Провадження № 2/641/262/2026 Справа № 641/1581/25
24 лютого 2026 року м. Харків
Слобідський районний суд міста Харкова в складі:
головуючого судді Василенко О.Я.,
за участю секретарів судового засідання Жамгаряна А.Р., Кривенко А.Г.,
представника позивача- адвоката Дудника В.В. (в режимі відеоконференції),
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу №641/1158/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Харківської міської ради про стягнення коштів за договором позики та визнання правочину недійсним,
установив:
ОСОБА_2 звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом, в якому просить визнати недійсним договір дарування від 09.10.2009, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Лавіндою Н.О., предметом якого є квартира АДРЕСА_1 ; застосувати наслідки недійсності правочину шляхом повернення сторін у стан, який передував укладенню цього правочину, та поновити попередній запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно, реєстраційний номер 11484437 від 09.10.2009, згідно з яким квартира АДРЕСА_1 , належала на праві приватної власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08.10.2009, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Лавіндою Н.О. за реєстровим №3637; стягнути солідарно з ОСОБА_4 та Харківської міської ради на користь ОСОБА_2 грошові кошти за договором позики від 05.08.2009 у сумі 20 000,00 (двадцять тисяч) доларів США.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_6 з заявою про видачу грошового займу у сумі 160000,00 грн на придбання квартири АДРЕСА_1 (далі - Квартира). Згідно з заявою ОСОБА_5 зобов'язувався передати придбану Квартиру в іпотеку. 05.08.2009 сторони уклали договір позики (далів - Договір позики), на підставі якого ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_6 позику в сумі 20 000 доларів США (еквівалент 160 000 грн на той час) зі строком погашення до 05.08.2022. Згідно з Договором позики позикодавець має право на отримання процентів від суми позики, у випадку порушення умов договору позичальник зобов'язаний виконати усі свої зобов'язання перед позикодавцем в десятиденний строк. 08.10.2009 ОСОБА_5 придбав Квартиру у приватну власність та наступного дня після покупки (09.10.2009) подарував її своїй сестрі - ОСОБА_3 . Позивач розцінює це як спробу приховати майно від кредитора. 22.01.2016 ОСОБА_6 передав право вимоги за договором позики позивачеві - ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, дізнавшись про це, позивач звернувся 06.03.2023 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Васикової Ю.В. з претензією-повідомленням, яким сповістив спадкоємців ОСОБА_5 про необхідність сплатити борг у розмірі 20000,00 доларів США, та на підставі чого нотаріусом відкрито спадкову справу. Позивач згодом дізнався, що до смерті ОСОБА_5 мешкав однією сім'єю з ОСОБА_4 (відповідач 3), яка звернулася до приватного нотаріуса про прийняття спадщини. Квартира була перепродана кілька разів: спочатку ОСОБА_7 , а згодом - ОСОБА_1 .
Позивач обґрунтовує право на стягнення коштів нормами ЦК України (ст. 1046, 1049) щодо обов'язку повернення позики та можливості стягнення боргу в іноземній валюті. Крім того, стверджує, що договір дарування був фіктивним і вчиненим зі зловживанням правом для уникнення виконання зобов'язань. Позивач посилається на практику Верховного Суду щодо «фраудаторних правочинів» (договорів, що шкодять кредитору).
Відповідач 2 - ОСОБА_1 надала суду відзив, в якому просила застосувати наслідки позовної давності до вимоги про визнання недійсним договору дарування Квартири від 09.10.2009, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Лавіндою Н.О. - та відмовивити у задоволенні позову. В обгрунтування відзиву ОСОБА_1 зазначила, що враховуючи судову практику із визнання правочинів фраудаторними (які наводить в позовній заяві позивач) та обставин цієї справи, відповідач 2 вважає, що наданих позивачем аргументів недостатньо для визнання договору дарування недійсним. Як свідчить судова практика, правочини визнаються недійсними коли щодо боржника розпочинається судовий процес або ж вже здійснюється виконавче провадження із виконання судового рішення про стягнення певної грошової заборгованості. Тобто враховуються часові межі та саме зобов'язання (його прострочення, невиконання). Інакше, будь-який правочин, вчинений боржником у грошових зобов'язаннях, за умови його невиконання, можна було б оспорити, що призвело б до невизначеності цивільного обороту. Вказувала також, що за цією вимогою спливла позовна давність. Щодо вимоги про застосування наслідків недійсності договору дарування від 09.10.2009 зазначила, що вона є добросовісним набувачем права власності на Квартиру, оскільки придбала її за сплатним договором, який посвідчений приватним нотаріусом. Придбаваючи Квартиру, керувалася відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких право власності на Квартиру за продавцем було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відомостей же про права інших осіб та обтяжень на квартиру не було зазначено. Посилалася на практику ВП ВС щодо визначення добросовісності набувачів.
Від представника відповідача 4 -Харківської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 4 проти задоволення позовних вимог заперечує, просить в позові відмовити повністю. В обґрунтування зазначено, що Харківська міська рада не може бути відповідачем у цій справі, оскільки не має жодного відношення до Договору позики від 05.08.2009, який укладено між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Харківська міська рада не є ані стороною зазначеного договору позики, ані іншим учасником відповідних правовідносин. В тексті позовної заяви не зазначено, на якій передбаченій законом підставі відповідні грошові кошти підлягають стягненню саме з Харківської міської ради, зі змісту позовної заяви та доданих до неї доказів взагалі не вбачається будь-яких порушень його прав з боку Харківської міської ради. Крім цього, вказує на пропуск строку позовної давності для звернення до суду з позовною заявою в цілому, оскільки всі позовні вимоги ОСОБА_2 зумовлені фактом невиконання ОСОБА_5 умов Договору позики від 05.08.2009. Проте, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження неможливості вжиття заходів для захисту своїх прав в передбачений законом строк первісним позикодавцем ОСОБА_6 протягом всього строку дії Договору позики, тобто до 05.08.2012. Звернув увагу суду на те, що в копії наданого договору позики міститься очевидне виправлення строку його дії на іншу дату - на 05.08.2022. Вказує на відсутність доказу неможливості звернення до суду в передбачений законом строк з метою захисту своїх прав і ОСОБА_2 , з яким первісний позикодавець ОСОБА_6 уклав договір відступлення права вимоги від 22.01.2016. Хоча позивач беззаперечно стверджує про повне невиконання боржником своїх боргових зобов'язань, жоден з позикодавцем до суду з позовною заявою про стягнення відповідної заборгованості (або з іншими обґрунтованими позовними вимогами) у передбачений законом трирічний строк не звернувся, хоча у вказаних осіб була наявна інформація про відчуження (дарування) боржником своєї Квартири, яке, як стверджує сам позивач, було спрямовано саме на невиконання своїх боргових зобов'язань, а на момент укладання договору відступлення права вимоги від 22.01.2016 боржник ОСОБА_5 взагалі вже помер (дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Відтак, на думку представника відповідача 4, обставини справи вказують на суб'єктивний характер причин пропуску строку позовної давності, та Харківська міська рада заявляє про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності і просить суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 у справі № 641/1581/25 з наведених підстав.
Відповідач 3 - ОСОБА_4 надала суду відзив, в якому вказала, що тривалий час мешкала разом з ОСОБА_5 за місцем його проживання, без укладення шлюбу та вони вели спільне господарство до самої смерті ОСОБА_5 . Відповідачу 3 відомо, що у 2009 році ОСОБА_5 позичав гроші, частину з яких витратив на своє лікування, а частину - на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Після придбання зазначеної квартири, він її відразу подарував своїй рідній сестрі - ОСОБА_3 . Проте, ОСОБА_3 в цій квартирі не проживає і ніколи не проживала, щонайменше з 20.08.2001 постійно мешкає разом зі своїм сином та чоловіком на території Федеративної Республіки Німеччина. Також відомо, що у 2015 році ОСОБА_5 намагався розірвати-договір дарування Квартири своїй сестрі, і з цією метою надавав нотаріально завірену довіреність ОСОБА_8 , та укладав відповідний договір комісії з ОСОБА_9 . Однак, ОСОБА_5 цю справу не довів до кінця, оскільки помер від хвороби 03.06.2015. Відповідач 3 вказала також, що як особа, яка проживала зі спадкоємцем однією сім'єю за однією адресою, вважає, що прийняла спадщину за законом. Проте, згодом додатково звернулася до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини. Не заперечує сплатити заборгованість за Договором позики, який укладав ОСОБА_5 , але лише у разі отримання майна у спадщину, і лише в межах цього спадкового майна.
Відповідач 1 - ОСОБА_3 правом на відзив не скористалася, будь-яких заяв та клопотань на адресу суду не подала.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою судді від 03.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження у підготовче судове засідання.
24.03.2025 від особи, уповноваженої діяти від імені Харківської міської ради (ХМР), надійшов відзив на позовну заяву.
24.03.2025 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву.
04.04.2025 до суду надійшла заява ОСОБА_2 про забезпечення позову, в якій він просив вжити заходи шляхом заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 07.04.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі №641/1581/25 відмовлено.
25.04.2025 набрав чинності Закон України від 26.02.2025 № 4273-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» відповідно до якого змінено найменування Комінтернівського районного суду міста Харкова на Слобідський районний суд міста Харкова.
02.05.2025 ОСОБА_2 повторно звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи шляхом заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 02.05.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі №641/1581/25 відмовлено.
Ухвалою суду від 20.05.2025 витребувано у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Васікової Юлії Володимирівни (61118, м. Харків, пр-т Ювілейний 52) належним чином засвідчену копію спадкової справи №70352032, яка була відкрита після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
16.06.2025 на виконання вимог ухвали суду від 20.05.2025 надійшла спадкова справа, яка заведена 11.03.2023 за номером у спадковому реєстрі 70352032 після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
01.08.2025 відповідач ОСОБА_4 через канцелярію суду подала відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 11.09.2025 задоволено клопотання позивача ОСОБА_2 про виклик та допит свідка ОСОБА_8 . Постановлено, допитати вказаного свідка після встановлення порядку дослідження доказів.
Ухвалою суду від 02.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу №641/1581/25 до судового розгляду по суті на 03 листопада 2025 року на 11 год 00 хв.
Позивач в судові засідання 03.11.2025, 03.12.2025, 14.01.2026 та 24.02.2026 не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, через канцелярію суду надійшла заява, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник позивача - адвокат Дудник В.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Відповідач 1 - ОСОБА_3 в судові засідання 03.11.2025, 03.12.2025, 14.01.2026 та 24.02.2026 не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлялась шляхом направлення судових повісток за останньою відомою адресою реєстрації місця проживання рекомендованими листами з повідомленням про вручення засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта», а окрім того, шляхом оголошення про виклик на офіційному вебсайті Судової влади України, будь-яких заяв, клопотань та відзиву не надала.
Відповідач 3 - ОСОБА_4 в судові засідання 03.11.2025, 03.12.2025, 14.01.2026 та 24.02.2026 не з'явилась, про день та час розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином відповідно до закону, шляхом направлення судових повісток за адресою реєстрації місця проживання рекомендованими листами з повідомленням про вручення засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта», про причини неявки не повідомила, будь-яких заяв чи клопотань суду не надала.
Представник відповідача 4 - Харківської міської ради Рєзанов А.Б. в судові засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, шляхом надіслання судової повістки до електронного кабінету, надав суду заяву про розгляд справи без участі представника Харківської міської ради.
