18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 755/2281/17
провадження № 61-16483св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Довбах Наталія Петрівна, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), Орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, в інтересах недієздатної ОСОБА_5 , Шоста Київська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Басараб Наталією Володимирівною, на постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., та касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Нетребенком Олександром Сергійовичем, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року у складі судді Гаврилової О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Довбах Н. П., про визнання заповітів недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 (дата зазначена у свідоцтві про смерть) померла ОСОБА_6 , яка за життя - 21 червня 2014 року склала заповіт на користь її (позивачки) малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина. Вона, в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Довбах Н. П. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 . Нотаріусом була відкрита спадкова справа до майна померлої, після чого стало відомо про наявність трьох інших заповітів, складених ОСОБА_6 після першого заповіту від 21 червня 2014 року.
Вказувала, що з 2015 року ОСОБА_6 перебувала у такому стані, що не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, мала розлади психіки, скаржилася на порушення пам'яті, не могла виконувати обов'язки опікуна над своєю недієздатною донькою ОСОБА_5 , декілька разів була знайдена патрульними та доставлена додому, оскільки самостійно не могла знайти дорогу додому. 28 липня 2016 року її стан був зафіксований як середньої тяжкості, а 06 серпня 2017 року вона була госпіталізована до лікарні.
Посилалася на те, що від спільних їй знайомих стало відомо, що у 2015 році до належної ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 вселився невідомий чоловік - ОСОБА_3 , якій увійшов у довіру до хворої ОСОБА_6 та її хворого сина - ОСОБА_7
08 серпня 2015 року Шостою Київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 11-1513 було посвідчено заповіт, складений від імені ОСОБА_6 на користь її сина - ОСОБА_7 на частку квартири на АДРЕСА_2 .
21 серпня 2015 року Шостою Київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 11-1628 було посвідчено заповіт, складений від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на частку квартири на АДРЕСА_3 .
Через деякий час ОСОБА_7 , 1947 року народження, помер.
12 серпня 2016 року ОСОБА_6 , яка вже декілька місяців не піднімалася з ліжка і не впізнавала своїх близьких та знайомих, склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Довбах Н. П. за реєстровим № 222, яким заповіла все своє майно ОСОБА_3 та ОСОБА_8 у рівних частках.
Медична картка ОСОБА_6 містить виправлення у даті смерті спадкодавця з ІНФОРМАЦІЯ_8 на ІНФОРМАЦІЯ_2 . Такі самі виправлення містяться в акті констатації смерті, що, на думку позивачки, свідчить про те, що на час посвідчення останнього заповіту ОСОБА_6 вже була мертвою.
Позивачка зазначала, що у ОСОБА_6 є недієздатна донька - ОСОБА_5 , яка є такою, що прийняла спадщину та має право на обов'язкову частку у спадщині після смерті матері.
Посилалася на те, що на час складання заповітів від 08 серпня 2015 року, 21 серпня 2015 року та ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_6 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, волевиявлення заповідача не відповідало її волі та не було вільним. Відтак, на підставі статей 203, 215, 225 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вказані заповіти є недійсними.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , просила суд:
- визнати недійсним заповіт від 08 серпня 2015 року, вчинений від імені ОСОБА_6 , посвідчений Шостою київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 11-1513, на користь ОСОБА_7 на частку квартири на АДРЕСА_2 ;
- визнати недійсним заповіт від 21 серпня 2015 року, вчинений від імені ОСОБА_6 , посвідчений Шостою київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 11-1628, на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на частку квартири на АДРЕСА_3 ;
- визнати недійсним заповіт від 12 серпня 2016 року, вчинений від імені ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Довбах Н. П. за реєстровим № 222, на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на все майно.
Протокольними ухвалами Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року залучено до участі у справі як відповідача ОСОБА_8 та Головне територіальне управління юстиції у м. Києві як третю особу.
Протокольною ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 березня 2018 року залучено до участі у справі як третю особу Орган опіки та піклування Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, в інтересах недієздатної ОСОБА_5 .
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року залучено до участі у справі як третю особу Шосту київську державну нотаріальну контору.
Протокольною ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07 лютого 2024 року залучено до участі у справі як правонаступника третьої особи Головного територіального управління юстиції у м. Києві - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року у задоволені клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Нетребенка О. С., про призначення у справі повторної посмертної судово-психіатричної експертизи відмовлено.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , задоволено частково.
Визнано недійсним заповіт від 21 серпня 2015 року, вчинений ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Груша О. В., зареєстрований в реєстрі за № 11-1628.
Визнано недійсним заповіт від 12 серпня 2016 року, вчинений ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Довбах Н. П., зареєстрований в реєстрі за № 222.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 15 листопада 2023 року № 1187 ОСОБА_6 у момент складення заповітів від 08 серпня 2015 року, 21 серпня 2015 року та 12 серпня 2016 року за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що відповідно до частини першої статті 225 ЦК України є підставою для визнання заповітів недійсним. При цьому суд оцінив вищевказаний висновок експертизи у сукупності з іншими доказами у справі, поданим сторонами.
Установивши, що висновок судово-психіатричного експерта від 15 листопада 2023 року № 1187 належно обґрунтований, аргументований, його дослідницька частина узгоджується з підсумковими висновками експертизи та наявними у справі іншими доказами, зважаючи на відсутність обставин, які викликають сумніви у правильності вказаного висновку, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для призначення у справі повторної судово-психіатричної експертизи відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України.
Районний суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , у частині визнання недійсним заповіту від 08 серпня 2015 року, складеного на користь ОСОБА_7 , посилаючись на те, що єдиним спадкоємцем ОСОБА_6 за законом, яка пережила спадкодавця, була її донька - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . На час розгляду справи судом, спадкоємців за законом у заповідача вже не було. При цьому позивачем було визначено як відповідачів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не є спадкоємцями як за законом, так і за заповітом від 08 серпня 2015 року. Отже, за вимогою про визнання цього заповіту недійсним позов пред'явлено до неналежних відповідачів. Суд урахував, що заяви про залучення як співвідповідача Київської міської ради позивач не подавала, а єдиний спадкоємець за законом, який був живим на час відкриття провадження у справі - ОСОБА_5 також до участі у справі залучена не була, третьою особою (а не відповідачем) було залучено Орган опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації в інтересах недієздатної ОСОБА_5 .
Щодо заповіту, складеного 21 серпня 2015 року, суд першої інстанції зазначив, що право ОСОБА_3 на спадкування за цим заповітом не припинилося у зв'язку зі смертю ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто до смерті спадкодавця ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Отже, спадкова трансмісія (перехід права на прийняття спадщини) у даному випадку не застосовується, заповіт стає невиконуваним щодо вказаної у заповіті особи, яка померла до смерті спадкодавця.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Басараб Н. В., на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року задоволено.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Нетребенком О. С., на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року залишено без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , про визнання заповіту від 08 серпня 2015 року недійсним задоволено.
Визнано недійсним заповіт від 08 серпня 2015 року, вчинений від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 на частку квартири на АДРЕСА_2 , посвідчений Шостою київською державною нотаріальною конторою в реєстрі за № 11-1513.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Нетребенком О. С., на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року про відмову у призначенні експертизи закрито, апеляційну скаргу на зазначену ухвалу суду першої інстанції повернуто особі, яка її подала.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд, правильно застосувавши норми матеріального права та встановивши фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними заповітів, складених 21 серпня 2015 року та 12 серпня 2016 року, оскільки факт того, що ОСОБА_6 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними на момент складення заповітів, підтверджується належними і допустимими доказами, а саме - висновком судово-психіатричного експерта від 15 листопада 2023 року № 1187.
Апеляційний суд зазначив, що висновок судово-психіатричного експерта від 15 листопада 2023 року № 1187 містить чіткі, конкретні та категоричні висновки щодо психологічного стану заповідача на час посвідчення заповітів (08 серпня 2015 року, 21 серпня 2015 року та 12 серпня 2016 року), відповідно до яких в момент посвідчення заповітів ОСОБА_6 була нездатною усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що свідчить про те, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі. Належних, допустимих і достатніх доказів того, що заповідачка на час посвідчення заповітів була спроможна розуміти значення своїх дій та керувати ними, матеріали справи не містять, у зв'язку із чим обґрунтованим є висновок районного суду про наявність підстав для визнання заповітів недійсними.
Суд апеляційної інстанції не встановив порушень районним судом норм процесуального права під час відмови у задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 про призначення у справі повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, оскільки вважав, що удова експертиза у цій справі проведена атестованим судовим експертом, який має відповідну освіту, необхідну для проведення такої експертизи, висновок експертизи відповідає вимогам чинного законодавства, не містить недоліків, які б породжували сумніви у правильності та обґрунтованості зроблених висновків, узгоджуються з іншими доказами, які надані у цій справі.
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість висновків районного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , про визнання недійсним заповіту від 08 серпня 2015 року з підстав пред'явлення вимоги до неналежного відповідача. Суд вважав, що онук померлої ОСОБА_6 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь якого складено перший заповіт від 21 червня 2014 року, також є спадкоємцем за законом, у тому числі, і після ОСОБА_5 , оскільки є племінником останньої і був малолітнім на момент її смерті, відтак, таким, що на підставі статті 1268 ЦК України, прийняв спадщину. При цьому доказів наявності у ОСОБА_5 інших спадкоємців за законом матеріали справи не містять.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Нетребенко О. С., на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року про відмову у призначенні експертизи було відкрито помилково, тому воно підлягає закриттю, як помилково відкрите, оскільки ухвала не підлягає апеляційному оскарженню.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , - адвокат Басараб Н. В., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року змінити в частині мотивів задоволення позовної вимоги про визнання недійсним заповіту від 08 серпня 2015 року, вчиненого від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 на частку квартири на АДРЕСА_2 , посвідчений Шостою Київською державною нотаріальною конторою в реєстрі за № 11-1513; у решті постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - адвокат Нетребенко О. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року в частині задоволених вимог позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційних скаргдо суду касаційної інстанції
У грудні 2024 року касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , подана її представником - адвокатом Басараб Н. В., на постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
У грудні 2024 року касаційна скарга ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Нетребенком О. С., на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 рокута постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Басараб Н. В., на постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року; витребувано цивільну справу із суду першої інстанції; роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Нетребенком О. С., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги відмовлено та заявнику продовжено строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 19 грудня 2024 року. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2025 року ОСОБА_3 продовжено строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 19 грудня 2024 року. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2025 рокувідкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Нетребенком О. С., на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 рокута постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року; роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України.
У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , подана її представником - адвокатом Басараб Н. В., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо спорідненостімалолітнього ОСОБА_2 з померлою ОСОБА_6 , якій він не доводиться онуком.
Поза увагою апеляційного суду залишилися доводи її апеляційної скарги про те, що за позовними вимогами ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , про визнання недійсним заповіту від 08 серпня 2015 року, вчиненого від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 на частку квартири на АДРЕСА_2 , посвідчений Шостою Київською державною нотаріальною конторою в реєстрі за № 11-1513, відповідачем не може бути орган місцевого самоврядування в особі Київської міської ради, оскільки ОСОБА_7 , як спадкоємець, помер раніше за спадкодавця ОСОБА_6 . Отже, у даному випадку застосовується спадкування за правом представлення, а після смерті ОСОБА_7 спадщину фактично прийняла його мати - ОСОБА_6 , як спадкоємець першої черги, яка померла після нього.
Посилається на те, що у випадку визнання недійсними оспорюваних заповітів, які були предметом спору у цій справі, свою дію відновлює заповіт, складений ОСОБА_6 21 червня 2014 року на користь малолітнього ОСОБА_2 , що і стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом, тому до держави жодна частина спадщини не переходить.
На думку заявника, через невідповідність висновків апеляційного суду щодо спорідненості малолітнього ОСОБА_2 зі спадкодавцем, відсутності за оспорюваним заповітом ОСОБА_6 від 08 серпня 2015 року на користь ОСОБА_7 , внаслідок смерті останнього права на обов'язкову частку у спадщині, постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні шляхом викладення інших мотивів задоволення вказаних позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 .
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення представник ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , - адвокат Басараб Н. В., вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц та від 01 вересня 2021 року у справі № 720/2683/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Нетребенком О. С., мотивована тим, що ухвалою Дніпровського районного суд м. Києва від 19 липня 2023 року у справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України». На виконання ухвали суду експертами було надано висновок судово-психіатричного експерта від 15 листопада 2023 року № 1187, проте експертиза була проведена не в тій державній установі, що призначена судом, вказаний висновок не узгоджується з матеріалами справи, показаннями свідків, допитаних у судовому засіданні, тому висновок є недопустимим доказом.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , суд першої інстанції взяв до уваги висновок судово-психіатричного експерта від 15 листопада 2023 року № 1187, в якому зазначено, лише припущення про те, що ОСОБА_6 мала таку хворобу як деменція, оскільки точний діагноз встановлено не було, також не було і встановлено будь-якого іншого психічного захворювання, яке вказувало б на абсолютну неспроможність ОСОБА_6 в момент вчинення правочинів розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року відмовлено у задоволені клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Нетребенком О. С., про призначення у справі повторної посмертної судово-психіатричної експертизи відмовлено.
Посилається на те, що суд першої інстанції обмежив його право на справедливий суд, не надавши строку на апеляційне оскарження ухвали суду про відмову у призначенні повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, ухваливши у той самий день рішення по суті справи, чим закінчив розгляд справи. При цьому апеляційний суд безпідставно закрив апеляційне провадження за його апеляційною скаргою на вказану ухвалу районного суду та повернув апеляційну скаргу, чим порушив його право на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
На думку заявника, без розгляду його апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у призначенні повторної посмертної судово-психіатричної експертизи неможливо ухвалити рішення по суті спору.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення представник ОСОБА_3 - адвокат Нетребенко О. С., вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 18/1544-10, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відзив на касаційні скарги учасники справи не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На випадок своєї смерті ОСОБА_6 21 червня 2014 року склала заповіт, згідно з яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На прохання заповідача заповіт записано нотаріусом з її слів за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_6 і власноручно підписаний нею о 14 год 01 хв. Особу заповідача встановлено, дієздатність її перевірено. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заїзжай К. М. за реєстровим № 480 (том 1, а. с. 123).
08 серпня 2015 року ОСОБА_6 склала заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй частину квартири АДРЕСА_4 , заповіла ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Заповіт записано нотаріусом зі слів заповідача. Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_6 і власноручно підписаний нею о 13 год 20 хв. Особу заповідача встановлено, її дієздатність перевірено. Заповіт посвідчений державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Груша О. В. за реєстровим № 11-1513 (том 1, а. с. 153).
21 серпня 2015 року ОСОБА_6 склала заповіт, за яким на випадок своєї смерті належну їй частину квартири АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у рівних частках кожному. Заповіт записано нотаріусом зі слів заповідача. Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_6 і власноручно підписаний нею о 11 год 40 хв. Особу заповідача встановлено, її дієздатність перевірено. Заповіт посвідчений державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Груша О. В. за реєстровим № 11-1628 (том 1, а. с. 158).
12 серпня 2016 року ОСОБА_6 склала заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалось і взагалі все те, на що за законом вона матиме право і що буде їй належати на момент смерті, заповіла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у рівних частках кожному. У зв'язку з хворобою та похилим віком ОСОБА_6 , яка не може самостійно підписати заповіт, на її особисте прохання, у його присутності, присутності нотаріуса та двох свідків: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 текст заповіту підписав ОСОБА_11 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Довбах В. В. за реєстровим № 222 (том 1, а. с. 120).
Відповідно до актового запису про смерть від 15 липня 2016 року № 10991 ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (том 2, а. с. 44).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , що підтверджується актовим записом про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_2 № 12423 (том 2, а. с. 45); копією свідоцтва про смерть (том 1, а. с. 111); довідкою про причину смерті (том 1, а. с. 112); лікарським свідоцтвом про смерть (том 3, а. с. 92); висновком щодо ненасильницької смерті від ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 3, а. с. 89-90); рапортом від ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 3, а. с. 91) та фіксацією про виклик поліції ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 3, а. с. 86).
18 серпня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Довбах В. В. заведено спадкову справу № 37/2016 (номер у спадковому реєстрі 59388389) щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 за заявою ОСОБА_3 про прийняття спадщини за заповітом від 18 серпня 2016 року (том 1, а. с. 109-138).
20 жовтня 2016 року ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Довбах В. В. подала заяву про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_6 (том 1, а. с. 121).
03 лютого 2017 року ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Довбах В. В. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 (том 1, а. с. 125).
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 (донька ОСОБА_6 ), що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві 25 вересня 2019 року (том 3, а. с. 79).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 липня 2023 року за клопотанням позивача у справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено такі питання:
Чи усвідомлювала ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент складання заповіту 08 серпня 2015 року на користь ОСОБА_7 значення своїх дій та (або) чи могла керувати ними?
Чи усвідомлювала ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент складання заповіту 21 серпня 2015 року на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_3 значення своїх дій та (або) чи могла керувати ними?
Чи усвідомлювала ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент складання заповіту 12 серпня 2016 року на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 значення своїх дій та (або) чи могла керувати ними?
Проведення експертизи доручено експертамДержавної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України».
Попереджено експертів Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків за статтями 384, 385 КК України.
Оплату за проведення посмертної судово-психіатричної експертизи покладено на законного представника малолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .
У розпорядження експертів надано: матеріали цивільної справи № 755/2281/17; оригінал медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , № 327/2011; оригінал медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , б/н; оригінали медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , № 3082.
Провадження у справі зупинено до отримання висновку експертів.
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 15 листопада 2023 року № 1187, складеного судовими експертами Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» Ревенок О. А. та Васильєвою Н. Ю.:
На момент складання заповіту 08 серпня 2015 року на користь ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виявляла ознаки судинної деменції (F01.9 згідно з МКХ-10) і за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
На момент складання заповіту 21 серпня 2015 року на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виявляла ознаки судинної деменції (F01.9 згідно з МКХ-10) і за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
На момент складання заповіту 12 серпня 2016 року на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виявляла ознаки судинної деменції (F01.9 згідно з МКХ-10) і за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (том 5, а. с. 102-109).
У матеріалах справи містяться показання свідків, допитаних у судовому засіданні судом першої інстанції як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідачів.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , подана її представником - адвокатом Басараб Н. В., підлягає задоволенню.
Касаційна скарга ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Нетребенком О. С., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає не повністю.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Частиною першою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Пунктом 1 частини першої статті 1234 ЦК України визначено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Згідно із частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із частиною четвертою статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Системний аналіз норм ЦК України свідчить, що відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України виключно підстави недійсності правочину, визначені у статті 225, статті 231 ЦК України, зумовлюють те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.
Відповідно до статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила цієї статті ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Зазначене дає підстави для висновку, що підставою для визнання правочину недійсним згідно із частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 242/61/19 (провадження № 61-8132св20).
У справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див.: постанову Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 229/7156/19).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
У частині першій статті 105 ЦПК України зазначено, що призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, у тому числі, психічний стан особи.
Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 658/2068/17 (провадження № 61-20649св19) вказано, що хоча висновок експертизи у такій справі є одним із доказів у справі і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення факту того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19 (провадження № 61-7260св22).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, з метою визначення психічного стану заповідача на момент складання заповітів: 1) від 08 серпня 2015 року, 2) від 21 серпня 2015 року, 3) від 12 серпня 2016 року судом за заявою представника позивача ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 липня 2023 року у цій справі була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України.
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 15 листопада 2023 року № 1187 з огляду на дані, відображені в наданій медичній документації, катамнезу (розвиток психічного розладу), з урахуванням клінічних уявлень про закономірності перебігу наявних у підекспертної розладів психічної діяльності, експерти дійшли висновку, що у момент підписання заповітів від 08 серпня 2015 року, 21 серпня 2015 року та 12 серпня 2016 року ОСОБА_6 виявляла ознаки судинної деменції (F01.8 згідно з МКХ-10) і за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши доводи сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на час посвідчення заповітів від 08 серпня 2015 року, 21 серпня 2015 року та ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_6 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а відтак волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі.
Як уже зазначалося, підставою для визнання правочину недійсним відповідно до статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц (провадження № 61-5896св18),від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19).
Подібний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Надавши належну правову оцінку вищевказаному висновку судової експертизи, урахувавши чіткість, конкретність та категоричність наданих у ньому відповідей на поставлені судом питання щодо психічного стану заповідачки на час складання заповітів, їх узгодженість з іншими наявними у матеріалах справи доказами, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для висновку щодо недійсності оспорюваних заповітів від 08 серпня 2015 року, від 21 серпня 2015 року та ІНФОРМАЦІЯ_8 на підставі статті 225 ЦК України у зв'язку із абсолютною неспроможністю ОСОБА_6 в момент їх вчинення усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що ОСОБА_6 з урахуванням захворювань, на які вона страждала на момент вчинення заповітів, а саме 08 серпня 2015 року, 21 серпня 2015 року та ІНФОРМАЦІЯ_8 за своїм психічним станом не могла розуміти значення своїх дій, вчинків, усвідомлювати їх і керувати ними, що підтверджується належними і допустимими доказами.
Посилання касаційної скарги на те, що експертами чітко не встановлено діагноз померлої є безпідставним, оскільки для статті 225 ЦК України треба встановити абсолютну неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Колегія суддів враховує, що фактично доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Нетребенком О. С., зводяться до того, що зазначений вище висновок судово-психіатричної експертизи є необґрунтованим.
Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам) (частина друга статті 113 ЦПК України).
Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв'язку із чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи (див.: постанову Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14-ц).
Процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (див.: постанову Верховного Суду від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/19).
У постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 387/266/17 зауважено, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 зазначив, що статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що результати проведеної у справі посмертної судово-психіатричної експертизи повністю узгоджуються з іншими дослідженими судами доказами. Висновки судової експертизи містять чіткі відповіді на всі питання, поставлені перед експертами, які входять до компетенції судово-психіатричного експерта, надані з урахуванням інших наявних у матеріалах справи доказів та узгоджуються із дослідницькою частиною. За результатами проведення судово-психіатричної експертизи висновок щодо психічного стану ОСОБА_6 у період складання оспорюваних заповітів є категоричним та не викликає обґрунтованих сумнівів.
За таких обставин, Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги відповідача на те, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у призначенні повторної посмертної судово-психіатричної експертизи. Більш того, зазначене, з урахуванням наведених вище норм права, не є перешкодою доступу до правосуддя. Право на захист відповідач реалізував при розгляді справи по суті.
Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , про визнання недійсними заповітів від 08 серпня 2015 року, від 21 серпня 2015 року та заповіту від 12 серпня 2016 року надали правильну оцінку спірним правовідносинам та правильно застосували до них норми матеріального права.
Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Нетребенком О. С., не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного у зазначених частинах, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судами обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Нетребенком О. С., без задоволення, а рішення суду першої інстанції, в нескасованій після апеляційного перегляду частині, та постанову апеляційного суду- без змін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Проте колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з висновками апеляційного суду щодо мотивів задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , про визнання недійсними заповіт від 08 серпня 2015 року, з огляду на таке.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у відповідній частині та ухвалюючи нове судове рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними заповіту від 08 серпня 2015 року, вчиненого від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 на частку квартири на АДРЕСА_2 , апеляційний суд вважав помилковими висновки районного суду щодо пред'явлення вимоги до неналежного відповідача та виходив із того, щоонук померлої ОСОБА_6 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь якого складено перший заповіт від 21 червня 2014 року, також є спадкоємцем за законом, у тому числі, після ОСОБА_5 , оскільки є племінником останньої і був малолітнім на момент її смерті, відтак і таким, що на підставі статті 1268 ЦК України, прийняв спадщину. Суд урахував, що доказів наявності у ОСОБА_5 інших спадкоємців за законом матеріали справи не містять.
Верховний Суд, погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції про скасування рішення районного суду у цій частині, вважає за необхідне змінити мотиви такого судового рішення, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що малолітній ОСОБА_2 є онуком спадкодавця ОСОБА_6 та, відповідно, племінником ОСОБА_5 .
При цьому у касаційній скарзі навість представник ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , - адвокат Басараб Н. В., посилається на помилковість висновків апеляційного щодо спорідненості малолітнього ОСОБА_2 з померлою ОСОБА_6 , оскільки він не доводиться їй онуком.
Колегія суддів вважає правильними висновки суду апеляційної інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним заповіту від 08 серпня 2015 року, вчиненого від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 на підставі статті 225 ЦК України, проте вважає за необхідне змінити правове обґрунтування.
Зазначаючи про пред'явлення вимоги до неналежного відповідача у цій частині, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спадкування обов'язкової частки у спадщині у даному випадку після померлої ОСОБА_5 здійснюється незалежно від умов заповіту.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції у відповідній частині та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , правильно вирішив спір та задовольнив позов, проте дійшов помилкового висновку щодо мотивів ухвалення судового рішення. Районний суд не звернув уваги на те, що предметом спору є визнання недійсними трьох заповітів на підставі статті 225 ЦК України, оскільки заповідач на момент складання всіх трьох заповітів не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, і позивачка правильно визначила склад відповідачів.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша та четверта статті 412 ЦПК України).
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Басараб Н. В., задовольнити, постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , про визнання недійсними заповіту від 08 серпня 2015 року змінити шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Щодо судових витрат
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Нетребенком О. С., без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій, а також у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції немає.
Ураховуючи те, що Верховний Суд змінює мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції та залишає без змін висновки суду по суті вирішення спору, розподіл судових витрат касаційним судом за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , подана її представником - адвокатом Басараб Н. В.,не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Басараб Наталією Володимирівною, задовольнити.
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Нетребенком Олександром Сергійовичем, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , про визнання недійсним заповіту від 08 серпня 2015 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення у редакції цієї постанови.
У решті рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року, у нескасованій після апеляційного перегляду частині, та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк