ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" лютого 2026 р. справа № 300/7261/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Слюзар Тарас Ігорович, до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання проведення нарахування та виплати грошового забезпечення,-
ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Слюзар Тарас Ігорович, звернувся в суд із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання проведення нарахування та виплати грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни, внаслідок яких пунктом 4 Постанови КМУ №704 у новій редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Проте, первинна редакція пункту 4 Постанови КМУ №704 передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Звернув увагу, що п.6 Постанови КМУ №103 скасовано Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18. Крім цього, положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року з 01.01.2020 - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Вказав, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови КМУ №704. Отже, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Оскільки, ОСОБА_1 за періоди з 01.03.2022 по 20.05.2023 та з 18.06.2025 по 18.08.2025 нараховано та виплачено грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт, то такі дії призвели до зменшення виплачених позивачу за ці періоди: грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за 10 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, за 5 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, за 35 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік, за 42 добри невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 4 % від місячного грошового забезпечення за 41 повний місяць служби. Як наслідок, слід зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення за періоди з 01.03.2022 по 20.05.2023 та з 18.06.2025 по 18.08.2025 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про бюджети станом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2025 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ № 704, з урахуванням раніше виплачених сум. Крім цього, представник позивача просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за 10 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, за 5 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, за 35 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік, за 42 доби невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 4 % від місячного грошового забезпечення за 41 повний місяць служби з урахуванням перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Зазначив, що позивач не звертався із рапортом чи заявою щодо невиплати грошового забезпечення. Вказав, що Постановою Кабінету Міністрів України «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» від 12.05.2023 №481 (надалі Постанова КМУ №481) внесено зміни до пункту 4 Постанови КМУ №704, якими установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Постанова КМУ № 481 набрала законної сили 20.05.2023. Тому, військова частина НОМЕР_1 здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу виходячи з вимог чинного законодавства України. Решта позовних вимог є похідними, тому в їх задоволенні слід також відмовити. Відповідач вказав, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом із тієї підстави, що з 19 липня 2022 року згідно зі ст.233 КЗпП України строк звернення до суду обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У відповіді на відзив представник позивача вказав, що позивача 18.08.2025 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . В цей же день відповідачем видано грошовий атестат та довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Отже, перебіг процесуального строку звернення до суду для позивача розпочався з моменту отримання вказаних документів.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
У зв'язку з відрахуванням судді Чуприни О.В. зі штату Івано-Франківського окружного адміністративного суду (наказ від 23.12.2025 №370-ОС) 13.01.2026 проведено повторний автоматизований розподіл даної судової справи між суддями.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2026, справу передано судді Могилі А.Б.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та розпочато з початку розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 01.03.2022 №5 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини, з 01.03.2022 приступив до виконання службових обов'язків (а.с.55).
Як вбачається з листа військової частини НОМЕР_3 від 07.10.2025 №1454/2/10534 відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 травня 2025 року №Д-321/65/дск, умовне найменування - військової частини НОМЕР_2 та код - НОМЕР_4 анульовано з 30.07.2025. Відповідно до вимог цієї ж директиви та наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 27.05.2025 №160/агд правонаступником військової частини НОМЕР_2 визначено військову частину НОМЕР_1 (а.с.69).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.07.2025 №222 позивача з 31.07.2025 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (а.с.57).
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.08.2025 №242, ОСОБА_1 з 18.08.2025 виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення. Вказаним наказом передбачено виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік 10 діб, за 2023 рік - 30 діб, за 2024 рік - 5 діб, за 2025 рік - 35 діб, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2023-2025 роки - 42 доби та одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 4 % від місячного грошового забезпечення за 41 повний місяць служби (а.с.60).
Згідно з довідкою від 18.08.2025 №27/1596 та грошовим атестатом від 18.08.2025 №1472/27/1595нт розрахунковою величиною, яка застосовувалася для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за посадою, яку ОСОБА_1 обіймав у період з березня 2022 року по серпень 2025 року є 1762 грн. (а.с.61-63).
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати за спірний період грошового забезпечення та інших виплат у належному розмірі, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
З фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини врегульовано, зокрема Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі Закон №2232-XII) та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі Закон №2011-XII) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч.1 ст.9 Закону №2011-XII).
Згідно з ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України 30 серпня 2017 року прийняв Постанову №704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Станом на час прийняття Постанови КМУ №704 пункт 4 передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Починаючи з 24.02.2018 набула чинності Постанова КМУ №103, якою пункт 4 Постанови КМУ №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови КМУ №704 (в редакції п.6 Постанови КМУ №103) визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним і скасовано п.6 Постанови КМУ №103.
У свою чергу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.08.2022 (справа №440/6017/21) зазначив, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (надалі Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з частиною 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Верховний Суд зазначив, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб і разом з цим наголосив, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу Закони України про Державні бюджети України на 2020-2023 роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020-2023 роки не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови КМУ №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
У підсумку Верховний Суд, враховуючи те, що з 01.01.2020 положення щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року як розрахункової величини для визначення посадових окладів не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, виснував, що для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням підлягає використанню розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Як наслідок, з урахуванням обставин справи грошове забезпечення позивача з 01.03.2022 підлягало обчисленню, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік.
Разом із тим, у травні 2023 року правове врегулювання спірних правовідносин змінилося.
Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704» (надалі Постанова КМУ №481), скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Пунктом 2 вказаної Постанови внесено зміни до пункту 4 Постанови КМУ №704 та викладено його абзац перший в редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, Постановою КМУ №481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється, виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Фактично, з 20 травня 2023 року розрахункова величина для обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців була встановлена у конкретно визначеній сумі, а не у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року по справі №320/29450/24 визнано неправомірними дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року по справі №320/29450/24 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року по даній справі - без змін.
Згідно з ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
З системного аналізу наведеного слідує, що пункт 2 Постанови КМУ №481 набрав чинності 20.05.2023 та її втратив 18.06.2025, тому в період з 20.05.2023 по 18.06.2025 розрахункова величина для розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб застосовується в розмірі 1762 грн.
Відповідач у своїй діяльності повинен керуватися, зокрема обов'язковими до виконання постановами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади, при цьому відповідач не наділений правом діяти на власний розсуд всупереч вимог підзаконних нормативно правових актів, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена в порядку, передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку.
Суд також приймає до уваги те, що з дня набрання чинності Постановою КМУ №481 (20.05.2023) у відповідних суб'єктів владних повноважень відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про державний бюджет України на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ № 704.
Такий правовий підхід з приводу того, що внесені Постановою КМУ № 481 зміни до пункту 4 Постанови КМУ № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови КМУ № 704 узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 26 червня 2025 року по справі №480/7154/24, від 18 серпня 2025 року по справі №300/8187/24, від 04 липня 2025 року по справі № 120/8298/24.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 05.06.2024 по справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 по справі №554/154/22, наголосила на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Все вищевказане свідчить, що позивачу протиправно не нараховано та не виплачено грошове забезпечення з врахуванням посадового окладу та окладу за військове звання, які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ №704, що призвело до порушення його прав та недоотримання належного розміру грошового забезпечення за періоди проходження військової служби з 01.03.2022 до 19.05.2023 (включно) та з 18.06.2025 до 18.08.2025 (включно).
Отже, відповідач протиправно не виплачував позивачу грошове забезпечення у належному розмірі за вказані періоди.
При цьому, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2020 по справі №240/4946/18 викладено висновок щодо застосування норм права, а саме зазначено, що за змістом пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ не втратила чинності та за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови КМУ №704, у попередній редакції, на думку суду відсутні підстави для застосування величини мінімальної заробітної плати при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, адже такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Доводи відповідача про те, що позивач не звертався з рапортом чи заявою щодо нарахування грошового забезпечення є необґрунтованими, оскільки їх відсутність з боку ОСОБА_1 не позбавляють його права на отримання виплат, які відповідно до норм чинного законодавства, мають йому бути нараховані та виплачені.
З метою усунення порушення права позивача на належне йому грошове забезпечення та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав, суд вважає необхідним зобов'язати військову частину НОМЕР_1 за періоди з 01.03.2022 до 19.05.2023 (включно) та з 18.06.2025 до 18.08.2025 (включно) здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення позивача із визначенням посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ №704, та з урахуванням раніше виплачених сум.
Як наслідок, слід зобов'язати відповідача здійснити також перерахунок і виплату позивачу за спірні періоди: грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за 10 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, за 5 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, за 35 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік, за 42 доби невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірі 4 % від місячного грошового забезпечення за 41 повний місяць служби.
Щодо посилань відповідача на пропущення позивачем строку для звернення до адміністративного суду з позовом суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, у постанові від 21.03.2025 по справі №460/21394/23 дійшов висновків, що коли мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Крім цього, суд звертає увагу відповідача на те, що Верховний Суд в ухвалі від 23 липня 2024 року по справі №990/233/23, зазначив: «На підставі документів, які є у справі, та беручи до уваги пояснення сторін, суд з'ясував, що позивач не отримувала письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, як це передбачено у статті 116 КЗпП України.
Водночас, відлік строку для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у розумінні статті 233 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX), пов'язується саме з днем одержання ним [працівником] письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.
Варто зауважити також, що стаття 116 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-IX, теж покладала на «роботодавця» обов'язок у письмовій формі повідомити про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, перед виплатою зазначених сум.
З уваги на наведені міркування суд вважає, що позаяк позивач, як встановлено у справі, не отримала (при звільненні) письмового повідомлення ВРП про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, то для неї відлік строку для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать їй при звільненні, - яким суд трактує цей позов - не починався, відповідно не може бути пропущений».
Доказів отримання позивачем при звільненні письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, відповідачем не надано.
Як вбачається із позовної заяви військовою частиною НОМЕР_1 надано позивачу довідку від 18.08.2025 №27/1596 та грошовий атестат від 18.08.2025 №1472/27/1595нт.
Таким чином, з урахуванням положень КЗпП України, відлік строку звернення до суду з даним позовом розпочався з моменту отримання позивачем таких документів.
Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 по справі №460/21394/23.
Враховуючи те, що представник позивача 09.10.2025 звернувся до суду за захистом порушеного права позивача подавши адміністративний позов, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в межах строку, встановленого чинним законодавством України.
Підсумовуючи наведене вище, суд вважає, що позов ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Слюзар Т.І., до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання проведення нарахування та виплати грошового забезпечення, підлягає до часткового задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди з 01.03.2022 до 19.05.2023 (включно) та з 18.06.2025 до 18.08.2025 (включно) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) грошове забезпечення за періоди з 01.03.2022 до 19.05.2023 (включно) та з 18.06.2025 до 18.08.2025 (включно) з врахуванням посадового окладу і окладу за військове звання, які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) грошову допомогу для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за 10 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, за 5 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, за 35 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік, за 42 доби невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 4 % від місячного грошового забезпечення за 41 повний місяць служби, з врахуванням посадового окладу і окладу за військове звання за періоди з 01.03.2022 до 19.05.2023 (включно) та з 18.06.2025 до 18.08.2025 (включно), які визначені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.