24 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 440/12657/25
адміністративне провадження № К/990/50920/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Соколова В.М.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Грущанським Владиславом Олеговичем, на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 (суддя Чеснокова А.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025 (суддя-доповідач Чалий І.С., судді: Ральченко І.М., Катунов В.В.),
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) через свого представника - адвоката Грущанського Володимира Володимировича (далі - представник позивача) - 14.09.2025 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУНП в Полтавській області, відповідач), у якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за кожен рік з 2015 по 2025 рік, загалом 140 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 07.03.2025;
- зобов'язати ГУНП в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за кожен рік з 2015 по 2025 рік, загалом 140 днів, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 957 грн 18 коп., встановленого на день звільнення (07.03.2025);
- зобов'язати ГУНП в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені з 07.03.2025 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 957 грн 18 коп., встановленого на день звільнення (07.03.2025).
2.Ухвалою від 18.09.2025 Полтавський окружний адміністративний суд прийняв позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрив провадження в адміністративній справі.
3. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано п'ятиденний строк з отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку.
4. На виконання вимог ухвали від 07.10.2025 представник позивача подав заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій, зокрема, зазначив, що роботодавець зобов'язаний під час звільнення працівника письмово повідомити його про всі суми, нараховані та виплачені при звільненні. Відтак початок перебігу строку звернення до суду, на думку представника позивача, повинен обчислюватися з дня отримання такого письмового повідомлення.
У цьому випадку відповідного повідомлення позивач не отримував, а наказ про звільнення не містив інформації щодо нарахованих сум компенсації за невикористані дні відпустки. За твердженням представника позивача, фактичне отримання достовірної інформації про нараховані суми відбулося лише після направлення адвокатських запитів від 15 та 25 серпня 2025 року, і саме з моменту отримання відповідей на ці запити позивач дізнався про порушення свого права.
5. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду залишено без задоволення. Позовну заяву ОСОБА_1 до ГУНП в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без розгляду.
6. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 залишено без змін.
7. Залишаючи позовні вимоги без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 10.03.2025 - у день ознайомлення з наказом про звільнення - ОСОБА_1 дізнався про кількість днів невикористаної відпустки, за які йому було нараховано та виплачено компенсацію. Суд зазначив, що отримання наказу свідчило про обізнаність позивача з цією інформацією, а матеріали справи не містять доказів наявності інших відомостей, які були йому невідомі або які він не міг з'ясувати самостійно.
7.1. Крім того, суд апеляційної інстанції наголосив, що дата отримання грошового атестату чи письмового повідомлення про виплачені суми у розумінні статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у цій справі, ураховуючи предмет позову, не впливає на дату початку строку, з якої позивач дізнався про порушення своїх прав.
8. Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, покликаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, представник ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
9. На обґрунтування касаційної скарги представник позивача зазначив, що в цій справі до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції після 19.07.2022. Проте суди обох інстанцій проігнорували приписи статей 47, 116, 233 КЗпП України, які прямо визначають момент початку перебігу строку звернення саме з дати вручення письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми, та не встановили фактичних обставин щодо наявності чи відсутності такого повідомлення.
9.1. Представник позивача наголосив, що фактично жодного письмового повідомлення позивачу не було вручено, також позивачу не було доведено до відома, що він має невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій, які підлягають обов'язковій грошовій компенсації при звільненні, адже саме ця інформація є юридично значимою подією, з якою закон пов'язує початок перебігу строку звернення до суду. Незважаючи на це, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного та необґрунтованого висновку щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
10. Ухвалою від 17.12.2025 Верховний Суд відкрив касаційне провадження з підстав правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, положень частини п'ятнадцятої статті 171 і пункту 7 частини першої статті 240 КАС України щодо підстав для залишення позову без розгляду.
11. Відзив на касаційну скаргу від відповідача не надійшов.
12. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
13. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
14. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
15. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
16. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого є порушення відповідачем законодавства про оплату праці та невиплата позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за кожен рік з 2015 по 2025 рік.
17. Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
18. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
19. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
19.1. «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
19.2. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
20. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23.
20.1. У постанові від 21.03.2025 Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року).
20.2. У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
21. Суд звертає увагу, що відповідно до положень пункту 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні відпустки.
22. За приписами частини другої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
23. Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
24. Таким чином, грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні відпустки є складовою сум, належних працівникові при звільненні, та підлягає виплаті одночасно з проведенням остаточного розрахунку.
25. За такого правового регулювання Верховний Суд констатує, що до спірних правовідносин, які полягають у невиплаті ОСОБА_1 зазначеної компенсації при звільненні (10.03.2025), підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, яка встановлює строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, перебіг якого починається з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
26. У зв'язку з цим помилковими є висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування в цій справі строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, та, відповідно, обчислення строку звернення до суду з цим позовом з дня, коли позивач дізнався про порушення свого права.
27. Крім того, наказ ГУНП в Полтавській області від 07.03.2025 №129 о/с, в частині звільнення ОСОБА_1 , не є тим документом, який відображає суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні в розумінні частини другої статті 233 КЗпП України.
28. Отже, для обрахунку строку звернення ОСОБА_1 до суду з позовними вимогами, щодо протиправної бездіяльності відповідача стосовно невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за кожен рік з 2015 по 2025 рік, суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій помилково пов'язали початок перебігу цього строку з днем ознайомлення позивача з наказом про звільнення, що не відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.
29. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування положень статті 233 КЗпП України, у зв'язку з чим суди обох інстанцій дійшли передчасного висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом та, як наслідок, залишення позовних вимог без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 240 КАС України.
30. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
31. Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
32. Ураховуючи результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
33. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Грущанським Владиславом Олеговичем, задовольнити.
2. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025 скасувати.
3. Справу №440/12657/25 направити для продовження розгляду до Полтавського окружного адміністративного суду.
4. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не оскаржується.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
В.М. Соколов