13.01.2026 року м.Дніпро Справа № 904/380/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,
секретар судового засідання: Абадей М.О.
представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином
розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Агенство регіонального розвитку "Регіон-Лідер" Дніпропетровської обласної ради на додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2025 року у справі № 904/380/25 (суддя Ніколенко М.О.)
за позовом Акціонерного товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі", м. Дніпро
до Комунального підприємства "Агенство регіонального розвитку "Регіон-Лідер" Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпро
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Дніпропетровської обласної державної адміністрації, м. Дніпро
про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 2 800 282,65 грн., 3% річних у розмірі 30 099,85 грн., інфляційної складової у розмірі 142 264,80 грн,-
Додатковим рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2025 року у справі № 904/380/25 заяву Акціонерного товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з Комунального підприємства "Агенство регіонального розвитку "Регіон-Лідер" Дніпропетровської обласної ради (місцезнаходження: вул. Старокозацька, буд. 56, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код: 36163109) на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (місцезнаходження: 49111, м. Дніпро, Запорізьке шосе, 22; ідентифікаційний код: 23359034) витрати на правову допомогу у розмірі 12 999,69 грн.
У задоволенні решти вимог заявника відмовлено.
Додаткове рішення мотивовано наявністю підстав для часткового стягнення судових витрат на надану позивачу професійну правничу допомогу у даній справі, обґрунтованість та співмірність заявлених до стягнення сум.
Не погодившись з додатковим рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
Просить оскаржуване додаткове рішення скасувати, відмовити у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що:
- рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2025 року, яким вирішено спір по суті, ухвалене без участі сторін за наявності заяви позивача від 26.05.2025 року, в якій позивач просив суд ухвалити рішення без участі представника позивача;
- дана заява не містить відомостей про намір позивача подати протягом 5 днів з дня ухвалення рішення відповідної заяви про розподіл судових витрат;
- в матеріалах справи відсутні докази подання такої заяви у будь-якій іншій формі до ухвалення рішення враховуючи той факт, що дебати по справі не проводились у зв'язку з ухваленням рішення без участі сторін, а отже, у суду першої інстанції не було підстав здійснювати розподіл судових витрат у зв'язку з недотриманням позивачем процесуального порядку.
Апелянт вважає, що фактично позивач не може посилатися на жоден доказ виконання фахівцем в галузі права будь-якої роботи в межах судової справи № 908/1657/24.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив доводи на її спростування. Вважає додаткове рішення правомірним та обґрунтованим.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Агенство регіонального розвитку "Регіон-Лідер" Дніпропетровської обласної ради на додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2025 року у справі № 904/380/25.
Розгляд скарги призначено на 13.01.2026 року на 15:45 год.
У судове засідання представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій та другій статті 126 цього ж Кодексу визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частинами третьою - п'ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом пункту першого частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову па (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно із частиною п'ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі недотримання вимог частин четвертої та шостої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Застосовуючи цю норму, Верховний Суд неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15; від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Принцип у частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Колегія суддів виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Частини четверта-шоста, сьома та дев'ята статті 129 ГПК України також визначають випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Як зазначалося вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою- сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись вказаними нормами права, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правничу допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 року у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 року у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 року у справі № 904/3583/19.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити й оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру й обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та, навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому, згідно із статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібні за змістом висновки наведено у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18, у додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 року у справі № 927/153/22).
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21).
Крім того, у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі №910/20852/20, у додаткових постановах Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі № 917/272/23, від 05.03.2024 року у справі № 916/2266/22, від 17.04.2024 року у справі № 910/19865/21 зазначено, що Суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.
Колегією суддів у даній справі встановлено, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2025 року у справі № 904/380/25 позов задоволено частково.
Стягнуто з Комунального підприємства "Агенство регіонального розвитку "Регіон-Лідер" Дніпропетровської обласної ради (місцезнаходження: вул. Старокозацька, буд. 56, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код: 36163109) на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (місцезнаходження: 49111, м. Дніпро, Запорізьке шосе, 22; ідентифікаційний код: 23359034) суму основної заборгованості у розмірі 2 800 282,65 грн., 3% річних у розмірі 30 099,85 грн., інфляційну складову у розмірі 142 193,28 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 44 588,93 грн.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційної складової у розмірі 71,52 грн.
Отже, рішення суду ухвалено на користь позивача.
Встановлено, що при вирішенні спору доведено протиправну поведінку відповідача, невиконання ним зобов'язання перед позивачем щодо оплати реструктуризованої заборгованості.
Отже, саме поведінка відповідача стала причиною того, що позивач змушений був звернутися до суду з позовом, а задля цього звернувся за правничою допомогою до адвоката.
До матеріалів справи позивачем долучено договір про надання правничої допомоги № 5986-ДнЕМ від 04.10.2024 року; акт наданих послуг № 12/904/380/25-ДнЕМ від 27.05.2025 року з додатком; довіреності № 670/2023 від 07.11.2023 року та № 176/2025 від 16.04.2025 року.
За змістом вказаного договору замовник доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, в свою чергу замовник зобов'язується оплатити зазначені юридичні послуги на умовах договору.
1.1. В рамках даного договору виконавець зобов'язується надавати клієнтові правничу допомогу (код ДКПП 69.10, надалі - послуги) за окремими письмовими або усними дорученнями останнього.
1.2. Для цілей цього договору видами правничої допомоги, що може надаватись виконавцем є зокрема, але не виключно:
- надання консультацій і роз'яснень клієнту з правових питань.
- збір доказів по судовій справі, визначення засобів доказування.
- представництво в суді.
- ознайомлення з матеріалами судової справи.
- складання процесуальних та інших документів правового характеру (позовів, відзивів, заперечень, пояснень, заяв, клопотань, скарг, запитів, звернень тощо).
- інші види правової допомоги, що не передбачені цим договором, однак є необхідними для його виконання та захисту інтересів клієнта.
1.3. Сторони узгодили, що зміст, обсяг, вартість послуг, номер судової справи, в межах якої надається правнича допомога, та судова інстанція відображається сторонами в акті наданих послуг.
3.1. Приймання-передача послуг за цим договором здійснюється сторонами за актами наданих послуг і є підтвердженням надання правової допомоги за цим договором.
3.2. Акт наданих послуг складається та підписується виконавцем за результатом надання послуг. Такий акт наданих послуг невідкладно (в день його складання) направляється виконавцем клієнту.
3.3. Враховуючи складність справи, значення справи для клієнта, часу, витраченого адвокатом на надання послуг, сторони відображають в акті наданих послуг опис наданих послуг, та їх загальну вартість (розмір гонорару).
3.4. Клієнт зобов'язаний протягом 1 (одного) календарного дня з моменту отримання акту наданих послуг прийняти надані виконавцем за цим договором послуги шляхом підписання отриманого акту наданих послуг або направити клієнту мотивовану відмову від приймання наданих послуг у разі невідповідності наданих послуг умовами цього договору з переліком виявлених недоліків і строком їх усунення.
4.1. Ціна цього договору становить 3 000 000,00 грн. (три мільйони гривень 00 копійок) у тому числі ПДВ 20% - 500 000,00 грн. (п'ятсот тисяч гривень 00 копійок).
4.2. Розмір гонорару, який має сплатити клієнт, визначається згідно з актом наданих послуг, в якому зазначається номер справи та судова інстанція, в межах якої надавалась правнича допомога. Розмір гонорару може бути змінено за взаємною домовленістю сторін.
4.3. Вартість наданих послуг (розмір гонорару) у кожній судовій справі може визначатись погодинно або у фіксованому розмірі.
4.4. Вартість наданих послуг може визначатись окремо у кожній справі та кожній судовій інстанції (в якій розглядалась справа), про що складається відповідний акт наданих послуг.
4.5. Крім оплати вартості послуг відповідно до акту наданих послуг, клієнт компенсує документально підтверджені витрати (проїзні квитки, квитанції, чеки тощо), фактично понесені виконавцем в процесі надання послуг.
4.6. Оплата наданих послуг з правової допомоги та компенсація витрат здійснюється клієнтом за фактом їх надання (донесення) на підставі погоджених та підписаних сторонами актів наданих послуг впродовж 30 (тридцяти) календарних днів, з моменту фактичного виконання рішення суду, у межах суми стягнутої на користь виконавця.
Відповідно до акту наданих послуг № 12/904/380/25-ДнЕМ від 27.05.2025 року з додатком замовнику була надана правнича допомога на суму 13 000,00 грн, яка складалась з:
- ознайомлення з наданими доказами, підготовки позовної заяви, розрахунок 3% річних та інфляційних втрат;
- підготовки пояснень по справі від 26.03.2025року;
- участі адвоката у судових засіданнях у справі.
Послуги надані адвокатом належним чином та прийняті замовником без зауважень в повному обсязі. Жодна зі сторін не має одна до одної претензій щодо якості та обсягу наданих послуг.
Вирішуючи, чи є розмір стягнутих судом першої інстанції витрат на правову (правничу) допомогу обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, з урахуванням складності та значення справи для сторін, апеляційний господарський суд виходить з наступного.
Факт надання правничої допомоги позивачу під час розгляду справи в суді першої інстанції підтверджено відповідними доказами.
Понесення витрат позивача на професійну правничу допомогу було необхідне та неминуче у зв'язку з неправомірною поведінкою відповідача, що встановлено рішенням суду по суті спору у даній справі.
Отже, позивачем надано належні та допустимі докази виконання фахівцем в галузі права роботи, а саме: ознайомлення з наданими доказами, підготовки позовної заяви, проведення розрахунку 3% річних та інфляційних втрат; підготовку пояснень по справі від 26.03.2025року.
Щодо доводів скаржника про те, що позивач не дотримався процесуального порядку заявлення суду витрат на правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне:
Законодавець імперативно визначив, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч.1 ст.124 ГПК України). Позивач виконав вищевказані вимоги процесуального господарського законодавства.
В позовній заяві позивач зазначив про те, що попередні витрати позивача на професійну правничу допомогу у справі складають 30 000,00 грн.
Судом встановлено, що справа розглянута судом без участі сторін.
Отже, об'єктивно, представник позивача адвокат Тищенко Т.А. не могла знати дату ухвалення судом рішення по цій справі, фізично не могла подати суду заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу до початку судових дебатів, яких також не було у судовому засіданні 27.05.2025 року.
Матеріали справи свідчать, що останнє судове засідання, на якому була присутня представник позивача адвокат Тищенко Т. А., відбулося 22.04.2025 року.
Скаржник не спростовує, що представнику позивача було повідомлено, що судове засідання переноситься на 19.05.2025 року, а між тим, ухвалою від 13.05.2025 року, прийнятою господарським судом без участі представників сторін, судове засідання перенесено на 27.05.2025 року.
Отже, обставини, за яких позивачем не була подана окрема заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та не були надані докази понесення таких витрат, від позивача та його представника не залежали, адже розгляд справи відбувся без проведення судових дебатів та без участі сторін.
Акт надання послуг № 12/904/380/25 - ДнЕМ від 27.05.2025 року, який підтверджує понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, був складений після проведення судового засідання, підписаний, за твердженням позивача, представником адвокатського об'єднання "Перший радник" тільки 28.05.2025 року.
Позивач, зважаючи на наявність у позовній заяві попереднього розрахунку судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу, 30.05.2025 року звернувся до суду з заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним в суді першої інстанції.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 цієї статті).
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 2 цієї статті).
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права (п. 1 ч. 3 цієї статті), відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 цієї статті).
Пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського та цивільного судочинства.
Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема, у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, рівності тощо.
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, поданої до судових дебатів, зважаючи на відсутність представника сторони у судовому засіданні і відсутність самих дебатів.
Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова ВП ВС від 20.08.2018 року у справі №751/3840/15, постанова ВС у складі КГС від 05.02.2019 року у справі №906/194/18).
Верховний Суд не раз звертався до рішень ЄСПЛ і зазначав, що надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ "Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії", "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії").
Надмірний формалізм, на відміну від процесуального формалізму, передбачає механічне дотримання норм процесуального права, не враховуючи доцільності цього і з огляду на конкретні обставини справи.
У даному випадку скаржник посилається на обставини, які саме і підтверджують недопустимість надмірного формалізму суду при вирішенні питання щодо ухвалення додаткового рішення у справі.
Таким чином, задовольнивши частково вимоги про стягнення витрат н7а професійну правничу допомогу у даній справі, суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права. Будь-яких порушень, які б могли бути підставою для скасування додаткового рішення і задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Отже, висновки суду апелянт не спростував. Апеляційна скарга не доведена і задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2025 року у справі № 904/380/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова складена в повному обсязі 24.02.2026 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков