24 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 522/6621/24
провадження № 61-14927ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Краснощокова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яку підписала адвокат Давидова Катерина Ігорівна, на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бровченко Марина Олександрівна, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Крецул Вадим Андрійович, про визнання виконавчого напису таким що не підлягає виконанню та скасування виконавчого напису,
27 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Давидова К. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для подання до Верховного Суду касаційної скарги у новій редакції, у якій зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та яка відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, додати до неї копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
В ухвалі роз'яснено строк, порядок виконання та попереджено про наслідки невиконання вимог ухвали.
Зокрема, зазначено, що заявник підставою касаційного оскарження зазначає пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а також посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України в касаційній скарзі має бути мотивовано обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення.
Аналіз касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що скарга містить посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 210/2664/18, від 21 грудня 2020 року у справі № 369/9127/18, Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17. Разом з тим, суди не посилалися на висновки, викладені у наведених постановах, як і на самі ці постанови. Доводи скарги не містять обґрунтування необхідності та підстав відступу від висновків, викладених у наведених постановах, з відповідним обґрунтуванням неправильного застосування судами в цій справі норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням відповідних вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
19 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Давидова К. І. подала заяву про усунення недоліків касаційної скарги та нову редакцію касаційної скарги.
Зазначила підставою касаційного оскарження пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що існує необхідність відступлення від висновків Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 344/13138/21, від 02 листопада 2022 року в справі № 758/14101/16-ц, від 27 серпня 2020 року в справі № 554/6777/17, від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17, застосованих судом першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно встановили фактичні обставини у справі, не врахували, що обов'язок доказування покладено саме на позивача, який не спростував невиконання банком вимог щодо надсилання вимоги про усунення порушень виконання основного зобов'язання. Суд встановив, що позивач не надав доказів на підтвердження сплати заборгованості або припинення зобов'язання та не спростував безспірності заборгованості на момент вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому підстави для визнання оспорюваного позивачем виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, були відсутні.
Отже, в касаційній скарзі у новій редакції заявник так само пропонує відступити від висновків Верховного Суду, викладених в інших постановах, застосованих судами, які аналогічні попереднім, та в яких по суті констатується вимога законодавства про необхідність надсилання боржнику вимоги про усунення порушень виконання основного зобов'язання як обов'язкова умова вчинення виконавчого напису нотаріусом.
Нова редакція касаційної скарги так само не містить належного обґрунтування необхідності та підстав відступу від відповідної усталеної практики Верховного Суду, з обґрунтуванням неправильного застосування судами в цій справі норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а доводи касаційної скарги зводиться фактично лише до незгоди заявника з оцінкою судами доказів у справі.
При цьому при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази) має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на пункт 1, 2 або 3 частини другої статті 389 цього Кодексу як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Формальна вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відповідне невиконання вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, №21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA G?MEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
За змістом статті 185 ЦПК України, якщо скаржник не усунув недоліки скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається скаржнику.
Таким чином, особою, яка подала касаційну скаргу, не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і з огляду на неусунення недоліків, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 08 грудня 2025 року, а також згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга підлягає поверненню.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яку підписала адвокат Давидова Катерина Ігорівна, на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року у справі № 522/6621/24 повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснощоков