24 лютого 2026 року м. Житомир справа № 240/23783/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначає, що на адресу, за якою постійно проживає позивач, повістка не надходила.
Ухвалою від 20.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що 22.02.2025 року, позивачеві, було надіслано повістку №2619607 поштовим відправленням №0610233007938 АТ "Укрпошта" за офіційно зареєстрованим/ задекларованим місцем проживання відповідно до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також інших офіційних державних реєстрів. Повістку було сформовано за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Відповідно до корінця поштового відправлення АТ "Укрпошта" відправлення, було повернуто відповідачеві у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою. Тобто, позивач був оповіщений належним чином з вимогою прибути на 09.00 годин 06.03.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , для уточнення даних (уточнення персональних даних). У свою чергу, Позивач за викликом не з'явився, про наявність поважних причин, які б заважали вчасно прибути у визначений термін не повідомив та підтверджуючих документів не надав.
Позивач надав відповідь на відзив, в якому просив позов задовольнити в повному обсязі, оскільки належним підтвердженням оповіщення мене про виклик до міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки мав бути день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про мою відсутність за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних. Водночас, відповідачем не надано доказів про вручення мені повістки у встановленому порядку, зокрема рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення за адресою місця проживання, повідомленою мною територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 9) та 14.07.2024 уточнив данні із зазначенням адреси проживання м. Варшава, Польща (а.с. 11).
Після чого, відповідачем було сформовано повістку № 2619607 для уточнення даних (а.с. 32), яка була надіслана за адресою: АДРЕСА_1 , рекомендованим листом з повідомленням про вручення та описом вкладення (а.с. 33-34).
Відповідно до відмітки АТ "Укрпошта" повістка повернулась ТЦК, оскільки адресат відсутній за вказаною адресою (а.с. 37).
Згідно даних "Резерв+" ОСОБА_1 через порушення правил військового обліку оголошено в розшук (Не прибув за повісткою до ТЦК та СП).
Позивач вказує, що йому не було відомо про необхідність з'явитися на виклик до вказаного РТЦК, жодної повістки не отримував, в зв'язку з чим звернувся до відповідача та отримав роз'яснення, оформлене листом від 07.10.2025 № 10533 (а.с. 10).
Не погоджуючись з отриманою відповіддю та діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII).
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися, зокрема, військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).
Згідно з пунктом 21 Порядку № 560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Пунктом 28 Порядку № 560 передбачено, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Відповідно до пункту 34 Порядку № 560 повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.
У разі коли резервіст або військовозобов'язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов'язаним під час уточнення облікових даних.
У разі неуточнення протягом 60 днів резервістом або військовозобов'язаним своєї адреси місця проживання повістка може надсилатися на його адресу зареєстрованого/задекларованого місця проживання.
За правилами пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16.03.2017 №1951-VIII Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Таким чином, із аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію бази даних, які до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Відповідно до статті 235 КУпАП України територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Приписами частини першої статті 27 Закону № 3543-ХІІ визначено, що у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов'язків, передбачених частинами першою, третьою статті 22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Аналізуючи наведені норми законодавства у сукупності з установленими обставинами справи, суд вважає за необхідне надати оцінку правомірності дій відповідача щодо формування та направлення позивачу повістки.
Форма повістки затверджена Додатком 11 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487. Зазначена форма передбачає обов'язкове зазначення мети виклику, що кореспондує із вимогами законів України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов'язок і військову службу".
Після номера повістки у її тексті вказується, що громадянин зобов'язаний з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до вимог частини десятої статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та частини першої статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з конкретно визначеною метою.
Частина 10 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлює обов'язок громадян з'являтися за викликом до ТЦК та СП для здійснення визначених законом дій, а саме:
оформлення військово-облікових документів;
взяття на військовий облік;
проходження медичного огляду;
направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності;
призову на військову службу;
проходження зборів військовозобов'язаних та резервістів.
Аналогічні приписи містяться у частині першій статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", якою передбачено, що громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до ТЦК та СП у строк і місце, зазначені в повістці, для здійснення дій у межах мобілізаційних заходів, зокрема:
для взяття на військовий облік у період мобілізації;
визначення призначення на особливий період;
проходження медичного огляду.
Додатково слід врахувати приписи пункту 32 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487.
Відповідно до цього пункту, оповіщення громадян про необхідність явки для виконання дій, пов'язаних із веденням військового обліку, здійснюється шляхом вручення повісток. Цей пункт передбачає, що виклик може здійснюватися лише для конкретно визначених законом дій:
оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, визначення призначення на особливий період, призову на військову службу, участі у підготовці, проходження зборів військовозобов'язаних та резервістів.
Таким чином, пункт 32 Порядку № 1487 узгоджується з частиною 10 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та частиною першою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", конкретизуючи механізм виклику та підтверджуючи, що повістка може бути оформлена лише для реалізації визначених законом цілей.
Крім того, підпункт 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Додаток №2 до Порядку № 1487) покладає на призовників, військовозобов'язаних та резервістів обов'язок з'являтися за викликом лише для здійснення дій, прямо визначених законом, а саме:
для взяття на військовий облік або перереєстрації за новим місцем проживання;
для оформлення або ведення військово-облікових документів;
для проходження медичного огляду згідно з рішенням відповідних комісій;
для направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності;
для призову на військову службу;
для участі у навчальних (перевірочних) та спеціальних зборах;
для визначення призначення на особливий період у межах мобілізаційних заходів.
Також суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 "Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" передбачені окремі випадки, у яких військовозобов'язані та резервісти можуть бути викликані до територіального центру комплектування та соціальної підтримки саме з метою уточнення своїх персональних або військово-облікових даних.
Так, пункт 21 постанови встановлює обов'язок резервістів та військовозобов'язаних з'являтися за викликом до ТЦК та СП, зокрема, для уточнення персональних даних та відомостей військово-облікового документа, а також для проходження медичного огляду та інших процедур, пов'язаних з веденням військового обліку.
Пункт 22 визначає, що протягом 60 днів з моменту оголошення мобілізації громадяни повинні самостійно уточнити свої облікові дані, зокрема адресу місця проживання, засоби зв'язку та інші персональні відомості, у тому числі шляхом звернення до центру надання адміністративних послуг, електронного кабінету або до ТЦК та СП.
Пункт 27 передбачає, що під час мобілізації виклик до ТЦК та СП може здійснюватися з метою уточнення персональних даних та даних військово-облікового документа, а також для взяття на облік, проходження медичного огляду, призову та відправлення для проходження військової служби.
Таким чином, постанова № 560 дійсно встановлює можливість виклику громадянина для уточнення персональних та військово-облікових даних, а також покладає на нього обов'язок здійснити таке уточнення у встановлений строк. Водночас, виклик має здійснюватися у формах і з дотриманням вимог, визначених законодавством, зокрема із зазначенням конкретної мети явки, яка усе ж повинна відповідати визначеним законом підставам.
Щодо осіб, які вже виконали обов'язок із уточнення своїх персональних та військово-облікових даних, перебувають на обліку, подальший виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки може здійснюватися виключно для цілей, прямо визначених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме: взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку, призову на військову службу або визначення призначення на особливий період.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що повістка може бути оформлена та направлена лише тоді і лише для такої мети, яка прямо випливає з наведених норм. Матеріали справи свідчать, що на ім'я позивача була сформована повістка типу "для звірки" із зазначенням мети "уточнення даних". Таке формулювання не віднесене законами до самостійних цілей виклику, які породжують обов'язок з'явитися за повісткою; натомість законодавчо визначений перелік цілей є вичерпним і не передбачає інших підстав.
Враховуючи встановлені у справі обставини, позивач до моменту формування та направлення йому спірної повістки виконав обов'язок із уточнення своїх персональних та військово-облікових даних, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Відповідачем не спростовано факт звернення позивача до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із поданням актуальних відомостей про місце проживання, засоби зв'язку та інші дані, що підлягають внесенню до військово-облікових документів та Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
За таких умов підстав для повторного виклику позивача з метою уточнення даних не існувало, оскільки відповідне уточнення ним вже було здійснено у строки та у порядку, визначені законодавством. Відповідно, така мета виклику не узгоджується із вимогами пункту 27 постанови №560, який прямо пов'язує можливість виклику для уточнення персональних даних із необхідністю первинного або фактично не здійсненого уточнення таких даних громадянином.
Крім того, спірна повістка не містить чіткої та конкретизованої мети явки, яка відповідала б вичерпному переліку підстав, визначених частиною десятою статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною першою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та пунктом 32 Порядку ведення військового обліку, затвердженого постановою № 1487. Використання загальної та невизначеної формули "для уточнення даних" не дозволяє встановити конкретне правове призначення виклику та, відповідно, не створює обов'язку позивача з'являтися за такою повісткою.
Таким чином, формування та направлення повістки позивачу з метою, яка не передбачена законодавством, а також за відсутності правових підстав для повторного уточнення його персональних і військово-облікових даних, слід визнати протиправним, а занесення відомостей про неприбуття за таким викликом та пов'язані з цим дії територіального центру комплектування та соціальної підтримки такими, що вчинені на підставі документа, який не породжує юридичних наслідків.
Окремо суд вважає за необхідне зазначити що наявна в матеріалах справи повістка не відповідає за формою повістці, передбаченій порядком № 1487.
Насамперед суд вважає за необхідне зазначити, що поняття "розшук", яким оперують інформаційні системи та яке використовувалося представником відповідача у судовому засіданні, не передбачене та не визначене положеннями Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно із частиною першою статті 27 указаного Закону, у разі невиконання громадянином обов'язків, передбачених статтею 22 цього Закону, та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право звернутися до органів Національної поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що хоча частина п'ята статті 24 Закону України "Про Національну поліцію" передбачає можливість доставлення поліцією осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП, така норма регулює лише порядок дій поліції після отримання законного звернення, а не підстави для звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Підстави ж звернення ТЦК та СП до органів поліції прямо та вичерпно визначені частиною першою статті 27 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відповідно до якої таке звернення можливе лише у разі невиконання громадянином обов'язків, передбачених статтею 22 цього Закону, та вчинення правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП.
Тобто для виникнення повноваження ТЦК звернутися до поліції повинні одночасно існувати дві умови, і жодна інша підстава законом не передбачена.
Водночас склад адміністративного правопорушення, передбачений статтею 210-1 КУпАП, передбачає невиконання громадянином вимоги щодо явки для призову, проходження військової служби, або проходження військово-лікарської комісії тощо. Матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивачеві надсилалися чи вручалися документи з такими вимогами. Єдина надіслана повістка містила невизначену формулу "для уточнення даних", яка не належить до випадків, передбачених статтею 210-1 КУпАП. Відтак правові підстави для звернення ТЦК до Національної поліції із вимогою здійснення адміністративного затримання були відсутні.
Суд також враховує, що пункт 56 та абзац 17 пункту 79 Порядку № 1487, дійсно передбачають можливість формування територіальним центром комплектування та соціальної підтримки електронного звернення до органів поліції у разі виявлення осіб, які ухиляються від виконання військового обов'язку або порушили правила військового обліку та процедуру відкликання відповідного звернення.
Однак зазначені норми Порядку є підзаконними, регулюють лише технічну процедуру формування та передачі звернення та не можуть розширювати або змінювати зміст статті 27 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, визначених законом.
Отже, оскільки Закон, як акт вищої юридичної сили, прямо встановлює, що звернення до поліції може мати місце лише у разі наявності ознак правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, застосування пункту 56 можливе лише в межах такої законної підстави.
Таким чином, суд доходить висновку, що порушення правил військового обліку, передбачене статтею 210 КУпАП, саме по собі не може бути підставою для звернення ТЦК та СП до органів поліції щодо адміністративного затримання та доставлення особи, оскільки таке звернення в цьому випадку виходило б за межі компетенції, визначеної частиною першою статті 27 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", і тому є протиправним, що є самостійною підставою для задоволення позову.
Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", який набрав чинності 18 травня 2024 року, було встановлено обов'язок призовників, військовозобов'язаних та резервістів уточнити свої персональні та військово-облікові дані протягом 60 днів з дня набрання чинності зазначеним Законом, тобто до 16 липня 2024 року включно.
Вказаний обов'язок міг бути виконаний шляхом:
звернення до центру надання адміністративних послуг,
або через електронний кабінет призовника / військовозобов'язаного,
або шляхом особистого звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Невиконання такого обов'язку може утворювати склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210 КУпАП.
Разом з тим, притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтею 210 КУпАП (порушення правил військового обліку) здійснюється шляхом складання протоколу та розгляду справи, і не передбачає можливості примусового затримання та доставлення правопорушника до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оскільки такі заходи прямо визначені лише для випадків правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, та лише за умови дотримання вимог статті 27 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", про що колегія суддів зазначала раніше.
Водночас згідно примітки до статті 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Натомість матеріалами справи знову ж підтверджено, що позивачем цей обов'язок був виконаний.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про позивача як про особу, що порушила правила військового обліку, є протиправними. Відтак наявні правові підстави для зобов'язання відповідача вилучити відповідні відомості з Реєстру.
Посилання відповідача на "неможливість" вилучення відповідної інформації через відсутність передбачених підстав є необґрунтованим, оскільки такі твердження суперечать прямим приписам Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487.
Відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 79 Порядку №1487, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: повідомляють Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення відповідно до вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.
Таке повідомлення має містити прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), а також унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи.
Таким чином, алгоритм відкликання та вилучення незаконно внесених відомостей прямо встановлений нормативним актом, і жодних винятків або "технічної неможливості" законодавством не передбачено. Тому обов'язок вилучити відомості з Реєстру у відповідача наявний та підлягає виконанню.
Щодо доводів позивача про те, що повістка не була йому вручена, то позивач самостійно уточнив свої персональні дані, зокрема адресу місця проживання, тому саме за цією адресою територіальний центр комплектування та соціальної підтримки був уповноважений здійснювати офіційне листування та направляти повістку. Якщо позивач фактично проживає за іншою адресою, обов'язок повідомити про це та внести відповідні зміни до військово-облікових даних покладається безпосередньо на нього.
Відповідно до пункту 41 Постанови Кабінету Міністрів України №560 належним підтвердженням оповіщення військовозобов'язаного про виклик є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання, повідомленою нею під час уточнення облікових даних, або за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання, якщо інша адреса територіальному центру комплектування та соціальної підтримки не була повідомлена. Отже, саме факт повернення поштового відправлення з відповідною відміткою є юридично достатнім для підтвердження здійснення оповіщення згідно із законодавством та не потребує додаткового з'ясування причин неотримання кореспонденції.
Водночас зазначені доводи не мають вирішального значення для вирішення спору, оскільки судом встановлено протиправність самого формування та направлення повістки позивачу, а також протиправність надання доручення органам Національної поліції щодо його доставлення, оскільки таке доручення було здійснене поза межами процедури притягнення особи до відповідальності за статтею 210-1 КУпАП, яка є єдиною законною підставою для застосування заходів адміністративного примусу.
Таким чином, питання фактичного вручення повістки не впливає на оцінку законності дій відповідача, оскільки спірні дії є протиправними в силу відсутності правових підстав для їх вчинення.
Разом з тим, суд ще раз вважає за необхідне вказати, що сам по собі механізм застосування заходів адміністративного примусу у вигляді затримання та доставлення особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки може бути правомірним, за умови дотримання вимог закону. Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", таке звернення до органів Національної поліції можливе лише за наявності одночасно двох умов:
невиконання громадянином обов'язків, передбачених статтею 22 зазначеного Закону;
вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП.
Отже, рішення про ініціювання адміністративного затримання та доставлення приймається саме керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки як спеціально уповноваженою посадовою особою, виключно за наявності підтверджених ознак правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, та належно зафіксованої підстави для такого звернення.
Разом з цим, застосування заходів адміністративного примусу в кожному конкретному випадку не є обов'язковим, а має здійснюватися лише у разі, коли без їх застосування неможливо забезпечити належний розгляд справи про адміністративне правопорушення або притягнення особи до відповідальності.
Процедура адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних і резервістів під час дії воєнного стану спрямована ВИКЛЮЧНО на забезпечення складання і розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210-1 КУпАП. Такий захід не є видом відповідальності, не має каральної мети і не може бути використаний як інструмент примусового призову або мобілізації особи.
Інститут адміністративного затримання не наділяє ні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, ні органи Національної поліції повноваженнями щодо фактичного обмеження свободи особи поза межами часу, необхідного для складання матеріалів справи та передачі її для розгляду. У свою чергу, ухилення від мобілізації є кримінально караним діянням згідно зі статтею 336 Кримінального кодексу України, тому будь-які заходи примусового фізичного доставлення з метою мобілізації виходять за межі адміністративно-правової процедури та суперечать принципам, встановленим статтями 19 Конституції України та статей 260 - 263 КУпАП.
Отже, адміністративне затримання може застосовуватися виключно для забезпечення розгляду справи про адміністративне правопорушення, але не для примусового направлення особи до проходження військової служби, здійснення мобілізаційних заходів або виконання наказів військового командування. Використання такого заходу з іншою метою є протиправним.
Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні саме тих норм права, що регулюють відповідні правовідносини, та всебічному з'ясуванні обставин, які сторони наводять як підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, при вирішенні спору суд, діючи в межах наданих йому процесуальних повноважень та в межах заявлених позовних вимог, самостійно визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до встановлених фактичних обставин.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при розгляді справи зобов'язаний вживати всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, а також для захисту прав, свобод та інтересів особи.
З огляду на зазначене, суд, виходячи із встановлених у справі фактичних обставин, принципу jura novit curia та обов'язку суду забезпечити ефективний захист прав особи, вважає за необхідне надати правильну правову кваліфікацію діям відповідача, оцінити їх відповідність вимогам законодавства у сфері мобілізаційної підготовки, а також перевірити, чи були підстави для застосування до позивача заходів адміністративного примусу та внесення відомостей про його "розшук" до відповідних інформаційних систем.
Суд враховує висновки, викладені у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006. ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції покладає на національні суди обов'язок наводити належне обґрунтування своїх рішень, однак це не означає обов'язку відповідати у рішенні на кожен аргумент сторін детально. Межі мотивування залежать від характеру спору, суттєвості наведених доводів та процесуального контексту справи.
Враховуючи наведене, суд надав оцінку тим обставинам справи, доводам та поясненням сторін, які є вирішальними для правильного вирішення спору та впливають на висновки суду щодо прав та обов'язків учасників правовідносин.
Інші доводи апеляційної скарги, а також заперечення сторін, які не мають істотного значення для вирішення справи по суті, не підлягають окремому аналізу в тексті цього судового рішення, оскільки вони не спростовують встановлених судом обставин, не впливають на правову кваліфікацію дій відповідача і не змінюють висновків суду.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню.
Враховуючи задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, суд сплачений позивачем судовий збір в сумі 968,96 грн стягує на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк