ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
24 лютого 2026 року Справа № 918/905/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г. , суддя Розізнана І.В.
без участі представників сторін
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства "Управляюча компанія "Комфорт" Березнівської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області, ухвалене 06.11.2025 суддею Пашкевич І.О. у м. Рівне (повний текст рішення складено 11.11.2025) у справі № 918/905/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафта-Постач"
до Комунального підприємства "Управляюча компанія "Комфорт" Березнівської міської ради
про стягнення 254613, 60 грн
ТзОВ "Укрнафта-Постач" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з КП "Управляюча компанія "Комфорт" Березнівської міської ради 300607, 58 грн, з яких: 222556, 50 грн - основна сума заборгованості; 59884, 43 грн - пеня в розмірі 0,1 %; 13240, 18 грн інфляційні втрати; 4926, 47 грн 3% річних, за договорами поставки нафтопродуктів від 06.11.2024 № Т-2350/24/6, від 03.12.2024 № Т-02508/24 та від 15.01.2025 № ЛЦКТ-021.
Аргументуючи позовні вимоги товариство послалось на неналежне виконання відповідачем умов укладених між сторонами договорів поставки нафтопродуктів щодо здійснення розрахунку за поставлений товар.
28.10.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої останній просив суд змінити розмір позовних вимог, а саме: зменшити позовні вимоги в частині стягнення основного боргу із 222556, 50 грн до 195131, 50 грн; зменшити позовні вимоги в частині стягнення пені із 59884, 43 грн до 40584, 17 грн; збільшити позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат із 13 240, 18 грн до 13935, 16 грн; збільшити позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних із 4926, 47 грн до 4962, 77 грн.
Судом першої інстанції прийнято відповідну заяву до розгляду та постановлено здійснювати подальший розгляд спору з урахуванням збільшених та зменшених позовних вимог про стягнення 254613, 60 грн, з яких: 195131, 50 грн - основна сума боргу, 40584, 17 грн - пеня, 13935, 16 грн - інфляційні втрати, 4962, 77 грн - 3 % річних.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.11.2025 у даній справі позов ТзОВ "Укрнафта-Постач" задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 195131, 50 грн основного боргу, 13932, 02 грн інфляційних втрат, 4962, 77 грн 3 % річних, 32785, 20 грн пені та 1485, 60 грн судового збору; постановлено повернути ухвалою суду позивачу з Державного бюджету України 1476, 13 грн судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією № 2442 від 25.09.2025; у задоволенні позовних вимог про стягнення 03, 14 грн інфляційних втрат та 7798, 97 грн пені - відмовлено; судовий збір у розмірі 93, 63 грн залишено за позивачем; у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення - відмовлено.
Частково не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати в частині стягнення з комунального підприємства на користь позивача 32785, 20 грн пені та в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення, прийняти нове рішення яким зменшити суму пені на 70 % від її загального розміру та стягнути пеню у розмірі 9835, 56 грн; розстрочити виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 06.11.2025 у справі № 918/905/25 строком на 4 (чотири) місяці з щомісячним рівномірним погашенням заборгованості.
Скаржник вважає, що при ухваленні судового рішення в частині відмови у задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій, а також в частині відмови у розстроченні виконання судового рішення від 06.11.2025, місцевим господарським судом не було враховано всіх обставин справи, наданих відповідачем доказів, що призвело до ухвалення незаконного по суті рішення.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП "Управляюча компанія "Комфорт" Березнівської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 06.11.2025 у справі № 918/905/25; постановлено розглянути апеляційну скаргу без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Від позивача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого товариство просило суд у задоволенні скарги відмовити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В силу ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Клопотань про розгляд даної справи в судовому засіданні з викликом сторін до суду не надходило.
Відповідно до вимог ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.
Згідно матеріалів справи, між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договори поставки нафтопродуктів: договір від 06.11.2024 № Т-2350/24/6, від 03.12.2024 № Т-02508/24 та від 15.01.2025 № ЛЦКТ-021, відповідно до пунктів 1.1. яких продавець зобов'язується передати у власність товар (дизельне паливо, бензин А-95 в талонах), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених договорами. Згідно з п. 2.4.1. договорів, покупець зобов'язаний прийняти товар від покупця і здійснити за нього оплату протягом 10 банківських днів після отримання товару від продавця. Згідно з п. 2.5.1. договорів, покупець має право зменшити обсяг закупівлі товару залежно від реального фінансування видатків та фактичної потреби покупця. Відповідно до п. 4.2. договорів, оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті на розрахунковий рахунок продавця протягом 10 (десяти) банківських днів після отримання товару, на підставі видаткової накладної. Згідно п. 4.5. договорів, замовник не несе відповідальності за прострочення оплати за отриманий товар відповідно до умов договору у випадках затримки або припинення бюджетного фінансування на цілі, передбачені договором, але замовник зобов'язується здійснити розрахунки за переданий товар на протязі 7 (семи) банківських днів з моменту отримання грошових коштів на свій розрахунковий рахунок. Судами враховано, що поняття "банківський день" скасовано відповідно до повідомлення Національного банку України від 01.04.2023, згідно з яким з 01.04.2023 запрацювало нове покоління Системи електронних платежів Національного банку України (СЕП), тому система функціонує на базі міжнародного стандарту ISO 20022 та доступна для проведення міжбанківських платежів 24 години на добу 7 днів на тиждень, що передбачає цілодобове виконання міжбанківських платіжних операцій без призупинення роботи системи та миттєвий перехід від поточного до наступного календарного дня. Укладені у даній справі договори укладені сторонами після скасування Національним банком України поняття "банківський день" (01.04.2023), однак сторони у п. 4.2. договорів використовують поняття "банківський день". При цьому, термін здійснення оплати товару має обчислюватися не у "банківських днях", як це вказано у п. 4.2. договорів, а у календарних днях, з урахуванням загального режиму роботи Системи електронних платежів (СЕП), яка забезпечує безперервне функціонування 24/7. Адже положення про "банківські дні" первинних документах не змінює суті домовленості сторін про строк платежу.
Судами встановлено, що на виконання договору від 06.11.2024 № Т-2350/24/6, позивачем було передано відповідачу талони на паливо на загальну суму 78359, 50 грн, що підтверджується видатковою накладною від 11.11.2024 № ОТКР-00015312. З огляду на умови договору, строк оплати товару за вказаним договором тривав до 21.11.2024 включно. Відтак, прострочення оплати настало із 22.11.2024.
28.07.2025 відповідачем здійснено оплату у розмірі 20000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 457 із призначенням платежу "за бензин та дизпаливо зг. вид. накл. № ОТКР-00015312 від 11.11.2025 договір Т-2350/24/6 від 06.11.2024 в т.ч. Платіж не підлягає під дію закону "Про публічні закупівлі", ПДВ 20 % - 3333, 33 грн". Відтак, неоплаченим за договором від 06.11.2024 залишився товар на суму 58359, 50 грн.
На виконання договору від 03.12.2024 № Т-02508/24, позивачем передано відповідачу талони на паливо на загальну суму 78884 грн, що підтверджується видатковою накладною від 09.12.2024 № ОТКР-00016945. Строк оплати товару згідно договору тривав до 19.12.2024, проте жодної оплати за вказаним договором відповідач не здійснив, а відтак прострочення оплати настало із 20.12.2024.
На виконання договору від 15.01.2025 № ЛЦКТ-021, позивачем передано відповідачу талони на паливо на загальну суму 57888 грн, що підтверджується видатковою накладною від 11.02.2025 № ОТКР-00002125 та на суму 7425 грн, що підтверджується видатковою накладною від 11.02.2025 № ОТКР-00002122. Строк оплати товару згідно договору тривав до 21.02.20225 включно, відтак, прострочення настало із 22.02.2025.
24.06.2025 відповідачем здійснено оплату у розмірі 7425 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 399 із призначенням платежу "За бензин та дизпаливо зг. вид. накл. № ОТКР-00002122 від 11.02.2025 договір ЛЦКТ-021 від 15.01.2025 в т.ч. Платіж не підлягає під дію закону "Про публічні закупівлі", ПДВ 20 % - 1237, 50 грн". Неоплаченим за договором від 15.01.2025 залишився товар на суму 57888 грн.
Посилаючись на порушення відповідачем обов'язку із своєчасної оплати поставленого товару на суму 195131, 50 грн, позивачем нараховано останньому пеню у розмірі 40584, 17 грн, інфляційні втрати у розмірі 13935, 16 грн, 3 % річних у розмірі 4962, 77 грн.
При цьому, в суді першої інстанції відповідачем було визнано позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних, а в частині стягнення пені надано свій контррозрахунок, згідно з яким визнано позовні вимоги про стягнення пені на суму 40146, 09 грн. Також підприємство просило суд зменшити нараховані пеню, 3 % річних та інфляційні втрати на 70 %.
Як зазначено вище, місцевий господарський суд, за результатами розгляду даної справи, оскаржуваним рішенням від 06.11.2025 ухвалив позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 195131, 50 грн основного боргу, 13932, 02 грн інфляційних втрат, 4962, 77 грн 3 % річних, 32785, 20 грн пені, а у задоволенні позовних вимог про стягнення 03, 14 грн інфляційних втрат та 7798, 97 грн пені - відмовити. Також судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення.
Судова колегія з такими висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на слідуюче.
Приписами статті 11 ЦК України обумовлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини та завдання майнової (матеріальної) шкоди.
В силу ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно ст. ст. 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530, 610 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Як вже встановлено судами та зазначено вище, сторонами даного господарського спору укладено договори поставки нафтопродуктів, за умовами яких продавець зобов'язується передати у власність товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених договорами.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Як стверджується матеріалами справи, відповідач, отримавши за трьома договорами товар на загальну суму 222556, 50 грн, розрахувався частково та сплатив 27425 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 399 від 24.06.2025 на суму 7425 грн та № 457 від 28.07.2025 на суму 20000 грн.
З огляду на відповідні обставини, прострочення відповідача відбулося наступним чином: із 22.11.2024 по 27.07.2025 на суму 78359, 50 грн; із 28.07.2025 та триває досі на суму 58359, 50 грн; із 20.12.2024 та триває досі на суму 78884 грн; із 22.02.2025 по 23.06.2025 на суму 65313 грн; із 24.06.2025 та триває досі на суму 57888 грн.
Враховуючи той факт, що заборгованість відповідача у розмірі 195131, 50 грн повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а також визнана останнім, апеляційний господарський суд вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про визнання позовних вимог товариства в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 195131, 50 грн такими, що підлягають задоволенню.
Разом з тим, статтею ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ст. ст. 546, 548, 549 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Пунктами 6.4. договорів сторони передбачили, що за прострочення платежу покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Здійснивши перевірку правильності перерахунку судом першої інстанції розміру пені, колегія суддів погоджується з висновком про його часткову обґрунтованість у заявленій товариством сумі 32785, 20 грн, відповідно, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені на суму 7798, 97 грн місцевим господарським судом підставно відмовлено.
Окрім того, як зазначено вище, ТзОВ "Укрнафта-Постач" було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 4962, 77 грн - 3% річних та 13935, 16 грн інфляційних втрат.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку правильності перерахунку судом першої інстанції розміру інфляційних, колегія суддів погоджується з висновком про його часткову обґрунтованість у заявленій товариством сумі 13932, 02 грн, відповідно, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних на суму 03, 14 грн місцевим господарським судом підставно відмовлено.
У свою чергу позовні вимоги товариства в частині стягнення з відповідача 3 % річних підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі - 4962, 77 грн.
Водночас, в суді першої інстанції відповідачем було заявлено вимогу про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат на 70 %, а також клопотання про розстрочення виконання рішення суду, відмова у задоволенні яких стала підставою для звернення останнього з апеляційною скаргою.
Апеляційний господарський суд зауважує, що згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Окрім того, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд констатує, що сторони не встановлювали в укладених договорах іншого розміру процентів річних, відтак, у даному випадку до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість місцевим господарським судом обґрунтовано застосовано положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, за умовами якої нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У суду наявна можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних. Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
Зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Відтак, з огляду на правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено, водночас суд, при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Саме 3 % річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником.
Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Враховуючи вищезазначене, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив вимогу відповідача про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат.
Стосовно вимоги підприємства про зменшення розміру пені на 70 %, апеляційний господарський суд зазначає, що згідно ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного ступеню прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
В питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст. ст. 86, 210, 237 ГПК України.
Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Обґрунтовуючи підстави для зменшення штрафних санкцій підприємство наполягало на тому, що останнє є комунальним підприємством, має велику дебіторську заборгованість за послуги з вивезення та захоронення побутових відходів на суму більше 3 млн. грн, через яку і не мало можливість виконати зобов'язання у спорі у даній справі..
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені відповідачем обставини (наявність дебіторської заборгованості споживачів за надані послуги, відсутність обігових коштів тощо) не свідчать про наявність виняткових підстав для зменшення розміру неустойки у розумінні ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Невиконання грошового зобов'язання у зв'язку з фінансовими труднощами боржника, у тому числі зумовленими неналежним виконанням зобов'язань його контрагентами, не є підставою для звільнення від відповідальності або зменшення розміру санкцій. Крім того, відповідачем не доведено, що розмір нарахованої пені є явно надмірним порівняно із наслідками порушення зобов'язання або що її стягнення призведе до істотного порушення балансу інтересів сторін.
З огляду на вказане, суд констатує відсутність підстав для застосування дискреційного права суду на зменшення розміру пені, відтак, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні вимоги відповідача про зменшення пені на 70 % є законним та обґрунтованим.
Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення, судова колегія зазначає, що останнє було обґрунтоване наявністю виняткових обставин, передбачених ч. 1 ст. 331 ГПК України, які унеможливлюють одноразове виконання рішення суду без заподіяння істотної шкоди діяльності підприємства. Підприємство акцентувало на тому, що останнім було визнано позовні вимоги в частині та вказало про готовність сплати заборгованості в повному обсязі, тому, просило суд першої інстанції розстрочити судове рішення про стягнення заборгованості на 4 місяці.
В силу ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови
Разом з тим, норми ст. 331 ГПК України не містять конкретного переліку обставин для відстрочення виконання судового рішення, а лише встановлюють критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування правил цієї норми є виняткові обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в господарській справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Розстрочення виконання рішення - це процесуальний інститут, передбачений ст. 331 ГПК України, який полягає у наданні судом дозволу боржнику виконати рішення не відразу, а частинами у визначені строки за встановленим графіком.
Відповідно до диспозиції ст. 331 ГПК України, підставою для розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Водночас, згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, відповідна норма не вимагає і господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.
При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявна загрозу банкрутства (неплатоспроможності), відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відтак, виключно комплексне дослідження усіх доводів заявника за наявності відповідних доказів надає суду можливість застосувати розстрочку виконання рішення суду.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.
Складне фінансове становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочення виконання судового рішення; при цьому, відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Аргументи відповідача у даній справі не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають його поточну підприємницьку діяльність, що не є обставинами, з якими закон пов'язує можливість відстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилається відповідач, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час.
Господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб'єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Окрім того, фінансове становище відповідача є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої підприємство мало б планувати свої видатки на погашення заборгованості.
Водночас, місцевим господарським судом підставно зауважено, що наявність значної заборгованості споживачів перед підприємством не може бути підставою для відстрочення виконання судового рішення з огляду на те, що вказана обставина є наслідком неналежного виконання самим відповідачем своїх обов'язків щодо вжиття заходів зі стягнення такої заборгованості.
Скаржником не надано жодних доказів ймовірного погашення останнім заборгованості в майбутньому, а імовірність того що впродовж чотирьох місяців на його рахунку з'явиться необхідна сума для погашення заборгованості перед позивачем є лише припущеннями, відтак, судова колегія вважає, що суд першої інстанції вмотивовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення.
В силу ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Аргументи скаржника колегія суддів вважає безпідставними та такими, що прямо суперечать нормам матеріального права та процесуального, відтак, останнім не спростовано висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а суд вважає їх такими, що фактично зводяться до формальної незгоди з рішенням. З огляду на вказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.
Враховуючи відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на підприємство в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Управляюча компанія "Комфорт" Березнівської міської ради залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 06.11.2025 у справі № 918/905/25 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Справу № 918/905/25 повернути Господарському суду Рівненської області.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Розізнана І.В.