10.02.2026 року м.Дніпро Справа № 908/2269/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
при секретарі судового засідання: Скородумовій Л.В.
Представники сторін:
від позивача: представник не з'явився.
від відповідача-1: представник не з'явився.
від відповідача-2: представник не з'явився.
від третьої особи: представник не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 28.01.2025 у справі №908/2269/24 (суддя Мірошниченко М.В.)
за позовом Приватного підприємства “ГЕОСТИМУЛ» (70431, Запорізька область, Запорізький район, с. Лежине, вул. Садова, буд. 11, ідентифікаційний код 36194289)
до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м.Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50),
відповідача-2: Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області (70432, Запорізька область, Запорізький район, с. Степне, вул. Травнева, 50, ідентифікаційний код 05383342)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю “КАЙРОС АГРОІНВЕСТ» (70432, Запорізька область, Запорізький район, с. Степне, вул. Нагорна, буд. 12, ідентифікаційний код 44956132)
про скасування рішення про державну реєстрацію з припиненням права користування земельною ділянкою, скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов'язання вчинити дії
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Приватне підприємство «ГЕОСТИМУЛ» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області про скасування рішення про державну реєстрацію з припиненням права користування земельною ділянкою, скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.01.2025 у справі № 908/2269/24 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
16.01.2025 Степненська сільська рада Запорізького району Запорізької області засобами поштового зв'язку подала до суду клопотання про включення до складу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 30 000 грн та ухвалення додаткового рішення у справі.
Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.01.2025 у справі № 908/2269/24 клопотання Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.
Стягнуто з Приватного підприємства «ГЕОСТИМУЛ» на користь Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області витрати на професійну правничу допомогу у справі № 908/2269/24 в сумі 18 500,00 грн (вісімнадцять тисяч п'ятсот грн 00 коп.).
В іншій частині клопотання Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 908/2269/24 залишено без задоволення.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн є підтвердженим відповідними доказами: договорами між органом місцевого самоврядування та адвокатом від 10.01.2024 № 1 та від 10.01.2025 № 1, актами приймання-здавання наданих послуг, рахунками-фактурами та роздруківками трансакцій платежів.
За висновком суду першої інстанції, ознайомлення з позовом, визначення правової позиції відповідача по справі, вивчення правових висновків Верховного Суду, відправка відзиву іншим учасникам справи та суду є складовими процесу підготовки відзиву, а не окремими правовими послугами, тому суд не врахував вказані етапи роботи як окремі правничі послуги, а оцінив їх вартість у цілому як вартість послуги з підготовки та подачі відзиву.
Також суд зазначив, що з наданих доказів не вбачається критеріїв визначення ціни участі адвоката в судовому засіданні з розгляду справи по суті в розмірі 8 000,00 грн, у той час як участь адвоката в інших судових засіданнях у даній справі оцінена у 3 000,00 грн.
Проаналізувавши обсяг та вартість виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати в сумі 10 000,00 грн на підготовку та подання відзиву, а також витрати в сумі 8 000,00 грн на участь в одному судовому засіданні з розгляду справи по суті є явно завищеними, не відповідають критерію розумності та необхідності понесення витрат у заявленому розмірі, звичайному рівню цін на аналогічні послуги.
З огляду на викладене, виходячи із загальних засад справедливості, розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, суд ухвалив зменшити заявлений відповідачем-2 розмір витрат на професійну правничу допомогу, визнав обґрунтованим розмір витрат на складання та подання відзиву у сумі 3 500,00 грн, на представництво інтересів відповідача-2 в судовому засіданні з розгляду справи по суті - 3 000,00 грн, як і за інші судові засідання в даній справі, що відповідає звичайному рівню цін на аналогічні послуги.
Таким чином, всього витрати на професійну правничу допомогу визнані судом обґрунтованими в розмірі 18 500,00 грн, виходячи з такого розрахунку: 3 500,00 грн (складання та подання відзиву) + 15 000,00 грн за участь у судових засіданнях (3 000,00 грн х 5 судових засідань).
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальненні доводи апеляційної скарги.
Не погодившись з зазначеним додатковим рішенням, через систему “Електронний суд», Степненська сільська ради Запорізького району Запорізької області звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить залучити докази фактичної сплати на суму 8 000 грн. за актом від 13.01.2025 № 1-S до матеріалів справи, врахувати при дослідженні доказів та ухваленні судового рішення. Апеляційну скаргу Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області - задовольнити. Додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 28.01.2025 у справі № 908/2269/24 в частині відмови в стягненні з Приватного підприємства “Геостимул» на користь Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області решти фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 11 500 грн. - скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ПП “Геостимул» на користь Степненської сільської ради всі понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції. В іншій частині додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 28.01.2025 у справі № 908/2269/24 - залишити без змін.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Апелянт зазначає, що додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 28.01.2025 у справі № 908/2269/24 в частині відмови в стягненні з ПП «Геостимул» на користь Степненської сільської ради решти фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 11 500 грн прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вказує, що 13.01.2025 в судовому засіданні під час судових дебатів сторін представником Степненської сільської ради було зазначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, становлять 30 000 грн. У відзиві від 31.10.2024 на позовну заяву Степненською сільською радою також було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат: 30 000 грн - очікувані витрати на професійну правничу допомогу адвоката. Таким чином, вимоги статті 129 ГПК України щодо заяви про понесені витрати дотримано.
Понесені Степненською сільською радою витрати на професійну правничу допомогу адвоката підтверджуються договорами між органом місцевого самоврядування та адвокатом від 10.01.2024 № 1 та від 10.01.2025 № 1, статусом адвоката у представника сільської ради (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 531 від 27.04.2012), повноваженнями адвоката на ведення справи (ордери серія СЕ № 1090451 від 23.07.2024, серія СЕ № 1102550 від 13.01.2025), актами виконаних робіт, виставленими рахунками та транзакціями платежів.
Апелянт посилається на висновок Об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладений у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, згідно з яким витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Акт від 13.01.2025 № 1-S на суму 8 000 грн було фактично сплачено 29.01.2025, що позбавило Степненську сільську раду можливості подати докази сплати до суду першої інстанції.
Апелянт наголошує на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, де акцентовано на етапах відшкодування витрат на професійну правничу допомогу: попереднє визначення суми судових витрат (ст. 124 ГПК України), визначення розміру судових витрат, що підлягають розподілу (ст. 126 ГПК України), розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Щодо порядку обчислення гонорару апелянт вказує, що Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила: розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України. Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Апелянт звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду виснувала: подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Апелянт наголошує, що правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Частина 3 ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації може призвести до порушення принципу верховенства права.
Апелянт посилається на постанову Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, де зазначено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Аналогічного висновку дійшла об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18.
Апелянт також посилається на постанову Верховного Суду у складі суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 11.12.2023 у справі № 925/200/22, де резюмовано, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Апелянт зазначає, що ПП «Геостимул» отримало примірник клопотання про включення до складу судових витрат витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 30 000 грн від 16.01.2025, яке було надіслано позивачу перед зверненням до суду. Клопотання від 16.01.2025 було розміщено в електронному кабінеті позивача. Крім того, представнику позивача адвокатині Трачук Н.І. судом було надано доступ до матеріалів справи в електронному вигляді. