ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.02.2026Справа № 910/16050/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукаса А.Ю., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Світязь транс групп» (вул. Ушакова, буд.16, кв.52, м. Київ, 03179; ідентифікаційний код 37310465)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Каррон» (вул. Старокиївська, буд. 10, м. Київ; ідентифікаційний код 42015166)
про стягнення 1 164 985, 02 грн,
без повідомлення (виклику) учасників справи
1. Стислий виклад позиції Позивача
До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Світязь транс групп» (далі за текстом - ТОВ «Світязь транс групп», Позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Каррон» (далі за текстом - ТОВ «ФК «Каррон», Відповідач) про стягнення 1 164 985,02 грн заборгованості, з яких 993 816, 06 грн - основного боргу, 11 940, 57 грн - інфляційних втрат, 145 178, 83 грн - пені та 14 049, 56 грн - 3% річних за договором про відступлення права вимоги (цесії) №1/14/23 від 14.08.2023.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач стверджує, що Відповідачем не здійснено розрахунок у повному обсязі за відступлене ним право вимоги, що свідчить про прострочення виконання грошового зобов'язання.
2. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд зазначає, що ухвала суду від 24.12.2025 надсилалась на офіційну адресу місцезнаходження Відповідача поштовим повідомленням № R067071688515, однак конверт із зазначеною ухвалою повернувся на адресу суду не врученим із зазначенням причин: «За закінченням терміну зберігання».
Приписами статті 10 України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» закріплено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав.
Таким чином, приймаючи до уваги, що Відповідач повідомлявся про відкриття провадження у справі належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
14.08.2023 між Позивачем (Цедент) та Відповідачем (Цесіонарій) укладено договір № 1/14/23 про відступлення права вимоги (цесії) (далі за текстом - Договір), відповідно до пункті 1 якого Цедент передає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває право вимоги, належні Цедентові, і стає кредитором за грошовими вимогами Цедента до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРОНОГО ТАОВАРИСТАВ «Кременчуцький колісний завод» який надалі іменується «Боржник».
Відповідно до пункту 2 Договору Цесіонарій набуває право вимагати від Боржника належного виконання грошового зобов'язання щодо оплати за договором на транспортно-експедиційні послуги № 10/2010 від 14.10.20210 суму в розмірі 4 193 816, 06 грн.
Пунктом 3 Договору передбачено, що Цесіонарій зобов'язується відшкодувати Цеденту суму поступленого права вимоги, вказану у пункті 2 Договору, шляхом перерахування грошових коштів, на розрахунковий рахунок вказаний у банківських реквізитах Сторін в сумі 3 550 000 гривень. Розрахунок здійснюється протягом 6-ти місяців згідно наступного графіку платежів з моменту укладання відповідного договору факторингу:
- Перший платіж у розмірі 1 000 000 грн. виплачується на протязі 15 банківських днів з моменту підписання даного договору;
- Другий платіж у розмірі 450 000 грн. виплачується до 04.10.2023;
- Третій платіж у розмірі 450 000 грн. виплачується до 06.11.2023;
- Четвертий платіж у розмірі 450 000 грн. виплачується до 06.12.2023;
- П'ятий платіж у розмірі 450 000 грн. виплачується до 29.12.2023;
- Шостий платіж у розмірі 350 000 грн. виплачується до 31.01.2024;
- Сьомий платіж у розмірі 400 000 грн. виплачується до 28.02.2024.
Згідно доводів Позивача, на виконання Договору виплачено: 08.09.2023 року - 1 000 000 грн.
Враховуючи заборгованість Відповідача яка виникла на початку 2024 року, та на прохання Відповідача 22.05.2024 між сторонами підписано Додаток № 1 до Договору, яким пункт 3 Договору вирішено викласти у наступній редакції: « 3. Цесіонарій зобов'язується відшкодувати Цеденту суму поступленого права вимоги, вказану у пункті 2 Договору шляхом перерахування грошових коштів, на розрахунковий рахунок вказаний в банківських реквізитах Сторін в сумі 3 890 000 гривень.
Розрахунок залишку в розмірі 2 890 000 грн від суми поступленого права вимоги, згідно абзацу 1 пункту 3 цього Договору, здійснюється заздалегідь невизначеними сумами та за фінансової можливості Цесіонарія, але в будь якому випадку розрахунок повинен бути завершений до 31.12.2024».
Позивач зазначає, що на виконання Додатку 1 до Договору виплачені наступні кошти: 31.05.2024 - 150 000 грн; 23.07.2024 - 100 000 грн; 03.07.2024 - 100 000 грн; 03.09.2024 - 100 000 грн; 07.10.2024 - 150 000 грн; 04.11.2024 - 200 000 грн; 04.12.2024 - 200 000 грн; 27.12.2024 - 300 000 грн. Зазначене підтверджується наданою Позивачем банківською випискою.
30.12.2024 між сторонами підписано Додаток № 2 до Договору, відповідно до пункту 1 якого пункт 3 Договору вирішено викласти у наступній редакції: «пункт 3. Розрахунок залишку у розмірі 1 593 816, 06 (один мільйон п'ятсот дев'яносто три тисячі вісімсот шістнадцять грн 06 коп.) від суми поступленого права вимоги, згідно абзацу 1 пункту 3 цього Договору, здійснюється заздалегідь невизначеними сумами у розмірі не менше 300 000 грн та за фінансової можливості Цесіонарія, але в будь якому випадку розрахунок повинен бути завершений до 30.06.2025».
Позивач зазначає, що на виконання Додатку 2 до Договору Відповідачем здійснено оплати: 31.01.2025 - 300 000 грн; 17.03.2025 - 300 000 грн. Зазначене підтверджується наданою Позивачем банківською випискою.
Станом на 01.07.2025 року у Відповідача залишився борг в розмірі 993 816, 06 грн., який станом на дату звернення до суду з позовом залишається непогашеним.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять заперечень Відповідача по суті заявлених вимог.
В силу зазначеного, Позивач стверджує, що Відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, що стало підставою для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України згідно наданого розрахунку.
Матеріали справи не містять доказів належного виконання Відповідачем умов Договору в частині здійснення оплати за відступлення права вимоги у повному обсязі.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільний кодекс України (далі за текстом - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором купівлі-продажу права вимоги.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Особливості уступки права вимоги викладені у статтях 512 - 519 ЦК України.
Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/7320/17, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу.
Відступлення права вимоги (цесія) - це сам факт заміни особи в зобов'язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором. Норми ЦК України про відступлення права вимоги повинні застосовуватися саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія (пункти 73, 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).
Частинами 3, 4 статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відтак, якщо новий кредитор передає первісному кредитору грошові кошти за передані права, договір про відступлення права вимоги буде регулюватися як статтями 512 - 519 ЦК України, так і відповідними положеннями про договір купівлі-продажу.
Частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Як встановлено судом вище, враховуючи пункт 3 Договору в редакції додатку № 2 до Договору від 30.12.2024, суд дійшов висновку, що остаточний розрахунок в розмірі 1 593 816, 06 грн за відступлене право вимоги Відповідач мав здійснити 30.06.2025.
Однак, враховуючи відсутність доказів оплати вказаної суми у визначені сторонами строки, суд дійшов висновку, що у Відповідача станом на дату ухвалення даного рішення існує боргу в розмірі 993 816,06 грн (з урахуванням попередньо здійснених оплат) в силу чого вимоги Позивача в частині стягнення суми основного боргу є обґрунтованими.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Так, відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В силу встановлених судом вище обставин, суд дійшов висновку, що Відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором в силу чого Позивачем правомірно здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, правильність обрахування яких встановлено судом.
Відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Також Позивачем здійснено нарахування пені на підставі статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» в розмірі 145 178, 83 грн, яка не підлягає стягненню з Відповідача оскільки не передбачена умовами Договору, а вказаним законом закріплено граничний розмір пені, а не право кредитора здійснювати її нарахування при відсутності такої умови у договорі.
Верховний Суд у постанові від 02.07.2025 у справі № 910/9181/24 зазначив, що розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 висновував, що ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми.
Що стосується розподілу судових витрат Позивача суд зазначає, що у прохальній частині позову сторона просить суд покласти судові витрати на Відповідача. В тексті позову до судових витрат, Позивачем окрім судового збору включено витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно наданого Позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат Позивач визначає наступні витрати на професійну правничу допомогу: підготовка адвокатом та подача позовної заяви 20 000 грн.; підготовка адвокатом та подача відповіді на відзив 10 000 грн.; підготовка адвокатом та подача до суду заяви/клопотання по справі 2000 грн.; участь адвоката у судовому засіданні 3 000 грн.
У якості доказів понесення таких витрат Позивачем надано наступні копії документів: ордер серії АА № 1629837 від 23.12.2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 4829 від 17.09.2018; посвідчення адвоката від 31.01.2012 та додаткова угода № 1 до договору про надання правничої допомоги від 20.12.2025 в якій визначено вартість послуг, які Позивачем включено до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат.
При цьому, станом на дату ухвалення даного рішення Позивачем не подано до суду чітко сформовану та остаточну суму витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню та не зазначено у позові про необхідність подання додаткових доказів у порядку частини 8 статті 129 ГПК України, що є підставою для вирішення питання їх відшкодування у даному рішенні.
В сукупності зазначеного вище, суд відмовляє Позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу з огляду на недоведеність факту понесення останніх та обсягу наданих адвокатом послуг у визначеному процесуальним законодавством порядку.
З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про існування у Відповідача заборгованості за Договором та допущення прострочення виконання грошового зобов'язання, що свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахування коефіцієнту 0,8 з огляду на звернення до суду з позовом через Електронний суд.
Kеруючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, 123, 129, статтями 236-238, статтями 240 та 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Світязь транс групп» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Каррон» (вул. Старокиївська, буд. 10, м. Київ; ідентифікаційний код 42015166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Світязь транс групп» (вул. Ушакова, буд.16, кв.52, м. Київ, 03179; ідентифікаційний код 37310465) 993 816 (дев'ятсот дев'яносто три тисячі вісімсот шістнадцять) грн 06 коп - основного боргу, 11 940 (одинадцять тисяч дев'ятсот сорок) грн 57 коп - інфляційних втрат, 14 049 (чотирнадцять тисяч сорок дев'ять) грн 56 коп - 3% річних та 12 237 (дванадцять тисяч двісті тридцять сім) грн 67 коп. - судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
4. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Світязь транс групп» у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано: 24.02.2026
Суддя Антон ПУКАС