23 лютого 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 682/3202/24
Провадження № 22-ц/820/495/26
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Талалай О. І. (суддя-доповідач), Корніюк А. П., П'єнти І. В.,
секретар судового засідання Заворотна А. В.,
з участю представника позивача ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Славутське житлово-комунальне об?єднання» на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 грудня 2025 року (суддя Матвєєва Н. В.) у справі за позовом Комунального підприємства «Славутське житлово-комунальне об?єднання» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд
У грудні 2024 року Комунальне підприємство «Славутське житлово-комунальне об?єднання» (КП «Славутське ЖКО»), звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначало, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є наймачами квартири АДРЕСА_1 , квартира має статус державної. Відповідачки зареєстровані на вказаній житловій площі, але фактично в квартирі не проживають, про що був складений відповідний акт. Станом на 31 жовтня 2024 року заборгованість за послуги з теплопостачання складає 51851,80 грн. Тривала без поважної причини відсутність за місцем реєстрації (близько трьох років), несплата комунальних послуг та витрат по утриманню житла є підставою для визнання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, шо втратили право користування житловим приміщенням.
Тому позивач просив визнати відповідачок такими, що втратили право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2025 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання про судовий збір.
Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 жовтня 2025 року за заявою ОСОБА_3 скасовано заочне рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2025 року, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 грудня 2025 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 . В іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.
КП «Славутське ЖКО», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в позові, в апеляційній скарзі просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Суд всупереч приписам статті 71 ЖК України фактично скасував передбачений законодавством шестимісячний строк, протягом якого зберігається житлове приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї. Суд не застосував статтю 107 ЖК України. Суд не врахував те, що ОСОБА_3 тривалий час проживала за кордоном, створила сімейні та побутові зв'язки поза межами спірного житла. Короткочасні приїзди до житла не свідчать про фактичне користування та не переривають строк відсутності, борги не сплачено.
Рішення суду в частині задоволення позову не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом.
У засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримав.
Відповідачки не з'явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно установив, що за актом приймання-передачі відомчого гуртожитку КП «Промжитлобуд» по АДРЕСА_2 в комунальну власність міста від 28 грудня 2006 року, затвердженим рішенням виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області від 28 грудня 2006 року № 597 в комунальну власність передано гуртожиток КП «Промжитлобуд» по АДРЕСА_2 , який знаходяться на балансі та обслуговуванні позивача.
Відповідно до довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області від 19 листопада 2024 року № 6521/26-В ОСОБА_2 1970 року народження та ОСОБА_3 1999 року народження зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 .
Згідно з актом від 21 листопада 2024 року, складеним комісією у складі: начальника абонентського відділу В. Єніної, завідувача гуртожитку Ю. Березюк ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 не проживають близько трьох років.
Заборгованість за послуги з постачання теплової енергії станом на 31 жовтня 2024 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_3 складає 51851,80 грн.
Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.
Відмову в позові до ОСОБА_3 суд мотивував тим, що інтерес до квартири відповідачка не втратила, іншого житла не має, була відсутня з поважних причин.
Висновок суду відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу з таких підстав.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною 4 статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з частиною 1 статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У справах про визнання наймача або члена його сім?ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з?ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та норм ЦПК України щодо оцінки доказів.
Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов?язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц, від 21 липня 2021 року у справі 227/1044/20, від 15 березня 2023 року у справі № 522/4382/21, від 09 січня 2024 року у справі № 761/38440/21.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім?ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
У справі установлено, що ОСОБА_3 не проживала в квартирі з листопада 2021 року, оскільки перебувала за кордоном. У вересні 2023 року приїздила в Україну, але у зв'язку з воєнним станом задля безпеки повернулася за кордон, де в неї у 2024 році народилась дитина. Кошти для оплати житлово-комунальних послуг надсилала матері ОСОБА_2 , проте остання використала їх на власний розсуд. В квартирі залишалися речі відповідачки. Наразі вона повернулась в Україну і має намір проживати у квартирі.
Суд першої інстанції, установивши, що ОСОБА_3 інтерес до спірної квартири не втратила, іншого житла не має, відсутня була з поважних причин, обґрунтовано прийшов до висновку про відмову в позові про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
У зв'язку з наведеним апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.
У матеріалах справи відсутні докази вибуття ОСОБА_3 на інше місце проживання та набуття нею права на проживання в будь-якому іншому житловому приміщенні.
Крім того, позивач не пред'являв вимоги про визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням згідно зі статтею 107 ЖК України.
Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Тому безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на незастосування судом статті 107 ЖК України.
Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Славутське житлово-комунальне об?єднання» залишити без задоволення.
Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 грудня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач О. І. Талалай
Судді А. П. Корніюк
І. В. П'єнта