24 лютого 2026року
м. Київ
справа № 182/850/24
провадження № 61-2092ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 30 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Нікопольської міської ради, про встановлення факту та визнання права власності на частину рухомого майна,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Нікопольської міської ради, про встановлення факту та визнання права власності на частину рухомого майна.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 23 липня 2024 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_5 .
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 30 липня 2025 року відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
ПостановоюДніпровського апеляційного суду від 21 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2025 року залишено без змін.
17 лютого 2026 року ОСОБА_1 , яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , засобами поштового зв'язку звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2026 року, направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно із статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм національного законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Касаційний перегляд справи вважається екстраординарним.
Обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством вартісного порогу для скарг, що подаються на розгляд суду касаційної інстанції, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
У Рекомендації № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року підкреслено необхідність застосування заходів щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають, передусім, подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. При розгляді можливих заходів щодо судів третьої інстанції державам слід мати на увазі, що справи вже пройшли слухання в двох інших судах.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом
на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах, сприяти суспільним інтересам щодо забезпечення єдності судової практики й розвитку права.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 дійшов висновку, що припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, який встановлює один з «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, є зрозумілим за змістом та передбаченим за наслідками застосування. Зазначений припис ЦПК України також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції з перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про визнання права власності на майно або його витребування визначається вартістю майна.
Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень та касаційної скарги, предметом спору у справі є визнання автомобіля об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на 1/2 частину транспортного засобу Chevrolet Aveo SF69Y, 2005 року випуску.
Ціна позову (ринкова вартість спірного автомобіля) у цій справі не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 року (250 х 3 328 грн = 832 000 грн).
Отже судові рішення у цій справі за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню. Норми процесуального закону, якими врегульовано процедуру доступу до суду касаційної інстанції, слід визнати такими, що відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності.
Касаційна скарга не містить прямих посилань на наявність обставин, які передбачені підпунктами а-г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд, взявши до уваги ціну, предмет позову, складність справи, встановлені судами обставини і надану оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також оцінивши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявницею доводи не свідчать про наявність підстав для перегляду у касаційному порядку судових рішень у цій справі.
Незгода заявниці з встановленими судами обставинами не свідчить про фундаментальне значення вирішених у цій справі питань для формування єдиної правозастосовчої практики. Також заявницею не доведено, що ця справа має виняткове значення для неї та становить значний суспільний інтерес.
Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи та переоцінки доказів, яким було надано належну оцінку судами першої та апеляційної інстанції.
Таким чином випадків, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягало б касаційному оскарженню, у цій справі не встановлено Верховним Судом.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки ОСОБА_1 , яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подала касаційну скаргу на судове рішення, що згідно з приписами ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню, не довела наявності винятків, передбачених підпунктами а) - г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_1 , яка діє в свої інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Нікопольської міської ради, про встановлення факту та визнання права власності на частину рухомого майна.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги документи направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович