печерський районний суд міста києва
Справа № 757/47495/25-ц
пр. № 2-5522/26
20 лютого 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриня Авто" про розірвання договору комісії та стягнення коштів,
І. Позиції сторін у справі.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив розірвати договір комісії на надання послуг № 46695 від 25.03.2025 року, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «БРИНЯ АВТО» та ОСОБА_1 ; стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «БРИНЯ АВТО» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 508 144,50 грн, судові витрати.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 25 березня 2025 року позивач уклав із ТОВ «БРИНЯ АВТО» договір комісії на надання послуг № 46695, предметом якого є надання послуг з підбору, придбання, перевезення та розмитнення автотранспортного засобу (далі - Договір комісії). На виконання умов договору позивач здійснив низку перерахувань на рахунок відповідача. Зокрема 25 березня 2025 року на рахунок НОМЕР_1 було сплачено 460 євро за послуги з підбору автомобіля. За офіційним курсом НБУ, що діяв на цю дату (1 EUR = 42,15 UAH), ця сума становила 19 390,00 UAH. 01 квітня 2025 року шляхом SWIFT-переказу через обмінний пункт було сплачено 9 300 доларів США за сам автомобіль та деякі супутні збори. При офіційному курсі НБУ, що діяв на цю дату (1 USD = 39,20 UAH), еквівалент у гривні склав 364 560,00 UAH. 02 травня 2025 року на рахунок НОМЕР_2 було перераховано 1 500 доларів США та 1 630 доларів США за логістичні послуги та розмитнення відповідно. Загальна сума цих платежів, що становила 3 130 доларів США, при офіційному курсі НБУ, що діяв на цю дату (1 USD = 39,65 UAH), дорівнювала 124 194,50 UAH.
За вказані кошти відповідач взяв на себе зобов'язання діяти виключно в інтересах позивача та здійснювати правочини щодо надання послуг із підбору, придбання, перевезення та розмитнення транспортного засобу.
17 липня 2025 року позивачем було направлено письмову претензію з проханням розірвати Договір комісії на надання послуг № 46695 від 25.03.2025 року, у зв'язку з його істотним порушенням з боку відповідача; повернути позивачу усі витрачені кошти у розмірі 460 євро, 9 300 доларів США та 3 130 доларів США.
Проте, станом на дату звернення до суду відповідач не забезпечив передачу транспортного засобу позивачу та всіх необхідних документів, які надають право останньому розпоряджатись таким, в тому числі оформити право власності. Відтак відповідач ухилився від обов'язку виконувати умови договору комісії, що призвело до порушення прав позивача та виникнення спору щодо розірвання такого договору комісії та повернення сплачених ним на користь відповідача грошових коштів у загальному розмірі 508 144,5 гривень.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов.
ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.
29 вересня 2025 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
02 жовтня 2025 року судом отримано відповідь з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача юридичної особи.
06 жовтня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
26 листопада 2025 року через Електронний суд від позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, в якій позовні вимоги підтримував в повному обсязі.
11 грудня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач в засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, у якій позовні вимоги підтримував в повному обсязі.
Представник відповідача не з'явився у судове засідання, повідомлявся належним чином за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання. Заяви по суті або з процесуальних питань не надходили до суду.
За пунктом 2 частини сьомої ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Таким чином, відповідач вважається належно повідомленим про розгляд даної справи.
Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження та ухвалити заочне рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України, оскільки, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подав.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення у справі рішення та задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
25 березня 2025 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальності «БРИНЯ АВТО» було укладено Договір комісії на надання послуг № 46695, предметом якого є надання послуг з підбору, придбання, перевезення та розмитнення автотранспортного засобу.
Згідно пункту 1.4 Договору Комісіонер після оплати Комітентом виграного лоту відповідно до п 2.3. Договору забезпечує доставку Товару наземним вантажним транспортом з торгівельного майданчика Аукціону на територію Чехії третіми сторонами. За домовленістю Сторін доставка Товару може здійснюватись у визначене ними місце.
На виконання умов Договору позивач здійснив низку перерахувань на рахунок Відповідача. Зокрема: 25 березня 2025 року на рахунок НОМЕР_1 було сплачено 460 євро за послуги з підбору автомобіля. За офіційним курсом НБУ, що діяв на цю дату (1 EUR = 42,15 UAH), ця сума становила 19 390,00 UAH.
01 квітня 2025 року шляхом SWIFT-переказу через обмінний пункт було сплачено 9 300 доларів США за сам автомобіль та деякі супутні збори. При офіційному курсі НБУ, що діяв на цю дату (1 USD = 39,20 UAH), еквівалент у гривні склав 364 560,00 UAH.
02 травня 2025 року на рахунок НОМЕР_2 було перераховано 1 500 доларів США та 1 630 доларів США за логістичні послуги та розмитнення відповідно. Загальна сума цих платежів, що становила 3 130 доларів США, при офіційному курсі НБУ, що діяв на цю дату (1 USD = 39,65 UAH), дорівнювала 124 194,50 UAH.
За вказані кошти відповідач взяв на себе зобов'язання діяти виключно в інтересах позивача та здійснювати правочини щодо надання послуг із підбору, придбання, перевезення та розмитнення транспортного засобу.
Згідно пункту 2.3 Договору По виграному лоту Комітент зобов'язується здійснити оплату вартості ставки та аукціонні збори на рахунок та у строки, визначені дилером.
Згідно пункту 2.4 Договору, з метою здійснення експедирування, вивантаження, підготовки транзитних транспортних документів та транспортування Товару в пункт країни доставки - Комітент зобов'язується здійснювати попередню повну оплату з доставки Товару, вартість якої встановлюється третьою стороною (транспортною компанією).
Дані умови договору були виконані позивачем в повному обсязі, що підтверджується відповідними квитанціями. Проте, відповідач не дотримався своїх зобов'язань.
Згідно пункту 3.1 Договору Підібраний, придбаний, доставлений та розмитнений Комісіонером Товар передається Комітету за Актом приймання - передачі.
Однак, у даному випадку товар не був переданий Комітету, що є порушенням умов. Акт приймання - передачі відсутній.
Згідно пункту 1.5 Договору Строк поставки Товару визначається Сторонами відповідно до розумних термінів на здійснення поставки щодо аналогічних товарів, але не може перевищувати 6 (шість) місяців.
Згідно пункту 4.3 Договору Комісіонер зобов'язаний повідомляти Комітента про етапи доставки товару на територію Чехії.
Відповідно до положень Договору та попередніх розрахунків, автомобіль мав бути доставлений до Чеської Республіки у визначений сторонами строк. Однак, станом на поточний момент, працівники Товариства з обмеженою відповідальності «БРИНЯ АВТО» ухиляються від надання відповіді щодо виконання своїх договірних зобов'язань.
Згідно пункту 4.5 Договору, не пізніше строку, вказаного в п. 1.5, Комісіонер зобов'язаний забезпечити передачу Товару Комітенту та всіх необхідних документів, які надають право Комітенту розпоряджатися Товаром, в тому числі оформити право власності: Рахунок-фактура (Інвойс); Митна декларація форми МД-2; Технічний паспорт на транспортний засіб; Посвідчення Державної митної служби Чехії про реєстрацію транспортного засобу.
Згідно пункту 4.6 Договору, у разі неотримання Комітентом Товару Комісіонер повертає Комітенту повну суму платежів, отриманих від Комітента за даним Договором.
17 липня 2025 року позивачем, за допомогою засобів електронного зв'язку, було відправлено на електронну адресу відповідача письмову претензію з проханням: розірвати Договір комісії на надання послуг № 46695 від 25.03.2025 року у зв'язку з його істотним порушенням з боку відповідача; повернути позивачу усі витрачені кошти у розмірі 460 євро, 9 300 доларів США та 3 130 доларів США, проте ніякої відповіді позивачу надано не було.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно із ч. 1 ст. 1012 ЦК України договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.
Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну (ч. 1 ст. 1012 ЦК України).
За змістом статті 1014 ЦК України комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові
Суд звертає увагу на те, що договір комісії - це один з видів посередницьких договорів, тобто надання посередницьких послуг, які передбачають здійснення дій в інтересах іншої особи, створюючи для неї певні юридичні наслідки (виникнення, зміну, припинення прав чи обов'язків).
Особливістю договору комісії є вчинення правочинів комісіонером від свого імені але за рахунок комітента та у його інтересах. Проте особа з якою комісіонер уклав договір не стає учасником договору комісії. Між нею та комісіонером існує самостійний договір, який підпорядковується правилам залежно від виду цього договору.
Зміст вказівок комітента складають умови правочину, який повинен вчинити комісіонер, зокрема, про сторони, ціну товару, порядок оплати, тощо. Закон не покладає на комітента обов'язку давати комісіонеру детальні вказівки, водночас, комісіонер, хоча і наділений свободою у виборі способів та порядку доручення, але обмежений обов'язком виконати доручення відповідно до звичаїв ділового обороту чи інших вимог, що як правило ставляться. Ще однією особливістю договору комісії є відповідальність комісіонера перед комітентом за невиконання третьою особою договору, у разі, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере), а також якщо комісіонер доведе що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки (ст. ст. 1016, 1017 ЦК України).
Згідно зі статтею 1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.
Цей імперативний припис закону стосується і сум, отриманих від продажу товару, що належить комітету і останній набуває право власності ще до фактичного отримання від комісіонера, але саме того, що придбано, а не того, що має бути придбано, оскільки у контексті ч. 3 ст. 1017 ЦК України, комісіонер, який продав майно за нижчою ціною, повинен заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки.
Згідно із ст. 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.
Прийняття комітентом виконання за договором комісії визначено у статті 1023 ЦК України, за положеннями якої комітент зобов'язаний, зокрема, прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17.
Позивач у позовній заяві посилається на те, що відповідач не виконав зобов'язання за договором щодо розрахунків за товар, переданий на комісію.
Оскільки, відповідач не забезпечив передачу транспортного засобу позивачу та всіх необхідних документів, які надають право останньому розпоряджатись таким, в тому числі оформити право власності, суд приходить до висновку про ухилення відповідача від обов?язку виконувати умови Договору комісії. Вказане не спростовано відповідачем.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку, враховуючи те, що відповідач не спростував доводів позивача, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
V. Розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на відповідача.
Відповідно до статей 133, 141 ЦПК України, з відповідача підлягає до стягнення судовий збір на користь позивача у розмірі 5081, 44 грн.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10 грудня 2009 року, справа «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02 червня 2014 року, за змістом якої заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 15, 16, 207, 509, 526, 611, 615, 626, 628, 638, 651, 653, 1011, 1012, 1014, 1016, 1017, 1018, 1022, 1023 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд,,
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриня Авто" про розірвання договору комісії та стягнення коштів, - задовольнити.
Розірвати Договір комісії на надання послуг № 46695 від 25.03.2025 року, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «БРИНЯ АВТО» (код ЄДРПОУ 45000461, адреса: м. Київ, вул. Джона Маккейна, 16, кім. 4) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БРИНЯ АВТО» (код ЄДРПОУ 45000461, адреса: м. Київ, вул. Джона Маккейна, 16, кім. 4) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошові кошти у розмірі 508 144, 50 грн та судовий збір у розмірі 5081, 44 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя І. В. Литвинова