністративному позові зазначив, що він звернувся з метою захисту інтересів держави у сфері контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, а саме - з питань забруднення земель шляхом несанкціонованого розміщення відходів на території Великоберезнянської селищної ради, оскільки орган, уповноважений державою на здійснення відповідних функцій - Державна екологічна інспекція України у Закарпатській області самостійно необхідні заходи не вживала.
Оцінюючи наявність в прокурора повноважень на самостійне звернення до суду з даним позовом, суд враховував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18, відповідно до яких сам факт незвернення до суду уповноваженого органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Окрім того, правовий висновок про те, що прокурор уповноважений звертатися до суду для захисту інтересів держави в суді в особі органу, до компетенції якого належить захист інтересів держави у відповідній сфері, у разі невиконання або неналежного виконання цим органом своїх повноважень, міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.07.2018 у справі №926/1111/15 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, та Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №926/14/19, від 01.06.2021 у справі №910/11956/20 та від 09.06.2021 у справі № 920/839/20.
Щодо суті даного позову суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях застосовувала підхід до розуміння протиправної бездіяльності. Так, протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Така правова позиція була викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), від 27.02.2020 у справі №800/304/17, від 07.07.2021 у справі №9901/345/20, від 08.09.2022 у справі №9901/276/19, від 30.05.2024 у справі №9901/506/21.
У справі, що розглядається, прокурор обґрунтовує бездіяльність відповідача тим, що він не вживав заходів щодо забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ, розташованих у межах селища Великий Березний.
Так, відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно ч. 1 ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Пунктами «а», «и» ч. 1 ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що кожний громадянин має право на безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище, а також на оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», екологічна безпека є такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.
Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.
Рішенням Ради національної безпеки і оборони України «Про виклики і загрози національній безпеці України в екологічній сфері та першочергові заходи щодо їх нейтралізації», яке введено в дію Указом Президента України від 23.03.2021 №111/2021, питання накопичення значних обсягів відходів в державі визначено таким, що несе високий рівень ризиків для природних екосистем та здоров'я населення.
Правові, економічні та соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля визначає Закон України «Про охорону земель» від 19.06.2003 року №962-IV.
Стаття 35 Закону України «Про охорону земель» зобов'язує власників і землекористувачів, в тому числі орендарів, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності, зокрема: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку; забезпечувати захист земель від забруднення, уживати заходів щодо запобігання негативному і еколого-небезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 45 Закону України «Про охорону земель», господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад установлені граничнодопустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється. У разі виявлення фактів забруднення ґрунтів небезпечними речовинами спеціально уповноважені органи виконавчої влади у галузі охорони земель вживають заходів до обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, притягнення винних до відповідальності згідно із законом і проведення в установленому порядку робіт з дезактивації, відновлення забруднених земель, консервації угідь і визначення режимів їх подальшого використання.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України «Про охорону земель», забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, у межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини.
Законом України «Про управління відходами» від 20.06.2022 №2320-IX визначено правові, організаційні, економічні засади діяльності щодо запобігання утворенню, зменшення обсягів утворення відходів, зниження негативних наслідків від діяльності з управління відходами, сприяння підготовці відходів до повторного використання, рециклінгу і відновленню з метою запобігання їх негативному впливу на здоров'я людей та навколишнє природне середовище.
В розумінні п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про управління відходами» власник відходів - фізична особа, юридична особа, яка утворює відходи або яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про управління відходами», суб'єктами права власності на відходи є фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про управління відходами», територіальні громади є власниками відходів, переданих їх утворювачами або попередніми власниками до систем управління побутовими відходами. Перехід права власності на відходи до інших суб'єктів здійснюється на підставі договору між органом місцевого самоврядування та суб'єктом господарювання у сфері управління відходами або між суб'єктами господарювання у сфері управління відходами. Організації розширеної відповідальності виробника є власниками відходів, прийнятих, зібраних або отриманих в інший спосіб у результаті діяльності такої організації. Перехід права власності на відходи до приватного партнера (концесіонера) здійснюється на умовах договору публічно-приватного партнерства, концесійного договору. Якщо інше не передбачено договором публічно-приватного партнерства, концесійним договором, приватний партнер, концесіонер є власником відходів, переданих територіальною громадою для перевезення до об'єкта оброблення побутових відходів, який спроектований, побудований, реконструйований та обслуговується таким приватним партнером, концесіонером.
У разі зміни власника чи користувача земельної ділянки, на якій розміщені відходи, питання про право власності на відходи вирішується договором. За відсутності таких положень у договорі власником відходів є власник земельної ділянки або землекористувач (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про управління відходами»).
Норми ст. 12 Закону України «Про управління відходами» регламентують порядок виявлення та облік відходів, власник яких не встановлений. Так. зокрема, такою законодавчою нормою передбачено, що власник або користувач земельної ділянки, на якій виявлено відходи, власник яких не встановлений, невідкладно, але не пізніше 24 годин з моменту виявлення таких відходів, інформує про це орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади.
Орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади із залученням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, територіального органу Національної поліції України встановлює утворювача або власника виявлених відходів на основі:
1) інформації, наданої власником або користувачем земельної ділянки, на якій виявлено відходи;
2) інформації, наданої громадянами, підприємствами, установами та організаціями, медіа;
3) аудіо- та відеозаписів, наданих громадянами, підприємствами, установами, організаціями;
4) інших джерел, визначених законом.
Якщо власник відходів встановлений, він зобов'язаний відшкодувати всі витрати на його пошук, а також витрати на збирання, перевезення та оброблення відходів суб'єктом господарювання у сфері управління відходами, компенсувати інші збитки та шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом відходів на здоров'я людини та навколишнє природне середовище.
Витрати, збитки та шкода, заподіяна забрудненням або іншим негативним впливом відходів на навколишнє природне середовище, відшкодовуються в судовому порядку за позовом органу місцевого самоврядування або місцевого органу виконавчої влади.
Якщо власник відходів не встановлений, передача відходів до суб'єкта господарювання у сфері управління відходами та усунення негативних наслідків, спричинених відходами, здійснюється за рахунок державного або місцевого бюджету.
Збирання, перевезення та/або оброблення відходів, власник яких не встановлений організовують:
1) виявлених за межами населених пунктів - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації;
2) виявлених у межах населених пунктів - органи місцевого самоврядування. Збирання, перевезення та/або оброблення таких відходів здійснюють суб'єкти господарювання у сфері управління відходами.
Пунктами 2, 3, 7, 8 ч. 2 ст. 26 Закону України «Про управління відходами» передбачено, що до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері управління відходами належить, організація управління побутовими відходами, відходами будівництва та знесення; визначення у встановленому порядку суб'єктів господарювання, які здійснюють збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів; забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населених пунктів; передача відходів, власник яких не встановлений, суб'єктам господарювання у сфері управління відходами для їх оброблення.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про управління відходами», фінансування заходів у сфері управління відходами здійснюється за рахунок коштів утворювачів та власників відходів. Для фінансування заходів у сфері управління відходами можуть залучатися кошти державного та місцевих бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільні внески підприємств, установ, організацій, громадян України та їх об'єднань, а також інші джерела, не заборонені законом.
Отже, з проведеного правового аналізу законодавчих норм, що регулюють порядок управління відходами, суд дійшов висновку, що обов'язок щодо управління відходами покладено на їх власника, тобто особу, що їх утворює. Тому для визначення відповідального суб'єкта, на якого відповідно до Закону України «Про управління відходами» покладено обов'язок щодо ліквідації відходів, необхідно спершу дотриматися порядку встановлення власника відходів.
Відповідно до відомостей Публічної кадастрової карти України, земельні ділянки з кадастровими номерами 2120855100:03:004:0048 та 2120855100:03:004:0049, розташовані за адресою: селище Великий Березний, вул. Заводська 14/5-В, 14/5-Б, перебувають у комунальній власності.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач стверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 2120855100:03:004:0049 передана в оренду Приватному акціонерному товариству «Ерстед» на підставі договору оренди землі від 17.11.2022.
Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2120855100:03:004:0049 зареєстрований в реєстрі 22.11.2022.
Відповідно до п. 8 вказаного вище договору, він укладений на 5 років.
Відомості щодо припинення вищезазначеного договору оренди землі в матеріалах справи відсутні.
Отже, згідно з нормами Закону України «Про управління відходами», власником відходів, розміщених на земельній ділянці з кадастровим номером 2120855100:03:004:0049, є Приватне акціонерне товариство «Ерстед».
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається виключно на матеріали досудового розслідування, якими підтверджено факт засмічення земельної ділянки з кадастровим номером 2120855100:03:004:0049 шляхом розміщення на такій відходів, що завдає шкоди довкіллю та державі.
Разом з тим, в таких матеріалах відсутні відомості щодо осіб, які допустили порушення природоохоронного законодавства. Більше того, відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи по кримінальному провадженню №42023072030000026, встановлення конкретних осіб, дії яких не відповідали вимогам нормативно-правових актів з охорони навколишнього природного середовища при незаконному розміщенні відходів не відносяться до компетенції судових експертів.
У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вчинення прокурором або Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області дій, спрямованих на встановлення власника відходів, розміщених на земельній ділянці з кадастровим номером 2120855100:03:004:0049.
Факт перебування несанкціонованого сміттєзвалища на земельній ділянці комунальної власності, враховуючи передачу такої в оренду, не підтверджує те, що цей орган є власником відходів, які розміщено на сміттєзвалищі.
До подібного правового висновку дійшов також Верховний Суд у постанові від 02 липня 2025 року у справі №440/6819/24.
Тому суд вважає, що Великоберезнянська селищна рада не уповноважена вчиняти дії щодо ліквідації сміттєзвалища, розташованого на території земельної ділянки з кадастровим номером 2120855100:03:004:0049. Суд звертає увагу прокурора на те, що з метою забезпечення дотримання природоохоронного законодавства, він вправі звернутися з окремим позовом до Приватного акціонерного товариства «Ерстед».
З огляду на зазначене у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Стосовно позовної вимоги в частині, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 2120855100:03:004:0048, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Підпунктом 26 пункту «а» ч. 1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку належить, зокрема забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населених пунктів.
Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.
Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.
Отже, до повноважень органів місцевого самоврядування віднесено вирішення питань щодо забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ, розташованих у межах населених пунктів.
Великоберезнянська селищна рада не заявляє про користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2120855100:03:004:0048, що перебуває у комунальній власності, третіми особами.
Порядок виявлення та обліку відходів, власник яких не встановлений, визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 12 Закону України «Про управління відходами»).
Відповідно до вимог пунктів 5 - 8 Порядку виявлення та обліку безхазяйних відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 1998 року №1217, заяви (повідомлення) про факти виявлення відходів розглядаються на черговому (позачерговому) засіданні постійно діючої комісії з питань поводження з безхазяйними відходами.
Комісія визначає кількість, склад, властивості, вартість відходів, ступінь їх небезпеки для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та вживає заходів до визначення власника відходів.
У разі необхідності для визначення власника відходів та їх оцінки можуть залучатися правоохоронні органи, відповідні спеціалісти та експерти.
За результатами своєї роботи комісія складає акт, який передається до місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування для вирішення питання про подальше поводження з відходами.
На підставі акта комісії місцеві державні адміністрації або органи місцевого самоврядування приймають рішення щодо подальшого поводження з відходами та в разі необхідності порушують справу про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про відходи, та відшкодування заподіяної шкоди.
Отже, відповідно до наведених вище норм чинного законодавства на відповідача покладений обов'язок щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ на своїй території.
Несанкціоноване сміттєзвалище на території земельної ділянки з кадастровим номером 2120855100:03:004:0048 було виявлено ще в 2023 році. Вказане підтверджується матеріалами досудового розслідування №42023072030000026. Станом на момент розгляду цієї справи в суді доказів його ліквідації надано не було.
У поданому до суду відзиві відповідач зауважує про ненадання прокурором доказів, які б підтверджували статус "виявлених побутових відходів" як несанкціонованого сміттєзвалища. З цього приводу суд зазначає, що питання виявлення та обліку безхазяйних відходів віднесено до повноважень саме органу місцевого самоврядування. Великоберезнянська селищна рада не надала суду доказів того, що спірна земельна ділянка виділена для розміщення полігону для відходів або їх тимчасового зберігання.
Власником відходів, в розумінні норм Закону України "Про управління відходами", є фізична особа, юридична особа, яка утворює відходи або яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами. Відповідач не стверджує, що виявлені на спірній земельній ділянці відходи, є його власністю. З огляду на що, враховуючи положення ст. 12 Закону України "Про управління відходами", такі можна розглядати як відходи, власник яких не встановлений.
Отже, у випадку виявлення на території земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, відходів, саме на органи місцевого самоврядування покладено обов'язок з їх ліквідації.
При цьому суд відхиляє посилання Великоберезнянської селищної ради в якості підтвердження виконання законодавчих вимог в частині організації управління побутовими відходами на створення Комунального підприємства «Комунал-сервіс», оскільки вказана обставина не звільняє орган місцевого самоврядування від обов'язку забезпечити ліквідацію несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населених пунктів. В свою чергу жодних доказів вчинення передбачених законом дій, спрямованих на ліквідацію спірного сміттєзвалища, надано не було.
Суд вважає, що функціонування сміттєзвалища на території Великоберезнянської селищної ради призводить до порушення вищенаведених норм законодавства України щодо поводження з відходами та створює небезпеку для життя, здоров'я людей та довкілля.
З огляду на викладене суд доходить висновку про те, що не вживши дій щодо ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища на земельній ділянці з кадастровим номером 2120855100:03:004:0048, за адресою: селище Великий Березний, вул. Заводська, 14/5 В, Ужгородського району Закарпатської області, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого відповідний обов'язок покладений законом, учинив протиправну бездіяльність, наслідком якої, із урахуванням п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, є необхідність зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Отже, дослідивши вищенаведені обставини справи крізь призму законодавчих актів, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що заявлені позовні підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 139 КАС України та в зв'язку з відсутністю витрат позивача, пов'язаних із залученням свідків чи проведенням експертиз, судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов Керівника Ужгородської окружної прокуратури (місцезнаходження: вул. Небесної Сотні, 6, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 02909967) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Швабська, буд. 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ - 38015668) до Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області (місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 12, смт. Великий Березний, Ужгородський район, Закарпатська область, 89000, код ЄДРПОУ - 04351127) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, яка полягає у невжитті заходів щодо ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища на земельній ділянці з кадастровим номером 2120855100:03:004:0048, за адресою: селище Великий Березний, вул. Заводська, 14/5 В, Ужгородського району Закарпатської області.
3. Зобов'язати Великоберезнянську селищну раду Ужгородського району Закарпатської області вжити заходи щодо ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища на земельній ділянці з кадастровим номером 2120855100:03:004:0048, за адресою: селище Великий Березний, вул. Заводська, 14/5 В, Ужгородського району Закарпатської області.
4. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін