?
23 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 921/268/25
судді Краснова Є. В.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Мачульського Г. М. (головуючого), Краснова Є. В., Рогач Л. І., перевіривши наявність підстав щодо прийняття до розгляду касаційним судом касаційної скарги Акціонерного товариства "Тернопільобленерго" (далі - АТ "Тернопільобленерго") на рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 у справі за позовом АТ "Тернопільобленерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колепр" (далі - ТОВ "Колепр"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія Карпат" (далі - ТОВ "Енергія Карпат"), про розірвання договору оренди, виселення з орендованих об'єктів, вирішив відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 921/268/25 на підставі пункту 4 частини четвертої статті 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки у касаційній скарзі не викладені підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку, про що постановив ухвалу від 19.02.2026.
Не можу погодитися з ухваленим колегією суддів рішенням, виходячи з таких міркувань.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги АТ "Тернопільобленерго", в якості підстави касаційного оскарження позивач визначив пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема статей 526, 629, 651 та 783 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Крім того, у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на положення пунктів 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України (пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України), зазначаючи про те, що суди не з'ясували обставини, що мають значення для справи (не дослідження судами попередніх інстанцій кількості кіловат-годин електричної енергії, виробленої та поставленої за допомогою об'єкта оренди відповідачем за період з дати передачі об'єкта оренди в суборенду до дати звернення з цим позовом до суду першої інстанції). Скаржник зазначає про недоведеність обставин, що мають значення для справи, а також вказує на неналежне дослідження судами обставин справи (судами встановлено цільове використання об'єкта оренди, проте в матеріалах справи відсутні документи вироблення та поставки електричної енергії відповідачем за спірний період, що свідчить, на думку скаржника, про нецільове використання об'єкта оренди відповідачем).
Колегія суддів мотивувала відмову у відкритті касаційного провадження з підстав касаційного оскарження, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, тим, що вже наявна сформована практика Верховного Суду у категорії справ щодо наявності/відсутності підстав для розірвання договору на підставі статей 651, 783 ЦК України, які є загальними, і з оскаржених судових рішень не вбачається того, що вони суперечать цій судовій практиці.
При цьому, що стосується іншої підстави касаційного оскарження, колегія суддів виснувала, що наведені доводи скаржника не відносяться до виключних випадків касаційного оскарження, що передбачені пунктами 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої цієї ж статті (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах.
У разі оскарження судового рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України касаційна скарга має містити зазначення, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.
Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку (пункт 4 частини четвертої статті 292 ГПК України).
З наведених норм ГПК України вбачається, що на стадії вирішення питання про відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції перевіряє виключно дотримання вимог до оформлення касаційної скарги, зокрема, наявність посилання на конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену частиною другою статті 287 ГПК України, та наявність відповідного обґрунтування.
Звертаючись із касаційною скаргою у цій справі, АТ "Тернопільобленерго" визначило, зокрема, підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України у взаємозв'язку з пунктами 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо неповного з'ясування обставин справи та неналежного дослідження доказів.
Зокрема, заявник наголошував на тому, що суди попередніх інстанцій не з'ясували обставин щодо кількості виробленої та переданої електричної енергії об'єктом оренди, а також залишили поза увагою відсутність належних доказів страхування майна протягом тривалого періоду. На переконання скаржника, ці нез'ясовані обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору щодо розірвання договору оренди.
Колегія суддів, відмовляючи у відкритті провадження в цій частині, дійшла висновку, що наведені скаржником аргументи не відносяться до виключних випадків касаційного оскарження, що передбачені статтею 310 ГПК України.
Однак на стадії відкриття касаційного провадження Суд позбавлений можливості достеменно перевірити та встановити, чи дійсно суди попередніх інстанцій допустили процесуальні порушення, про які стверджує АТ "Тернопільобленерго". Висновок колегії суддів про те, що такі доводи скаржника не підпадають під дію статті 310 ГПК України, на мою думку, є передчасним, адже незгода колегії суддів з доводами скаржника щодо наявності підстав для скасування рішень з процесуальних мотивів за наведених скаржником обґрунтувань має бути наслідком розгляду справи, що об'єктивно потребує витребування матеріалів справи та їх ретельного вивчення колегією суддів.
Відмовляючи у відкритті касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів фактично надала оцінку доводам скаржника по суті ще до початку касаційного розгляду. Водночас ГПК України не наділяє суд касаційної інстанції повноваженнями повертати скаргу з мотивів недостатньої переконливості аргументів щодо порушення процесуальних норм на етапі її прийняття, якщо сам скаржник виконав формальні вимоги закону та виклав свої міркування.
З огляду на те, що АТ "Тернопільобленерго" у своїй скарзі формально дотрималося вимог ГПК України щодо належного викладення підстав касаційного оскарження та навело обґрунтування ймовірних матеріальних та процесуальних порушень, вважаю, що колегія суддів мала відкрити касаційне провадження. Тільки під час розгляду справи по суті Верховний Суд міг би надати остаточну та повну оцінку тому, чи дійсно мали місце порушення норм матеріального та процесуального права, на які посилався скаржник.
Суддя Є. В. Краснов