23 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 910/11283/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Мамалуя О. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Френк Вайнз"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
від 25 листопада 2025 року
у справі за позовом Дочірнього підприємства зі 100 % іноземною інвестицією "Д'естате"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Френк Вайнз"
про стягнення 1 260 923,31 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог.
У вересні 2025 року Дочірнє підприємство зі 100 % іноземною інвестицією "Д'естате" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Френк Вайнз" про стягнення 1 260 923,31 грн, з яких: 1 242 466,56 грн - заборгованості по орендній платі з урахуванням індексу інфляції та 18 456,75 грн - три відсотки річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного з позивачем договору оренди б/н від 30 травня 2020 року не виконав своїх зобов'язань зі сплати орендної плати у період з березня по вересень 2022 року.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 29 вересня 2025 року прийняв цю позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/11283/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
2. Короткий зміст заяви відповідача про залишення позову без розгляду.
10 жовтня 2025 року до Господарського суду міста Києва від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Френк Вайнз" до подання ним першої заяви по суті спору надійшли заперечення проти вирішення справи у господарському суді, в яких він просив залишити позов без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки між ним та позивачем у цій справі була укладена арбітражна угода у вигляді арбітражного застереження, зазначеного у пункті 14.3. договору оренди від 30 травня 2020 року.
3. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 16 жовтня 2025 року у справі № 910/11283/25 залишив позов Дочірнього підприємства зі 100 % іноземною інвестицією "Д'естате" без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки між сторонами у цій справі була укладена арбітражна угода у вигляді арбітражного застереження, викладеного у пункті 14.3. договору оренди від 30 травня 2020 року, і ця угода є дійсною та може бути виконана, а відповідач своєчасно у встановлені законом строки (до початку розгляду справи та подання першої заяви по суті) надав заперечення проти вирішення спору у господарському суді.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 25 листопада 2025 року скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року у справі № 910/11283/25 та передав справу на розгляд суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що укладена між сторонами у цій справі арбітражна угода не може бути виконана, з огляду на те, що вона містить істотні недоліки (дефекти змісту положення договору), які не дають можливості реалізації арбітражного застереження, оскільки відсутній арбітражний орган розв'язання спору з назвою «Американська Торгова Палата в Києві», що унеможливлює призначення цим органом єдиного арбітра за умовами погодженого сторонами арбітражного застереження.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Френк Вайнз" просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2025 року у цій справі, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року залишити в силі.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суд апеляційної інстанції:
- неправильно застосував Нью-Йоркську Конвенцію 1958 року, частину другу статті 1, статтю 5, частину першу статті 7, частину першу статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», статтю 3, частину шосту статті 4 та частину третю статті 22 Господарського процесуального кодексу України, дійшов помилкового висновку про те, що укладена між сторонами у цій справі арбітражна угода містить істотні дефекти, оскільки не врахував, що передбачене сторонами у пункті 14.3. договору оренди арбітражне застереження містить конкретний та існуючий механізм призначення арбітра шляхом надання повноважень існуючій та відомій установі для призначення арбітра, що відповідає міжнародній арбітражній практиці, та свідчить про дійсні наміри сторін щодо обрання такої процедури. Ця обрана сторонами процедура призначення арбітра свідчить про виконуваність арбітражної угоди, відповідає принципу сприяння арбітражу, закріпленого у частині третій статті 22 Господарського процесуального кодексу України, що є підставою для суду відмовитися від розгляду справи, якщо відповідач заперечить проти юрисдикції державного суду;
- порушив норми процесуального права, а саме: статті 13, 14, 73 - 74, 76 - 79, 86, 236 - 238 Господарського процесуального кодексу України, дійшов помилкового висновку про те, що погоджене між сторонами у цій справі арбітражне застереження є невиконуваним, оскільки встановив обставину не існування визначеного сторонами в арбітражному застереженні арбітражного органу з назвою «Американська Торгова Палата в Києві», яка не підтверджена доказами, не врахував, що в матеріалах справи відсутні докази не існування такого органу, побудував цей свій висновок на припущеннях щодо відсутності такого органу;
- залишив поза увагою обставини відсутності у позивача процесуальної дієздатності та підписання позовної заяви особою, яка не мала права її підписувати, що є додатковою підставою залишення позову без розгляду відповідно до пунктів 1 та 2 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач - Дочірнє підприємство зі 100 % іноземною інвестицією "Д'естате" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, суперечливими та не ґрунтуються на законі. За твердженням позивача:
- практика Верховного Суду щодо не виконуваності арбітражного застереження через відсутність компетентного органу є уніфікованою та сталою, висновки суду апеляційної інстанції повністю відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 16 серпня 2022 року у справі № 916/3245/21 та від 19 листопада 2025 року у справі № 924/389/25;
- доводи відповідача, наведені в обґрунтування порушення судом апеляційної інстанції статті 74 Господарського процесуального кодексу України, побудовані на перекручуванні фактів, є намаганням відповідача підмінити вирішене судом апеляційної інстанції питання факту (відсутності арбітражної установи) питанням права - «матеріали справи не містять жодного належного чи допустимого доказу, що на момент подання позову такий орган фактично не існував»;
- доводи відповідача про відсутність у позивача процесуальної дієздатності, зокрема на звернення з позовом у цій справі, є помилковими та спростовуються ухвалою суду першої інстанції про відкриття провадження у цій справі.
