28 січня 2026 року
м. Київ
справа № 174/805/23
провадження № 61-9696св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Вільногірська міська рада Дніпропетровської області,
третя особа- ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Точилін Микита Валерійович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025 року в складі колегії суддів Космачевської Т. В., Агєєва О. В., Халаджи О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її двоюрідний племінник ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На час смерті ОСОБА_4 був зареєстрований та постійно проживав у м. Вільногірську Кам'янського району Дніпропетровської області та йому належало на праві власності таке майно:
- квартира АДРЕСА_1 ;
- квартира АДРЕСА_2 ;
- житловий будинок АДРЕСА_3 ;
- земельна ділянка площею 6,1347 га з кадастровим номером 1224586000:01:003:0091.
Рішенням від 23 березня 2023 року у справі № 174/41/23 Вільногірський міський суд Дніпропетровської області встановив факт, що ОСОБА_1 є двоюрідною тіткою ОСОБА_4 .
Позивач звертала увагу на те, що після смерті ОСОБА_4 вона прийняла спадщину у встановленому законом порядку шляхом подання заяви як спадкоємець п'ятої черги до Вільногірської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області. Інших спадкоємців першої, другої, третьої, четвертої черг за законом після смерті ОСОБА_4 немає, а заповітів на користь інших осіб він за своє життя не складав.
20 липня 2023 року постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії державний нотаріус Вільногірської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Канюга О. В. відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 у зв'язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно та у зв'язку зі зверненням до нотаріуса ОСОБА_2., який заявив, що він також є спадкоємцем ОСОБА_4 як його двоюрідний брат, однак документів про своє споріднення зі спадкодавцем не надав.
Позивач, посилаючись на те, що вона позбавлена права набути право власності на спірне спадкове майно у позасудовому порядку, оскільки існує спір щодо належності зазначеного нерухомого спадкового майна спадкодавцю і на це майно, крім іншого, безпідставно претендує третя особа за цим позовом, просила суд:
- визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її племінника ОСОБА_4 на таке нерухоме майно:
- квартиру АДРЕСА_1 ;
- квартиру АДРЕСА_2 ;
- житловий будинок АДРЕСА_3 ;
- земельну ділянку площею 6,1347 га з кадастровим номером 1224586000:01:003:0091.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Вільногірський міський суд Дніпропетровської області рішенням від 10 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив у повному обсязі.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за обставин цієї справи позивач не змогла оформити у нотаріальному порядку свої спадкові права на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 , у зв'язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно та у зв'язку з тим, що третя особа ОСОБА_2 також заявив про свої права на спадкове майно, подавши заяву до нотаріуса як двоюрідний брат спадкодавця. Врахувавши те, що ОСОБА_2 не надав доказів про своє споріднення зі спадкодавцем, а позивач надала докази на підтвердження того, що вона є двоюрідною тіткою спадкодавця, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення її позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 , яка є спадкоємцем третьої особи ОСОБА_2 , у листопаді 2024 року подала апеляційну скаргу.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 25 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково.
Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2023 року скасував.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її племінника ОСОБА_4 на: 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 ; 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_3 ; 1/2 частку земельної ділянки площею 6,1347 га з кадастровим номером 1224586000:01:003:0091.
В інший частині позовних вимог відмовив.
Стягнув з Вільногірської міської ради Дніпропетровської області на користь держави судовий збір у розмірі 5 250,00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції керувався тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у ОСОБА_1 права на отримання спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 , проте не врахував факт існування інших спадкоємців, які у встановленому законом порядку звернулися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, зокрема ОСОБА_2 , та визнав за позивачем право на нерухоме майно, яке є предметом спору, у цілому, а не у відповідній частині.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі ОСОБА_1 .
22 липня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025 року та залишити у силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а також не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 2-7772/10, від 03 квітня 2025 року у справі № 908/2948/23.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження, без надання нею жодного обґрунтування та належного і допустимого доказу про поважність причин пропущення нею особисто строку на апеляційне оскарження, а також без обґрунтування поважності причин, через які апеляційну скаргу не було своєчасно подано особисто третьою особою ОСОБА_2 , який брав участь під час розгляду справи у суді першої інстанції та був обізнаний про оскаржуване судове рішення.
Також звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову вийшов за межі апеляційної скарги ОСОБА_3 , оскільки розглянув по
суті спір про право (поділ спадщини між спадкоємцями) у рішенні, що набрало законної сили, скоротивши обсяг тих прав, якими було наділено заявника рішенням суду першої інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції протиправно позбавив її права подати до суду зустрічний позов, зокрема про заміну черговості спадкування на майно, яке залишилось після спадкодавця з підстав, передбачених статтею 1249 ЦК України, або
можливості подати позов про позбавлення спадкоємця права на спадкування з підстав, передбачених статтею 1224 ЦК України.
Крім того, зазначає, що, вирішуючи по суті спір про поділ спадкового майна між спадкоємцями, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відповідачем у справі є Вільногірська міська рада Дніпропетровської області, до якої може відійти спадщина у разі визнання її судом відумерлою.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі ОСОБА_3 .
30 липня 2025 року адвокат ОСОБА_3 Точилін М. В. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025 року в частині часткового задоволення позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У касаційній скарзі заявник посилається на підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах:
- від 23 квітня 2025 року у справі № 758/4148/19, від 30 листопада 2023 року у справі № 524/8967/21, від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16, від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 463/4616/18, від 23 лютого 2022 року у справі № 501/672/16-ц, від 01 березня 2023 року у справі № 604/1312/20, від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18, від 19 січня 2022 року у справі № 280/4/18 (щодо визначення належного відповідача у спорах про визнання права власності у порядку спадкування);
- від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/14 (щодо застосування статті 1266 ЦК
України (спадкування за правом представлення));
- від 19 квітня 2021 року у справі № 644/6925/19, від 12 липня 2021 року у справі № 449/496/18, від 26 квітня 2023 року у справі № 2-350/2004, від 14 лютого 2024 року у справі № 404/7153/20, від 28 лютого 2024 року у справі № 201/8818/21, від 31 січня 2025 року у справі № 539/8/24 (щодо застосування частини першої статті 1265 ЦК України у частині визначення ступеня споріднення спадкоємців п'ятої черги та наявності у них права на спадкування).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що:
- суд апеляційної інстанції проігнорував доводи заявника щодо пред'явлення позову до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог;
- суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин частину четверту статті 1266 ЦК України та не взяв до уваги наявність у ОСОБА_2 права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 за правом представлення як спадкоємця третьої черги, що свідчить про відсутність у ОСОБА_1 права на спадкування;
- суд апеляційної інстанції допустив неправильне тлумачення частини першої статті 1265 ЦК України щодо визначення ступеня споріднення спадкоємців п'ятої черги
спадкування за законом, не врахував, що ОСОБА_2 як двоюрідний брат належить до четвертого ступеня споріднення, одночас ОСОБА_1 , яка є двоюрідною тіткою померлого, належить до п'ятого ступеня споріднення, що усуває її від права на спадкування.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 30 липня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025 року та витребував її матеріали із Вільногірського міського суду Дніпропетровської області.
Ухвалою від 01 серпня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 , поданою адвокатом Точиліним М. В., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025 року.
Справа надійшла до Верховного Суду у серпні 2025 року.
Ухвалою від 16 січня 2026 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (а. с. 9).
На час смерті ОСОБА_4 належало на праві власності таке майно:
- квартира АДРЕСА_1 ;
- квартира АДРЕСА_2 ;
- житловий будинок АДРЕСА_3 ;
- земельна ділянка площею 6,1347 га з кадастровим номером 1224586000:01:003:0091 (а. с. 12-14, 36).
Відповідно до спадкової справи № 83/2022, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , з заявою про прийняття спадщини до Вільногірської державної нотаріальної контори звернулися:
- позивач ОСОБА_1 як двоюрідна тітка ОСОБА_4 ;
- третя особа ОСОБА_2 як двоюрідний брат ОСОБА_4 (а. с. 162-178).
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20 липня 2023 року державний нотаріус Вільногірської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Канюга О. В. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно та у зв'язку зі зверненням до нотаріуса ОСОБА_2., який заявив, що він також є спадкоємцем ОСОБА_4 як його двоюрідний брат (а. с. 175).
Після смерті ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту родинних відносин (справа № 174/41/23).
Рішенням від 23 березня 2023 року, яке набрало законної сили 27 квітня 2023 року, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області встановив факт, що ОСОБА_1 є двоюрідною тіткою ОСОБА_4 (а. с. 6-8).
Третя особа ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 57).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єктам можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
У справі, яка переглядається, предметом спору є визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до статей 1261-1265 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Отже, правом на отримання спадщини наділені особи, визначені цивільним законодавством чи заповітом, які дотримались процедури отримання такої спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
У частині першій статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки у тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
У статті 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд і у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21), від 19 січня 2022 року у справі № 280/4/18 (провадження № 61-403св19), від 23 квітня 2025 року у справі № 758/4148/19 (провадження № 61-12428св24).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, врахувавши те, що ОСОБА_2 не надав доказів про своє споріднення зі спадкодавцем, а позивач надала докази на підтвердження того, що вона є двоюрідною тіткою спадкодавця, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення її позовних вимог.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що ОСОБА_2 як двоюрідний брат ОСОБА_4 є спадкоємцем п'ятої черги після його смерті, у встановленому законом порядку звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, у зв'язку з чим він має право на 1/2 частку всього спадкового майна. Врахувавши зазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання за нею права власності лише на 1/2 частку спадкового майна після смерті ОСОБА_4 .
Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів як першої, так і апеляційної інстанцій, оскільки вони прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, без встановлення всіх фактичних обставин справи та без перевірки доводів сторін, у зв'язку з чим є передчасними з огляду на таке.
Як відомо з матеріалів справи, після смерті ОСОБА_4 з заявою про прийняття спадщини до Вільногірської державної нотаріальної контори звернулися позивач ОСОБА_1 як двоюрідна тітка ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_2 як двоюрідний брат ОСОБА_4 .
ОСОБА_1 надала суду докази на підтвердження того, що вона є двоюрідною тіткою спадкодавця.
ОСОБА_2 під час розгляду справи у суді першої інстанції не надав доказів на підтвердження того, що він є двоюрідним братом спадкодавця у зв'язку з тим, що був позбавлений можливості надати відповідні докази до суду першої інстанції, оскільки не був обізнаний про розгляд справи у суді першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою спадкоємця ОСОБА_2 ОСОБА_3 прийняв надані докази ОСОБА_3 щодо спорідненості ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , та дійшов висновку про те, що він також є спадкоємцем п'ятої черги, а тому ОСОБА_5 має право лише на 1/2 частку спадкового майна.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки суд, дійшовши висновку про те, що ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_4 , не врахував те, що він повинен бути відповідачем у цій справі, у зв'язку з чим розглянув спір по суті позовних вимог, пред'явлених до Вільногірської міської ради.
Апеляційний суд не врахував те, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові.
Крім того, розглядаючи спір по суті, апеляційний суд не врахував те, що згідно із статтею 1265 ЦК України у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
Стаття 1266 ЦК України регулює питання спадкування за правом представлення.
Відповідно до частини четвертої статті 1266 ЦК України двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1263 ЦК України у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
Аналіз статті 1266 ЦК України свідчить, що спадкування за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом, за якого спадкоємці п'ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини.
Апеляційний суд не врахував зазначених норм матеріального права та не перевірив доводів ОСОБА_3 щодо наявності підстав у ОСОБА_2 для спадкування за правом представлення.
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та часткове задоволення позовних вимог, а суд першої інстанції - про задоволення позову, не встановивши всіх спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , не встановивши, чи є ОСОБА_2 двоюрідним братом спадкодавця, та, як наслідок, чи може він бути належним відповідачем, ступінь споріднення всіх спадкоємців. Тому рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Колегія суддів ще раз наголошує на тому, що належним відповідачем за вимогою про визнання права власності на спадкове майно мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а у разі відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Розгляд справи без залучення належних відповідачів виключає можливість встановлення всіх обставин справи та ухвалення законного та справедливого судового рішення по суті спору.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційних скарг та скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Точилін Микита Валерійович, задовольнити частково.
Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді А. І. Грушицький
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
В. В. Пророк