23 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 227/2557/23
провадження № 51-275 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 28 липня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року,
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 28 липня 2025 року, залишеним без зміни ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану.
За обставин, детально викладених у вироку, Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 липня 2023 року № 205 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду номера обслуги 6 гранатометного відділення протитанкового взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Водночас, ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ст. 28 Статуту, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, а також в забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Статтями 29, 31 Статуту також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звання старший лейтенант належать до молодшого офіцерського складу, звання солдат належить до рядового складу.
Статтею 32 Статуту також передбачено, що військовослужбовці молодшого офіцерського складу за своїми військовим званням є начальниками для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу.
Відповідно до ст. 68 Статуту, начальник штабу бригади (полку, окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за організацію та підтримання керування підрозділами; за бойову та мобілізаційну готовність, успішне виконання бригадою (полком, окремим батальйоном) бойових завдань; за планування бойової підготовки; за підготовку штабу і підрозділів, що забезпечують керування бригадою (полком, окремим батальйоном), виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу штабу та безпосередньо підпорядкованих йому підрозділів; за організацію вартової і внутрішньої служб; за організацію та здійснення заходів щодо охорони державної таємниці, прихованого керування; за забезпечення штабу та безпосередньо підпорядкованих підрозділів озброєнням і технікою; за стан обліку особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки бригади (полку, окремого батальйону); за стан пожежної безпеки штабу.
Начальник штабу бригади (полку, окремого батальйону) підпорядковується командирові бригади (полку, окремого батальйону) і є прямим начальником усього особового складу бригади (полку, окремого батальйону).
Під час виконання рішень командира бригади (полку, окремого батальйону) начальник штабу має право віддавати накази (розпорядження) підпорядкованим командирові бригади (полку, окремого батальйону) особам від його імені. Про всі віддані накази (розпорядження) начальник штабу доповідає командирові бригади (полку, окремого батальйону).
Також, відповідно до ст. 111 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир роти (корабля 4 рангу) в мирний і воєнний час відповідає за бойову готовність роти (корабля), за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу роти (корабля), за підтримання внутрішнього порядку і додержання заходів пожежної безпеки в роті (на кораблі), за стан і збереження озброєння, боєприпасів, техніки та іншого майна роти (корабля), за успішне виконання ротою (кораблем) бойових завдань, за ведення ротного (корабельного) господарства.
Командир роти (корабля 4 рангу) підпорядковується командирові батальйону (дивізіону кораблів) і є прямим начальником усього особового складу роти (корабля).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14 серпня 2023 року № 228 лейтенанта ОСОБА_6 призначено на посаду т.в.о. командира 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону вказаної військової частини.
Таким чином, т.в.о. командира 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 лейтенант ОСОБА_6 , по відношенню до військовослужбовця номера обслуги 6 гранатометного відділення протитанкового взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 був прямим начальником за своїм службовим становищем та начальником за військовим званням, а останній - підлеглим лейтенанта ОСОБА_6 .
Поряд із цим, ст. 35 Статуту, серед іншого, передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості, наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Згідно ст. 36 Статуту, командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
Стаття 37 Статуту визначає, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його, військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.
Крім того, Статутом визначений зміст військової присяги, згідно якого кожний військовослужбовець, вступаючи на військову службу урочисто присягає Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю, а також присягає виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників та ніколи не зраджувати Українському народові.
Згідно статей 6, 11, 16, 127, 128 Статуту, статей 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України також передбачено, що кожен військовослужбовець зобов'язаний знати й сумлінно виконувати вимоги цього Статуту, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни.
Більше того, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Під наказом у ст. 401 КК, розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов'язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. В контексті ст. 402 КК України під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо.
Особа, яка одержала законний наказ, зобов'язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу - це виконання особою свого юридичного (службового) обов'язку.
Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
В свою чергу, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку, проходження військової служби і підлеглості, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши в умовах воєнного стану, військовий злочин за наступних обставин.
Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби призваному під час мобілізації, перебуваючи на посаді номера обслуги 6 гранатометного відділення протитанкового взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , будучи обізнаним із порядком проходження, несення внутрішньої служби, порядком віддання, виконання наказів військовослужбовцями, в порушення вимог статей 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статей 6, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 35, 36, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, 30 серпня 2023 року близько 08 год. 30 хв., тобто в умовах воєнного стану, під час шикування особового складу зведеного підрозділу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , відкрито відмовився виконати бойове розпорядження (наказ) командира 3 механізованого батальйону 110 окремої механізованої бригади військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_7 від 29 серпня 2023 року № 4144 щодо вибуття для виконання бойового завдання, а саме посилення взводних опорних пунктів в районі АДРЕСА_2 по рубежу кут лісосмуги, лісосмуга вздовж вдсх., лісосмуга, лісосмуга, кут лісосмуги, із завданням - відбити наступ противника з напрямку: Веселе, Авдіївка, та не допустити його прориву в глибину оборони та сторони флангів, нанести противнику максимальних втрат, утримати підступи до північно - східної частини Авдіївки, чим створити сприятливі умови для оборони міста з терміном виконання до 11:00 год 30 серпня 2023 року, який було доведено т.в.о. командира 7 механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , лейтенантом ОСОБА_6 .
При цьому, вказаний наказ виданий в установленому Законом порядку, відповідною особою в межах наданих йому повноважень, зміст наказу не суперечить чинному законодавству, та не був пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод солдата ОСОБА_5 , не носив в собі явно злочинного змісту, у зв'язку з чим підлягав беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього.
Умисне невиконання солдатом ОСОБА_5 , наказу потягло за собою підрив дисципліни підрозділу та зниження рівня бойової готовності.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на підстави передбачені пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_5 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що повідомлення ОСОБА_5 про те, що його стан здоров'я не дозволяє йому виконати бойове завдання, не складає об'єктивної сторони злочину, не є відкритою відмовою виконати наказ. Суди прирівняли повідомлення відповідно до прямої вимоги передбаченої статутом Збройних Сил України про стан здоров'я до відкритої відмови та розширили диспозицію ч. 4 ст. 402 КК поза її буквальним змістом. Захисник не погоджується з юридичною кваліфікацію встановлених судами обставин, вказує, що суди не встановили психічного ставлення ОСОБА_5 до вчиненого.
Стверджує, що вирок місцевого суду не містить мотивів відхилення висновку судової лінгвістичної експертизи № 627-Е, доводів сторони захисту щодо медичного стану ОСОБА_5 , не містить аналізу положень спеціальних норм Статуту Збройних Сил України у цій частині. Ухвала апеляційного суду не містить самостійної оцінки наведених доводів, мотивів їх відхилення, при цьому фактично відтворює мотиви суду першої інстанції.
Посилаючись на порушення стандарту доказування, захисник зазначає, що суди не усунули наявні у справі сумніви щодо: характеру висловлювання; наявності прямого умислу; реального стану здоров'я засудженого ОСОБА_5 .
Вважає що судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК.
Мотиви Суду
Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з положеннями ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
Завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, на підставі яких він вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1 - 3 ч. 1 ст. 368 КПК).
За змістом ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (не підтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує твердження слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки діяння.
Як убачається зі змісту вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК, було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.
Висновку про винуватість засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК, суд дійшов на підставі аналізу показань свідків ОСОБА_6 , який є командиром роти військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 в присутності яких ОСОБА_5 відмовився виконувати наказ командира, пославшись на незадовільний стан здоров'я.
При цьому, свідок ОСОБА_10 , який проходить службу на посаді начальника евакуаційного відділення медичної роти, у судовому засіданні повідомив, що після відмови ОСОБА_5 від виконання наказу оглядав останнього та його документацію. Перелічені діагнози не заважали обвинуваченому виконати наказ. Об'єктивних причин, пов'язаних зі станом здоров'я, які б заважали виконувати наказ, у обвинуваченого не було.
Крім того, визнаючи ОСОБА_5 винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення місцевий суд послався на фактичні дані, які містяться, у довідці військово-лікарської комісії від 24 травня 2023 року (військова частина НОМЕР_4 ), у якій вказано, що солдату ОСОБА_5 проведено медичний огляд гарнізонної ВЛК в/ч НОМЕР_5 24 травня 2023 року, згідно якої він придатний до військової служби; довідці, виданій 30 серпня 2023 року лікарем медичної роти в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_12 , згідно якої придатний для виконання завдань за призначенням; витязі з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 липня 2023 року № 205; витязі з бойового розпорядження командира 3 механізованого батальйону НОМЕР_3 окремої механізованої бригади військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_7 від 29 серпня 2023 року № 4144; протоколі огляду документу від 30 серпня 2023 року (судом також досліджено відеозапис на якому відображені фактичні обставини викладені у протоколі огляду); інших письмових доказах, зміст яких детально наведено у вироку суду.
Виконуючи законодавчі положення, суд першої інстанції також допитав ОСОБА_5 , який хоча частково й підтвердив вчинення інкримінованого йому діяння, але категорично заперечив наявність складу злочину та стверджував, що на той момент не міг виконати бойове завдання за станом здоров'я, оскільки потребував медичної допомоги. У нього хронічна радикулопатія, було загострення.
Місцевий суд також дослідив та надав оцінку наданим стороною захисту медичним документам про стан здоров'я ОСОБА_5 , а також висновку експерта за результатами проведення судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи мовлення № 627-Е від 26 травня 2025 року, складеного судовим експертом ОСОБА_13 на підтвердження того, що вислів ОСОБА_5 не був відмовою від виконання наказу.
Однак, дослідивши вказаний висновок, безпосередньо допитавши судового експерта, який його склав, суд обґрунтовано зазначив, що експерт надавала неоднозначні відповіді щодо того, чи є повідомлення ОСОБА_5 про неможливість виконати наказ відмовою (як це наведено у вказаному експертом визначенні понять), то заперечуючи, то погоджуючись із зазначеною обставиною. До того ж експерт не змогла роз'яснити суду, в чому ж проявилася прихованість, таємність чи неявність повідомлення ОСОБА_5 про неможливість виконати наказ. При цьому, суд зауважив, що повідомлення ОСОБА_5 про неможливість виконати наказ з посиланням на поточний стан здоров'я безсумнівно було неприхованим, нетаємним, явним і таке повідомлення було відмовою виконати наказ (навіть за визначенням понять, наведених у дослідницькій частині висновку експерта). Також суд зазначив, що висновок експерта містить істотні логічні суперечності, які не були усунуті експертом під час допиту в судовому засіданні. За таких обставин, суд відхилив поданий стороною захисту висновок експерта, а вислів ОСОБА_5 «Наразі мій поточний стан здоров'я не дозволяє мені виконувати бойове завдання» за вищенаведеного мотивування визнав відкритою відмовою виконати наказ.
Також місцевий суд, надавши оцінку медичним документам, поданим як стороною обвинувачення, так і стороною захисту щодо стану здоров'я ОСОБА_5 , погодився з тим, що ОСОБА_5 має захворювання, однак вони, відповідно до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України не є такими, що зумовлюють непридатність до військової служби з виключенням із військового обліку, а сама по собі рекомендація оперативного лікування не була підставою для звільнення ОСОБА_5 від виконання обов'язків військової служби. Станом на 30 серпня 2023 року ОСОБА_5 мав ті ж захворювання, на які страждав і до призову на військову службу та за станом здоров'я міг виконувати обов'язки військової служби, зокрема і виконати доведене до нього бойове розпорядження № 4144 від 29 серпня 2023 року.
Також суд констатував, що у нього відсутні підстави й для висновку про те, що ОСОБА_5 міг сумлінно помилятися щодо свого стану здоров'я, оскільки станом на 30 серпня 2023 року мав висновок ВЛК від 24 травня 2023 року щодо придатності до військової служби та листа голови військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України від 19 липня 2023 року щодо відсутності підстав для перегляду постанови ВЛК чи направлення на повторний медичний огляд. При цьому, кількість його звернень за медичною допомогою та фактичне нездійснення ОСОБА_5 у зв'язку з цим обов'язків військової служби об'єктивно доводить, що останній, маніпулюючи станом свого здоров'я, який не заважав йому до призову здійснювати активну цивільну діяльність, намагався за будь-яку ціну уникнути небезпеки для свого життя, яка могла виникнути у зв'язку з безпосередньою участю в бойових діях, ігноруючи конституційний обов'язок з захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Таким чином, дослідивши і перевіривши показання учасників кримінального провадження, наявні у справі письмові докази, оцінивши їх в сукупності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК. При цьому суд навів всі встановлені обставини, які, відповідно до ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів з зазначенням підстав, з яких приймає одні докази та відкидає інші, врахувавши при цьому позицію сторони захисту та надавши їм відповідну оцінку із викладеним обґрунтуванням.
Апеляційний суд, переглядаючи вказаний вирок за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , перевірив доводи, викладені в ній, та обґрунтовано спростував їх, виклавши в ухвалі мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції. При цьому, зазначив, що судом першої інстанції з достатньою повнотою перевірено всі доводи обвинуваченого та його захисника в судовому засіданні, зроблено аналіз доказів, а у своїх висновках місцевий суд навів мотиви, з яких взяв до уваги одні докази та відхилив інші. Фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_5 , отримано в порядку, визначеному КПК, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення.
Детально проаналізувавши склад злочину, передбаченого ст. 402 КПК, положення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, суд апеляційної інстанції, з посиланням на докази, обґрунтовано погодився із висновком місцевого суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні непокори, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненої в умовах воєнного стану, та кваліфікацією його дії за ч. 4 ст. 402 КК.
Також суд апеляційної інстанції з посиланням на Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (в редакції на момент обстеження обвинуваченого), зазначив, що зміст довідки військово-лікарської комісії 24 травня 2023 р. однозначно свідчить про те, що ОСОБА_5 за станом здоров'я мав можливість виконувати обов'язки військової служби і підстав для надання йому звільнень, відпусток чи направлення на додаткові обстеження або лікування відсутні. Проходження медичного огляду за направленням медичної служби військової частини НОМЕР_1 від 20 серпня 2023 року, яке видане ОСОБА_5 для проходження медичного огляду військово-лікарською комісією для визначення ступеня придатності до несення військової служби, не розпочато, ступеню придатності або не придатності не встановлено, а тому на момент надання бойового розпорядження, ОСОБА_5 був придатний до виконання бойового завдання. На момент медичного огляду, одразу після відмови виконувати розпорядження, неможливість виконувати бойове завдання за станом здоров'я, не встановлена.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано зауважила, що в матеріалах кримінального провадження відсутні дані, що за час проведення досудового розслідування та судового розгляду, ОСОБА_5 проведене оперативне втручання або здійснене невідкладне лікування, щоб в свою чергу вказувало на погіршення його стану здоров'я.
Спростовуючи доводи сторони захисту, зокрема, про те, що ОСОБА_5 не відмовлявся від виконання наказів та розпоряджень командування частини, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що посилання сторони захисту на висновок судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи, не спростовує вину ОСОБА_5 , оскільки останній має певні обов'язки несення служби та незалежно від мовного обороту, який використав ОСОБА_5 , по своїй суті, це є відкрита відмова виконувати наказ командира, більш того, як встановлено дослідженими доказами, ОСОБА_5 зазначив про свій незадовільний стан здоров'я саме після наказу командира приступити до виконання бойового розпорядження. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що наданий місцевому суду висновок експерта містить істотні логічні суперечності, які не були усунуті експертом ОСОБА_13 під час допиту в судовому засіданні, яка надавала неоднозначні відповіді щодо того, чи є повідомлення ОСОБА_5 про неможливість виконати наказ відмовою.
Ураховуючи зазначене вище, не є слушними твердження захисника в касаційній скарзі щодо відсутності належної правової мотивації прийнятих судами першої та апеляційної інстанції рішень.
Покарання призначене ОСОБА_5 є справедливим, відповідає його меті й загальним засадам, визначеним у статтях 50, 65 КК.
Судами попередніх інстанцій дотримано вимоги матеріального та процесуального закону під час розгляду вказаного кримінального провадження. Вирок та ухвала відповідають положенням статей 370, 419 КПК.
Обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 28 липня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3