Позиція Верховного Суду
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.
Верховний Суд, обговоривши доводи сторін у цій справі, викладені у касаційній скарзі та у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування та дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з частиною шостою статті 4 Господарського процесуального кодексу України угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.
За змістом частин першої та третьої статті 22 Господарського процесуального кодексу України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім: 1) спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на фінансові інструменти, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті; 2) спорів, передбачених пунктами 2 (крім спорів щодо продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків), 3, 7-13 частини першої, пунктами 2, 3, 6 частини другої статті 20 цього Кодексу, з урахуванням частини другої цієї статті; 3) інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.
Будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
За змістом частини другої статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися, зокрема спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Арбітражна угода укладається в письмовій формі та вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або міститься у проспекті цінних паперів (рішенні про емісію цінних паперів), що передбачає призначення адміністратора за випуском облігацій, або укладена шляхом обміну листами, електронними повідомленнями, якщо інформація, що міститься в них, є доступною для подальшого використання, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.
За змістом пункту 7 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2018 року у справі № 906/493/16, у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України клопотання про припинення провадження, господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті.
Отже, при вирішенні питання залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 7 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має встановити наявність сукупності таких умов:
- існування арбітражної (третейської) угоди, за якою позов у питанні, що порушено у державному суді, належить до компетенції арбітражного (третейського) суду;
- від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді;
- встановлення судом prima facie дійсності, чинності та виконуваності арбітражної (третейської) угоди.
Дослідивши наявність у спірних правовідносинах у цій справі зазначених умов, суди попередніх інстанцій встановили, що спірні правовідносини між сторонами у цій справі виникли на підставі укладеного між ними договору оренди від 30 травня 2020 року, у пункті 14.3. якого сторони погодили, що різні суперечки у відношенні даного договору, які не можуть бути дружньо розв'язані між сторонами протягом одного місяця з моменту повідомлення про суперечку, включаючи факт існування, дійсності, розриву або значення договору, повинні бути винесені та кінцево вирішені єдиним арбітром, запропонованим Американською Торговою Палатою в Києві. Містом арбітражу буде Київ. Мовою арбитражу буде англійська.
Суди попередніх інстанцій, проаналізувавши умови зазначеного пункту 14.3. договору оренди, дійшли правильного висновку про те, що ця умова договору є за своєю суттю укладеною між сторонами арбітражною угодою в розумінні статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж». При цьому, суди встановили, що в матеріалах справи відсутні докази недійсності цієї угоди, угода є дійсною та не втратила своєї чинності.
Також суди попередніх інстанцій встановили, що 10 жовтня 2025 року до суду першої інстанції від відповідача надійшли заперечення проти вирішення справи у господарському суді, в яких він просив залишити позов без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки між ним та позивачем у цій справі була укладена арбітражна угода у вигляді арбітражного застереження, викладеного у пункті 14.3. договору оренди від 30 травня 2020 року. За висновком судів зазначене заперечення було подане відповідачем у порядку та строк, встановлені пунктом 7 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, тобто до початку розгляду судом справи по суті та до подання відповідачем першої заяви щодо суті спору.
Отже, суди попередніх інстанцій достовірно встановили обставини існування укладеної між сторонами у цій справі арбітражної угоди, яка є чинною та дійсною, за якою заявлені позивачем до господарського суду у цій справі вимоги належить до компетенції арбітражного суду та обставини подання відповідачем до початку розгляду справи по суті та до подання ним першої заяви щодо суті спору заперечення проти вирішення спору в господарському суді. Разом з цим суди дійшли протилежних висновків щодо обставини виконуваності цієї угоди: за висновком місцевого господарського зазначена арбітражна угода є виконуваною, натомість суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку про неможливість її виконання у зв'язку з наявністю в ній істотного недоліку у назві арбітражного органу розв'язування спору: зазначення в угоді органу з назвою «Американська Торгова Палата в Києві», якого на момент подання позову не існувало.
Однак, Верховний Суд зазначає про те, що ці висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, зроблені за результатом здійснення формального підходу до вирішення спірного у цій справі питання, без належного врахування висновків Верховного Суду, без встановлення усіх необхідних фактичних обставин та дослідження наявних в матеріалах справи доказів.
Нью-Йоркська конвенція 1958 року передбачає, що кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв'язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об'єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов'язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).
У пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала «патологічний характер», головним чином у наступних випадках: і) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та іі) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.
Таким чином, суд має тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв'язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2018 року у справі № 906/493/16, господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди; суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має відбуватися арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов'язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.
Як вбачається з оскаржуваної постанови у цій справі суд апеляційної інстанції послався на зазначені висновки Верховного Суду та встановив, що укладена між сторонами арбітражна угода містить відсилання до арбітражної установи, яка не існує.
Верховний Суд враховує те, що в матеріалах справи дійсно відсутні докази, які б свідчили про існування арбітражного органу з назвою «Американська Торгова Палата в Києві». Однак, при цьому суд касаційної інстанції зазначає про те, що в матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осію, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 105 - 108), що містить відомості про здійснення державної реєстрації в Україні такої юридичної особи, як «Американська торгівельна палата в Україні» (організаційно-правова форма - представництво) (ідентифікаційний код 21661415) з місцезнаходженням у місті Києві.
Однак, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою зазначений витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осію, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та не надав йому належну правову оцінку в контексті змісту укладеної між сторонам у цій справі арбітражної угоди та визначеного в ній органу, що здійснює призначення арбітра.
Суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови хоча і послався на зазначені вище висновки Верховного Суду, однак залишив поза увагою, те що згідно з цими висновками арбітражна угода може бути визнана судом невиконуваною внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), лише за умови відсутності в ній вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має відбуватися арбітражний розгляд.
У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що зміст укладеної між сторонами у цій справі арбітражної угоди містить вказівку на місце проведення арбітражу - місто Київ.
Верховний Суд зазначає про те, що найменування визначного сторонами в арбітражній угоді органу, який здійснює призначення арбітра («Американська Торгова Палата в Києві»), та найменування юридичної особи, зазначене у наведеному вище витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, - «Американська торгівельна палата в Україні» дійсно не є тотожним. Однак при цьому, суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи може тлумачитися зміст укладеної між сторонами арбітражної угоди в частині визначення органу, що здійснює призначення арбітра, як неточність; чи може визначений в угоді орган призначення арбітра («Американська Торгова Палата в Києві») трактуватися як «Американська торгівельна палата в Україні», враховуючи те, що сторони в арбітражній угоді визначили конкретне місце арбітражу - місто Київ, а також враховуючи обставину існування в Україні такої зареєстрованої юридичної особи, як Американська торгівельна палата в Україні з місцезнаходженням в місті Києві.
Крім того, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою підхід, передбачений Нью-Йоркською конвенцією 1958 року, що знайшов своє відображення у частині третій статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та / або сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за усталеною практикою Європейського суду з прав людини добровільна відмова від судового порядку вирішення спору на користь арбітражу є загалом прийнятною в аспекті дотримання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому залишення судом без розгляду позову через наявність арбітражної угоди саме по собі не становить неприйнятного обмеження доступу до суду.
Отже, суд апеляційної інстанції не надав повну належну оцінку наявним в арбітражній угоді відомостям на предмет їх достатності та не з'ясував, чи дозволяють ці відомості з достовірністю встановити конкретний визначений сторонами в угоді орган, який здійснює призначення арбітра.
При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що сторони в укладеному між ними договорі оренди реалізували право на укладення арбітражної угоди щодо передачі спорів, які виникнуть з укладеного ними правочину, на розгляд арбітражу суду, та така арбітражна угода не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації сторонами правочину права на захист своїх прав, який вони обрали на підставі вільного волевиявлення. Арбітражне застереження є власним волевиявленням сторін договору і не може розцінюватися як встановлення обмеження їх прав. Наявність дійсного арбітражного застереження та обов'язковість звернення до арбітражу за наявності волі на розгляд справи арбітражним судом, не є обмеженням прав позивача, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 55 Конституції України. Проте, ухилення від виконання положень пункту договору про розгляд спору в арбітражному суді, має розглядатися як дії, що суперечать самій ідеї Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж», яка полягає у гарантуванні у такому випадку учасникам господарських відносин права розраховувати на швидкий та ефективний спосіб вирішення господарського спору альтернативним шляхом.
Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Встановлення зазначених вище обставин, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в суді касаційної інстанції та є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду у цій справі з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував та порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення питання щодо органу, який має вирішити спір у цій справі, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний суд дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 25 листопада 20255 року підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
9. Судові витрати.
Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Враховуючи те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі й судового збору сплаченого за подання касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Френк Вайнз" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2025 року у справі № 910/11283/25 скасувати.
3. Справу № 910/11283/25 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кролевець
О. Мамалуй