Відповідач 2 - ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Крім того, надала письмові заперечення, в яких додатково вказувала на неможливість застосування реституції, відсутність належних та допустимих доказів щодо обставин, вказаних в позовній заяві, та на необхідність дотримання принципу правової визначеності.
Допитаний у судовому засіданні 03.11.2025 свідок ОСОБА_8 показав, що ОСОБА_5 у 2013 чи 2014 році звернувся до нього за юридичною допомогою визнати договір дарування квартири від 09.10.2009, що був укладений між ОСОБА_5 та його сестрою ОСОБА_3 , недійсним. Видав йому нотаріально посвідчену довіреність для цього, надав копії документів: копії договорів та документи, що його сестра була зареєстрована у Німеччині. Свідок підготував позовну заяву, але позов в суд не подав, бо коли потрібно було сплатити державне мито, ОСОБА_5 не вийшов на зв'язок. Згодом свідок дізнався, що ОСОБА_10 помер. У Квартирі проживали ОСОБА_10 з ОСОБА_4 , але ОСОБА_5 мав повертати борги ОСОБА_6 . Потім Квартиру продали. З ОСОБА_4 свідок спілкується постійно.
Фактичні обставини, встановлені судом
ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_6 з заявою від 05.08.2009 з проханням видати йому в якості займу грошові кошти у сумі 160000,00 грн на придбання квартири АДРЕСА_1 . Після укладання договору займу та купівлі-продажу зазначеної квартири зобов'язувався передати придбану квартиру в іпотеку.
05.08.2009 між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір позики, відповідно до якого отримав у позику грошові кошти у сумі 160 000 грн, в якості еквівалента сторони прийняли 20000 доларів США. Строк повного погашення боргу не пізніше 05.08.2012 («2012» виправлено на «2022» - п.2, п.4 Договору позики). Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.
08.10.2009 ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_1 (Квартира) у ОСОБА_11 за договором купівлі-продажу квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., зареєстровано в реєстрі за №3637.
09.10.2009 між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передав, а ОСОБА_3 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 . Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н.О. за реєстровим № 3656. Право власності на квартиру 12.10.2009 зареєстровано за ОСОБА_3 у КП «Харківське МБТІ».
07.02.2015 ОСОБА_5 видана довіреність на ОСОБА_8 (що посвідчена приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Купровською Я.М., зареєстровано в реєстрі за №38) на представництво його інтересів перед фізичними/юридичними особами на всій території України при вирішенні будь-яких питань, що його стосуватимуться, в тому числі вести справи в усіх без винятку судових інстанціях з усіма правами, наданими законом позивачу, заявнику, скаржнику, відповідачу, третій особі, потерпілому. Як слідує з показань допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_8 , довіреність була видана для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири від 09.10.2009, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
В подальшому Квартира була відчужена відповідачем 1 за договором купівлі продажу від 06.02.2019 ОСОБА_7 . Право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 30172222, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1724708663101
На підставі договору купівлі продажу квартири від 25.05.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А., зареєстрованого в реєстрі за № 549, Квартиру придбала у власність відповідач 2 - ОСОБА_1 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, номер витягу 00038747522 .
В матеріалах справи також міститься договір відступлення права вимоги (цесії) від 22.01.2016 (тобто укладений вже після смерті ОСОБА_5 ), відповідно до якого ОСОБА_6 відступив а ОСОБА_12 набув право вимоги за Договором позики від 05.08.2009, укладеним між ОСОБА_6 та Тимчиком Ю.В. Крім того суду надано повідомлення боржнику - ОСОБА_5 від 23.01.2016 про відступлення права вимоги за Договором позики. Докази направлення вказаного повідомлення суду не надані.
Відповідно до матеріалів спадкової справи, заведеної приватним нотаріусом ХМНО Васіковою Ю.В., ОСОБА_2 23.02.2023 звернувся до нотаріуса з претензією-повідомленням, в якому повідомив, що після смерті ОСОБА_5 фактично спадщину прийняла його цивільна дружина ОСОБА_4 , а ОСОБА_12 повідомляє спадкоємців про необхідність сплатити борг у розмірі 20000,00 доларів США.
13.03.2023 відповідач 3 - ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса ХМНО Васікової Ю.В. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , а саме щодо спірної Квартири.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України та ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Щодо визнання недійсним договору дарування
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 в справі № 523/17429/20).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визначено, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що договір дарування від 09.10.2009 є фраудаторним, оскільки вчинений з метою завдати шкоду кредитору, уникнувши можливого звернення стягнення на майно у випадку невиконання зобов'язання. В обґрунтування вказує на укладення ОСОБА_5 спірного договору дарування з близьким родичем - сестрою ОСОБА_3 , а також на невиконання ОСОБА_5 зобов'язань за Договором позики від 05.08.2009.
Позивач посилається на усталену практику Верховного суду щодо фраудаторних правочинів, зокрема Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19). Так, у даній постанові зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України». Тобто, Велика Палата Верховного Суду у цій справі сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, у позовній заяві ОСОБА_2 вказує на норми ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочину.
Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому в порушення приписів ст. 60 ЦПК України позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що договір дарування квартири є фіктивним, укладеним без мети встановлення правових наслідків, не доведено відсутність у діях ОСОБА_5 та ОСОБА_3 наміру створити юридичні наслідки укладення договору дарування
Як вбачається з матеріалів справи, з метою реалізації договору дарування відповідач ОСОБА_3 зареєструвала своє право власності на спірну квартиру у КП «Харківське МБТІ». В подальшому ОСОБА_3 розпорядилася своїм правом та майже через десять років відчужила належну їй на праві власності Квартиру ОСОБА_7 . Потім Квартира була відчужена відповідачу 2 - ОСОБА_1 . Як пояснила у судовому засіданні ОСОБА_1 , на момент придбання Квартири, вона була заселена квартирантами, усі особові рахунки на обслуговування Квартири були оформлені на ОСОБА_3 . Отже, усе зазначене вище свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.
Крім того, сам Договір позики від 05.08.2009 не містив будь-яких умов щодо забезпечення позики, в тому числі і шляхом передачі майна в іпотеку.
Водночас, суд зауважує, що наведена позивачем практика Верховного Суду не є релевантною, зокрема, за моментом укладення спірних правочинів, а саме: укладення договору дарування вже після видачі судом виконавчого листа про стягнення боргу та відкриття виконавчого провадження (постанова ВП ВС від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц); на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна кредитне зобов'язання вже вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося та вже виникло право вимоги поручителя основного боржника у зв'язку з його неплатоспроможністю (постанова КЦС ВС від 24.07.2019 у справі №405/1820/17); оспорюваний договір купівлі-продажу був укладений вже після ухвалення судом рішення про стягнення боргу за договором позики (постанова КЦС ВС від 07.10.2020 у справі №755/17944/18); спірні договори купівлі-продажу укладені під час судового провадження зі стягнення грошових коштів (постанова КЦС ВС від 19.05.2021 у справі №693/624/19). Натомість доказів існування судового процесу або виконавчого провадження на час укладення спірного договору дарування квартири від 09.10.2009, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , не надано.
Окрім цього, щодо набуття права власності на Квартиру ОСОБА_13 , суд зазначає таке. Відповідач 3 - ОСОБА_13 придбала Квартиру за оплатним договором - договором купівлі- продажу квартири від 25.05.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Гавриловою С.А., зареєстрованого в реєстрі за № 549. На момент укладення вказаного договору відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно попередній власник ( ОСОБА_7 ) набув право власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06.02.2019, зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 30172222, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1724708663101. Відомостей про права інших осіб та обтяжень на Квартиру не було зазначено. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду по справі №925/1351/19 від 02.11.2021, що якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10. 2019 у справі № 922/3537/17, від 1.04.2020 у справі № № (зі 0/1030/18 , від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17.
Зважаючи на викладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не довів обставин, необхідних для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав фраудаторності, як і не довів порушення своїх прав та законних інтересів укладенням оспорюваного договору дарування.
За таких обставин позовні вимоги щодо визнання договору дарування від 09.10.2009 недійсним не підлягають задоволенню.
Оскільки, суд дійшов висновку про відсутність підстав визнання договору дарування від 09.10.2009 недійсним, відповідно вимоги щодо застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення сторін у стан, який передував укладенню цього правочину не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення солідарно з ОСОБА_4 та Харківської міської ради на користь позивача грошових коштів за Договором позики
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором(частина перша статті 1049 ЦК України).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13 та від 13.12.2017 у справі № 6-996цс17, у постановах Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14.04.2020 у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21.07.2021 у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно з ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
Нормами ст. 1281 ЦК встановлено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Відповідно до ч.1 ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Положення статті 1282 ЦК України забезпечують дотримання балансу прав та інтересів усіх учасників цих правовідносин. Зокрема, спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, водночас у нього виникає обов'язок сплатити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у сплаті йому заборгованості позичальника у разі його смерті за рахунок спадкового майна, яке прийняли спадкоємці боржника. Задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
Такий висновок, зокрема зроблено у Постанові КЦС ВС від 08.01.2025 у справі № 725/1751/22.
Як встановлено судом, Договір позики був укладений 05.08.2009 між ОСОБА_6 (позикодавцець) та ОСОБА_5 (позичальник). За договором про відступлення права вимоги (цесії) від 22.01.2016 ОСОБА_6 відступив « ОСОБА_14 » право вимоги за Договором позики від 05.08.2009, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Отже, Харківська міська рада не є стороною ані Договору позики, ані договору про відступлення права вимоги за ним. Також матеріали справи не містять доказів визнання спадщини відумерлою за заяою органу місцевого самоврядування та переходу права власності на відумерле майно після смерті ОСОБА_5 до територіальної громади, тобто до Харківської міської ради.
За таких обставин Харківська міська рада не є належним відповідачем (співвідповідачем) за даними позовними вимогами, що є підставою для відмови у їх задоволенні.
Аналогічних висновків суд дійшов також щодо позовних вимог про стягнення коштів за Договором позики зі співвідповідача - ОСОБА_4 .
Так, позивач вказує, що ОСОБА_4 проживала однією сім'єю з ОСОБА_5 та вважає себе спадкоємцем майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_5 , а тому звернулася до приватного нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини. Так, дійсно, надана суду спадкова справа містить заяву ОСОБА_4 від 13.03.2023 (яка подана через 8 років після смерті ОСОБА_5 ) про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , а саме щодо спірної Квартири. Водночас, як встановлено судом, в матеріалах спадкової справи відсутнє відповідне свідоцтво про право на спадщину, що видане ОСОБА_4 , як і не надано інших доказів прийняття нею спадщини.
Не надано також доказів перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі або встановленого рішенням суду факту проживання однією сім'єю.
Сама по собі обставина визнання у відзиві на позовну заяву ОСОБА_4 позовних вимог, за умови отримання майна у спадщину, і лише в межах цього спадкового майна, - не свідчить про те, що ОСОБА_4 прийняла спадщину та є спадкоємцем боржника за Договором позики ОСОБА_5 . А відтак позовні вимоги у частині стягнення з неї грошових коштів за Договором позики не підлягають задоволенню.
За таких обставин суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Оскільки, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в зв'язку з їх недоведеністю, тому заяви відповідачів по справі - ОСОБА_1 та Харківської міської ради про застосування строку позовної давності суд не розглядає.
Щодо розподілу судових витрат
Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Харківської міської ради про стягнення коштів за договором позики та визнання правочину недійсним- відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud.
Сторони по справі
Позивач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідачі:
ОСОБА_3 , остання відома адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .
ОСОБА_4 , АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Харківська міська рада, 61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243.
Суддя О.Я.Василенко