19 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 910/18540/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Павлов Р.В. (у порядку самопредмтавництва),
відповідача - Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю "Узай" - Косминін О.В., адвокат (дов. від 28.01.2026 №51),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Хауз Груп" - Ярук А.І., адвокат (ордер АІ №1909559 від 29.05.2025),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 (головуючий - суддя Алданова С.О., судді: Буравльов С.І. і Корсак В.А.),
касаційну скаргу Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю "Узай"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 (суддя Андреїшина І.О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025
у справі № 910/18540/23
за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації; далі - Департамент)
до Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю "Узай" (далі - ТОВ "Узай")
Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Хауз Груп" (далі - ТОВ "Роял Хауз Груп")
про стягнення коштів.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 09.02.2026 № 32.2-01/101 у зв'язку з відпусткою судді Малашенкової Т.М., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/18540/23, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Бенедисюк І.М. і Власов Ю.Л.
Короткий зміст позовних вимог
Департамент звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Узай" та ТОВ "Роял Хауз Груп" про солідарне стягнення пайового внеску у розмірі 43 045 923,95 грн на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідачів виник обов'язок звернутися до Департаменту протягом 10 робочих днів із заявою про укладення договору пайової участі щодо об'єкта будівництва та сплатити пайову участь у строки, передбачені законодавством (на момент дії статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"). Проте відповідачами вказаний обов'язок не виконано. У зв'язку з вищевикладеним позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення солідарно з відповідачів коштів пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у розмірі 43 045 923,95 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі №910/18540/23 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ТОВ "Узай" та ТОВ "Роял Хауз Груп" пайовий внесок у розмірі 43 045 923,95 грн на бюджетний рахунок розвитку спеціального фонду міського бюджету.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" N 132-IX та Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури, відсутність заперечень відповідачів та доказів належної сплати пайового внеску до бюджету міста Києва, відповідачі, як замовники будівництва, зобов'язані перерахувати органу місцевого самоврядування безпідставно збережені грошові кошти пайової участі в заявленому розміру на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, що відповідно свідчить про наявність підстав для задоволення позову.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Роял Хауз Груп" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі № 910/18540/23 скасувати і ухвалити нове у відповідній частині про задоволення позовних вимог в частині 28 818 06,89 грн згідно розрахунку пайового внеску за будівництво IV черги.
Північним апеляційним господарським судом постановою від 27.10.2025 апеляційну скаргу ТОВ "Роял Хауз Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі № 910/18540/23 - задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі № 910/18540/23 - змінено, викладено мотивувальну та резолютивну частину в редакції постанови; позов Департаменту задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Узай" пайовий внесок у сумі 20 343 493,72 грн (з урахуванням заяви про виправлення арифметичної помилки); у іншій частині позову - відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
ТОВ "Узай" звернулося з касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025, а справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Департамент звернувся з касаційною скаргою (у новій редакції) в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 в частині відмови у стягненні з ТОВ "Роял Хауз Груп" 43 045 923,95 грн пайового внеску та відмови у стягненні з ТОВ "Узай" 22 702 430,23 грн пайового внеску. Ухвалити рішення про направлення справи у відповідній частині на новий розгляд.
ТОВ "Узай" визначило підставами касаційного оскарження пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України. Так, ТОВ "Узай" посилається на таке:
- суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання від 15.03.2024 про зобов'язання відповідача провести звірку розрахунків та клопотання від 15.04.2024 про витребування доказів у ТОВ "Нова Англія Білдінг" - загального журналу, наказу про призначення відповідального за ведення журналу, акт прийому-передачі будівельного майданчика, журнал авторського нагляду, які підтверджували, що фактично роботи V черги розпочались у 2021 році;
- апеляційним судом під час перегляду справи було необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про долучення додаткових доказів, які доводять повне звільнення ТОВ "Узай" від сплати пайового внеску;
- Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо необхідності підтвердження вжиття стороною заходів для самостійного отримання доказів, у разі зазначення причин неможливості самостійного отримання цього доказу як це передбачено статтею 81 ГПК України;
- Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду викладені у постанові від 21.03.2018 у справі №910/5963/17 щодо розмежування моменту видачі дозволу на виконання будівельних робіт та моменту початку будівельних робіт;
- Судами попередніх інстанцій не враховано висновків викладених у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №905/2371/21 щодо застосування принципів процесуальної справедливості та у постанові від 12.11.2025 у справі №922/383/25 щодо застосування принципу змагальності через право особи бути почутою.
Департамент визначило підставами касаційного оскарження пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України. Департамент зазначає, що суд апеляційної інстанції:
- застосував пункт 3.4, розділ VI Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415 (далі - Порядок), пункт 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" N 132-IX (далі - Закон N 132-IХ) без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 22.05.2025 у справі N 910/6176/24, від 13.12.2022 справа N 910/21307/21, від 03.12.2024 справа N 910/6226/23, від 20.07.2022 справа N 910/9548/21, від 07.11.2024 справа N 910/12561/23, від 13.02.2025 справа N 910/3935/24, ухвали від 10.04.2025 справа N 910/2987/24 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі N 643/21744/19, від 22.09.2021 у справі №904/2258/20;
- застосував частину третю статті 2, статті 14, 236, 238, 269, 270, 275, 282 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2025 у справі N 910/12561/23, від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18, від 08.11.2023 у справі № 140/1322/22; від 15.05.2019 у справі № 717/2052/16-ц, від 31.01.2020 у справі № 370/999/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19; від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 02.10.2020 у справі № 911/19/19.
Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 132-ІХ з урахуванням частини першої статті 1, частини другої статті 30, статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у випадку передачі частини функцій замовника будівництва за договором.
Доводи інших учасників справи
Від ТОВ "Роял Хауз Груп" надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "Узай" в якому товариство просить касаційну скаргу ТОВ "Узай" задовольнити частково та ухвалити постанову про скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 в частині стягнення 22 702 430,23 грн пайового внеску і в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Також від ТОВ "Роял Хауз Груп" надійшов відзив на касаційну скаргу Департаменту в якому він просить касаційну скаргу Департаменту залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що пунктом 4 рішення Київської міської ради від 28.08.2008 № 176/176 "Про внесення змін до проекту відведення земельної ділянки Українсько-турецькому товариству з обмеженою відповідальністю "УЗАЙ" для проектування, будівництва та експлуатації багатофункціонального житлово-торговельно-розважального комплексу по вул. Онуфрія Трутенка, 24 у Голосіївському районі м. Києва передано ТОВ "Узай", за умови виконання пункту 5 цього рішення, в довгострокову оренду на 49 років земельну ділянку загальною площею 8,98 га для проектування, будівництва та експлуатації багатофункціонального житлово-торговельно-розважального комплексу по вул. Онуфрія Трутенка, 24 у Голосіївському районі м. Києва.
Відповідно до пункту 5.6 вищезазначеного рішення, Київська міська рада зобов'язала ТОВ "Узай" вирішити питання пайової участі до початку будівництва відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 № 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва".
ТОВ "Узай", ТОВ "Роял Хауз Груп" та Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив "НОВА АНГЛІЯ" 24.12.2015 уклали договір про комплексну забудову (далі - Договір; Договір про забудову), відповідно до умов якого ТОВ "Узай" делегує частину функцій замовника будівництва багатофункціонального житлово-торговельно-розважального комплексу по вул. Онуфрія Трутенка, 24 у Голосіївському районі м. Києва (далі - об'єкт будівництва) ТОВ "Роял Хауз Груп" задля реалізації проекту та організації проектування та будівництва об'єкта, введення об'єкта будівництва в експлуатацію з метою отримання об'єктів інвестування у власність сторонами у частках, визначених цим договором, або передачі, відчуження їх та/або майнових прав на них третім особам на умовах цього договору (пункт 3.1 Договору про забудову).
Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 12.07.2019 видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ113191931612 по об'єкту будівництва: «Будівництво та експлуатація багатофункціонального житлово-торгівельного комплексу по вул. Михайла Максимовича (колишня Онуфрія Трутенка) 24 у Голосіївському районі м. Києва» (IV черга будівництва). Замовником будівництва є ТОВ "Узай".
Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 20.07.2020 видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ013200718419 по об'єкту будівництва:«Будівництво та експлуатація багатофункціонального житлово-торгівельного комплексу по вул. Михайла Максимовича (колишня Онуфрія Трутенка), 24 у Голосіївському районі м. Києва» (V черга будівництва, 1 та 2 пускові комплекси). Замовником будівництва є ТОВ "Узай".
Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано сертифікати: від 02.07.2021 № ІУ123210629625 про готовність до експлуатації закінченого будівництвом житлового будинку Б4 (IV черга будівництва, 1 пусковий комплекс), від 15.02.2022 за № ІУ123220210881 про готовність до експлуатації закінченого будівництвом житлового будинку В4 (2 пусковий комплекс IV черги) за проектом «Будівництво та експлуатація багатофункціонального житлово-торгівельного комплексу на вул. Михайла Максимовича (колишня Онуфрія Трутенка) 24 у Голосіївському районі м. Києва. Замовником будівництва є ТОВ "Узай".
Також, Державною інспекцією архітектури та містобудування України 22.09.2022 видано сертифікат № ІУ123220916531 про готовність до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта «Будівництво та експлуатація багатофункціонального житлово-торгівельного комплексу по вул. Михайла Максимовича (колишня Онуфрія Трутенка), 24 у Голосіївському районі м. Києва» (V черга будівництва, 1 та 2 пускові комплекси)». Замовником будівництва є ТОВ "Узай".
Департаментом направлялись відповідачам вимоги щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі від 17.07.2023 № 050/08-2697, від 07.06.2023 № 050/08-2184, від 18.05.2023 № 050/08-1890, від 17.07.2023 № 050/08-2696, від 07.06.2023 № 050/08-2183, від 18.05.2023 № 050/081891.
Проте відповідачами обов'язок зі сплати пайового внеску не виконано.
Враховуючи наведене, позивач в позові зазначав, що у відповідачів виник обов'язок звернутися до Департаменту економіки та інвестицій протягом 10 робочих днів із заявою про укладення договору пайової участі щодо об'єкта будівництва та сплатити пайову участь у строки, передбачені законодавством (на момент дії статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Проте відповідачами вказаний обов'язок не виконано.
З таких підстав позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення солідарно з відповідачів коштів пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у розмірі 43 045 923,95 грн.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що обставини щодо визначення ТОВ "УЗАЙ" у статусі замовника будівництва вбачається також з актів готовності об'єктів до експлуатації: від 16.09.2022 (реєстраційний номер в ЄДЕССБ: AC01:5195-7591-8601-9854); від 09.02.2022 (реєстраційний номер в ЄДЕССБ: AC01:8283-4451-7984-3801); від 25.06.2021 (реєстраційний номер в ЄДЕССБ:AC01:3192-2960-1487-3738).
Крім цього, з інформації вказаних вище сертифікатів та актів готовності об'єктів слідує, що ТОВ "УЗАЙ" є замовником будівництва, а ТОВ "РОЯЛ ХАУЗ ГРУП" генеральним проектувальником.
Встановлено судом апеляційної інстанції і те, що згідно наявних у справі доказів, будівництво об'єктів IV та V черг було розпочато в липні 2019-2020 років, а введення в експлуатацію об'єктів будівництва відбулось на підставі сертифікатів про готовність до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта: від 02.07.2021, від 15.02.2022, від 22.09.2022.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачами не виконано обов'язку зі сплати пайового внеску до бюджету міста Києва, а відтак порушено права позивача на отримання коштів на розвиток інфраструктури міста Києва, що, відповідно, свідчить про правомірність заявлених вимог та наявність підстав для задоволення позову.
При цьому дослідивши наданий позивачем розрахунок обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, суд першої інстанції дійшов висновку, що останній є обґрунтованим та здійснений на законних підставах, зокрема, на підставі наявної у позивача технічної документації із врахування недобросовісних дій відповідачів в частині не звернення до позивача із заявою та не наданням технічного паспорта об'єкта/довідки щодо показників на житловий, громадський чи виробничий будинок, господарські будівлі, захисні споруди, замовником яких можуть бути відповідачі в силу положень Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001.
Суд апеляційної інстанції змінюючи резолютивну та мотивувальну частину рішення дійшов таких висновків: " Показник опосередкованої вартості спорудження житла, чинний станом на 02.07.2021 визначено наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 20 травня 2021 року № 119 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України", для міста Києва вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку становить 16 408 грн.
Показник опосередкованої вартості спорудження житла, чинний станом на 15.02.2022 визначено наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 16 грудня 2021 року № 337 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України", для міста Києва вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку становить 17 678 грн.
Показник опосередкованої вартості спорудження житла, чинний станом на 22.09.2021 визначено наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 17 лютого 2022 року № 53 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України", для міста Києва вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку становить 18 704 грн.
Так, за висновками судової колегії, загальна площа, що підлягає сплаті, становить: 20 043,70 кв.м. (загальна площа квартир) + 19 878,20 кв.м. (загальна площа квартир) (щодо IV черги будівництва) + 18 011,70 кв.м. (17 874,50 кв.м. (загальна площа квартир) + 137,20 кв.м. (апартаменти)) (щодо V черги будівництва) = 57 933,60 кв.м.
Відтак, безпідставно збережені грошові кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва складають:
а) IV черга будівництва:
6 577 540,59 грн, згідно розрахунку: 20 043,70 x 16 408 = 328 877 029,60 x 2 : 100 = 6 577 540,59 грн;
7 028 136,39 грн, згідно розрахунку: 19 878,20 x 17 678 = 351 406 819,60 x 2 : 100 = 7 028 136,39 грн;
б) V черга будівництва:
6 737 816,74 грн, згідно розрахунку: 18 011,70 x 18 704 = 336 890 836,80 x 2 : 100 = 6 737 816,74 грн.
Всього розмір пайової участі за 57 933,60 кв.м. становить: 22 239 329,37 грн.
Отже, за висновками колегії суддів, вказана сума підлягає до задоволення та стягненню з відповідача-1 як замовника будівництва.
Окремо, в частині сплати пайової участі за котельню площею 139,70 кв.м., судова колегія вказує, що до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники в разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва технічних приміщень.
Щодо включення Департаментом до розрахунку площ вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень, то за висновками колегії суддів вказані приміщення відносяться до нежитлових приміщень громадського призначення, а тому розрахунок пайового внеску має здійснюватися як для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
Водночас, за п. 3.4 Порядку Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень Порядку)…
… В межах наведеного колегія суддів звертає увагу, що у відповідній частині розрахунки позивача не відповідають вимогам Порядку.
Втім, суд не може змінити розрахунки внаслідок зміни підстав його здійснення (визначення іншої ставки).
У свою чергу, така можливість є в Департаменту як уповноваженого суб'єкта, і таке повноваження є дискреційним.
Більше того здійснення обрахунку сум в інший спосіб з застосуванням інших норм є зміною підстав позову, що є виключно правом позивача."
Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Як встановлено судами попередніх інстанцій Департамент звертався до відповідачів із вимогами від 17.07.2023 № 050/08-2697, від 07.06.2023 № 050/08-2184, від 18.05.2023 № 050/08-1890, від 17.07.2023 № 050/08-2696, від 07.06.2023 № 050/08-2183, від 18.05.2023 № 050/081891 щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва, однак відповіді не отримав, грошові кошти залишилися не сплаченими, що і слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Згідно зі статтею 1 зазначеного Закону замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній станом на момент надання дозволу на виконання будівельних робіт від 07.10.2014) замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього ж Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (частина п'ята статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон № 132-IX), яким статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.
Згідно з підпунктом 3 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта.
Відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 3.1 Порядку пайова участь є обов'язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку замовник, який здійснює або має намір здійснити нове будівництво або реконструкцію об'єктів (у разі збільшення загальної площі об'єкта), зобов'язаний до прийняття об'єкта в експлуатацію взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, крім випадків, передбачених законодавством та цим Порядком.
Департамент є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку). Замовник зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва/реконструкції об'єкта звернутися до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва/реконструкції. Департамент протягом 15 робочих днів з дня отримання документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (пункт 3.4 Порядку).
Абзацом другим пункту 4.3 Порядку передбачено, що прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов'язку її сплатити.
Підставою для розрахунку розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту є звернення замовника до Департаменту про укладення договору про пайову участь. Таке звернення подається щодо кожного об'єкта будівництва окремо (підпункт 5.1.1 пункту 5.1 Порядку).
Суди попередніх інстанцій з'ясували, що договір про сплату пайової участі жодним із відповідачів не укладався, доказів виконання замовником будівництва обов'язку зі сплати пайового внеску до введення об'єкта будівництва в експлуатацію до матеріалів справи не надано.
Згідно з наданим Департаментом розрахунком розмір пайового внеску становить 43 045 923,95 грн (з яких 28 818 906,89 грн за IV чергу будівництва та 14 227 017,06 за V чергу будівництва).
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
За наслідками розгляду справи суди попередніх інстанцій дійшли спільного висновку про те, що якщо замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, замовник зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу в частині пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України ТОВ "Узай" посилається на необґрунтоване відхилення клопотань про витребування доказів (пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України).
Однак, такі доводи касаційної скарги є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, є порушення вимог процесуального права, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Пунктом 3 частини 3 статті 310 ГПК України встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом, в якому повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Наявність самого лише клопотання не може бути визнано достатньою підставою для витребування доказів судом.
Як вбачається з матеріалів справи ТОВ "Роял Хауз Груп" зверталось до суду першої інстанції з клопотаннями:
від 15.03.2024 про зобов'язання відповідача провести звірку розрахунків;
від 15.04.2024 про витребування доказів у ТОВ "Нова Англія Білдінг" - загального журналу, наказу про призначення відповідального за ведення журналу, акт прийому-передачі будівельного майданчика, журнал авторського нагляду, які підтверджували, що фактично роботи V черги розпочались у 2021 році.
Розглянувши вказані клопотання про витребування доказів, суд першої інстанції протокольними ухвалами від 18.03.2024 та від 15.04.2024, що зазначено в ухвалах суду першої інстанції від 18.03.2024 та 15.04.2024 відмовив у задоволенні зазначених клопотань, зокрема, у зв'язку з відсутністю підстав.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні клопотання ТОВ "Роял Хауз Груп" від 15.04.2024 про витребування вказаних доказів, мотивуючи тим, що до клопотання про витребування доказів не додано доказів, які реально підтверджували вжиття ТОВ "Роял Хауз Груп" заходів для самостійного отримання таких доказів.
З огляду на наведене, доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання скаржника про витребування доказів у справі, відхиляються Судом, оскільки висновки судів попередніх інстанцій відповідають матеріалам цієї справи, обставинам спору та нормам процесуального законодавства.
Крім того, як вбачається з апеляційної скарги ТОВ "Роял Хауз Груп" ним не оскаржувалося в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині необґрунтованої відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання від 15.03.2024 про зобов'язання позивача провести взаєморозрахунки.
Враховується Судом і те, що справа №910/18540/23 не містить вимог про зарахування зустрічних позовних вимог.
Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді. Суд наголошує, що право бути почутим є одним із ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.
Про обов'язок суду забезпечити особі, яка звернулася за судовим захистом, право "бути почутою" шляхом належної оцінки судом доводів та аргументів такої особи, викладених в її заяві (скарзі), з метою реалізації основних принципів правосуддя, зокрема принципу змагальності, неодноразово і послідовно зазначала Велика Палата Верховного Суду в постановах від 22.11.2023 у справі № 2610/7240/2012, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 06.11.2018 у справі № 1326/1314/2012.
Отже, скаржник реалізував своє право "бути почутим" у суді апеляційної інстанції. Апеляційний суд в оскаржуваній постанові, надав відповіді на усі доводи ТОВ "Роял Хаус Груп", викладені в його апеляційній скарзі.
Щодо відмови апеляційним господарським судом у задоволенні клопотання про долучення додаткових доказів, які доводять повне звільнення ТОВ "Узай" від сплати пайового внеску, слід зазначити таке.
За змістом частин третьої та восьмої статті 80 та частини третьої статті 269 ГПК України учасник справи повинен подати суду відповідні докази разом з поданням відзиву. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення визначають обов'язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об'єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає.
У розумінні наведених процесуальних норм суд апеляційної інстанції має оцінити "винятковість випадку" та дослідити причини, що об'єктивно не залежать від особи, для можливості прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного провадження.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у межах строку, встановленого в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 про відкриття апеляційного провадження у даній справі (до 20.08.2024 з урахуванням отримання відповідачем-2 вказаної ухвали в електронний кабінет 10.08.2024), ТОВ "Роял Хауз Груп" не зверталось до Північного апеляційного господарського суду із заявою про продовження строку для подання клопотань.
Судом апеляційної інстанції зазначено, що клопотання ТОВ "Роял Хауз Груп" про долучення нових доказів, які подано після закінчення процесуального строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження у даній справі, залишились судом без розгляду на підставі частини другої статті 118 ГПК України.
Також апеляційним судом зазначено, що ТОВ "Роял Хауз Груп" не обґрунтував належним чином причин неподання відповідних доказів до суду першої інстанції, враховуючи, що в силу статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім того, можливість отримання та подання у відповідний процесуальний строк ТОВ "Роял Хаус Груп" зазначених вище доказів залежало виключно від волевиявлення останнього. Тому, наведені ТОВ "Роял Хауз Груп" у клопотанні причини неможливості подання відповідних доказів у встановлений судом процесуальний строк апеляційний суд визнав неповажними та не прийняв до уваги на стадії апеляційного перегляду цієї справи.
Верховний Суд зауважує, що ГПК встановлює певні вимоги щодо строку, протягом якого учасники справи мають надати необхідні, на їх думку, докази, а також, за необхідності, звернутись із клопотанням про витребування доказів.
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (статті 118 ГПК України).
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (частини 1, 4 статті 119 ГПК України).
З огляду на це, суд апеляційної інстанції, керуючись частиною другою статті 118 ГПК України (заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду) дійшов правильного висновку про залишення без розгляду клопотань ТОВ "Роял Хауз Груп" про долучення нових доказів.
Таким чином доводи ТОВ "Узай" щодо необґрунтованої відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотань про долучення додаткових доказів (загального журналу будівництва, журналу авторського нагляду під час будівництва; містобудівні умови та обмеження земельної ділянки; дозвіл на виконання будівельних робіт, сертифікати, експертні звіти) також не підтвердились.
Отже, підстава касаційного оскарження передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження.
Касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Узай" відкрито також на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями;
- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;
- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, означених скаржником, Верховний Суд виходить з такого.
Так, у справі №910/5963/17 позов поданий про визнання незаконним та скасування рішення відповідача "Про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельний Універсал" на підставі рішення Київської міської ради. Позовна заява мотивована тим, що позивач на підставі договору оренди від 16.07.2007 є орендарем земельної ділянки площею 3727 м. кв для будівництва, експлуатації та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з паркінгом, проте внаслідок прийняття відповідачем спірного рішення за відсутності визначених законодавством підстав для одностороннього розірвання договору оренди земельної ділянки, позивача було незаконно позбавлено набутого у встановленому порядку права користування земельною ділянкою для забудови з посиланням виключно на обставину затримки з початком забудови цієї ділянки.
У справі № 905/2371/21 позов поданий про стягнення заборгованості (з них: основний борг, пеня, інфляційні втрати, 3% річних), у зв'язку з неналежним виконанням умов договору суборенди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем в частині сплати суборендної плати за отримані в суборенду транспортні засоби. У зустрічному позові вимоги заявлялися про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем за зустрічним позовом умов договору від суборенди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем в частині передачі в суборенду п'яти одиниць техніки.
У справі №922/383/25 позов поданий про стягнення, яке складається з: заборгованості за договором про постачання електричної енергії споживачу, 10% річних та інфляційних втрат за період листопад - грудень 2024 року. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов'язань за Договором в частині здійснення відповідачем повної та своєчасної оплати вартості електричної енергії у визначені договором строки.
Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вказаних ним постановах Верховного Суду, з огляду на предмет спору, підстави, правове регулювання, а також іншу, ніж у цій справі фактично-доказову базу та інші обставини, встановлені судами попередніх інстанцій.
Адже, спір у справі №910/18540/23 виник через те, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, замовник зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій постанові, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржниками для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Щодо підстави касаційного оскарження з підстав пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України ТОВ "Узай" зазначає про відсутність висновку Верховного Суду, щодо необхідності підтвердження вжиття стороною заходів для самостійного отримання доказів, у разі зазначення причин неможливості самостійного отримання цього доказу як це передбачено статтею 81 ГПК України.
Так, скаржник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування, зокрема, пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 132-ІХ у взаємозв'язку з частиною першою статті 1, частиною другою статті 30 та статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у випадку передачі частини функцій замовника будівництва за договором.
Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Окрім цього, відповідно до частини другої статті 81 ГПК України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Наявність самого лише клопотання не може бути визнано достатньою підставою для витребування доказів судом. Передумовою для звернення до суду з відповідним клопотанням та підставою для його задоволення судом є необхідність дотримання заявником приписів статті 81 Господарського процесуального кодексу України, у тому числі пункту 4 частини першої цієї статті, а саме: зазначення про заходи, яких він вжив для отримання цього доказу самостійно, а також надання доказів вжиття таких заходів та (або) причин неможливості самостійного отримання цього доказу (близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №916/3920/21.
Вирішення питання про обґрунтованість заявленого клопотання та про наявність підстав для його задоволення потребує встановлення обставин за результатами якого суд і визнає наявність або відсутність підстав для його задоволення.
Суд апеляційної інстанції, перевірячи правомірність відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, виходив з того, що з огляду на зміст клопотання воно не відповідало вимогам пункту 4 частини другої статті 81 ГПУ України, оскільки позивач зазначаючи про заходи, яких він вжив для отримання цих доказів самостійно, не надав доказів вжиття таких заходів самостійно.
З огляду на зазначене, скаржником не доведено порушення судами положень процесуального законодавства, щодо реалізації права на витребування доказів з порушенням імперативних приписів статті 81 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Інакше кажучи, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17).
З урахуванням наведеного Верховний Суд не вбачає підстав для формування абстрактних висновків про відсутність яких зазначає скаржник.
Отже, підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, також не знайшла свого підтвердження.
Касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту у цій справі, зокрема, відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Так, скаржник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування, зокрема, пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 132-ІХ у взаємозв'язку з частиною першою статті 1, частиною другою статті 30 та статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у випадку передачі частини функцій замовника будівництва за договором.
Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм матеріального права, які зазначені скаржником, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відсутні.
Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з'ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
Як вже частково зазначалося раніше, до 01.01.2020 була чинною стаття 40 "Про регулювання містобудівної діяльності", яка закріплювала обов'язок замовника будівництва, що має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті) шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
З 01.01.2020 набрав чинності Закон № 132-ІХ, яким статтю 40 виключено із тексту Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Однак у розділі ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX передбачено порядок пайової участі замовника будівництва, який впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Згідно з абзацом першим пункту 2 розділу ІІ Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. З 01.01.2020 у замовників будь-яких об'єктів будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Водночас в абзаці другому пункту 2 розділу ІІ Закону № 132-IX законодавець чітко визначив розмір та порядок пайової участі замовників будівництва у разі, якщо будівництво об'єктів було розпочато до внесення законодавчих змін (до 01.01.2020), якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, але обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі не перестав існувати після 01.01.2020.
У підпунктах 1, 3 абзацу другого пункту 2 розділу ІІ Закону № 132-IX встановлено:
- розмір пайової участі, який протягом 2020 року замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, - для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, для житлових будинків 2 % вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом);
- порядок пайової участі - замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Отже, обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Підпунктом 3 абзацу другого пункту 2 розділу ІІ Закону № 132-IX встановлено випадки, за яких пайова участь не сплачується.
Верховний Суд зазначає, що наведеними положеннями пункту 2 розділу ІІ Закону № 132-IX врегульовано підстави, порядок сплати (звільнення від сплати) замовником будівництва коштів пайової участі, а також визначення їх розміру та порядку використання. Ці положення, як і приписи частини першої статті 1, частини другої статті 30 та статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", не встановлюють спеціального регулювання питань, пов'язаних зі сплатою коштів пайової участі будь-якими іншими особами (незалежно від підстав для цього), окрім замовників будівництва.
Суд зазначає, що сплата пайової участі має безпосередній і нерозривний зв'язок з будівництвом певного об'єкта. Саме будівництво об'єкта породжує обов'язок як щодо укладення договору, так і щодо сплати пайового внеску.
Участь замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, або внесення його грошового еквіваленту, як обов'язок замовника, пов'язувався не лише з укладенням договору, але й виникав в силу вимог містобудівного законодавства (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Підстави та умови виконання цього зобов'язання можуть змінюватися за домовленістю учасників спірних правовідносин, з огляду на свободу договору, однак судом апеляційної інстанції, за результатами аналізу умов Договору у цій справі, таких обставин не встановлено.
Також Суд звертає увагу на те, що Департамент не є стороною Договору від 24.12.2015 про комплексну забудову, і не має повноважень вимагати виконання договірних зобов'язань стороною такого договору (які погоджені виключно між відповідачем-1 як замовником будівництва та відповідачем-2 якому було делеговано частину функцій замовника), учасником якого (договору) Департамент не є (схожа за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2025 у справі №910/13288/24).
Не погоджуючись із висновками апеляційного суду, Департамент у касаційній скарзі фактично просить не сформувати висновок щодо застосування норми пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 132-ІХ у взаємозв'язку з частиною першою статті 1, частиною другою статті 30 та статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у випадку передачі частини функцій замовника будівництва за договором, а підтвердити передачу таких функцій, іншій ніж замовнику особі.
Однак, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зауважувала, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Інакше кажучи, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17.
Отже, підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, також не знайшла свого підтвердження.
Щодо оскарження Департаментом постанови суду апеляційної інстанції з підстав пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Так, Департамент у касаційній скарзі зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків викладених у постановах Верховного Суду від 22.05.2025 у справі N 910/6176/24, від 13.12.2022 справа N 910/21307/21, від 03.12.2024 справа N 910/6226/23, від 20.07.2022 справа N 910/9548/21, від 07.11.2024 справа N 910/12561/23, від 13.02.2025 справа N 910/3935/24, ухвали від 10.04.2025 справа N 910/2987/24 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі N 643/21744/19, від 22.09.2021 у справі №904/2258/20, щодо застосування пункту 3.4, розділу VI Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415 (далі - Порядок), пункт 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" N 132-IX
Оскільки відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а не в його ухвалі, то посилання скаржника на висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 10.04.2025 справа N 910/2987/24, колегія суддів не може взяти до уваги.
У справі №904/2258/20 позов подано про стягнення збитків у розмірі 946 634,71 грн, при цьому позов обґрунтовано тим, що у зв'язку із визнанням рішенням у іншій справі права власності підприємства на самовільно переобладнані та побудовані об'єкти нерухомого майна у відповідача відповідно до Закону України "Про планування і забудову територій" та Положення про порядок залучення коштів замовників (забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська, затвердженого рішенням Міськради від 21 березня 2007 року № 6/11, виник обов'язок взяти пайову участь у розвитку інфраструктури міста шляхом укладення з позивачем відповідного договору та перерахування до міського бюджету грошового внеску. Проте відповідач до позивача не звертався, до введення вказаної нерухомості в експлуатацію пайового внеску не сплатив. Водночас у цій справі нарахування пайової участі здійснювалось на об'єкт транспортної інфраструктури відповідача, у зв'язку із чим відповідач має бути звільнений від пайового внеску за здійснення вказаного будівництва (зокрема, на підставі абзацу дев'ятого підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні").
Отже, справа №904/2258/20 та справа №910/18540/23 є неподібними, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і справі №904/2258/20 відмінні за підставами позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи (наявність підстав для стягнення пайової участі за будівництво транспортної інфраструктури та житлової/нежитлової забудови) і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й ухвалено судове рішення. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Наведене виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним, суб'єктним, об'єктним критеріями.
Водночас Департамент також посилається висновки Верховного Суду викладені у справах № 910/6176/24, № 910/21307/21, №910/6226/23, № 910/9548/21, № 910/12561/23, № 910/3935/24, № 643/21744/19, правовідносини у зазначених спорах виникли на підставі звернення до суду з позовом про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі, що підлягали сплаті за будівництво житлової/нежитлової забудови. Зокрема, у цих справах зазначено про обов'язок забудовників сплатити пайовий внесок, розрахунок якого здійснюється в порядку розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" N 132-IX.
Постановлені у цій справі № 910/18540/23 судові рішення не суперечать сформованим висновкам у наведених скаржником справах, згідно з якими у змовника будівництва виник обов'язок щодо сплати коштів на розвиток інфраструктури до здачі об'єкта будівництва в експлуатацію розрахунок якого здійснюється на в порядку розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" N 132-IX. Проте, в цих справах зазначено, що саме Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень Порядку).
Окрім цього, Департамент посилається на те, що суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги вийшов за її межі, оскільки переглянув рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у повному обсязі, а не в частині нарахування пайового внеску за V чергу будівництва у розмірі 14 227 017,126 грн.
З апеляційної скарги вбачається, що не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Роял Хауз Груп" звернулося до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просило: скасувати рішення суду першої інстанції, і ухвалити нове рішення у відповідній частині про задоволення позовних вимог в частині 28 818 906, 89 грн згідно розрахунку пайового внеску за будівництво IV черги.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі №910/18540/23 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ТОВ "Узай" та ТОВ "Роял Хауз Груп" пайовий внесок у розмірі 43 045 923,95 грн на бюджетний рахунок розвитку спеціального фонду міського бюджету.
З огляду на доводи викладені в апеляційній скарзі ТОВ "Роял Хауз Груп", зокрема, просило скасувати рішення суду першої інстанції оскільки: ТОВ "Роял Хауз Груп" не було замовником будівництва, а тому у нього не виникало зобов'язання щодо сплати коштів пайової участі, яке в свою чергу покладено на нього за рішенням суду, а також через те, що на його переконання будівництво V черги фактично розпочалось в січні місяці 2021 року, коли було скасовано обов'язок замовника щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Враховуючи формулювання заявлених ТОВ "Роял Хауз Груп" вимог про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції у повному обсязі та ухвалив постанову якою: апеляційну скаргу ТОВ "Роял Хауз Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі № 910/18540/23 - задовольнив частково; рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі № 910/18540/23 - змінив, виклав мотивувальну та резолютивну частину в редакції постанови; позов Департаменту задовольнив частково; стягнув з ТОВ "Узай" пайовий внесок у сумі 20 343 493,72 грн (з урахуванням заяви про виправлення арифметичної помилки); у іншій частині позову - відмовив.
Правові позиції у справах, щодо застосування статей 236, 238, 269, 275 ГПК України, які є нормами процесуального права є усталеними та загальними, однак результат їх застосування може бути різним, у залежності від обставин, які будуть встановлені судом.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.10.2025 у справі №910/12561/23, на яку посилається Департамент).
Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Предметом судового розгляду у цій справі є вимога позивача про стягнення 43 045 923,95 грн пайової участі.
Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень Порядку).
Звертаючись з позовною заявою Департамент здійснив розрахунок пайової участі, яка підлягала сплаті за введене в експлуатацію будівництво, із застосуванням коефіцієнту 2 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва за весь об'єкт будівництва, та не застосовував при цьому, збільшений коефіцієнт 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва для нежитлової забудови.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Предметом позову є сплата пайової участі за весь об'єкт забудови із застосуванням коефіцієнту 2 відсотки, а відтак відмова у задоволенні позовних вимог могла відбутись виключно у разі непідтвердження правомірності нарахування позивачем спірної суми зазначеній площі об'єкта забудови, що судом апеляційної інстанції встановлено не було.
Суд апеляційної інстанції правомірно зазначив про те, що саме Департамент уповноважений здійснювати розрахунок пайової участі, проте помилково замість Департаменту здійснив перерахунок розміру пайової участі (частково задовольнив позовні вимоги) та зазначив, що до іншої частини об'єкту забудови має бути застосований більший коефіцієнт, а тому в цій частині позову відмовив.
Водночас суд першої інстанції дослідивши наданий Департаментом розрахунок дійшов правомірних висновків про те, розмір пайової участі за об'єкти забудови становлять 43 045 923,95 грн з огляду на обґрунтованість та здійснення такого розрахунку на законних підставах, зокрема, на підставі наявної у позивача технічної документації щодо об'єктів забудов.
З огляду на вказане, знайшли своє підтвердження доводи Департаменту, про неправомірність доводів суду апеляційної інстанції про зміну розміру позовних вимог, оскільки таке право належить виключно позивачу.
Водночас з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, щодо інформації у сертифікатах та актах готовності об'єктів, де ТОВ "Узай" зазначено замовником будівництва, а ТОВ "Роял Хауз Груп" генеральним проєктувальником, а також того, що обов'язок перерахувати до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі законодавство покладає виключно на замовника будівництва, правовий статус якого пов'язується з правом забудови належної на відповідному речовому праві земельної ділянки, то стягнення пайової участі у даному випадку підлягає з ТОВ "Узай".
Отже, позовна вимога Департаменту про стягнення 43 045 923, 95 грн пайової участі знайшла своє підтвердження, проте з мотивів викладених у цій постанові і така пайова участь підлягає стягненню саме з ТОВ "Узай" як замовника будівництва, про що було правильно зазначено судом апеляційної інстанції.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
За змістом статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах, наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Узай в частині підстави, касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, про залишення без задоволення касаційної скарги ТОВ "Узай" в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України та про часткове задоволення касаційної скарги Департаменту, скасування постанови суду апеляційної інстанції, та зміною рішення суду першої інстанції.
Судові витрати
Судовий збір, сплачений Департаментом у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції (в оскаржуваній частині) покладається на ТОВ "Узай" відповідно до приписів статті 129 ГПК України. Сплачений ТОВ "Узай" судовий збір сплачений за подання касаційної скарги залишається за останнім.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 311, 312, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю "Узай" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 910/18540/23 в частині підстави, касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю "Узай" в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.
4. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі №910/18540/23 скасувати.
5. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 у справі №910/18540/23 змінити, виклавши її резолютивну частину у такій редакції:
"Позов задовольнити частково.
Стягнути з Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю "Узай" пайовий внесок у розмірі 43 045 923 (сорок три мільйони сорок п'ять тисяч дев'ятсот двадцять три) грн 95 коп. на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету (реквізити: Одержувач: ГУК у м. Києві, код доходів 24170000, рахунок IBAN: UA538999980314131921000026001, банк одержувача: Казначейство України, код ЄДРПОУ: 37993783).
Стягнути з Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю "Узай" на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) витрати по сплаті судового збору в розмірі 516 551 (п'ятсот шістнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят одну) грн 09 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Видати накази після набрання рішенням законної сили."
6. Стягнути з Українсько-турецького товариства з обмеженою відповідальністю "Узай" на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 544 858 (п'ятсот сорок чотири тисячі вісімсот п'ятдесят вісім) грн 32 коп. судового збору за подання касаційної скарги.
7. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов