Справа № 204/1575/26
Провадження № 1-кс/204/281/26
49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
23 лютого 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
слідчого судді ОСОБА_1
за участю секретаря ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
за участю адвоката ОСОБА_4
за участю підозрюваного ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в режимі відеоконференції клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Полтава, громадянина України, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -
23 лютого 2026 року слідчий ВП № 3 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_6 , за погодженням з прокурором Правобережної окружної прокуратури ОСОБА_7 звернувся до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 .
В обґрунтування клопотання слідчий посилається на те, що СВ ВП № 3 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62025170030016577 від 18.08.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Досудовим, розсуванням, встановлено, що солдат ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців. Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, а згідно ст. 14 Статуту - із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. За ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями , інструкціями тощо. Стаття 127 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначає відповідальність солдата (матроса) у мирний і воєнний час за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стан, збереження виданого йому майна. А стаття 128 Статуту, зокрема, покладає на солдата обов'язок сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням, додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни, виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття. За приписами ст. ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника). Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника). Проте, солдат ОСОБА_5 достовірно знаючи свої обов'язки, встановлені зазначеними нормами законодавства, що визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України, їх взаємовідносини та регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, свідомо допустив їх порушення та вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин. Так, солдат ОСОБА_5 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та, діючи з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість і несумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, ввірених йому за посадою, не маючи відповідних дозволів командирів і начальників та без поважних причин, всупереч інтересам служби, цілком усвідомлюючи, що вчиняє кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби під час її проходження, 25.01.2025 року приблизно о 13:00 годині було виявлено відсутність солдата ОСОБА_5 на території медичного закладу, розташованого у н.п. Петропавлівка, Синельниківського району, Дніпропетровської області, де останній проходив стаціонарне лікування після поранення, отриманого під час виконання бойових завдань. Після вибуття з вказаного медичного закладу ОСОБА_5 до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 не прибув, про причини своєї відсутності командування не повідомив, та, не маючи на те законних підстав, самовільно залишив місце служби, виїхавши до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де перебуваючи за місцем проживання, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, ввірених йому за посадою, заходів щодо повернення до пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 не вживав, про своє місцезнаходження органам військового чи цивільного управління не повідомляв та був незаконно відсутній на військовій службі до 20.02.2026 року коли був виявлений співробітниками поліції за адресою: АДРЕСА_2 , що належить до Чечелівського району міста Дніпра, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено. Так, ОСОБА_5 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення військової частини, військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.
20 лютого 2026 року ОСОБА_5 затримано в порядку ст. 615 КПК України. 20.02.2026 року військовослужбовцю ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_5 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України підтверджується зібраними доказами, зокрема: актом службового розслідування, проведеного за фактом самовільного залишення розташування військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем ОСОБА_5 поясненнями свідків військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , які підтверджують обставини відсутності у військовій частині ОСОБА_5 та його ухилення від військової служби в умовах воєнного стану; іншими матеріалами у своїй сукупності. Вказані докази, які самі по собі так і в сукупності з іншими доказами містять відомості, як доказ факту та обставин вчинення підозрюваним кримінального правопорушення. Частиною 1 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, якою передбачено умови, мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного. Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного покладається необхідність запобігання спробам: переховуватися від органу досудового розслідування та суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується, тим що солдат ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку із чим, розуміючи тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному, у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, оцінивши негативні наслідки переховування як менш несприятливі, ніж обмеження, пов'язані з триманням під вартою як запобіжним заходом або відбуванням покарання. Крім того, з обставин кримінального провадження вбачається, що солдат ОСОБА_5 , будучи особою, яка на підставі статутів Збройних Сил України, взявши на себе зобов'язання знаходитися на території місця дислокації свого військового підрозділу або у місці, визначеному його командирами, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно дотримуватись Конституції і законів України, зберігати державну і військову таємницю, порушив ці зобов'язання. Вказане також має стати підставою для того аби визнати запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання таким, що не може бути застосований до особи, яка своєю поведінкою вже продемонструвала зневагу до уповноважених осіб Збройних Сил України, під чиїм контролем мав знаходитися як підлеглий їм військовослужбовець. Ризик вчиняти інші кримінальні правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України) підтверджується тим, що підозрюваному загрожує покарання до 10 років позбавлення волі, з метою ухилення від покарання у разі визнання його винним або від кримінального переслідування існує реальна можливість продовження останнім злочину, передбаченого ст. 407 КК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою. Тому, слідчий звертається до суду з даним клопотанням.
У судовому засіданні прокурор підтримав дане клопотання та просив задовольнити
Підозрюваний у судовому засіданні не заперечував проти задоволення клопотання
Захисник підозрюваного просив прийняти рішення на розсуд суду.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання та додані матеріали, якими слідчий, прокурор обґрунтовують клопотання, слідчий суддя дійшов до висновку, що клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя враховує положення ст. 178 КПК України, зокрема вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, репутацію підозрюваного, його вік, стан здоров'я, наявність постійного місця проживання, роботи.
У ході розгляду клопотання встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, і подане слідчим клопотання відповідає вимогам ст. ст. 183, 184 КПК України.
Відповідно до приписів ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу.
Так, слідчим у клопотанні та прокурором у судовому засіданні зазначено, що існують ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що підозрюваний ОСОБА_5 з метою уникнення відповідальності за скоєне може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Однак, у судовому засіданні було належним чином підтверджено наявність ризику передбаченого пунктом 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що підозрюваний ОСОБА_5 з метою уникнення відповідальності за скоєне може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
Заявлений ризик, передбачені п. 5 ч. 1 ст. 177 КК України, а саме: вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому підозрюється, не був належним чином підтверджений у судовому засіданні.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою.
Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України, зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Виключною (єдиною) метою застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК. Слідчий суддя, суд має зважати, що слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу за відсутності для цього підстав, передбачених ст. 177 КПК. Тому, в разі розгляду відповідного клопотання, не підкріпленого визначеними у КПК метою та підставами, останнє має бути відхилено.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Мамедов проти Росії» від 1 червня 2006 року, зазначено, що «суди, перевіряючи законність та обґрунтованість запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, незмінно посилались на тяжкість обвинувачень як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявник переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини. Однак Суд неодноразово відзначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з виняткового абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину».
Відповідно до конвенції та практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії» та «Ігнатов проти України», обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення. Це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, враховую вимоги п. 3, 4, 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , вагомість наявних доказів вчинення ним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, враховуючи його вік, стан здоров'я, наявність постійного місця проживання, а також враховуючи, що існує ризик, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, слідчий суддя дійшов до висновку про необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні підозрюваного ОСОБА_5 , оскільки враховуючи вищевикладене, застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризику, передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, встановленим у судовому засіданні.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З урахуванням вищевикладеного, виходячи з характеру вчиненого підозрюваним ОСОБА_5 кримінального правопорушення, матеріального стану підозрюваного, слідчий суддя вважає, що достатньою заставою, яка зможе забезпечити виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом, необхідно визначити суму в розмірі 66 560 гривень.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 131, 132, 176-178, 182-186, 193-197, 205 КПК України, суд, -
Клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 20 квітня 2026 року.
Визначити заставу у розмірі 66 560 (шістдесят шість тисяч п'ятсот шістдесят) гривень, яка може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали у національній грошовій одиниці на депозитний рахунок з наступними реквізитами: отримувач ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, код отримувача (ЄДРПОУ) 26239738, МФО 820172, р/р UA158201720355229002000017442 в ГУДКСУ у м. Київ.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_5 у разі внесення застави наступні обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до СВ ВП № 3 Дніпровського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, та до суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяці з моменту внесення застави.
У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Ухвалу направити до СВ ВП № 3 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області - для виконання.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1