24 лютого 2026 року
м. Рівне
Справа № 569/12691/25
Провадження № 22-ц/4815/318/26
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Першко О.О.
Рішення суду першої інстанції
(скорочений текст) ухвалено
07 листопада 2025 року в м. Рівне
без фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу
Повний текст рішення складено: 12 листопада 2025 року
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий суддя: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика";
відповідач: ОСОБА_1 ;
представники учасників справи:
позивача - адвокат Клименко Тарас Васильович;
відповідача - адвокат Шелудько Оксана Олександрівна;
за участі: представника ОСОБА_1 - адвоката Тальчук Поліни Іллівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" - адвоката Клименка Тараса Васильовича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" (далі - ТОВ "Бізнес позика") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 469428-КС-005 про надання кредиту від 19 квітня 2024 року в розмірі 304 214,72 гривень, яка складалася з: 72 097,10 гривень - суми прострочених платежів за тілом кредиту; 232 117,62 гривень - суми прострочених платежів за процентами.
Мотивуючи своїм вимоги, товариство покликалося на те, що кредитний договір було укладено сторонами в електронній формі та за ним відповідач отримав в кредит грошові кошти в розмірі 75 000 гривень на засадах строковості, поворотності, платності, але він покладених на нього обов'язків належним чином не виконував, тому через це в нього утворилась заборгованість.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2025 року позов ТОВ "Бізнес позика" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Бізнес позика" заборгованість за договором № 469428-КС-005 про надання кредиту від 19 квітня 2024 року в розмірі 88 688,14 гривень.
У задоволенні решти вимог ТОВ "Бізнес позика" відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Бізнес позика" 1 064,26 гривень судових витрат.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з первинними умовами договору № 469428-КС-005 про надання кредиту від 19 квітня 2024 року розмір кредиту становив 75 000 гривень, строк кредитування 16 тижнів, денна процентна ставка 0,97 %. Ураховуючи сплату відповідачем 79 041,86 гривень, з яких: 2 902,90 гривень - за тілом; 64 888,96 гривень - за відсотками; 11 250 гривень - за комісією, належна до стягнення заборгованість з ОСОБА_1 мала становити 88 688,14 гривень, з яких 72 097,10 гривень - заборгованість за основною сумою боргу, 16 591,04 гривень - заборгованість за відсотками.
Щодо решти заборгованості, то суд зазначив, що кредитодавець, як фінансова установа, діючи з порушенням законодавства та звичаїв ділового обороту, скористався необізнаністю ОСОБА_1 та спонукав його до укладення додаткових угод, на підставі яких вона нарахована, на вкрай невигідних умовах. Так, вказані правочини не передбачали списання заборгованості чи інших переваг для позичальника, а були спрямовані на продовження строку кредитування та зростання суми боргу. Тобто ТОВ "Бізнес позика" діяло виключно у власних інтересах попри можливість своєчасного вчинення дій щодо стягнення заборгованості.
Проте суд вважав, що такі дії не відповідали принципам розумності, справедливості та добросовісності і спричинили істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
На рішення суду представником ТОВ "Бізнес позика" - адвокатом Клименком Т.В. подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про те, що суд помилково ототожнив правомірну плату за користування коштами в межах строку кредитування з відсотками, що нараховуються як санкція за порушення грошового зобов'язання. Крім того, вказувалося і про неправомірне нехтування судом умов укладених додаткових угод.
Заявник зауважував, що згідно з наданим розрахунком сумарна ціна позовних вимог становила 304 214,72 гривень, з яких: прострочені платежі за тілом кредиту - 72 097,10 гривень; прострочені платежі за процентами - 232 117,62 гривень. Жодних штрафних санкцій чи пені позивач не нараховував та до своїх вимог не включав. Так, 19 квітня 2024 року сторони уклали договір про надання кредиту в розмірі 75 000 гривень строком на 16 тижнів, умовами якого передбачалося застосування зниженої процентної ставки виключно у разі дотримання графіка платежів. Однак у випадку прострочення платежу нараховувалася стандартна (вища) процентна ставка.
Оскільки ОСОБА_1 порушив зобов'язання та сплатив лише 79 041,86 гривень, з яких на погашення процентів було спрямовано 64 888,96 гривень, то це призвело до застосування стандартної процентної ставки та збільшення загальної суми боргу. При цьому сторони добровільно уклали додаткову угоду від 28 травня 2024 року та додаткову угоду від 24 квітня 2024 року. Цими правочинами відповідач визнав наявність заборгованості та погодив нові графіки платежів і строк дії договору - спочатку до 10 грудня 2024 року, а в подальшому до 15 квітня 2025 року. Тому розмір нарахованих процентів за користування кредитом у сумі 232 117,62 гривень був розрахований щоденно на фактичний залишок тіла кредиту в межах погодженого строку дії договору. Отже, це повністю відповідало умовам правочину та вимогам чинного законодавства.
З наведених підстав просить змінити судове рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами за користування кредитом, а саме з 16 591,04 гривень на 232 117,62 гривень. В решті заявник просить залишити його без змін, а у разі задоволення апеляційної скарги - здійснити розподіл судових витрат.
У поданому відзиві представник відповідача - адвокат Шелудько О.О. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення - залишити без змін. Представник відповідача зважала на те, що суд обґрунтовано зазначив про те, що свобода договору не є абсолютною та має ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості. Тим паче, відповідно до законодавства про захист прав споживачів та судової практики Верховного Суду, умови договору про сплату споживачем непропорційно великої суми компенсації є несправедливими.
Можливість стягнення надмірних відсотків перетворює їх із засобу стимулювання боржника на непомірний тягар та джерело невиправданого прибутку кредитора. Крім того, з огляду на те, що додаткові угоди, на підставі яких фактично нараховано заборгованість, не містили умов щодо списання заборгованості чи інших переваг для позичальника, а лише сприяли зростанню грошового зобов'язання, то це правомірно спонукало суд здійснити власний розрахунок заборгованості. Тобто безсумнівним було те, що завищений характер нарахованих відсотків не відповідав принципам справедливості та істотно порушував баланс прав сторін. Укладені додаткові угоди були спрямовані виключно на задоволення інтересів кредитора та призводили до одностороннього погіршення становища боржника без надання йому зустрічних переваг.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Тому судом апеляційної інстанції рішення суду попередньої інстанції переглядається лише в частині оскаржуваних грошових сум, а саме в частині різниці між стягнутої судом першої інстанції суми заборгованості за відсотками в розмірі 16 591,04 гривні та заявлених до стягнення 232 117,62 гривень заборгованості за відсотками.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно із ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Норми частин 1, 2 ст. 614 ЦК України передбачають, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Частиною першою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Статтею 10561 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Як з'ясовано судом, 19 квітня 2024 року між ТОВ "Бізнес позика", як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено договір № 469428-КС-005 про надання кредиту.
Відповідно до пунктів 1-2 договору кредитодавець надавав позичальнику грошові кошти в розмірі 75 000 гривень на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту в порядку та на умовах, визначених цим договором та правилами надання споживчих кредитів ТОВ "Бізнес позика".
Тип кредиту визначався як кредит. Строк, на який надавався кредит, становив 16 тижнів. Стандартна процентна ставка за кредитом становила 2 проценти у день, фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом становила 1,15986460 процентів у день, фіксована.
Супровідні послуги були відсутні, тарифи були незмінні впродовж дії договору, зміна будь-яких умов мала здійснюватися шляхом укладання додаткового договору до договору, який сторони погодили іменувати у своїх відносинах додатковою угодою.
Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту становила 157 520 гривень. Загальні витрати за кредитом становили 82 520 гривень. Орієнтовна реальна річна процентна ставка становила 12 137,46 процентів. Денна процентна ставка становила 0,97 процентів. Дата видачі кредиту - 19 квітня 2024 року. Дата повернення кредиту - 09 серпня 2024 року.
28 травня 2024 року між ТОВ "Бізнес позика", як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено додаткову угоду 1 до договору. Відповідно до пунктів 1-7 додаткової угоди позичальник її підписанням підтверджував наявність у нього заборгованості перед кредитодавцем за договором станом на 28 травня 2024 року в розмірі 87 958,44 гривень, що включала: суму кредиту - 72 097,10 гривень; проценти за користування кредитом - 15 861,34 гривень; комісію за надання кредиту - 0 гривень.
Сторони обумовили, що кредитодавець списував частку заборгованості, а саме: по процентах сума списання становила 0 гривень, по комісії сума списання становила 0 гривень. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту в частині вказаної заборгованості становила 257 876,37 гривень, орієнтовна реальна річна процентна ставка становила 3 927,42 процентів. При цьому строк кредиту встановлювався на 34 тижні. З 28 травня 2024 року до 23 липня 2024 року включно діяла пільгова ставка 0,8698985 процентів у день за умови здійснення платежів вчасно або із затримкою до трьох днів. У разі прострочення понад три дні, а також із 24 липня 2024 року, процентна ставка становила 1,1598646 процентів у день, фіксована.
06 серпня 2024 року між ТОВ "Бізнес позика" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду 2. Позичальник підтверджував заборгованість станом на 06 серпня 2024 року в розмірі 115 097,18 гривень, що включала: суму кредиту - 72 097,10 гривень; проценти за користування кредитом - 43 000,08 гривень; комісію - 0 гривень. Орієнтовна загальна вартість кредиту становила 336 487,51 гривень, орієнтовна реальна річна процентна ставка становила 2 116,07 процентів. Строк кредиту збільшувався до 52 тижнів. З 06 серпня 2024 року до 01 жовтня 2024 року включно діяла пільгова ставка 0,8698985 процентів у день, а з 02 жовтня 2024 року (або в разі прострочення понад три дні) - 1,1598646 процентів у день, фіксована.
Пред'являючи позов, ТОВ "Бізнес позика" покликалося на те, що станом на 30 травня 2025 року загальна сума заборгованості відповідача становила 304 214,72 гривень, із них: 72 097,10 гривень - заборгованість за сумою кредиту; 232 117,62 гривень - заборгованість за процентами.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з огляду на первинно погоджені умови договору про надання кредиту від 19 квітня 2024 року, а саме: розмір кредиту - 75 000 гривень, строк - 16 тижнів, денна процентна ставка - 0,97 процентів, та враховуючи здійснену відповідачем сплату в розмірі 79 041,86 гривень, з яких: 2 902,90 гривень - за тілом; 64 888,96 гривень - за відсотками; 11 250 гривень - за комісією, до стягнення підлягала заборгованість у загальному розмірі 88 688,14 гривень, яка складалася з: 72 097,10 гривень - заборгованість за основною сумою боргу (75 000 гривень - 2 902,90 гривень); 16 591,04 гривень - заборгованість за відсотками (75 000 гривень х 0,97% х 112 днів - 64 888,96 гривень).
Відповідно до ч.ч. 1, 2, пункту п'ятого ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Наведене узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому відсутність позову про визнання недійсним кредитного договору не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.
Натомість, як правильно про це зазначив суд першої інстанції, у спірних правовідносинах позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення додаткових угод на вкрай невигідних для нього умовах, які він не міг оцінити належно.
Такі додаткові угоди не містили списання будь-якої заборгованості чи інших істотних змін на користь позичальника, проте продовжували строк кредитування, що вказувало на незаінтересованість кредитора у вчиненні активних дій щодо повернення боргу та забезпеченні якнайшвидшого виконання боржником зобов'язань, а спонукали до зростання грошового зобов'язання.
Тобто кредитор продовжував строк кредитування на вигідних умовах виключно для себе, хоча при цьому мав можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.
Отже, такі дії не відповідали принципами розумності, справедливості та добросовісності і їхнім наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, тоді як справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Отже, доводи і аргументи апеляційної скарги не спонукають до скасування рішення суду в оскаржуваній частині.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" - адвоката Клименка Тараса Васильовича залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 24 лютого 2026 року.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків