20 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 205/688/23
провадження № 61-8701св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Долгополова Людмила Геннадіївна, ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року у складі судді Басової Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2025 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Долгополова Л. Г., ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.
2. Позов обґрунтовано тим, що вона з 23 вересня 2004 року мала місце реєстрації та фактично проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
3. На момент реєстрації її місця проживання власницею вищевказаного домоволодіння була її бабуся - ОСОБА_5 .
4. В подальшому, а саме 08 липня 2005 року бабуся подарувала цей будинок своїй доньці ОСОБА_2 .
5. Коли їй було 13 років ОСОБА_2 продала вищевказаний будинок ОСОБА_3 .
6. Станом до 14 травня 2018 року вона була зареєстрована за цією адресою, проте 14 травня 2018 року ОСОБА_3 продав будинок ОСОБА_4 .
7. 05 червня 2020 року за її заявою у зв'язку з отриманням паспорту громадянина України з безконтактним електронним носієм інформація про реєстрацію її місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , була внесена до Єдиного державного демографічного реєстру.
8. 14 лютого 2020 року за заявою ОСОБА_4 її було знято з реєстраційного обліку місця проживання за вищевказаною адресою.
9. Вказувала, що договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 10 липня 2017 року, підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених статтею 203 ЦК України, оскільки на час укладення вказаного договору їй було 13 років, тому такий не міг бути укладений без дозволу органу опіки та піклування.
10. Також позивачка посилалась на те, що під час укладення договору купівлі-продажу мала місце помилка та обман.
11. З огляду на викладене просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції
12. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2025 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
13. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на час укладення оспорюваного договору права малолітньої ОСОБА_1 порушені не були. Також суди зазначили, що під час розгляду справи не доведено, що ОСОБА_2 вчинила правочин під впливом помилки та обману.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
14. У липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
17. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року в справі № 127/13166/18, від 17 червня 2020 року в справі № 308/5835/17, від 03 листопада 2021 року в справі № 948/1158/19, від 28 жовтня 2022 року в справі № 344/2670/20, від 18 квітня 2023 року в справі № 756/2911/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
недослідження зібраних в справі доказів, необґрунтоване відхилення (не розгляд) клопотання, встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що органом опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради в період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року не надавався дозвіл на відчуження майна, набутого ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 10 липня 2017 року.
19. Заявниця вважає, що перехід права власності на будинок від її матері до ОСОБА_3 мав наслідком позбавлення її права користування житлом.
20. Також судами не надано уваги показам ОСОБА_2 , допитаної в якості свідка, у яких вона посилалась на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу був вчинений нею шляхом обману зі сторони сина відповідача. Вказувала, що не мала реального наміру продавати житло.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21. Згідно з копією свідоцтва про народження запис № 1195 від 29 жовтня 2003 року, у графі відомості про дитину зазначено ОСОБА_1 , у графі відомості про батьків зазначено: батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_2 .
22. 10 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Долгополовою Л. Г., зареєстрований в реєстрі за номером 717.
23. З наданих суду приватним нотаріусом ДМНО Долгополовою Л. Г. документів вбачається, що підставою для укладення та нотаріального посвідчення оспорюваного правочину були: договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Дубовенко В. О. 08 липня 2005 року за реєстровим номером 1396; витяг з реєстру; заяви ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ; звіт про оцінку майна; інформаційна довідка з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; відомості про обмеження у використанні земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки; умовні позначення; технічний паспорт на домоволодіння; копія паспорту; копія довідки ОСОБА_2 ; копія паспорту; копія довідки ОСОБА_3 ; інформаційна довідка з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна; копія свідоцтв про смерть ОСОБА_7 та ОСОБА_5 ; інформація Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради № 14/5-1012 від 10 липня 2017 року, відповідно до якої згідно з даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані дві особи, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 25 вересня 2004 року та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована з 11 серпня 1986 року.
24. Пунктом 7 оспорюваного договору, зокрема, передбачено «…сторони стверджують, що однаково розуміють значення і умови цього договору, договір спрямований на реальне настання правових наслідків і умов цього договору. Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі, договір не має характеру уявного та удаваного правочину, ціна продажу відповідає їх дійсним намірам…».
25. З пункту 5 вказаного договору вбачається, зокрема, що продавець свідчить, що малолітні та неповнолітні діти не мають права проживання, користування нерухомим майном та не перебувають на реєстраційному обліку у вищевказаному нерухомому майні. Правочин не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей (п. 6, ст. 203 ЦК України).
26. Зі змісту інформаційної довідки з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон, відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що 14 травня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В.
27. Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання № 6/5-1742 від 16 лютого 2023 року, виданої Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 07 вересня 2021 року.
28. З Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, дата внесення до Реєстру запитуваної інформації вбачається, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , дата реєстрації 23 вересня 2004 року.
29. Згідно з відповіддю адміністрації Новокадацького району Дніпровської міськради № Л-20/0-1-09-21 від 08 вересня 2021 року орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міськради в період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року дозвіл про відчуження житла за адресою: АДРЕСА_1 , не надавався.
Позиція Верховного Суду
30. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
31. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
32. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
33. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
34. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала, що оспорюваний договір купівлі-продажу має бути визнано недійсним, оскільки під час його укладення були порушені її права як малолітньої; договір укладено під впливом помилки та обману.
Щодо порушення прав малолітньої під час укладення договору купівлі-продажу
35. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
36. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
37. Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
38. Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оскаржуваним.
39. У позовній заяві позивачка як на підставу для визнання недійсним оспорюваного правочину посилалась на відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на вчинення такого правочину.
40. Правовий висновок щодо застосування вказаних норм права при вирішенні спорів про недійсність правочинів щодо майна, право на яке має дитина, викладено Верховним Судом України у постанові 22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16.
41. Передбачені статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення договору.
42. Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.
43. Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц (провадження № 6-2940ц15). Цей висновок зводиться до наступного: правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним (пункти 88-90).
44. У постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-384цс15 та від 09 листопада 2016 року у справі № 6-930цс16 сформовано правовий висновок про те, що якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
45. Судами встановлено, що на час укладення оспорюваного правочину, за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано дві особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 25 вересня 2004 року, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована з 11 серпня 1986 року.
46. При цьому доказів того, що укладення спірного правочину призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права дитини позивачкою не надано.
47. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що вчиненням оспорюваного правочину права малолітньої ОСОБА_1 порушено не було, оскільки даний правочин не суперечив її правам та інтересам.
Щодо вчинення правочину під впливом помилки та обману
48. У правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. На цих підставах необхідно виділити правочини, вчинені під впливом: помилки (стаття 229 ЦК України); обману (стаття 230 ЦК України); насильства (стаття 231 ЦК України); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (стаття 233 ЦК України), а також унаслідок зловмисної домовленості (стаття 232 України).
49. Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведено факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.
50. Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
51. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
52. Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов'язків сторін.
53. Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
54. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав, повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.
55. У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
56. Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
57. Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, не вигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац другий частини першої статті 229 ЦК України).
58. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
59. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
60. Водночас під час розгляду справи позивачка у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання договору купівлі-продажу житлового будинку ОСОБА_2 під впливом помилки та/або обману щодо правової природи правочину.
61. Доводи заявниці в касаційній скарзі про те, що судами не надано уваги показам ОСОБА_2 , допитаної в якості свідка, у яких вона посилалась на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу був вчинений нею шляхом обману зі сторони сина відповідача, відхиляються колегією суддів, оскільки позивачкою не спростовано у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) та не виконано встановленого процесуальним законом обов'язку доведення обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, зокрема, не доведено вчинення правочину під впливом обману.
62. Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
63. Посилання заявниці на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року в справі № 127/13166/18, від 17 червня 2020 року в справі № 308/5835/17, від 03 листопада 2021 року в справі № 948/1158/19, від 28 жовтня 2022 року в справі № 344/2670/20, від 18 квітня 2023 року в справі № 756/2911/17,відхиляються колегією суддів, оскільки, з урахуванням встановлених судами обставин, оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, наведених у вказаних постановах.
64. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявницею норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
65. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
66. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
Є. В. Синельников