Іменем України
12 лютого 2026 року м. Чернігівсправа № 927/871/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Кузьменко Т.О., за участю секретаря судового засідання Заєць І.М., розглянувши у порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Фермерського господарства "СТАРТ - 8" (код ЄДРПОУ 31429582) с. Жадове, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, 15461
до відповідача: Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04062009), вул. Героїв України, 6, м. Семенівка, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, 15400
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 .
про визнання права постійного користування земельною ділянкою та скасування запису про інше речове право
за участю представників учасників справи:
від позивача: Марченко Р.В., адвокат;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився
Суть спору. Позиції учасників справи, їх заяви і клопотання та процесуальні дії суду щодо розгляду справи.
До Господарського суду Чернігівської області через підсистему "Електронний суд" від Фермерського господарства "СТАРТ - 8" подано позов до Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області про:
- визнання за Фермерським господарством "СТАРТ-8" право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7424781500:10:001:0027 площею 50,000 га, яка відповідно до Рішення 15 сесії 23 скликання Семенівської районної ради народних депутатів від 26 квітня 2001 року була надана для ведення фермерського господарства засновнику ФГ ОСОБА_2 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЧН № 001113, виданого Семенівською районною радою народних депутатів, про що зроблено відповідний запис в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 31.
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про інше речове право 39189845, а саме: право постійного користування ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 50,000 га з кадастровим номером 7424781500:10:001:0027.
Крім того, позивач просить суд покласти судові витрати на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач набув право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7424781500:10:001:0027 площею 50,000 га з часу державної реєстрації Фермерського господарства "СТАРТ-8" 09.07.2001 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та саме з цього часу від засновника - ОСОБА_2 до Фермерського господарства "СТАРТ-8" перейшов статус постійного землекористування спірною земельною ділянкою. Задоволення судом вимог про визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про інше речове право, а саме: право постійного користування ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку буде підставою для внесення до Державного реєстру речових прав відомостей про відповідне речове право позивача на цю земельну ділянку.
Крім того, у вступній частині позовної заяви позивач просив суд залучити до участі у справі третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Семенівську державну нотаріальну контору Чернігівської області та ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 05.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.10.2025, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень; клопотання позивача про залучення до участі у справі третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Семенівську державну нотаріальну контору Чернігівської області та ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвала суду від 05.09.2025 про відкриття провадження у справі отримана сторонами в їх електронних кабінетах підсистеми “Електронний суд» 05.09.2025 о 14:02 год., що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
В розумінні ст. 242 ГПК України сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи в суді, а також про встановлені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.
09.09.2025 через підсистему «Електронний суд» представником ОСОБА_1 - адвокатом Кінебасом Олексієм Михайловичем подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 03.10.2025 сторін повідомлено, що у зв'язку із перебуванням судді Кузьменко Т.О. в період з 06.10.2025 по 10.10.2025 у відпустці відповідно до наказу голови суду № 132 від 01.10.2025, судове засідання, призначене на 07 жовтня 2025 року на 09 год. 30 хв., не відбудеться, а також про те, що судове засідання у справі № 927/871/25 відбудеться 23 жовтня 2025 р. о 09:30 год.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 23.10.2025 клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Кінебаса О.М. задоволено, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ); встановлено третій особі строк для подання письмових пояснень; продовжено підготовче провадження у справі на тридцять днів; відкладено підготовче засідання на 13.11.2025 на 10:00 год.
Ухвала суду від 23.10.2025 отримана третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 28.10.2025, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (ШКІ R067024251745).
В розумінні ст. 242 ГПК України третя особа належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи в суді, а також про встановлений строк для подання письмових пояснень.
24.10.2025 від представника позивача - адвоката Марченка Р.В. через підсистему «Електронний суд» надійшла заява, до якої додано докази направлення третій особі позовної заяви з додатком на виконання ухвали суду від 23.10.2025.
28.10.2025 через підсистему “Електронний суд» від представника третьої особи - адвоката Кінебаса О.М., в межах встановленого процесуального строку, надійшли письмові пояснення щодо позову, у яких третя особа з позовними вимогами не погоджується, просить відмовити у задоволенні позову та зазначає про те, що спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_2 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, про що зроблено відповідний запис в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 31. Після смерті ОСОБА_2 державним нотаріусом Семенівської державної нотаріальної контори відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом (спірну земельну ділянку) у зв?язку з відсутністю документу про право власності спадкодавця на майно, тому ОСОБА_1 звернулася до Семенівського районного суду Чернігівської області з позовом про визнання за нею в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка права постійного користування спірною земельною ділянкою (справа №744/202/25). ОСОБА_1 не володіє інформацією про те, що її покійний чоловік реєстрував Фермерське господарство, був його засновником або учасником. Наразі до Новгород-Сіверської державної адміністрації перейшли всі реєстраційні справи стосовно ФГ «СТАРТ», проте згідно з відповіддю на адвокатський запит, у Новгород-Сіверської державної адміністрації відсутня інформація про створення ОСОБА_2 Фермерського господарства у 2001 році. Третя особа зазначає, що позивачем не доведено, що саме ОСОБА_2 є засновником ФГ «СТАРТ-8»; оригінал державного акта серії І-ЧН №001113 знаходиться у неї; крім того у її власності перебуває технічна документація із землеустрою на спірну земельну ділянку. За доводами третьої особи, право постійного користування (на підставі відповідного Державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надано таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. Оскільки Фермерське господарство Старіковим В.В. не було створено, то відповідна земельна ділянка може бути успадкована ОСОБА_1 незалежно від того, порушив норми закону щодо створення ФГ ОСОБА_2 чи ні, оскільки таке право за ним зберігалося протягом всього його життя та не було припинено у зв?язку зі смертю.
28.10.2025 від представника третьої особи - адвоката Кінебаса О.М. надійшло клопотання про витребування від ФГ «СТАРТ-8» оригіналів доказів: свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб?єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 09.07.2001; рішення Семенівської районної ради від 26.04.2001; державного акту на право постійного користування землею серії І-ЧН №001113; протоколу загальних зборів учасників ФГ «СТАРТ-8» №2 від 30.10.2014; договору купівлі-продажу від 30.10.2014.
28.10.2025 від представника третьої особи - адвоката Кінебаса О.М. надійшло клопотання про повернення оригіналів письмових доказів, яке за змістом аналогічне попередньо поданому клопотанню.
10.11.2025 через підсистему “Електронний суд» від представника позивача - адвоката Марченка Р.Г. надійшла відповідь на письмові пояснення третьої особи, у якій позивач вказує на те, що ФГ «СТАРТ» було зареєстровано 09.07.2001, право користування з цього моменту належить юридичній особі, що цілком кореспондується з приписами ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство». Факт державної реєстрації СФГ «СТАРТ» 09.07.2001 підтверджується розпорядженням Семенівської РДА №222 від 09.07.2001, яким було видано свідоцтво про державну реєстрацію суб?єкта підприємницької діяльності - юридичної особи (код 31429582); витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.10.2013 засвідчує, що ОСОБА_2 був керівником та єдиним засновником СФГ «СТАРТ». За доводами позивача, пояснення третьої особи ґрунтуються на неповному знанні обставин справи та неправильному тлумаченні норм матеріального права.
У судовому засіданні 13.11.2025 суд, розглянувши клопотання представника третьої особи - адвоката Кінебаса О.М. про витребування доказів, керуючись ст. 80, 81 ГПК України, постановив протокольну ухвалу без оформлення окремого документа із занесенням до протоколу судового засідання, відповідно до якої: 1. Клопотання ОСОБА_1 про витребування оригіналів доказів задоволено частково. 2. Витребувано у Фермерського господарства «СТАРТ-8» належним чином завірені копії протоколу загальних зборів учасників Фермерського господарства «СТАРТ-8» №2 від 30.10.2014; договору купівлі-продажу від 30.10.2014. 3. Зобов'язано Фермерське господарство «СТАРТ-8» надати витребувані судом докази у строк до 20.11.2025. 4. Зобов'язано Фермерське господарство «СТАРТ-8» надати оригінали витребуваних судом доказів, а також свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 09.07.2001 року. Суд звернув увагу, що за приписами частини 10 статті 81 ГПК України ненадання витребуваних судом документів без поважних причин або без повідомлення причин суду, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити в її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами. Попереджено Фермерське господарство «СТАРТ-8» про те, що відповідно до статті 135 ГПК України, суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу. 5. У задоволенні клопотання в частині витребування оригіналів свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 09 липня 2001 року; рішення Семенівської районної ради від 26.04.2001 року; державного акту на право постійного користування землею серії І-ЧН № 001113 відмовлено. 6. Відкладено підготовче засідання до 24.11.2025 о 10:00 хв.
Ухвалою суду від 13.11.2025 повідомлено сторін про те, що судове засідання у справі № 927/871/25 відбудеться 24.11.2025 о 10:00 год.
19.11.2025 від представника позивача - адвоката Марченка Р.Г. на виконання ухвали суду від 13.11.2025 надано завірені копії протоколу загальних зборів учасників Фермерського господарства «СТАРТ-8» №2 від 30.10.2014; договору купівлі-продажу від 30.10.2014. Додатково повідомлено суд про те, що оригінал свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - Фермерського господарства «СТАРТ» від 09.07.2001 буде надано суду для огляду після надання його головою ФГ «СТАРТ-8» Тупіциним С.С.
24.11.2025 через підсистему “Електронний суд» від представника позивача - адвоката Марченка Р.Г. надійшло клопотання про долучення доказів, у якому заявник просить суд визнати поважними причини неподання позивачем доказів у встановлений строк, встановити додатковий строк для подання наявних доказів та залучити до матеріалів справи копії: листа ФГ «СТАРТ-8» №7 від 14.11.2025, відповіді Головка В.Л., посвідченого державним реєстратором статуту СФГ «СТАРТ» станом на 2001 рік, реєстраційних карток, опису документів, що надаються юридичною особою Державному реєстратору від 03.03.2006, посвідченого державним реєстратором свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 09.07.2001.
У підготовчому судовому засіданні 24.11.2025 судом та представником третьої особи оглянуто документи, надані для огляду на виконання ухвали суду, та долучено до матеріалів справи копії документів, наданих представником позивача.
У підготовчому засіданні 24.11.2025 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 03.12.2025 на 11:00 год.
Ухвалою суду від 24.11.2025 повідомлено сторін про те, що судове засідання у справі № 927/871/25 відбудеться 03.12.2025 о 11:00 год.
28.11.2025 через підсистему “Електронний суд» представником третьої особи - адвокатом Кінебасом О.М. подано додаткові пояснення, у яких третя особа наголошує на пропуску позивачем строку надання витребуваних доказів, а також зазначає про те, що надані позивачем докази не відповідають вимогам щодо їх посвідчення, що вказує на недопустимість доказів; третій особі незрозуміло, коли було завірено вказані документи, чи дійсно ці особи працювали державними реєстраторами, де оригнали вказаних документів; у матеріалах справи відсутня виписка з погосподарської книги, що підтверджує факт створення ФГ, передачу майна у його власність. До суду не подано оригіналів доказів, хоча позивач повідомив, що всі оригінали знаходяться у нього. За вказаних обставин третя особа просить клопотання про долучення доказів залишити без розгляду або відмовити у його задоволенні; у випадку задоволення клопотання витребувати у позивача оригінали статуту СФГ «СТАРТ» станом на 2001 рік, реєстраційні картки, опис документів, що надаються юридичною особою державному реєстратору від 03.03.2006; у зв?язку з ненаданням оригіналів документів не брати до уваги такі докази: протокол загальних зборів учасників ФГ «СТАРТ-8» №2 від 30.10.2014, договір купівлі-продажу від 30.10.2014, свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 09.07.2001.
02.12.2025 через підсистему “Електронний суд» від представника позивача - адвоката Марченка Р.Г. надійшло клопотання про витребування доказів №02/12, у кому позивач просить суд витребувати від архівного відділу Новгород-Сіверської РДА Чернігівської області: оригінал розпорядження № 222 від 09.07.2001 “Про одержання свідоцтва про державну реєстрацію селянського/фермерського господарства “Старт»; рішення від 26.04.2001 “Про виділення земельних ділянок для створення селянського/фермерського господарства. Також витребувати від державного реєстратора юридичних та фізичних осіб Новгород-Сіверської РДА Чернігівської області реєстраційну справу Селянського (фермерського) господарства “Старт» (код ЄДРПОУ 31429582).
02.12.2025 через підсистему “Електронний суд» представником позивача - адвокатом Марченком Р.Г. подано заперечення №02/12 на додаткові пояснення третьої особи, у яких позивач зазначає про те, що витребувані документи були негайно надані після їх отримання 21.11.2025, що відповідає приписам ч. 8 ст. 80 ГПК України. Щодо доводів третьої особи про невідповідність поданих документів вимогам їх посвідчення (відсутність відміток «копія», неправильні формулювання, проставлення печаток, відсутність дат і підписів) позивач зазначає, що надані документи були посвідчені понад 20 років тому посадовою особою органу місцевого самоврядування - державним реєстратором юридичних та фізичних осіб та скріплені гербовою печаткою, а тому позивач не мав жодного впливу на їх оформлення. Для усунення сумнівів щодо автентичності документів позивач готовий сприяти витребуванню їх оригіналів, що дозволить безпосередньо оцінити їх достовірність. Одночасно позивач вказує на те, що ОСОБА_1 є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, тому суд повинен оцінювати подані нею пояснення в контексті загальної оцінки доказів у справі з урахуванням її процесуального статусу. За вказаних обставин позивач просить суд визнати поважними причини неподання ним доказів у встановлений строк та відмовити третій особі у задоволенні вимог, викладених у додаткових поясненнях.
У підготовчому засіданні 03.12.2026 суд постановив протокольну ухвалу про задоволення клопотання позивача про долучення доказів, визнав причини поважними та долучив документи до матеріалів справи. Також суд постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання позивача про витребування оригіналів доказів, оскільки пропущено строк для його подання і позивачем не подано клопотання про поновлення строку.
Ухвалою суду від 03.12.2025 з власної ініціативи витребувано від державного реєстратора юридичних та фізичних осіб Новгород-Сіверської райдержадміністрації (код ЄДРПОУ 04061642, вул. Майстренка, 6, Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000) належним чином засвідчену копію реєстраційної справи Селянського (фермерського) господарства “Старт» (код ЄДРПОУ 31429582); постановлено запитувані документи надати у строк до 15.12.2025; попереджено державного реєстратора юридичних та фізичних осіб Новгород-Сіверської РДА про наслідки, визначені ч. 9 ст. 81 ГПК України та ст. 135 ГПК України. Підготовче засідання відкладено на 23.12.2025 на 09:30 год.
16.12.2025 від Новгород-Сіверської районної військової адміністрації Чернігівської області надійшла копія реєстраційної справи Фермерського господарства “Старт-8» (код ЄДРПОУ 31429582).
23.12.2025 через підсистему “Електронний суд» від представника третьої особи - адвоката Кінебаса О.М. надійшло клопотання від 22.12.2025 про витребування доказів, а саме: - від Семенівської міської ради виписки зі спеціальної погосподарської книги про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку відносно ОСОБА_2 та наданої йому земельної ділянки; - від Архівного відділу Новгород-Сіверської РДА інформації чи заводилася Семенівською районною радою спеціальна погосподарська книга про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку відповідно до вимог ч. 3 ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»? якщо так, то надати виписку зі спеціальної погосподарської книги про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку відносно ОСОБА_2 та наданої йому земельної ділянки.
У підготовчому засіданні 23.12.2025 суд залишив без розгляду клопотання третьої особи від 22.12.2025 на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України. Щодо заявленого усного клопотання представника третьої особи про надання додаткового строку для подання заяви про поновлення процесуальних строків, суд зазначив про відсутність підстав для надання додаткового строку для подання відповідного клопотання з урахуванням достатності часу для можливості реалізації вказаного права та приписів ч. 4 ст. 119 ГПК України.
У підготовчому засіданні 23.12.2025 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 07.01.2026 на 10:00 год.
Ухвалою суду від 23.12.2025 повідомлено сторін про те, що судове засідання у справі № 927/871/25 відбудеться 07.01.2026 о 10:00 год.
07.01.2026 через підсистему “Електронний суд» представником третьої особи - адвокатом ОСОБА_3 подано клопотання про повернення до розгляду справи зі стадії підготовчого провадження, призначення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої поставити такі питання: Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 : - у графі «Учасник» по центру біля ініціалів ОСОБА_2 на другій сторінці протоколу № 2 загальних зборів учасників Фермерського господарства «СТАРТ-8» від 30.10.2014; - у графі «Продавець» біля ініціалів ОСОБА_2 на третій сторінці договору купівлі-продажу частки (корпоративних прав) в статутному капіталі Фермерського господарства «СТАРТ-8» від 30.10.2014; - у графі «Підпис» біля дати « 13.03.06р» на першій сторінці опису документів, що надаються юридичною особою Державному реєстратору для включення відомостей про юридичну особу до ЄДР; - у графі «Підпис» на сторінках 1-6 реєстраційної карти про підтвердження відомостей про юридичну особу; - на сторінці шість статуту фермерського господарства «СТАРТ» станом на 2001 рік; у реєстраційній справі № 105600014194 (Том № 1) на сторінках 5, 12, 16-22, 24-25, 34, 36-41, 43-52, 54-55, 57-64, 75, 97-99, 101, 112-113 особисто ОСОБА_2 чи іншою особою? Зупинити провадження у справі № 927/871/25 до закінчення проведення судової почеркознавчої експертизи документів та отримання судом висновку експерта.
Необхідність повернення до стадії підготовчого провадження обґрунтована наявністю сумнівів у створенні Фермерського господарства «Старт» безпосередньо ОСОБА_2 , у зв'язку з чим виникає необхідність у проведенні почеркознавчої експертизи. Крім того, ОСОБА_1 претендує на спірну ділянку у межах справи № 744/202/25, тому для встановлення істини у справі необхідно провести почеркознавчу експертизу матеріалів, на яких, нібито, стоїть підпис ОСОБА_2 .
У судовому засіданні 07.01.2026 судом постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 13.01.2026, 11:00.
Ухвалою суду від 07.01.2026 повідомлено сторін про те, що судове засідання у справі № 927/871/25 відбудеться 13.01.2026 о 11:00 год.
12.01.2026 через підсистему “Електронний суд» від представника позивача - адвоката Марченка Р.Г. надійшли заперечення №12/01 на клопотання третьої особи про повернення до стадії підготовчого провадження та призначення судової почеркознавчої експертизи, у яких позивач просить відмовити у задоволенні зазначеного клопотання третьої особи та зазначає про порушення нею процесуального строку подання зазначеного клопотання, закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, у зв?язку з чим клопотання підлягає залишенню без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України. Додатково зазначає про неможливість проведення якісної та об??єктивної експертизи у зв?язку з відсутністю порівняльних зразків почерку ОСОБА_2 , який помер. Окрім того позивач звертає увагу на те, що представником третьої особи не надано суду жодного доказу фальсифікації документів, жодних заяв про вчинення кримінального правопорушення та фальсифікацію доказів у порядку ст. 94 ГПК України.
У судовому засіданні 13.01.2026 суд постановив протокольну ухвалу про залишення без розгляду клопотання представника третьої особи про призначення експертизи з урахуванням приписів ст. 13, 14, 118, 119, 177, 182, 207 ГПК України та з огляду на те, що провадження у справі № 927/871/25 відкрите 05.09.2025, ОСОБА_1 була залучена (за власним клопотанням) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача 23.10.2025, клопотання про призначення експертизи надійшло до суду 07.01.2026 і не містить достатніх обґрунтувань поважності причин пропуску подачі цього клопотання.
Також у судовому засіданні 13.01.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання третьої особи про повернення до стадії підготовчого провадження з огляду на те, що обґрунтування третьої особи не є вагомими обставинами, які б вказували на неможливість останньої в процесі перебування даної справи на стадії підготовчого провадження вчинити відповідні процесуальні дії, в тому числі на подання клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. З письмових пояснень третьої особи вбачається, що вже станом на 28.10.2025 (дату подання пояснень) остання висловлювала сумніви щодо створення Фермерського господарства «Старт» безпосередньо ОСОБА_2 . Суд наголошує, що реєстраційна справа Фермерського господарства «Старт -8», витребувана за ухвалою суду, надійшла до суду 16.12.2025, тобто у представника третьої особи було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи і визначенням позиції щодо спірного питання до закінчення підготовчого провадження. Будь-яких заяв з намірами подати клопотання про призначення експертизи з урахуванням приписів ст. 207 ГПК України від представника третьої особина стадії підготовчого провадження не надходило. Повернення до стадії підготовчого провадження у цій справі призведе до порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, надасть третій особі значну процесуальну перевагу, засвідчить небезсторонність суду у вирішенні спору, що є неприпустимим зважаючи на принципи господарського судочинства.
У судовому засіданні 13.01.2026 судом оголошено перерву до 29.01.2026, 10:00 год.
Ухвалою суду від 13.01.2026 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання у справі № 927/871/25 відбудеться 29.01.2026 о 10:00 год.
29.01.2026 від представника третьої особи - адвоката Кінебаса О.М. надійшла заява про застосування наслідків пропуску позовної давності, в обґрунтування якої посилається на сторінці 2 у розділі право власності/право користування витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7404137312017 від 09.02.2017 чітко вказано, що право постійного користування зареєстровано за ОСОБА_2 , отже з 09.02.2017 ОСОБА_4 , як голова ФГ, набув повних та достовірних відомостей про те, що ФГ не є користувачем земельної ділянки; з 10.02.2017 розпочався відлік 3-річного строку для захисту своїх прав, який закінчився 10.02.2020, тобто до введення мораторію на застосування позовної давності. Крім того, ОСОБА_5 набув корпоративних прав на ФГ 21.12.2021, тобто вже після спливу 3-річного строку позовної давності (10.02.2020), а тому до нього так само застосовуються наслідки пропуску строку позовної давності, як і до колишнього голови ОСОБА_4 . Підстав для переривання строку позовної давності, не встановлено. У технічній документації за 2014 рік (наявна у матеріалах справи) також чітко вказується право користування за ОСОБА_2 , а тому при переході корпоративних прав до Головко В.О., останній не міг не знати про те, що ФГ не є користувачем земельної ділянки і відповідно вже тоді не звернувся з відповідним позовом до суду.
У судовому засіданні 29.01.2026 суд постановив протокольну ухвалу про задоволення усного клопотання представника позивача про надання часу для ознайомлення та надання заперечень на заяву представника третьої особи, оголошення перерви в судовому засіданні з розгляду спору по суті до 05.02.2026 до 10:00 год. та встановлено представнику позивача строк для подання письмових заперечень на заяву представника третьої особи до суду до 03.02.2025.
Ухвалою суду від 29.01.2026 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання у справі № 927/871/25 відбудеться 05.02.2026 о 10:00 год.
29.01.2026 через підсистему “Електронний суд» від представника позивача - адвоката Марченка Р.Г. надійшли заперечення на заяву третьої особи про застосування строків позовної давності, у яких позивач вважає таку заяву необґрунтованою з огляду на те, що перебіг позовної давності розпочався не раніше 2025 року, коли нинішній голова ФГ «СТАРТ-В» Тупіцин С.С., який набув корпоративні права лише у 2021 році, фактично дізнався про порушення прав господарства внаслідок пред'явлення позову третьою особою у справі № 744/202/25. Позовна заява у даній справі подана у межах тримісячного строку, тобто строки позовної давності не пропущено. До вимог про усунення перешкод у користуванні майном позовна давність не застосовується відповідно до ст. 392 ЦК України та сталої судової практики Верховного Суду. Вимога позивача за своєю правовою природою є негаторним позовом, спрямованим на усунення перешкод у здійсненні права постійного користування земельною ділянкою. Порушення права позивача мас безперервний (триваючий) характер, оскільки неправомірна реєстрація права за фізичною особою замість юридичної особи продовжується донині і навіть посилюється внаслідок пред'явлення третьою особою позову про визнання за нею права на земельну ділянку у порядку спадкування. До вимог про визнання права позовна давність, як правило, не застосовується, оскільки право або існує, або не існує, незалежно від часу звернення до суду. Заява про застосування позовної давності подана представником третьої особи, яка не є стороною у спорі, що суперечить ч. 2 ст. 264 ЦК України та є процесуально неприпустимим. До вимоги про скасування запису в державному реєстрі позовна давність но застосовується, оскільки така вимога є похідною від вимоги про визнання права та усунення перешкоду користуванні майном. Позиція представника третьої особи ґрунтується на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права і спрямована на штучне створення перешкод для захисту порушених прав позивача.
05.02.2025 від відповідача через підсистему “Електронний суд» надійшла заява №01-20/384 про застосування наслідків пропуску строків позовної давності у справі, в обґрунтування якої відповідач посилається на аналогічні доводи, викладені третьою особою у заяві від 29.01.2026 про застосування наслідків пропуску позовної давності, а також зазначає про те, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
05.02.2026 через підсистему “Електронний суд» від представника позивача - адвоката Марченка Р.Г. надійшли заперечення на заяву відповідача про застосування строків позовної давності, з підстав аналогічно зазначеним у запереченнях від 29.01.2026 на заяву третьої особи про застосування строків позовної давності.
У судовому засіданні 05.02.2026 суд прийняв до розгляду заяву відповідача про застосування наслідків пропуску строків позовної давності та заперечення позивача на заяви третьої особи та відповідача про застосування строків позовної давності, а також зазначив про те, що відповідні мотиви і висновки будуть викладені у рішенні суду.
У судовому засіданні 05.02.2026 суд після переходу до стадії ухвалення судового рішення на підставі ст. 219 ГПК України відклав ухвалення та проголошення рішення до 12.02.2026, про що учасники повідомлені ухвалою суду від 05.02.2026.
У судовому засіданні 12.02.2026 на підставі ст. 240 ГПК України судом проголошене скорочене рішення.
Будь-яких інших заяв та клопотань від сторін не надходило.
За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введення на території України воєнного стану, складну безпекову ситуацію у Чернігівській області та у м. Чернігові і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров'ю та безпеці працівників апарата суду та учасників справи в умовах збройної агресії проти України, враховуючи положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, ст. 3 Конституції України та статей 2, 11 ГПК України, строк розгляду справи № 927/829/25 слід вважати розумним через об'єктивно обумовлені обставини, що потребували більшого часу розгляду справи, ніж той, що встановлений ст. 195 ГПК України, задля правильного її вирішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
26.04.2001 Рішенням 15 сесії 23 скликання Семенівської районної ради народних депутатів громадянину ОСОБА_2 , як особі, яка виявила бажання вести селянське/фермерське господарство, була надана у простійне користування земельна ділянка площею 50,0 га ріллі із земель запасу Жадівської сільської ради для створення селянського/фермерського господарства.
У подальшому, на підставі даного Рішення, громадянину ОСОБА_2 видано Державний Акт серії І-ЧН № 001113, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 31 на право постійного користування землею - 50,0 га, для ведення селянського/фермерського господарства.
Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, 09.07.2001 зареєстровано юридичну особу - Селянське (фермерське) господарство «Страрт», код ЄДРПОУ 31429582, про що Семенівською районною державною адміністрацією зроблено запис № 01061820100010095 від 09.07.2001 у журналі обліку реєстраційних справи.
Згідно з п. 1.1. Статуту Селянського (фермерського) господарства «Старт», зареєстрованого районною державною адміністрацією Семенівського району Чернігівської області (Розпорядження № 222 від 09.07.2001) Селянське (фермерське) господарство створено згідно закону України «Про Селянське (Фермерське) господарство». Засновником СФГ є громадянин України ОСОБА_2 .
Відповідно до Протоколу № 1 від 30.10.2014 загальних зборів Учасників Селянського (Фермерського) господарства «Старт» вирішено змінити найменування Господарства з Селянсько (Фермерського) господарства «Старт» на Фермерське господарство «Старт-8»; сформувати статутний капітал Товариства у розмірі 1000 грн; Розмір вкладу Засновника, його частку у Статутному капіталі Товариства, а також форму вкладу визначити наступним чином:
ОСОБА_2 - частка в Статутному капіталі Товариства - грошові кошти в розмірі 1000 (тисяча) грн. 00 коп., що складає його частку в статутному капіталі Господарства у розмірі 100% і у відповідності до цього він володіє 100 (ста) голосами на Загальних зборах Учасників Товариства.
У зв'язку з формуванням статутного капіталу та зміни найменування Господарства внести відповідні зміни о статуту Господарства шляхом викладення його у новій редакції, затвердити нову редакцію статуту Господарства, а також внести відповідні зміни до відомостей про Господарство, які містяться в ЄДР.
Доручити виконавчому органу (директору) Господарства забезпечити державну реєстрацію нової редакції статуту Господарства та внесення відповідних змін до відомостей про Господарство, які містяться в ЄДР.
30.10.2014 державним реєстратором проведено державну реєстрацію змін до установчих документів - нової редакції Статуту Фермерського господарства «Старт - 8», затвердженого Загальними зборами Учасників Фермерського господарства «Старт - 8», протокол № 1 від 30.10.2014, про що зроблено запис № 105610500080000141.
30.10.2014 між ОСОБА_2 (Продавцем) та ОСОБА_6 (Покупцем) укладено Договір купівлі -продажу частки (корпоративних прав) в статутному капіталі Фермерського господарства «Старт-8», відповідно до якого Продавець передав власність Покупця частку (корпоративні права) в статутному капіталі Фермерського господарства «Старт-8», ідентифікаційний код 31429582, у розмірі 100 (сто) % статутного капіталу Господарства, а Покупець прийняв таку частку (корпоративні права) в статутному капіталі Господарства у Продавця та сплатив її по ціні, на умовах і в строки, встановлені та погоджені відповідно до положень цього Договору.
Відповідно до Протоколу №2 Загальних зборів Учасників Фермерського господарства «Старт-8» вирішено:
1. Відчужити частку ОСОБА_2 в статутному капіталі Господарства у розмірі 1000 (тисяча) грн 00 коп., що складає 100% статутного капіталу та вивести ОСОБА_2 зі складу Учасників Господарства.
2. Прийняти до складу Учасників Господарства: ОСОБА_6 у зв'язку з набуттям ним у власність частки в статутному капіталі Господарства у розмірі 10000 (тисяча) грн 00 коп., що складає 100% статутного капіталу Господарства.
3. Встановити наступний розподіл часток статутного капіталу Господарства: ОСОБА_6 - у розмірі 1000 (тисяча) грн 00 коп., що складає 100% статутного капіталу Господарства і у відповідності до цього він володіє 100 (ста) голосами на Загальних зборах Учасників Товариства і у відповідності до цього він володіє 100 (ста) голосами на Загальних зборах Учасників Господарства.
4. Звільнити ОСОБА_2 з посади Голови Господарства з 31.10.2014.
5. Обрати головою Господарства гр. ОСОБА_7 з 01.11.2014.
6. У зв'язку зі зміною складу учасників та директора Господарства внести відповідні зміни до статуту Господарства шляхом викладення його у новій редакції, затвердити нову редакцію статуту Господарства, а також внести відповідні зміни до відомостей про Господарство, які містяться в ЄДР.
30.10.2014 державним реєстратором проведено державну реєстрацію змін до установчих документів - нової редакції Статуту Фермерського господарства «Старт - 8», затвердженого Загальними зборами Учасників Фермерського господарства «Старт - 8», протокол № 2 від 30.10.2014, про що зроблено запис № 105610500090000141.
12.11.2014 проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7424781500:10:001:0027, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид цільового призначення земельної ділянки - 01.02 Для ведення фермерського господарства, форма власності - державна власність, площа земельної ділянки, гектарів - 50,0000.
З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що 09.11.2020 державним реєстратором Семенівської міської ради за ОСОБА_2 зареєстровано інше речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 7424781500:10:001:0027, площею 50,0 га, а саме - право постійного користування.
19.07.2021 державним реєстратором Семенівської міської ради Кайдаш А.А. проведено державну реєстрацію права власності територіальної громади Семенівської міської ради Чернігівської області.
21.12.2021 між ОСОБА_8 (Продавець) та ОСОБА_5 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу (посвідчений приватним нотаріусом Черніігвського міського нотаріального округ Алаєвою Т.А,, зареєстрованим в реєстрі за № 885), відповідно до якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю Корпоративне право (тобто право на управління господарством та отримання відповідної частки прибутку від діяльності господарства, а також активів у разі його ліквідації відповідно до чинного законодавства) в Статутному капіталі Фермерського господарства «Старт-8» - 100%, надалі «Господарство», яке належить йому на праві власності як єдиному власнику Фермерського Господарства, відповідно до законодавства України, а Покупець зобов'язувався прийняти Корпоративне право та сплатити Продавцю за нього оговорену грошову суму в розмірі та в порядку, передбаченому цим договором (п. 1.1. Договору).
21.12.2021 між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 складено та підписано Акт приймання-передачі в статутному капіталі Фермерського господарства «Старт-8», відповідно до якого ОСОБА_6 передав, а ОСОБА_5 прийняв Корпоративне право - частку в статутному капіталі Фермерського господарства «Старт-8» у розмірі 100%, яка в грошовому виразі становить 1000,00 грн.
21.12.2021 Рішенням № 2/12 про внесення змін до Статуту Фермерського господарства «Старт-8» (код 31429582) ОСОБА_5 вирішив, зокрема, в зв'язку з придбанням корпоративних прав на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 21.12.2021 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Алаєвою Т.А., реєстровий № 885, Акту приймання-передачі частки в статутному капіталі Фермерського господарства «Старт-8» за реєстровими №№888, 889 та набуттям прав власника в цілому 100% статутного капіталу Фермерського господарства «Старт-8», внести зміни до Статут Господарства, виклавши його в новій редакції.
23.12.2021 державним реєстратором проведено державну реєстрацію змін до установчих документів, у тому числі нової редакції Статут Фермерського господарства «Старт - 8», затвердженого рішенням Єдиного учасника Фермерського господарства «Старт-8» № 2/12 від 21.12.2021, про що зроблено запис № 1000561070019000141.
Позивачем до позовної заяви додано примірник рішення тринадцятої сесії Семенівської міської ради восьмого скликання від 04.11.2021 № 457, відповідно до якого ОСОБА_2 надано дозвіл на викуп у власність земельної ділянки з кадастровим номером 7424781500:10:001:0027, площею 50,0 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, яка перебуває у постійному користуванні відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії І-ЧН № 01113. Визначено розмір ціни земельної ділянки на рівні нормативної грошової оцінки, що станом на момент прийняття рішення склала 654828,22 грн. Надано гр. ОСОБА_2 розстрочку платежу щодо викупу земельної ділянки у власність терміном на 10 років з правом дострокової виплати викупної ціни на земельну ділянку.
Докази викупу земельної ділянки ОСОБА_2 у матеріалах справи відсутні.
У матеріалах справи наявна копія Свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 від 26.12.2022, відповідно до якого ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім того, у матеріалах справи наявна інформація, що у провадженні Семенівського районного суду Чернігівської області перебуває справа № 744/202/25 за позовом ОСОБА_1 до Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області про визнання в порядку спадкування за законом права постійного користування земельною ділянкою.
Позивач звернувся до суду за захистом свого права на безперешкодну реалізацію права постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га з кадастровим номером 7424781500:10:001:0027.
Нормативно-правове обґрунтування, оцінка доказів та висновки суду.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.
Згідно з приписами статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Відповідно до частини 1 статті 13 та частини 1 статті 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Статтею 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (ч. 1 ст. 2 ЗК України).
Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств, регулюються Земельним Кодексом України у відповідних редакціях (1990 р. та 2001 р.), Законом України "Про селянське (фермерське) господарство ", Законом України "Про фермерське господарство " та іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
При цьому державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею видавався на ім'я фермера - фізичної особи, зазвичай, голови селянського (фермерського) господарства.
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей (ст. 47 ЗК України 1990 року).
Згідно з частинами 1, 2 ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЗК України (у редакції 1990 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 16 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення ФГ «Старт») у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача) володіння, користування та розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення СФГ «Старт»; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ «Старт», було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).
Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).
З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).
Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов'язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).
Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент виходу із СФГ Старікова В.В.) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).
Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент виходу ОСОБА_2 із СФГ «Старт» та смерті ОСОБА_2 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.
З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ «Старт», так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як вихід зі складу фермерського господарства, так і смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.
Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб'єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об'єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб'єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
Крім того, суд зазначає таке.
Можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (п. 3 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу Української РСР № 561-XII), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (п. 2 ч. 1 ст. 29 Закону № 2009-XII).
Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (п. 1 ч. 1 ст. 40 Земельного кодексу № 561-XII), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (п. 7 ч. 1 ст. 27, ч. 2 ст. 29, ч. 1 ст. 88 Земельного кодексу № 561-XII), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.06.2022 у справі № 179/1043/16-ц вказала на те, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду вказала у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17).
З моменту створення фермерського господарства відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов'язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб'єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17-18) у справі № 275/82/18, а також у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24-6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові.
Земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб'єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб'єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов'язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі (пункти 6.36-6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).
З огляду на зазначене, Верховний Суд констатує, що після проведення державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває фермерське господарство.
Як зазначено вище, 29 липня 2003 року набрав чинності Закону України «Про фермерське господарство», який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України.
Статтею 12 зазначеного Закону (на момент набрання ним чинності) встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про фермерське господарство» майно фермерського господарства належить йому на праві власності.
Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін. У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.
Частиною 1 ст. 22 зазначеного Закону передбачено, що фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання.
Зі змісту вказаних приписів слідує, що саме фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства. Тому право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, після його створення належить цьому господарству.
Отже з моменту державної реєстрації фермерського господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки.
Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань датою державної реєстрації Фермерського господарства «Старт» є 09.07.2001, а тому саме з цього часу обов'язки землекористувача здійснює саме фермерське господарство.
Отже, як у разі виходу засновника фермерського господарства зі складу учасників, так і у разі смерті засновника ( ОСОБА_2 ) відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
Також, суд зауважує, що право землекористувача (позивача у справі) використовувати землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтується на підставі акту на постійне користування землею, становило "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу (рішення від 24 червня 2003 року у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. the United Kingdom), заява № 44277/98, пункти 32-35).
У справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини наголосив, що одноосібний власник може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за ст. 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти нього.
Окрім цього, суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що в силу закону позивача не було позбавлено права фактичного користування спірною земельною ділянкою протягом усього часу існування фермерського господарства, а отже невизнання факту належності йому спірної земельної ділянки є фактично "позбавленням" його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу та ця дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становить втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання "позбавлення власності", чи ні. Зокрема, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами землекористувача (рішення у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. the United Kingdom) та у справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року).
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі ст. 11 ГПК України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
На підставі викладеного, суд доходить до висновку, що право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.04 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".
Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
З огляду на вищевикладене, суд констатує, що у відповідності до законодавства України постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 50,0 га з кадастровим номером 7424781500:10:001:0027, право користування на яку оформлено Державним актом на право постійного користування землею І-ЧЕ № 0001113 на сьогодні є Фермерське господарство «Старт-8».
Відтак, вимога позивача в цій частині позову є обґрунтованою, підтверджується матеріалами справи і підлягає задоволенню.
При цьому суд відхиляє заперечення третьої особи щодо недопустимості доказів внаслідок незасвідчення копії документів належним чином з огляду на таке.
Частинами 2, 4, 5 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.26 Національного стандарту України Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» ДСТУ 4163-2020.
Пунктом 5.26 Національного стандарту «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2020) визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів «Згідно з оригіналом» (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії.
У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчують відбитком печатки юридичної особи, структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) юридичної особи або печатки «Для копій».
Будь-які подані докази підлягають оцінці судом на предмет належності та допустимості, що випливає зі змісту статей 76, 77 ГПК України, у зв'язку з чим, стверджуючи про наявність об'єктивних сумнівів щодо наданих до матеріалів справи документів, учасник у справі, дотримуючись засад змагальності, має довести суду свої заперечення з приводу поданих іншим учасником документів (доказів).
Суд враховує посилання третьої особи на деяку невідповідність доданих копій документів вимогам п. 5.26 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2020). В той же час, вирішуючи питання належності та/або допустимості доказів, суд має зважати не лише суто на їх оформлення (в даному випадку оформлення копій документів), але й на обґрунтування та докази, які стосуються змісту цих документів та об'єктивно можуть змінити суть обставин, з'ясування яких входять до предмету доказування у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.08.2019 у справі 910/13094/17
Крім того, слід зазначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Хоча на кожному аркуші копій документів відсутні найменування посади особи, її власне ім'я та прізвище та відмітки «Копія», проте містять підпис особи, яка засвідчила копії документів, скріплений відповідною печаткою, що свідчить про засвідчення таких копій саме відповідальною особою.
Незначні недоліки в оформленні копій документів не можуть свідчити про їх невідповідність оригіналу, а неврахування доказів лише з таких формальних підстав є надмірним формалізмом, що порушує право на справедливий судовий захист.
При цьому суд враховує, що копія реєстраційної справи, що витребувана від державного реєстратора юридичних та фізичних осіб Новгород-Сіверської райдержадміністрації та знаходиться в матеріалах господарської справи містить копії відповідних ідентичних за змістом документів, а за твердженням самого ж представника третьої особи оригінал Державного акту на право постійного користування землею І-ЧЕ № 0001113 знаходиться безпосередньо у ОСОБА_1 .
Разом з тим відкритими даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з огляду на презумпцію достовірності внесених до реєстру відомостей, підтверджується державна реєстрація Фермерського господарства «Старт» з 09.07.2001, що не спростовує вище наведених висновків суду.
Щодо вимоги позивача про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20, пункт 87).
Так, за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 152)). Пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за володільцем не є необхідним для ефективного відновлення права власника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)).
Також Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 року у справі №914/2618/16 (пункт 38), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21, пункт 5.38)).
Отже, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, якщо право власності неправомірно зареєстроване за відповідачем, то належному способу захисту прав відповідає позовна вимога про витребування нерухомого майна від відповідача, а не позовні вимоги про скасування рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності, припинення права власності чи будь-які інші позовні вимоги.
При цьому суд звертає увагу на правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у пункті 72 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, відповідно до якого спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16 (пункт 36), від 16 січня 2019 року у справі N 755/9555/18 (пункт 25), від 21 серпня 2019 року у справі N 805/2857/17-а, від 15 січня 2020 року у справі N 587/2326/16-ц (пункт 24), від 26 лютого 2020 року у справі N 287/167/18-ц (пункт 52)).
Разом з тим право позивача як постійного землекористувача не може порушуватися фактом державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку за Семенівською міською радою, яка є їх власником. Право комунальної власності в межах розгляду цієї справи позивачем не є оспорюється.
Крім того відповідно частини 3 статті 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
В розумінні положень наведеної норми належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
Натомість, заявляючи позовні вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про інше речове право 39189845, а саме: право постійного користування Старікова В.В. на земельну ділянку площею 50,000 га з кадастровим номером 7424781500:10:001:0027, позивач зазначає, що йому належить право постійного користування земельними ділянками. При цьому право власності на цю землю у позивача відсутнє.
Оскільки право на позов, який спрямований на захист володіння нерухомим майном (землею), належить саме власнику цього майна, то суб'єкт права постійного користування земельною ділянкою не має права звертатися до суду з таким позовом (зокрема, з позовом про витребування земельної ділянки).
Водночас у справі, що розглядається, позивач прагне добитися захисту та безперешкодної реалізації свого права постійного користування спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 7424781500:10:001:0027 площею 50,0 га, тому єдиною належною та ефективної вимогою у даному випадку буде вимога про визнання права постійного користування.
Як встановлено судом вище, вимога позивача про визнання за Фермерським господарством «Старт-8» права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7424781500:10:001:0027 визнана обґрунтованою та задоволена судом.
Таке рішення суду буде підставою для внесення до Державного реєстру речових прав відомостей про відповідне речове право позивача на таку земельну ділянку на підставі п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за змістом якої державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 911/1153/23.
Отже, заявлені у цій справі вимоги позивача в частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про інше речове право 39189845, а саме: право постійного користування ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 50,000 га з кадастровим номером 7424781500:10:001:0027, не відновлять його право постійного користування землею, а обраний спосіб захисту порушеного права є неналежним, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині заявлених вимог, тому така вимога не підлягає задоволенню.
Щодо заяви третьої особи про застосування строку позовної давності.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.
Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (ст. 45 ГПК України).
Отже, з огляду на те, що третя особа не є стороною у спорі, а має статус лише учасника справи, заява про застосування строку позовної давності, подана представником ОСОБА_1 , залишається судом без розгляду.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 Цивільного кодексу України).
Положення частини першої статті 261 ЦК України, з урахуванням принципу розумності слід розуміти так, що:
(1) по-перше, за загальним правилом перебіг позовної давності починається з наступного дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права власності;
(2) по-друге, у разі, якщо особа довідалась про порушення права, але не мала відомостей про особу, яка порушила право власності, перебіг позовної давності починається з наступного дня, коли власник дізнався про особу, яка порушила право.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. При цьому аргументи відповідача про те, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих, а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення його прав.
Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі №910/5349/18 та від 10 листопада 2022 року у справі №916/1294/21, від 21.02.2024 у справі №296/6465/21.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
У матеріалах справи наявна Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, відповідно до якої державним реєстратором Семенівської міської ради 09.11.2020 за ОСОБА_2 зареєстровано інше речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 7424781500:10:001:0027, площею 50,0 га, а саме - право постійного користування.
Крім того, у матеріалах справи наявний примірник рішення тринадцятої сесії Семенівської міської ради восьмого скликання від 04.11.2021 № 457, відповідно до якого ОСОБА_2 надано дозвіл на викуп у власність земельної ділянки з кадастровим номером 7424781500:10:001:0027, площею 50,0 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, яка перебуває у постійному користуванні відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії І-ЧН № 01113.
З огляду на те, що в силу закону правомочності постійного землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства, позивач мав законні очікування щодо невтручання третіх осіб у мирне володіння майном.
Виданням 04.11.2021 рішення всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння та розпорядження своїм майном в порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Аналогічним втручанням у право позивача слід вважати також проведення державної реєстрації права постійного користування на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 .
Відтак, саме з 09.11.2020 позивач мав право на захист свого порушеного права у судовому порядку.
Одночасно з цим суд враховує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 726, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, а постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" скасовано карантин з 30.06.2023.
Водночас за приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Через військову агресію Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб (Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022). Законом України від 24.02.2022 №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який неодноразово продовжувався.
Отже, на час дії на території України карантину, а також воєнного стану строки, визначені статтями 257 Цивільного кодексу України, були продовжені та не спливли.
Зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану було скасовано Законом України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14.05.2025 № 4434-IX шляхом виключення п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, який набув чинності 04.09.2025.
З огляду на те, що строк позовної давності продовжувався на строк дії карантину та на період дії воєнного стану, враховуючи, що позивач про порушення свого права власності на земельні ділянки міг дізнатися 09.11.2020, та те, що з вказаним позовом останній звернувся до суду 29.08.2025, суд дійшов висновку, що строк позовної давності не було пропущено.
Відповідно до статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України одними з основних засад судочинства є рівність та змагальність сторін, свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зміст принципу змагальності господарського судочинства наведений у статтях 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до норм яких судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Салов проти України» від 06.09.2005). У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Поряд з цим судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав, зокрема, кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, реалізувати право на витребування доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (ст. 86 ГПК України).
Враховуючи встановлені у справі обставини, господарський суд, оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині визнання за Фермерським господарством "СТАРТ-8" (код ЄДРПОУ 31429582) право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7424781500:10:001:0027 площею 50,000 га, яка, відповідно до Рішення 15 сесії 23 скликання Семенівської районної ради народних депутатів від 26 квітня 2001 року, була надана для ведення фермерського господарства засновнику Фермерського господарства ОСОБА_2 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЧН № 001113, виданого Семенівською районною радою народних депутатів, про що зроблено відповідний запис в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 31.
Решта вимог задоволенню не підлягають.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Зважаючи на викладене, суд відзначає, що всі інші доводи та міркування сторін взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Розподіл судових витрат.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
З огляду на те, що позов підлягає частковому задоволенню, за рахунок відповідача позивачу відшкодовуються судові витрати зі сплати судового збору в сумі 7857,94 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати за Фермерським господарством "СТАРТ-8" (код ЄДРПОУ 31429582) с. Жадове, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, 15461) право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7424781500:10:001:0027 площею 50,000 га, яка, відповідно до Рішення 15 сесії 23 скликання Семенівської районної ради народних депутатів від 26 квітня 2001 року, була надана для ведення фермерського господарства засновнику Фермерського господарства ОСОБА_2 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЧН № 001113 виданого Семенівською районною радою народних депутатів, про що зроблено відповідний запис в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 31.
3. В решті позову відмовити.
4. Стягнути з Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04062009, вул. Героїв України, 6, м. Семенівка, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, 15400) на користь Фермерського господарства "СТАРТ - 8" (код ЄДРПОУ 31429582 с. Жадове, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, 15461) судовий збір в сумі 7857,94 грн.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України подається безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 25.02.2026.
Суддя Т.О.Кузьменко