печерський районний суд міста києва
Справа № 757/4809/26-к
пр. 1-кс-3872/26
18 лютого 2026 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Національної поліції України та Офісу Генерального прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025000000000212 від 21.01.2025,-
У січні 2026 у провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Національної поліції України та Офісу Генерального прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025000000000212 від 21.01.2025.
В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що 09.12.2025, на підставі ухвали від 27.11.2025, було проведено обшук автомобіля Toyota Land Cruiser 200, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .
Адвокат стверджує, що ухвалою суду надано дозвіл на обшук автомобіля, з метою відшукання та вилучення речей та документів, які мають значення речових доказів у кримінальному провадженні, а саме комп'ютерної техніки, носіїв електронної інформації, засобів зв'зку, документів, систем аудіо-відеоконтролю тощо.
Разом з цим, в даній ухвалі суд зазначив, що клопотання на відшукання та вилучення самого автомобіля Toyota Land Cruiser 200, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_4 - є неконкретизованим та передчасним.
Таким чином, суд відмовив у клопотанні у вилученні даного транспортного засобу, однак, слідчий за результатами обшуку прийняв рішення про його вилучення.
Відтак, на думку адвоката, рішення про вилучення прийнято незаконно, так як в ухвалі суду не надано дозвіл на вилучення автомобіля, оскільки власник автомобіля ОСОБА_4 не має жодного відношення до обставин, викладених в ухвалі суду.
Таким чином, ОСОБА_4 не повідомлено органом досудового розслідування про накладення арешту на вилучене майно, а тому, на думку адвоката, слідчими Головного слідчого управління Національної поліції безпідставно, в порушення вимог ст. 168-171 КПК України утримується майно ОСОБА_4 , вилучене 09.12.2025 та не здійснюються дії щодо повернення тимчасово вилученого майна.
З врахуванням зазначеного, адвокат просить суд зобов'язати слідчих Головного слідчого управління Національної поліції України, як входять о складу слідчої группи та прокурорів Офісу Гнерального прокурора, які входять до группи процесуальних керівинків у кримінальному провадженні №12025000000000212 повернути власнику ОСОБА_4 вилучене під час обшуку майно а саме: автомобіль Toyota Land Cruiser 200, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 .
Адвокат в судове засідання подав заяву про розгляд скарги у його відсутність.
Представник Головного слідчого управління Національної поліції України та Офісу Генерального прокурора у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду скарги повідомлені належним чином.
Разом з цим, від прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 надійшов лист, датований 18.02.2026 №09/2/1-6244-25, яким було повідомлено суд, що 17.02.2026 було слідчим суддею постановлено ухвалу про накладення арешту на вилучене майно.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження приходжу до наступного висновку.
Так, судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025000000000212 від 21.01.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. 3 ст. 209 КК України.
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснюється Офісом Генерального прокурора.
27.11.2025 ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі №757/59647/25-к було надано дозвіл на проведення обшуку автомобіля марки TOYOTA LAND CRUISER 200, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_3 , який на праві власності зареєстрований за ОСОБА_4 та фактично перебуває у користуванні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою виявлення та відшукання речей та документів, що мають значення речових доказів у кримінальному провадженні, а саме:системних блоків персональних комп'ютерів (СБПК), планшетів, моноблоків (настільні ПК), ноутбуків (ППК), моніторів та гарнітур, серверного обладнання та іншої комп'ютерної техніки, носіїв електронної інформації (флеш-карти будь-якого формату, USB-носіїв, носіїв на жорстких магнітних дисках (HDD), носіїв на твердотільних дисках (SSD), зовнішніх переносних пристроїв зберігання інформації, бездротові (WI-FI) та дротові (WAN) маршрутизатори (роутери), мережеві комутатори, мережеві адаптери, монтажні шафи і стійки, відеокарти - графічні карти (GPU адаптери, прискорювачі), пристрої типу ASIC, принтери, електронні інформаційні системи, комп'ютерних системи та їх частини, шляхом зняття копії інформації з них; мобільних телефонів, мобільних терміналів, сім-карт та карткоутримувачів, засобів комутації, телекомунікаційного та іншого обладнання, у тому числі пристроїв та приладів, які забезпечують SIP, IP-телефонію та VoIP телефонію, пристроїв та приладів, які забезпечують доступ до локальної мережі, всесвітньої інформаційної системи загального доступу Інтернет та документи щодо права доступу до мереж зв'язку, оплати за їх використання, шляхом зняття копії інформації з них;документів встановленого зразку або чорнових записів щодо створення та господарської діяльності ФОП-ів та юридичних осіб, які здійснюють протиправну діяльність (документів щодо організації діяльності останніх самостійно чи із залученням найманих працівників), відомостей із списками осіб за іменами чи іншими ідентифікаторами, задіяних у такій діяльності, бухгалтерської, фінансово-господарської та іншої документації щодо провадження незаконної діяльності та подальшого виведення у легальний обіг коштів, отриманих під час злочинної діяльності, блокнотів, записників, журналів, вилучення документів, печаток, штампів, нотаток, інструкцій, інших чорнових записів, документації чи чорнових записів із відомостями щодо переліку третіх осіб із їхніми персональними банківськими даними (персональними даними, відомостями що становлять банківську таємницю, номерами банківських платіжних карток, номерами телефонів, інше);систем відео-, аудіоконтролю, що побудовані на основі відеокамер та мікрофонів, серверів, на які передаються та записується інформація (відеокамери, сервери), шляхом зняття копії інформації з них.
09.12.2025, на підставі ухвали від 27.11.2025, було проведено обшук автомобіля Toyota Land Cruiser 200, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .
Так, під час проведення даного обшуку стороною обвинувачення було вилучено зазначений транспортний засіб.
Разом з цим, як вбачається з долученої прокурором копії вступної та резолютивної частини ухвали Печерського районного суду м. Києва від 17.02.2026 у справі №757/63784/25-к, слідчим суддею було накладено арешт на вилучений транспортний засіб.
З врахуванням встановлених обставин, слідчий суддя прийшов до наступних висновків.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Згідно положень ч.ч. 8, 9 ст. 236 КПК України, особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку. Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім'ї або його представникові.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Слідчий суддя, при вирішенні даної скарги, враховує приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Згідно зі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.
Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Абзацом 1 ч. 5 ст. 171 КПК України передбачено, що клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
З врахуванням зазначеного, слідчий суддя прийшов до висновку, що вилучене майно на поверненні якого наполягає сторона звернення немає статусу тимчасово вилученого майна, тобто не відповідає вимогам ст. 169 КПК України, оскільки в ході розгляду скарги встановлено, що на дане майно ухвалою суду від 17.02.2026 було накладено арешт, що вказує про виконання вимог стороною обвинувачення ч. 5 ст. 171 КПК України, а іншому слідчий суддя не надає оцінку.
На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про необґрунтованість вимог скарги, а тому відмовляє у їх задоволенні.
Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-
В задоволенні скарги адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Національної поліції України та Офісу Генерального прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025000000000212 від 21.01.2025, - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_7