24 лютого 2026 року м. Житомир
справа № 240/5051/25
категорія 106020200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.01.2025 №391 «Про результати службового розслідування» за фактом втрати майна Військової частини НОМЕР_1 , а саме: 7,62 мм кулемета ПКМ ГВП №ГЕ479, у повному обсязі.
Аргументуючи підстави звернення до суду, позивач зазначає, що проходить військову службу в Збройних Силах України з 16.02.2024 у складі Військової частини НОМЕР_1 на посаді командира 1-ї навчальної роти - старшого викладача 5-го навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 . За час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 проводилося службове розслідування, за результатами якого командир цієї військової частини видав наказ від 30.01.2025 №391 «Про результати проведення службового розслідування», у якому вказано про втрату майна Військової частини НОМЕР_1 , а саме: 7,62 мм кулемета ПКМ ГВП №ГЕ479, на загальну суму 803383,20 грн. Окрім того пунктом 3 вказаного наказу, ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення - «Сувора догана».
Вказує, що в результаті службового розслідування жодним чином не встановлено і не підтверджується, що поведінка ОСОБА_1 була протиправною, що наявний причинний зв'язок між його поведінкою та завданою шкодою, а також вина саме позивача в завданні шкоди.
Також зазначає, що в ході службового розслідування не вчинено дій, передбачених Порядком №608 та спрямованих на досягнення мети і завдань службового розслідування: належним чином не встановлювались обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, не встановлювались характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки; причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення.
Вказує, що незрозуміло яким чином розраховувалася зазначена сума збитків, оскільки статтею 7 Закону №160-ІХ визначено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.
Вважаючи протиправним наказ №391 від 30.01.2025 командира Військової частини НОМЕР_1 щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності із застосуванням стягнення у вигляді «суворої догани» та матеріальної відповідальності, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 надіслала до суду відзив на позовну (за вх.№20769/25), у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
Зазначає, що майно (кулемет ПКМ ГВП №ГЕ479) перевірене інвентаризаційною комісією було на відповідальному зберіганні позивача, що фактично підтверджує отримання позивачем майна, що також підтверджено власним підписом в розписці на початку проведення інвентаризації, а також після її завершення.
Відповідно до рапорту позивача від 23.12.2024 він доповів старшому командуванню, що зброя (кулемет ПКМ ГВП №ГЕ479) 1 навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 станом на 23.12.2024 у наявності.
Однак, 15 січня 2025 року під час прийому-передачі посади командира 1 навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 встановлено нестачу зброї, а саме: кулемету ПКМ ГВП №ГЕ479, матеріально відповідальною особою за який є позивач.
Вказує, що з моменту перебування зброї у підрозділі (23.12.2024) до моменту виявлення відсутності зброї (15.01.2025) пройшло 23 доби, однак у поясненнях позивач не зміг пояснити відсутність вищезгаданої зброї у підрозділі та її знаходження, а тільки підтвердив факт її відсутності.
В акті службового розслідування на підставі долучених до нього документів чітко встановлено, що майно закріплене за лейтенантом ОСОБА_1 втрачено через безвідповідальне ставлення до обов'язків військової служби, визначених Статутом Внутрішньої служби Збройних Сил України (ст. 111, 112).
Матеріально відповідальна особа ОСОБА_1 втратив ввірену під його особисту відповідальність зброю на загальну суму, з урахуванням кратності, 803383,20 грн, чим фактично проявив особисту недисциплінованість, безконтрольне та безвідповідальне ставлення командира до військового майна військової частини, яке за ним рахується.
27 березня 2025 року позивач надіслав до суду відповідь на відзив на позовну заяву (за вх.№23509/25), у якій додатково вказує, що відповідачем не надано жодного доказу, який підтверджує участь безпосереднього начальника ОСОБА_1 у проведенні службового розслідування, чим у свою чергу відповідач порушив положення Порядку №608.
Щодо факту здійснення охорони приміщення добовим нарядом роти вказує, що така обставина не була предметом службового розслідування, на що не було звернуто належної уваги, зокрема не відібрано пояснення у осіб, що здійснювали цілодобову охорону.
Крім того, втручання до охоронної системи місця тимчасового зберігання зброї не було зафіксовано.
Ухвалою суду від 04.04.2025 у задоволенні заяви в.о. керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про вступ у справу №240/5051/25, відмовлено.
11 квітня 2025 року відповідач надіслав до суду заяву (за вх.№28325/25), у якій додатково вказує, що участь безпосереднього керівника позивача у проведенні службового розслідування є абстрактним та суб»єктивним поняттям.
Ухвалою суду від 26.11.2025 у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про зупинення провадження у справі, відмовлено.
Відповідно до ухвали суду від 24.02.2026 у задоволенні заяви відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, - відмовлено.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що лейтенант ОСОБА_1 проходить військову службу в Збройних Силах України на особливий період воєнного стану у складі Військової частини НОМЕР_1 , з 16.02.2024, згідно з наказом №2311 від 15 лютого 2024 року, на посаді командира 1 навчальної роти старшого викладача 5 навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно книги огляду (перевірки) озброєння, техніки та боєприпасів 1 навчальної роги НОМЕР_2 навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 інвентарний №1030 уся отримана до акту прийому-передачі посада командира 1 навчальної роти - старшого викладача 5 навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 вх.№2311 від 15 лютого 2024 року зброя в наявності, облік ведеться, зауважень немає (запис №24).
Однак, згідно з рапортом командира 4 навчального взводу 3 навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 від 15 січня 2025 року вх.№926 стало відомо, що під час прийняття справ та посади командира 1 навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 від ОСОБА_1 , було виявлено нестачу наступного майна служби ЗЗББ та ПР і С, а саме: 7,62 мм кулемет ПКМ ГВП №ГЕ479.
Відповідно до наказу №447 від 15 січня 2025 року командира Військової частини НОМЕР_1 «Про призначення службового розслідування», призначено службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли факту втрати військового майна військової частини НОМЕР_1 , а саме: 7,62 мм кулемет ПКМ ГВП №ГЕ479, під час прийому посади командира 1 навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 .
За результатами службового розслідування складено акт службового розслідування №2816 від 24.01.2025, у якому встановлено, що 15 січня 2025 року близько 09 години 00 хвилин в розташуванні польового табору НОМЕР_2 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), під час прийняття справ та посади командира 1 навчальної роти-старшого викладача 5 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_2 від лейтенанта ОСОБА_1 , було виявлено втрату військового майна служби засобів ближнього бою та розвідки озброєння логістики військової частини НОМЕР_1 , яке зберігається в місці тимчасового зберігання зброї 1 навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , а саме: 7,62 мм кулемет ПКМ ГВП №ГЕ479. Пошукові заходи місця знаходження зброї позитивного результату не дали. Місцезнаходження зброї не встановлено.
За результатами службового розслідування 30.01.2025 видано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) за № 391, у якому зроблено висновок про те, що будучи військовослужбовцем за призовом під час мобілізації командир 1 навчальної роти-старший викладач 5 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 лейтенант ОСОБА_1 , відповідно до вимог абзацу 3 пункту 4 розділу І абзацу 1 пункту 13 розділу І, абзацу 1 пункту 2 розділу II Інструкції про організацію обліку і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 червня 2005 року №359 (у редакції наказу Міністерства оборони України від, 20 жовтня 2015 року №569) та внаслідок протиправної поведінки, яка полягає у невиконанні чи неналежному виконанні ним обов'язків військової служби та посадових обов'язків, які надані йому за посадою відповідно до статті 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України у частині: командир роти зобов'язаний: досконало знати і вміло володіти всіма видами зброї і техніки роти, правильно їх зберігати, використовувати та особисто перевіряти їх наявність, утримання та бойову готовність, проводити планові та позапланові (раптові) перевірки наявності та стану озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пально-мастильних матеріалів та майна роти; організовувати своєчасне одержання, правильну експлуатацію, збереження, технічне обслуговування і ремонт озброєння, техніки, казарменого інвентарю, речового, технічного та іншого майна роти, перевіряти не менше ніж один раз на місяць їх наявність, стан та облік - призвело до втрати військового майна військової частини НОМЕР_1 , а саме: 7.62 мм кулемет ПКМ ГВП №ГЕ479 1981 року випуску.
Також вказано, що причинний зв'язок між протиправною поведінкою командира 1 навчальної роти-старшого викладача 5 навчального батальйону лейтенанта ОСОБА_1 і завданою матеріальною шкодою полягає у нездійсненні належного контролю та неналежному зберіганні ввіреного йому військового майна військової частини НОМЕР_1 .
Таким чином, командир дійшов висновку, що своїми діями військовослужбовець, за призовом під час мобілізації лейтенант ОСОБА_1 порушив вимоги вищевказаних нормативно-правових актів, та показав негативний приклад особистої недисциплінованості, що впливає на морально-психологічний клімат у колективі та створює передумови для порушення військової дисципліни військовослужбовцями військової частини.
Згідно з пунктом 1 вказаного наказу відповідно до пункту 1 статті 6 розділу ІІ Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» командира 1 навчальної роти-старшого викладача 5 навчального батальйону лейтенанта ОСОБА_1 притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності в повному розмірі завданої шкоди з урахуванням кратності відповідно до Постанови КМУ від 15.07.2020 №604 “Про затвердження переліку озброєння, зброї та боєприпасів до неї, нестача або розкрадання яких відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до їх вартості", а саме 803383,20 грн.
Крім того за пунктом 2 зазначеного наказу, за порушення військової дисципліни, а саме за порушення статей 11, 16, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 року №548-ХІУ, статей 1, 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України від 24 березня 1999 року №551-XIV, абзацу 3 пункту 4 розділу І, абзацу 1 пункту 13 розділу І, абзацу 1 пункту 2 розділу II Інструкції про організацію обліку і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 червня 2005 року №359 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 20 жовтня 2015 року №569), що призвело до втрати військового майна служби засобів ближнього бою та розвідки озброєння логістики військової частини НОМЕР_1 , а саме: 7.62 мм кулемет ПКМ ГВП №ГЕ479 1981 року випуску, військовослужбовцю ОСОБА_1 оголошена сувора догана.
Позивач, вважаючи наказ №391 від 30.01.2025 щодо притягнення його до майнової та дисциплінарної відповідальності, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут Збройних Сил України), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
За приписами статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут).
Статтею 9 Статуту передбачено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (статті 16 Статуту).
Матеріали справи свідчать, що позивач з 2024 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та перебуває на посаді командира 1-ї навчальної роти-старшого викладача 5-го навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 .
За приписами статей 111-112 Статуту командир роти (корабля 4 рангу) в мирний і воєнний час відповідає за бойову готовність роти (корабля), за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу роти (корабля), за підтримання внутрішнього порядку і додержання заходів пожежної безпеки в роті (на кораблі), за стан і збереження озброєння, боєприпасів, техніки та іншого майна роти (корабля), за успішне виконання ротою (кораблем) бойових завдань, за ведення ротного (корабельного) господарства.
Командир роти (корабля 4 рангу) підпорядковується командирові батальйону (дивізіону кораблів) і є прямим начальником усього особового складу роти (корабля).
Командир роти (корабля 4 рангу) зобов'язаний:
підтримувати особовий склад роти (корабля), озброєння, бойову та іншу техніку в постійній бойовій готовності;
організовувати в роті (на кораблі) бойову підготовку, складати розклад занять на тиждень, проводити заняття з військовослужбовцями офіцерського, сержантського (старшинського) складу, а також з підрозділами роти (корабля);
знати тактику дій роти в різних видах бою, управляти вогнем і підрозділами роти під час навчань і в бою;
досконало знати і вміло володіти всіма видами зброї і техніки роти, правильно їх зберігати, використовувати та особисто перевіряти їх наявність, утримання та бойову готовність, проводити планові та позапланові (раптові) перевірки наявності та стану озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пально-мастильних матеріалів та майна роти;
перевіряти знання і практичні навички військовослужбовців роти (корабля);
постійно вдосконалювати свої знання за спеціальністю і методичні навички, подавати підлеглим приклад зразкового виконання військового обов'язку;
організовувати проведення ранкової фізичної зарядки;
з пошаною ставитися до підлеглих, дбати про виховання військовослужбовців рядового, сержантського (старшинського) складу та згуртування військового колективу;
знати військове звання, прізвище, строк служби, посаду чи спеціальність, родинний стан, ділові та морально-психологічні якості кожного військовослужбовця роти (корабля), постійно проводити з ними індивідуально-виховну роботу;
виховувати особовий склад роти (корабля) в дусі поваги до військової служби, набутого фаху, бережливого ставлення до озброєння, бойової техніки та майна роти (корабля);
піклуватися про підлеглих, знати їх потреби, порушувати перед старшими начальниками питання про задоволення їх прохань;
суворо стежити за виконанням особовим складом заходів безпеки під час проведення занять і робіт, за поводженням зі зброєю, боєприпасами і технікою, їх обслуговуванням та бойовим застосуванням, за своєчасним здаванням на склад невитрачених боєприпасів та вибухових речовин;
доповідати командирові батальйону про потреби підлеглих, а також про застосовані заохочення і накладені стягнення на особовий склад роти (корабля);
організовувати розміщення особового складу в місцях постійної дислокації та в польових умовах, підтримувати внутрішній порядок і дисципліну в роті (на кораблі);
підтримувати в належному стані та вдосконалювати навчальну матеріально-технічну базу роти;
стежити за утриманням і правильною експлуатацією всіх приміщень, відведених для роти, за чистотою ділянки території, закріпленої за ротою (на кораблі - оглядати жилі та службові приміщення, постійно стежити за станом корпусу корабля), а також за проведенням заходів пожежної безпеки у роті (на кораблі);
готувати особовий склад добового наряду від роти (корабля) та контролювати несення ним служби;
проводити огляд та інструктувати військовослужбовців роти перед їх відпусткою, відрядженням і контролювати їх повернення;
періодично бути присутнім на ранковому підйомі та вечірній повірці в роті (на кораблі);
вести встановлений облік занять з бойової підготовки та облік особового складу роти (корабля), знати чисельність (наявність і відсутність) особового складу за списком, а також наявність і стан озброєння, боєприпасів, техніки, пального та інших матеріальних засобів;
щотижня підбивати підсумки бойової підготовки, військової дисципліни та внутрішнього порядку;
здійснювати добір кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом на посадах рядового, сержантського (старшинського) складу та вступу до вищих військових навчальних закладів;
рекомендувати військовослужбовців рядового, сержантського (старшинського) складу до присвоєння чергових військових звань та на заміщення вакантних посад;
своєчасно забезпечувати належне постачання особового складу роти (корабля), дбати про побут своїх підлеглих, їх здоров'я, стежити за додержанням правил особистої гігієни кожним військовослужбовцем;
одержувати в установлені строки у фінансовій службі частини грошове забезпечення готівкою і своєчасно виплачувати його військовослужбовцям строкової військової служби свого підрозділу;
стежити за зовнішнім виглядом підлеглих, виконанням ними правил носіння військової форми одягу, правильним припасуванням спорядження, обмундирування, взуття;
організовувати своєчасне одержання, правильну експлуатацію, збереження, технічне обслуговування і ремонт озброєння, техніки, казарменого інвентарю, речового, технічного та іншого майна роти (корабля), перевіряти не менше ніж один раз на місяць їх наявність, стан та облік (командирові корабля - не менше ніж один раз на місяць робити огляд корабля, його озброєння, боєприпасів, технічних засобів і здійснювати щоденний обхід корабля). Результати огляду озброєння, боєприпасів та техніки записувати до книги огляду (перевірки) озброєння, техніки та боєприпасів (додаток 11 до цього Статуту);
перевіряти підготовку та стан озброєння і техніки роти (корабля) перед кожним виходом на навчання чи заняття, а також їх наявність після повернення із занять та навчань, вживати заходів до запобігання катастрофам, аваріям і поломкам, втратам зброї та боєприпасів (командирові корабля, крім того, забезпечувати живучість корабля та безпеку його плавання);
один раз на місяць звіряти дані ротного (корабельного) обліку особового складу, а також матеріальних засобів з обліковими даними військової частини;
керувати господарством роти.
Крім того, командир окремої роти зобов'язаний:
проводити контрольні заняття з підрозділами після закінчення їх бойового злагодження;
організовувати охорону роти, контроль за несенням служби, не менше ніж один раз на тиждень особисто перевіряти стан її несення;
затверджувати розкладку продуктів на тиждень, організовувати щоденний контроль за якістю приготування та повнотою видачі їжі для особового складу, особисто перевіряти не менше ніж один раз на тиждень якість приготування їжі;
забезпечувати збереження коштів під час доставлення їх до роти;
для доставлення коштів надавати транспорт і озброєну охорону;
забезпечувати правильне утримання та експлуатацію житлового фонду та інших споруд на території роти, а також їх пожежну безпеку;
вживати заходів для охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів у місці розташування роти під час проведення заходів з бойової підготовки, повсякденної діяльності.
Згідно із статтями 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.
Процедура проведення службового розслідування відносно військовослужбовців передбачена статтями 47, 84-88 Дисциплінарного статуту і деталізована нормами Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України (затверджений наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371; далі - Порядок №608).
Відповідно до пункту 2 Розділу І Порядку №608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Пунктом 7 Розділу І Порядку №608 встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».
Згідно з пунктом 1 Розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування може призначатися у разі невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду.
Відповідно до пункту 1 Розділу VII Порядку №608 з метою перевірки інформації про факт правопорушення, з'ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, а також якщо особу правопорушника не встановлено, але виявлено факт правопорушення, проводиться службова перевірка.
За приписами пункту 2 Розділу VII Порядку №608 під час службової перевірки встановлюються: особа, яка вчинила дисциплінарне правопорушення або порушення виконавської дисципліни; обставини (час, місце, спосіб, наслідки тощо) правопорушення або порушення виконавської дисципліни; не виконані або неналежно виконані військовослужбовцем розпорядження, доручення, вказівки начальників, службові обов'язки; наявність чи відсутність події, з приводу якої призначалась перевірка.
Отже, приводом для прийняття рішення про призначення службового розслідування є виявлення підтверджених результатами службової перевірки або явних та очевидних ознак неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків поєднане із фактом смерті людини або із фактом загрози життю та здоров'ю людини, або із фактом існування матеріальної (моральної) шкоди.
Як свідчать матеріали службового розслідування, всупереч положенням пункту 1 Розділу VII Порядку №608 службова перевірка щодо факту втрати військового майна Військової частини НОМЕР_1 , не проводилась.
За змістом пункту 3 Розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Згідно з пунктами 1, 3 Розділу ІІІ Порядку №608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Відповідно до положень Розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.
В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.
Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожен учасник службового розслідування має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.
Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Оцінка акту за результатами службового розслідування, в тому числі оцінка дій посадових осіб щодо його складання, викладення у ній висновків, а також щодо самих висновків розслідування, надається при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого за результатами такого розслідування.
Таким актом індивідуальної дії, що породжує певні права та обов'язки є наказ, що прийнятий за результатами розгляду акту. Саме наказ №391 від 30.01.2025 «Про результати службового розслідування» і є у даній справі предметом судового аналізу щодо відповідності вимогам чинного законодавства.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України від 03.10.2019 № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон №160-IX).
Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Прямою дійсною шкодою є збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків (пункт 5 частини першої статті 1 Закону № 160-ІХ).
Із визначення указаних правових категорій випливає, що настання матеріальної відповідальності пов'язано законодавцем із таким складом протиправного діяння, структурними елементами якого є: 1) виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби або виконання військовослужбовцем службових обов'язків; 2) настання збитків, зокрема у формі нестачі майна; 3) існування прямого безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між діянням військовослужбовця та виникненням збитків; 4) вина військовослужбовця у настанні збитків.
Зазначене підтверджується положеннями частин першої, другої статті 3 Закону №160-IX, якими передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Водночас умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Враховуючи наведене, лише за одночасного доведення належними доказами наявності всіх чотирьох вищезазначених умов для притягнення особи до матеріальної відповідальності можливе притягнення військовослужбовця до одного з видів матеріальної відповідальності.
При цьому, дискреція командира у виборі виду матеріальної відповідальності не є необмеженою, а повинна ґрунтуватись на вимогах закону, який в свою чергу пов'язує настання повної та підвищеної матеріальної відповідальності саме із умисними протиправними діями військовослужбовця, наслідком яких стала втрата військового майна.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеній у постановах від 25.03.2020 у справі №814/2281/16, від 25.06.2020 у справі №825/2405/18, від 11.06.2020 у справі №1540/4486/18, від 25.03.2020 у справі №825/1000/18, від 13.11.2019 у справі №620/302/19, від 12.12.2018 №813/2751/17.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону №160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Порядок проведення службового розслідування визначено положеннями статті 8 Закону №160-ІХ.
Так, посадові (службові) особи зобов'язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.
У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).
Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.
Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Аналіз наведених норм свідчить, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки у зв'язку з неналежним виконанням ним обов'язків військової служби або службових обов'язків, та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди. При цьому виявлення факту завдання державі шкоди згідно з прямою вказівкою закону безальтернативно призводить до прийняття компетентною військовою особою рішення з приводу призначення службового розслідування.
У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.
Оскільки статтею 5 та 6 Закону №160-ІХ законодавець виокремив обмежену матеріальну відповідальність військовослужбовця від повної матеріальної відповідальності військовослужбовця, то управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу застосування до військовослужбовця міри юридичної відповідальності саме у вигляді повної матеріальної відповідальності повинно узгоджуватись із вимогами частини другої статті 2 КАС України, зокрема, відповідати критеріям: обґрунтованості (тобто, вчинятись з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, запобігання дискримінації, пропорційності, забезпечення права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Тому матеріали службового розслідування та наказ суб'єкта владних повноважень про накладення на військовослужбовця повної матеріальної відповідальності повинні містити добуті у передбаченому законом порядку об'єктивні дані, котрі поза розумним сумнівом доводять наявність у військовослужбовця фізичної змоги усвідомлено запобігти настанню збитків у вигляді нестачі військового майна завдяки власному професійному досвіду, знанням, проведеному суб'єктом владних повноважень навчанню та використанню виданих суб'єктом владних повноважень технічних засобів контролю чи інших пристосувань, необхідних для виконання службових обов'язків за посадою чи службою.
Натомість, відсутність згаданої фізичної можливості (слід розуміти - запобігти збиткам з урахуванням перелічених вище факторів) виключає правомірність притягнення військовослужбовця саме до повної матеріальної відповідальності у зв'язку із недоведеністю вини військовослужбовця у настанні збитків чи умислу військовослужбовця на настання збитків.
Згідно з актом службового розслідування, в ході проведення останнього встановлено, що: «внаслідок протиправної поведінки, яка полягає у невиконанні чи неналежному виконанні ним обов'язків військової служби та посадових обов'язків, які надані йому за посадою відповідно до статті 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України у частині: командир роти зобов'язаний: досконало знати і вміло володіти всіма видами зброї і техніки роти, правильно їх зберігати, використовувати та особисто перевіряти їх наявність, утримання та бойову готовність, проводити планові та позапланові (раптові) перевірки наявності та стану озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пально-мастильних матеріалів та майна роги; організовувати своєчасне одержання, правильну експлуатацію, збереження, технічне обслуговування і ремонт озброєння, техніки, казарменого інвентарю, речового, технічного та іншого майна роти, перевіряти не менше ніж один раз на місяць їх наявність, стан та облік - призвело до втрати військового майна військової частини НОМЕР_1 , а саме: 7.62 мм кулемет ПКМ ГВП №ГЕ479 1981 року випуску.»
Таким чином, відповідач дійшов висновку, що лейтенант ОСОБА_1 допустив порушення військової дисципліни, в частині:
досконало знати і вміло володіти всіма видами зброї і техніки роти, правильно їх зберігати, використовувати та особисто перевіряти їх наявність, утримання та бойову готовність, проводити планові та позапланові (раптові) перевірки наявності та стану озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пально-мастильних матеріалів та майна роти;
суворо стежити за виконанням особовим складом заходів безпеки під час проведення занять і робіт, за поводженням зі зброєю, боєприпасами і технікою, їх обслуговуванням та бойовим застосуванням, за своєчасним здаванням на склад невитрачених боєприпасів та вибухових речовин;
вести встановлений облік занять з бойової підготовки та облік особового складу роти (корабля), знати чисельність (наявність і відсутність) особового складу за списком, а також наявність і стан озброєння, боєприпасів, техніки, пального та інших матеріальних засобів;
організовувати своєчасне одержання, правильну експлуатацію, збереження, технічне обслуговування і ремонт озброєння, техніки, казарменого інвентарю, речового, технічного та іншого майна роти (корабля), перевіряти не менше ніж один раз на місяць їх наявність, стан та облік (командирові корабля - не менше ніж один раз на місяць робити огляд корабля, його озброєння, боєприпасів, технічних засобів і здійснювати щоденний обхід корабля). Результати огляду озброєння, боєприпасів та техніки записувати до книги огляду (перевірки) озброєння, техніки та боєприпасів (додаток 11 до цього Статуту).
Матеріалами службового розслідування встановлено, що втрата військового майна лейтенантом ОСОБА_1 настала внаслідок недотримання, порушення вимог нормативно-розпорядчих актів, в тому числі обов'язку військовослужбовця проводити позапланові (раптові) перевірки наявності та стану озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки та вести облік щодо наявності озброєння.
Службовим розслідуванням не підтверджено факт втрати майна за обставин, пов'язаних з веденням бойових (воєнних) дій зі сторони ворога (бойовий імунітет); не встановлено обставини, що виключають матеріальну, відповідальність лейтенанта ОСОБА_1 по факту втрати ним військового/державного майна.
Причиною неналежного виконання лейтенантом ОСОБА_1 обов'язків військової служби є його особиста недисциплінованість.
Причинним зв'язком між протиправною поведінкою лейтенанта ОСОБА_1 і завданою ним шкодою є те, що шкода стала об'єктивним наслідком його протиправної поведінкою - наслідком втрати військового майна у зв'язку з неналежним виконанням ним обов'язків військової служби.
Вина військовослужбовця ОСОБА_1 у завданні шкоди характеризується у формі непрямого умислу у зв»язку з недбалим ставленням до обов»язку зберігання військового майна.
Лейтенант ОСОБА_1 неналежно виконав обов'язки військової служби, що спричинило наявність завданої шкоди. Зазначене є підставою для притягнення лейтенанта ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності.
Однак суд звертає увагу, що Акт службового розслідування та оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.01.2025 №391 «Про результати службового розслідування» містять виключно опис подій та обставин, які слугували підставою для призначення службового розслідування і за фактом існування яких позивача притягнули до відповідальності.
При цьому, ані Акт службового розслідування, ані оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.01.2025 №391 «Про результати службового розслідування» не містять опису дій позивача, які спричинили настання вказаних подій та обставин.
Більш того, відповідачем у спірних правовідносинах не встановлено прямого причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням позивачем обов'язків військової служби, а формальне посилання відповідача на неналежне виконання позивачем обов'язків військової служби через його особисту недисциплінованість та порушення вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, не може бути належним та допустимим доказом притягнення до матеріальної відповідальності.
Також недоречним є ставлення позивачу у провину порушення обов»язку здійснювати перевірку не менше ніж один раз на місяць наявності озброєння та техніки, оскільки згідно з актом інвентаризації засобів ближнього бою та розвідки у військовій частині НОМЕР_1 в період з 17 жовтня 2024 року по 24 грудня 2024 року вх.№26248 від 21 грудня 2024 року встановлено, що 7,62 мм кулемет ПКМ ГВП №ГЕ479 1981 року випуску знаходився в 1 навчальній роті НОМЕР_2 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 . Вказане підтверджується інвентаризаційним описом.
При цьому про фізичну наявність вказаного майна більш раніше за часом також свідчать записи у книзі видачі зброї та боєприпасів 1 навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до змісту записів у такій книзі, інвентарний №2372 сержант-інструктор 1НР5НБ старший солдат ОСОБА_3 отримав 03.12.2024 та здав 7.62 мм кулемет ПКМ №ГЕ479 - 1 одиницю (запис №248).
Водночас, станом на 15.01.2025, тобто зі сплином часу менше ніж календарний місяць, на підставі рапорту капітана ОСОБА_2 встановлено нестачу військового майна, а саме кулемету.
Крім того, суд зазначає, що Закон №160-ІХ розрізняє обмежену матеріальну відповідальність (стаття 5 Закону), повну матеріальну відповідальність (частина перша статті 6 Закону), підвищену матеріальну відповідальність (частина третя статті 6 Закону).
Так, відповідно до частини другої статті 5 Закону №160-ІХ командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п'ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону №160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Суд вважає, що настання повної матеріальної відповідальності за пунктом 1 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ (у тому числі, і за спричинення нестачі майна) обумовлено законодавцем одночасно як виною відповідного військовослужбовця у настанні збитків, так і умислом цього військовослужбовця на настання збитків, тобто усвідомлення військовослужбовцем (або існування стану фізичної неможливості неусвідомлення військовослужбовцем) того, що саме такі форма, зміст та характер конкретного діяння військовослужбовця об'єктивно здатні призвести до збитків або створити умови, за яких ці збитки невідворотно/неминуче настануть і прагнення до настання таких наслідків.
За обставинами справи, ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди, встановленої внаслідок виявлення нестачі майна (пункт 1 частини першої статті 6 Закону № 160-ІХ). Проте, матеріали службового розслідування не містять жодних належних та допустимих доказів того, що саме з вини позивача державі було завдано збитки внаслідок неналежного виконання ним службових обов'язків щодо збереження військового майна, а службовим розслідуванням не встановлено причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, наявність неправомірних дій військовослужбовця.
Разом з тим, в акті службового розслідування вказано, вина лейтенанта ОСОБА_1 характеризується у формі непрямого умислу у зв»язку з недбалим ставленням до обов»язку зберігання військового майна, що не узгоджується з визначеним відповідачем розміром покладеної на позивача матеріальної відповідальності.
Наведене дає підстави для висновку, що відповідачем не вжито всіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення, не вчинено дій, передбачених Порядком №608 та спрямованих на досягнення мети і завдань службового розслідування: належним чином не встановлювались обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; не встановлювались характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, ступінь вини військовослужбовця; причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, акт службового розслідування, який став підставою для притягнення позивача до матеріальної відповідальності у повному розмірі виявленої шкоди, складений без дослідження усіх обставин та без ретельного дослідження причинного зв'язку між його поведінкою і настанням шкоди.
У зв'язку з наведеним суд дійшов висновку, що у ході розгляду справи суб'єктом владних повноважень у порядку частини другої статті 77 КАС України не доведено, що між якістю виконання позивачем службових обов'язків та настанням збитків у вигляді втрати військового майна з урахуванням перелічених вище факторів існує безпосередній причинно-наслідковий зв'язок, та що у настанні цих збитків існує вина заявника саме у формі умислу (а не необережності).
Не наведення мотивів винесеного наказу не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, за яких відповідач дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність прийнятого рішення.
Суд зауважує, що невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості спірного наказу має наслідком визнання його протиправним та є самостійною підставою для його скасування.
За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.01.2025 №391 «Про результати службового розслідування» в частині, що стосується лейтенанта ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
В свою чергу, суд звертає увагу, що позивач просить скасувати наказ №391 від 30.01.2025 в повному обсязі, однак суд зазначає, що повним та фактичним відновленням порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.01.2025 №391 «Про результати службового розслідування» в частині, що стосується саме позивача.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідн. номер НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про про визнання протиправним та скасування наказу, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.01.2025 №391 «Про результати службового розслідування» в частині, що стосується лейтенанта ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі 24 лютого 2026 року.
Суддя А.В. Горовенко