Справа № 344/2264/26
Провадження № 11-сс/4808/90/26
Категорія ст.183 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
19 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
захисників адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
ОСОБА_11 ,
розглянувши у режимі конференцзв'язку матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника адвоката ОСОБА_9 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2026 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, -
Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2026 року застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів - до 04 квітня 2026 року включно. Визначено заставу 751 (сімсот п'ятдесят один) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 2499328 (два мільйони чотириста дев'яносто дев'ять тисяч триста двадцять вісім) гривень.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_9 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу. Просить скасувати ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06.02.2026 року про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 04.04.2026 року та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.
Вважає, що ухвала слідчого судді постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права, а тому підлягає скасуванню.
Вказує, що на час розгляду судом клопотання про застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, останньому не повідомлено про підозру у передбачений чинним КПК України спосіб. Всупереч ч.1 ст. 278 КПК, повідомлення про підозру складено 04.02.2026 року, а вручене лише 05.02.2026 року у неналежний спосіб. Крім того, працівниками СУ ГУНП в Івано-Франківській області порушено вимоги ст. 278 КПК та ст. 276 КПК України, оскільки ОСОБА_8 не було ознайомлено з інкримінованою йому підозрою, не повідомлено та не роз'яснено його права.
З огляду на це, захисник вважає, що ОСОБА_8 протягом 24 годин з моменту затримання не набув статус підозрюваного в даному кримінальному провадженні, а тому щодо нього не міг розглядатися жодний запобіжний захід, зокрема у виді тримання під вартою.
Зазначає, що в матеріалах справи, якими обґрунтовується підозра, відсутні відомості, які б вказували, що при голосуванні депутати Галицької міської ради діяли за вказівками ОСОБА_8 .
Стверджує, що дослідивши надані стороною обвинувачення протоколи за результатом проведення НСРД можна встановити, що в діях ОСОБА_12 , наявні ознаки приманні провокації злочину правоохоронними органами. Тому захисник вважає, що підозра не є обґрунтованою, оскільки жодних погроз з боку ОСОБА_8 висловлено не було, що підтверджується протоколами проведення негласних слідчих розшукових дій, ОСОБА_8 не повідомляв про те, що в разі відмови надати неправомірну вигоду, він не підпише ухвалене депутатською сесією рішення та буде його ветувати.
Захисник вказує, що не згідний із наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки вони спростовуються наступним: ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, перебуває в шлюбі та виховує трьох синів, які проживають в Україні. У даному кримінальному провадженні свідком є ОСОБА_12 , який уже надав покази, які зафіксовані у проколі допиту, інших свідків немає. Сторона захисту не погоджується із твердженням органу досудового розслідування щодо можливого перешкоджання кримінальному провадженню ОСОБА_8 , тому що до його повноважень, як міського голови, не входить здійснення технічного нагляду, а тому є незрозумілим, що саме орган досудового розслідування мав на увазі.
Апелянт вважає, що слідчий суддя застосував запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із альтернативною внесення непомірного розміру застави, оскільки після внесення даної застави у підозрюваного виникли значні боргові зобов'язання. Суд першої інстанції не обґрунтував виключність цієї справи для суспільства та безпідставно призначив заставу, що в 10 разів перевищує граничну межах розміру, визначеного ст. 182 КПК України.
Вказує, що підозрюваний ОСОБА_8 фактично проживає за двома адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Вказані адреси фактичного проживання ОСОБА_8 встановлено ухвалами Івано-Франківського міського суду від 03.02.2026 року.
Однак, зі змісту оскаржуваної ухвали, якою у разі внесення застави покладено на ОСОБА_8 обов'язки, у тому числі обов'язок «не відлучатися із населеного пункту в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду» неможливо встановити з якого населеного пункту підозрюваний повинен не відлучатися, якщо фактично він проживає в обох міста.
Тому вважає, що за вказаних обставин, суд першої інстанції повинен був встановити обов'язок «не відлучатися із Івано-Франківської області без дозволу слідчого, прокурора або суду».
19 лютого 2026 року на адресу Івано-Франківського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення від захисника адвоката ОСОБА_11 , в яких останній просить ухвалу Івано-Франківського міського суду від 06 лютого 2026 року про застосування запобіжного заходу у вигляду тримання під вартою щодо ОСОБА_8 скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволення клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.
Вказує, що стороною обвинувачення не доведена наявність ризиків, передбачених ст.. 177 КПК України.
Зазначає, що висновки суду про те, що під час дії воєнного стану правопорушення, пов'язане з одержанням службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди, становить підвищені загрозу для країни, є особистою думкою судді та свідчить про упереджене ставлення щодо підозрюваного ОСОБА_8 , а тому вважає. що встановлення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 2499328 грн. не відповідає матеріальному становищу підозрюваного.
Під час апеляційного розгляду:
- підозрюваний ОСОБА_8 та його захисники підтримали вимоги апеляційної скарги;
- прокурор заперечив доводи і вимоги поданої апеляційної скарги, просив залишити ухвалу слідчого судді без змін.
Заслухавши доповідь судді, учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з вимогами ч. ч. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 183 КПК України визначено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як, зокрема, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснювати дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
На думку колегії суддів, слідчий суддя дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
З матеріалів провадження вбачається, що Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025090000000069 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
05 лютого 2026 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а саме: в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди у значному розмір вір для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданої їм влади та службового становища, поєднаному з вимаганням неправомірної вигоди.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , є тяжким злочином у сфері службової діяльності, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Під час розгляду клопотання слідчого, слідчим суддею з'ясовано, що наведені у ньому дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Зокрема, до матеріалів клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою долучені копію протоколу допиту свідка ОСОБА_12 , який надав показання в яких стверджує, що неодноразово передавав ОСОБА_8 грошові кошти за вирішення питань, які пов'язані з ухваленням позитивних рішень про надання земельних ділянок в оренду.
До матеріалів клопотання також долучені копії протоколів про результати контролю за вчиненням злочину, копії рішень Галицької міської Ради Івано-Франківської області, копії протоколу обшуку та копії документів, які характеризують особу підозрюваного.
Перевірка судом повідомлення про підозру повинна відбуватися з врахуванням відповідних критеріїв, які застосовуються на стадії досудового розслідування і не може перетворюватись на перевірку доводів сторони захисту про невинуватість підозрюваного у вчиненні злочину.
Зокрема, Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що факти, які викликають підозру, не повинні бути такого ж рівня, як ті, які необхідні для обґрунтування обвинувального вироку або навіть притягнення до відповідальності, що настає на наступному етапі процесу кримінального розслідування. Метою затримання є подальше розслідування кримінальної справи шляхом підтвердження або зняття підозр, а тому не потрібно, щоб особі, який повідомили про підозру, в кінцевому рахунку було пред'явлено обвинувачення. ( «Кавала проти Туреччини»)
Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності в особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, не з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Тобто, перед слідчим суддею не ставиться питання доведеності поза розумним сумнівом вини підозрюваного у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а лише вирішується питання щодо обґрунтованості підозри.
З системного аналізу правової позиції ЄСПЛ щодо наявності у кримінальному провадженні повідомлення про підозру в контексті його суті як процесуального рішення, вбачається, що момент повідомлення про підозру є початком одного з найважливіших етапів досудового розслідування, на якому орган досудового розслідування на підставі зібраних у кримінальному провадженні доказів готовий висловити припущення щодо вчинення певною особою кримінального правопорушення, з метою отримання можливості здійснення подальших слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій у кримінальному провадження, однією з головних умов для здійснення яких є наявність повідомлення особі про підозру. При цьому, згідно з вищевказаною позицією ЄСПЛ, обсяг доказів, наявних у розпорядженні органу досудового розслідування, не обов'язково повинен бути достатнім для пред'явлення конкретній особі обвинувачення у кримінальному провадженні та скерування справи до суду, оскільки можливість вирішення питання про наявність чи відсутність достатньої для цього кількості доказів і є основною метою повідомлення про підозру та вчинення подальших процесуальних дій.
Отже, надання слідчим суддею оцінки доказам, на яких ґрунтується підозра, можливе лише в межах перевірки їх достатності для повідомлення особі про підозру та не може завчасно вирішувати питання про їх допустимість та достовірність, обґрунтованість чи безпідставність в контексті вирішення питання про доведеність винуватості певної особи у вчиненні злочину та наявності в її діях ознак інкримінованого їй кримінального правопорушення, оскільки ці питання можуть бути вирішені лише під час розгляду судом кримінального провадження по суті.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи про наявність провокації злочину, оскільки зі змісту матеріалів провадження вбачається, що дії щодо здійснення контролю за вчиненням злочину були обґрунтовані наявністю конкретної інформації про можливу причетність до вчинення правопорушень.
ЄСПЛ під провокацією (поліцейською) розуміє випадки, коли задіяні посадові особи, які є або співробітниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінальної справи по суті неявним способом, а впливають на суб'єкт з метою спровокувати його на скоєння злочину, який в іншому випадку не було би скоєно, задля того щоб зробити можливим виявлення злочину, тобто отримати докази та порушити кримінальну справу (справа «Раманаускас проти Литви»).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, застосування особливих методів ведення слідства - зокрема, агентурних методів - саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний зазначеними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу схильності особи до вчинення злочину.
Для визначення провокації злочину Європейський суд встановив, зокрема, такі критерії: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об'єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.
В межах зазначеного кримінального провадження орган досудового розслідування звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з визначенням застави у розмірі не менше 751 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Слідчий суддя задовольнив дане клопотання та застосував до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів - до 04 квітня 2026 року включно, а також визначив заставу - 751 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 2499328 (два мільйони чотириста дев'яносто дев'ять тисяч триста двадцять вісім) гривень.
Застосовуючи щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею встановлено, що матеріали провадження містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку стосовно того, що слідчим і прокурором надано достатньо даних, які свідчать про наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, які полягають в можливості переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків, та інших учасників кримінального провадження; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Обираючи щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя достатньо врахував обставини, які враховуються при обранні запобіжного заходу, що передбачені ч. 1 ст. 178 КПК України, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, його вік, стан здоров'я, майновий стан, місце проживання, доходи ОСОБА_8 , об'єкти, що знаходяться у власності, відповідно до декларації ОСОБА_8 , грамоти та подяки, видані ОСОБА_8 .
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганню виникненню ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, з врахуванням даних про його особу, тяжкості злочину, відповідно до вимог кримінального процесуального закону обґрунтовано прийняв рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 .
Апеляційний суд також бере до уваги долучені захисниками у судовому засіданні характеристику ОСОБА_8 від Галицького деканату Івано-Франківської митрополії УГКЦ та дані про навчання дітей.
Посилання захисника на недотримання органом досудового розслідування порядку повідомлення ОСОБА_8 про підозру, зокрема строків, визначених ст. 278 КПК України, ретельно перевірялися колегією суддів під час апеляційного розгляду, проте не знайшли свого підтвердження.
Згідно з ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.
Письмове повідомлення про підозру, згідно вимог ч. 1 ст. 278 КПК України, вручається особі в день його складання слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Порядок вручення повідомлення передбачено ст. 135 КПК України, згідно якої особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
Як встановлено слідчим суддею та підтверджується долученими матеріалами справи, повідомлення про підозру ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, було складене 04.02.2026 року та вручене о 12 год. 35 хв. 05 лютого 2026 року.
Крім того, в матеріалах справи наявні медичні висновки та лист КНП «Галицька лікарня» від 04.02.2025 р. (а.с. 169-173) з яких вбачається, що ОСОБА_8 доставлений ЕМД в приймальне відділення та госпіталізовано в ургентному порядку 04.02.2026 року о 14 год., згідно медичної карти стаціонарного хворого №554 з діагнозом: Гіпертонічний криз ускладнений транзиторною ішемічною атакою (04.02.2026 р.) стан пацієнта середньої важкості, свідомість порушена - оглушення, тому можливість проведення слідчих (процесуальних дій), зокрема вручення процесуальних документів для їх ознайомлення буде ускладнене. Транспортування пацієнта ОСОБА_8 до ІТТ є неможливим.
Зі змісту доводів прокурора ОСОБА_7 вбачається, що ним особисто приймалися необхідні заходи щодо забезпечення вручення повідомлення про підозру ОСОБА_8 .
Колегія суддів звертає увагу на те, що вручення повідомлення про підозру здійснюється з метою належного повідомлення про наявність у органів досудового розслідування достатніх даних про можливу причетність до вчиненого правопорушення та надання підозрюваному можливості організувати ефективний захист своїх інтересів.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає безпідставними доводи про те, що повідомлення про підозру не було вручено підозрюваному ОСОБА_8 у встановленому законом порядку.
Частиною першою ст. 278 КПК України фактично визначено різні строки вручення повідомлення про підозру, та визначено дії слідчого чи прокурора у випадку неможливості вручення повідомлення про підозру в день його складання. Зокрема для особи, яка не перебуває під вартою, строк вручення повідомлення про підозру залежать від наявності реальної можливості здійснити таке вручення у день складання повідомлення.
Таким чином, підстав для висновку про недотримання органом досудового розслідування вимог, визначених Главою 22 КПК України, під час складення повідомлення про підозру та порядку його вручення, колегія суддів не вбачає.
Слідчий суддя обґрунтовано вказав на можливість обрання стосовно підозрюваного ОСОБА_8 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Так, частиною 3 ст. 183 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
При цьому, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб виключити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 182 КК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; професійне середовище підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
В даному випадку слідчий суддя вказаних вище вимог закону дотримався та при визначенні застави, яка перевищує передбачену п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України межу, врахував специфіку та суспільну небезпеку інкримінованого злочину, його корисливий мотив, вчинений в умовах воєнного стану та прийшов до обґрунтованого висновку про те, що саме такий розмір застави здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Колегія суддів приймає до уваги посилання захисника відносно доходів підозрюваного, водночас враховує фактичні обставини провадження та приходить до висновку про те, що на даному етапі досудового розслідування суспільний інтерес, навіть з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції».
У судовому засіданні прокурором були долучені копії ухвал Івано-Франківського міського суду про арешт майна ОСОБА_8 , які свідчать про наявність в останнього у власності майнових активів. Зазначене, підтверджує правильність висновків суду першої інстанції щодо визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу та спростовує доводи сторони захисту щодо відсутності у підозрюваного фінансової спроможності забезпечити сплату заставу у розмірі, який було визначено судом.
За встановлених обставин, колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді про виключність випадку та необхідність визначення підозрюваному ОСОБА_8 в якості альтернативного запобіжного заходу застави, розмір якої перевищує встановлений законом для зазначеної категорії злочинів, а саме у розмірі 751 прожитковий мінімум для працездатних осіб, який, на переконання апеляційного суду буде помірним та справедливим.
Разом з тим, захисники не навели переконливих доводів та не надали доказів на підтвердження того, що існують виключні обставини, за яких застава у зазначених межах є непомірною для підозрюваного ОСОБА_8 , у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість апеляційних вимог захисника.
При цьому, колегія суддів зауважує, що станом на день апеляційного перегляду ухвали слідчого судді щодо підозрюваного ОСОБА_8 внесено заставу в сумі 2499328 (два мільйони чотириста дев'яносто дев'ять тисяч триста двадцять вісім) гривень та покладено на підозрюваного обов'язки, передбачені ч.5 ст. 194 КПК України.
Колегія суддів вважає безпідставними вимоги захисника щодо зміни покладеного на підозрюваного обов'язку. Ухвалою суду підозрюваному заборонено відлучатися без дозволу слідчого, прокурора або суду за межі конкретного населеного пункту, що є чітким та співмірним обмеженням. Натомість сторона захисту фактично просить розширити межі дозволеного пересування до території всієї області, що істотно змінює зміст і характер покладеного процесуального обов'язку.
Посилання на наявність у підозрюваного двох місць проживання, поїздки до захисників та навчання дітей в іншому населеному пункті не спростовують необхідності встановленого обмеження, а лише свідчать про його намір отримати можливість вільного пересування територією всієї області без додаткового погодження.
Так, відповідно до вимог п.2 ч.5 ст.194 КПК України суд може покласти на підозрюваного обов'язок не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду .
Вищевказана правова норма за своїм правовим змістом спрямована на забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного під час проведення досудового розслідування.
Під належною процесуальною поведінкою підозрюваного необхідно розуміти належне виконання підозрюваним своїх обов'язків та добросовісне користування правами, які передбачені діючим кримінально-процесуальним законом, що гарантує проведення об'єктивного розслідування в межах розумних строків.
Зі змісту вищевказаної норми закону вбачається, що позбавлення підозрюваного права щодо свободи пересування обмежується визначенням конкретного населеного пункту в якому підозрюваний зареєстрований, проживає чи перебуває. Визначення населеного пункту безумовно повинно відбуватися з врахуванням інтересів підозрюваного та даних, які дозволяють прийти до висновку, що саме перебування підозрюваного в цьому населеному забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного.
До початку судового розгляду на адресу Івано-Франківського апеляційного суду надійшла заява від ОСОБА_13 про взяття особи ОСОБА_8 на особисту поруку.
Зі змісту даної заяви вбачається, що ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є народним депутатом України 9 скликання, членом депутатської фракції політичної партії «СЛУГА НАРОДУ», здійснює публічну діяльність, представляє інтереси громадян України та має довіру виборців. Повідомляє суду про готовність взяти на особисту поруку підозрюваного ОСОБА_8 та поручається за виконання останнім всіх обов'язків, покладених на нього судом під час обрання запобіжного заходу, за необхідності доставлятиме його до суду чи органу досудового розслідування на першу про те вимогу.
Вказує, що з ОСОБА_8 знайомий тривалий час, вважає його ефективним управлінцем та громадянином зі свідомою громадською позицією, зусилля та діяльність якого спрямовані на розбудову Галицької міської територіальної громади та допомогу у захисті України від російської агресії. Зазначає, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, сталі соціальні зв'язки в громаді, що свідчить про відсутність намірів ухилятися від органів слідства та суду.
Зазначає, що йому відомо у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється ОСОБА_8 , яка відповідальність передбачена за дане кримінальне правопорушення та що у випадку невиконання ним, як поручителем взятих на себе зобов'язань, на нього може бути накладено грошове стягнення.
Вважає, що застосування більш суворого запобіжного заходу не є необхідним, оскільки особиста порука забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 та відповідатиме принципу співмірності процесуального примусу.
Апеляційний суд вважає, що дана заява про взяття підозрюваного на поруки сама по собі не є безумовною підставою для обрання саме такого запобіжного заходу. Вирішуючи питання про можливість застосування особистої поруки, суд зобов'язаний прийти до переконання, що поручитель має відповідні можливості впливати на підозрюваного з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки.
Колегія суддів вважає, що в матеріалах провадження відсутні достатні дані, які дозволяють прийти до переконання, що обрання запобіжного заходу у вигляді взяття підозрюваного на поруки зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Так, з урахуванням характеру та тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, а також наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд дійшов висновку, що особиста порука є занадто м'яким запобіжним заходом у даному випадку і такий захід не здатний у повній мірі мінімізувати наявні ризики та гарантувати виконання покладених процесуальних обов'язків.
За таких обставин підстав для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді особистої поруки суд не вбачає.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть скасування ухвали слідчого судді, при апеляційному розгляді не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для скасування ухвали слідчого судді, як про це просить захисник, немає, а тому ухвалу слідчого судді належить залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 376,404,405,407,422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_9 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2026 року про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5