18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 757/31256/23-ц
провадження № 61-9131св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство«Українська залізниця»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2025 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця», АТ «Укрзалізниця») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що 30 травня 2016 року відповідно до наказу Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Укрзалізниця», яке змінило організаційно-правову форму на АТ, його було призначено на посаду начальника представництва ПАТ «Укрзалізниця» у російській федерації та республіці білорусь з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.
Наказом від 09 червня 2021 року № 274 його було відсторонено від виконання посадових обов'язків зі збереженням заробітної плати.
У 2023 році йому стало відомо, що його звільнили із займаної посади, у зв'язку із чим звернувся до роботодавця для отримання копії наказу та трудової книжки. Після письмового звернення, 21 червня 2023 року отримав від роботодавця наказ про звільнення на електронну адресу.
Вважав наказ ПАТ «Укрзалізниця» від 26 квітня 2022 року № 3 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення незаконним, оскільки з 14 січня 2022 року представництво, місце знаходження якого було у росії, у м. москві, на вул. Арбат 9, будівля 1, призупинило свою діяльність та у зв'язку з військовою агресією РФ у лютому 2022 року працівники представництва, які були громадянами України, залишили територію країни-агресора.
Вказаний наказ станом на квітень 2022 року не був скасований, тому посилання у наказі про звільнення про відсутність його на робочому місці є безпідставним, оскільки представництво не здійснювало свою діяльність, тому він не міг бути звільнений за прогул.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ голови правління АТ «Укрзалізниця» від 26 квітня 2022 року № 3;
- зобов'язати АТ «Укрзалізниця» поновити його на посаді начальника представництва ПАТ «Укрзалізниця» у російській федерації та республіці білорусь або на іншій рівнозначній посаді;
- стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі з лютого 2022 року до квітня 2022 року у розмірі 100 100 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 квітня 2022 року до 21 липня 2023 року у розмірі 750 750 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року відмовлено у позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішення районного суду мотивовано тим, що АТ «Укрзалізниця» довело факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 28 березня 2022 року до 21 квітня 2022 року, поважних причин, через які він був відсутній на роботі, не встановлено.
Суд першої інстанції вважав, що позивач мав усвідомлювати факт перебування у триваючих трудових відносинах з відповідачем, а також те, що він є посадовою особою - начальником представництва АТ «Укрзалізниця» в російській федерації та республіці білорусь, і, як наслідок, має виконувати свої посадові обов'язки, дотримуватись правил трудового розпорядку, а у випадку відсутності на роботі повідомляти свого роботодавця про причини відсутності на робочому місці. Представник позивача вказувала, що майже всі працівники представництва повернулись на територію України після введення в Україні воєнного стану, проте позивач виїхав до Ізраїлю та на територію України не повертався, тому його пояснення не є поважною причиною для прогулу, без врегулювання позивачем процесу виконання трудових обов'язків з роботодавцем у передбаченому законодавством порядку, навіть в умовах триваючої збройної агресії росії проти України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником Кириченко Н. О. задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року скасовано
та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ голови правління Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 26 квітня 2022 року № 3 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Представництва ПАТ «Укрзалізниця» в російській федерації та республіці білорусь.
У задоволенні решти вимог про поновлення на роботі відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця», місце знаходження,
м. Київ, вул. Гедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815, на користь
ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 квітня 2022 року до 21 липня 2023 року
у розмірі 750 750,00 гривень, заборгованість по заробітній платі за період з лютого 2022 року по квітень 2022 року у розмірі 100 100,00 гривень, з яких (середнього заробітку та заборгованості по заробітній платі) роботодавцем додатково мають бути вирахувані податки та інші обов'язкові платежі, та судовий збір у розмірі
18 769,50 гривень.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця», місце знаходження, м. Київ, вул. Гедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815 в дохід Держави судовий збір у розмірі 5 368,00 гривень.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що роботодавець не довів факт прогулу ОСОБА_1 , оскільки підставою для звільнення стали акти про відсутність останнього на робочому місці за адресою: росія, м. москва, провулок Вознесенський, 17, у той час як самі акти було складено у м. Києві. При цьому жоден з працівників відповідача 28 березня 2022 року, 29 березня 2022 року, 30 березня 2022 року, 31 березня 2022 року, 01 квітня 2022 року, 04 квітня 2022 року, 05 квітня 2022 року, 06 квітня 2022 року, 07 квітня 2022 року, 08 квітня 2022 року, 11 квітня 2022 року, 12 квітня 2022 року, 13 квітня 2022 року, 14 квітня 2022 року, 15 квітня 2022 року, 18 квітня 2022 року, 19 квітня 2022 року, 20 квітня 2022 року та 21 квітня 2022 року не перебував у м. москві, а відтак об'єктивно не міг ні встановити, ні підтвердити факт відсутності позивача на роботі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2025 року до Верховного Суду, АТ «Українська залізниця», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про недоведеність прогулу ОСОБА_1 , є безпідставними, оскільки сам позивач не заперечував своєї відсутності на роботі з 28 березня 2022 року до 21 квітня 2022 року та стверджував, що у нього були наявні певні причини для того, щоб у спірний період не виходити на роботу, чим сам підтвердив факт вчинення ним прогулу в зазначений період.
Крім того, позивачем було повідомлено, що ОСОБА_1 після введення в Україні воєнного стану не повернувся на територію України, а виїхав до Ізраїлю, що також вказує на відсутність поважних причин відсутності на роботі у АТ «Українська залізниця»
Апеляційний суд не врахував доводи ОСОБА_1 про те, що він у 2021 році був відсторонений від виконання посадових обов'язків, що також підтверджує факт його відсутності на роботі у березні-квітня 2022 року. При цьому, його дійсно було відсторонено наказом від 09 червня 2021 року № 274, проте лише на час проведення службової перевірки - з 10 червня 2021 року до 09 липня 2021 року. Тобто, фактично, він не виконував своїх трудових обов'язків ще довше, з 09 липня 2021 року, оскільки не приступив до роботи після закінчення службової перевірки, що вказує на тривалість порушення трудових обов'язків.
Посилається на судову практику Верховного Суду, яка апеляційним судом не була застосована.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кириченко Н. О, подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує про те, що викладені в ній доводи є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції, який повно та всебічно дослідив обставини справи, ухваливши законне та обґрунтоване судове рішення, яке просить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
13 серпня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 травня 2016 року відповідно до наказу ПАТ «Укрзалізниця» № 1132/ос, ОСОБА_1 призначений на посаду начальника представництва ПАТ «Укрзалізниця» в російській федерації та республіці білорусь з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Загальні засади утворення, юридичний статус, порядок організації і основні принципи ведення діяльності представництва АТ «Укрзалізниця» в російській федерації та республіці білорусь визначаються положенням про представництво АТ «Укрзалізниця» в російській федерації та республіці білорусь, затвердженим наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 26 січня 2016 року № 026, зі змінами внесеними наказом АТ «Укрзалізниця» від 15 лютого 2019 року № 114.
Керівництво представництвом здійснює керівник представництва, який призначається головою правління АТ «Укрзалізниця». Повноваження керівника представництва визначаються цим положенням та нотаріально засвідченою довіреністю (пункт 6.1. Положення). Керівник представництва призначається на посаду за строковим трудовим договором і звільняється з посади головою правління АТ «Укрзалізниця» відповідно до чинного законодавства та діючої номенклатури посад за поданням управління зовнішніх зв'язків.
Керівником може бути виключно громадянин України (пункт 6.2. Положення).
Відповідно до пункту 1.4. Положення місцезнаходження представництва у російській федерації: 125009, м. Москва, пров. Вознесенський, буд. 17.
21 квітня 2022 року за вихідним № ЦОГ-15/237 начальник управління міжнародного співробітництва Офісу голови правління Білоусов Р. Ю. звернувся до голови правління АТ «Укрзалізниця» Камишина О. з поданням про звільнення ОСОБА_1 з роботи за вчинений прогул.
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 26 квітня 2022 року № 3, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника представництва АТ «Укрзалізниця» в російській федерації та республіці білорусь за прогул протягом усього робочого дня: 28 березня 2022 року, 29 березня 2022 року, 30 березня 2022 року, 31 березня 2022 року, 01 квітня 2022 року, 04 квітня 2022 року, 05 квітня 2022 року, 06 квітня 2022 року, 07 квітня 2022 року, 08 квітня 2022 року, 11 квітня 2022 року, 12 квітня 2022 року, 13 квітня 2022 року, 14 квітня 2022 року, 15 квітня 2022 року, 18 квітня 2022 року, 19 квітня 2022 року, 20 квітня 2022 року та 21 квітня 2022 року, про що складені відповідні акти.
07 липня 2022 року Наглядова рада АТ «Укрзалізниця» ухвалила рішення про ліквідацію структурного підрозділу апарату управління АТ «Укрзалізниця» -- представництва АТ «Укрзалізниця» в російській федерації та республіці білорусь (витяг з протоколу № А-10/11-22 Ком. від 29 липня 2022 року № А-12/20-В) .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц, від 21 червня 2022 року у справі № 757/56161/19, від 21 вересня 2023 року у справі № 639/2672/22, від 26 січня 2024 року у справі № 643/19450/20, від 09 жовтня 2024 року у справі № 638/2770/23, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник також вказує порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга АТ «Укрзалізниця» підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У статті 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).
Відповідно до статей 147-149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов'язків.
Частинами першою та другою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Верховний Суд у постановах від 04 вересня 2024 року в справі № 206/3355/19, від 28 лютого 2024 року в справі № 758/5941/21, від 10 січня 2024 року в справі № 522/142/20, від 25 січня 2023 року в справі № 734/2607/20 та інших виснував, що прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні керуватися тим, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Отже, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.
Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен враховувати конкретні обставини і будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.
Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають його вину.
Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з'ясування поважності причини такої відсутності.
Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 643/1959/22, від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц та інших, зокрема, у тих, на які посилається у касаційні скарзі заявник.
У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Принцип добросовісності у трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.
Реалізуючи права і виконуючи обов'язки, суб'єкти трудових правовідносин зобов'язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, у трудових правовідносинах саме роботодавець має довести законність звільнення працівника.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) вказано, що «прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що: «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності.
Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім'ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв'язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров'я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров'я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника».
Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши всі доводи і заперечення сторін, надані докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку, що роботодавець довів факт вчинення ОСОБА_1 прогулу в період з 28 березня 2022 року до 21 квітня 2022 року, а поважних причин, через які він був відсутній на роботі не встановлено, а тому він обґрунтовано був звільнений на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вказав, що роботодавцем не було належно доведено факту відсутності працівника на робочому місці у зазначений період.
Проте такі висновки апеляційного суду є неправильними, оскільки судом не було враховано, що ОСОБА_1 не заперечував факту своєї відсутності на роботі з 28 березня 2022 року до 21 квітня 2022 року.
Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
При цьому, судом першої інстанції також обґрунтовано взято до уваги, що представник позивача вказувала, що майже всі працівники представництва повернулись на територію України після введення в Україні воєнного стану, проте позивач виїхав до Ізраїлю та на територію України не повертався, що також вказує на те, що ОСОБА_1 вчинив прогул без поважних причин, своїх трудових обов'язків не виконував, будучи начальником представництва відповідача в іноземних країнах, не виходив на зв'язок з роботодавцем, процесу виконання трудових обов'язків з роботодавцем у передбаченому законодавством порядку в умовах триваючої збройної агресії росії проти України не з'ясовував.
Колегія суддів погоджується з доводами про те, що законодавством передусім покладено обов'язок доказування законності звільнення на роботодавця, проте, це не звільняє працівника від будь-якого обов'язку доказування, а, за надзвичайних обставин цієї конкретної справи, місце роботи позивача, збройної агресії росії проти України, через що роботодавець об'єктивно позбавлений можливості надання певних доказів, Верховний Суд вважає, що доказування у цій справі підлягає на загальних підставах, визначених статтями 12, 81 ЦПК України, тобто у рівній мірі покладено на обох сторін.
Подібний висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 14 січня 2026 року у справі № 195/1127/22 (провадження № 61-6656св25).
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а суд апеляційної інстанції помилково скасував його законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Щодо судових витрат
Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Оскільки за подання касаційної скарги АТ «Українська залізниця» сплатило 21 311,4 грн судового збору, а ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору у цій справі, то судові витрати заявнику слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2025 року скасувати.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року залишити в силі.
Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 21 311 (двадцять одна тисяча триста одинадцять) гривень, 40 (сорок) копійок за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк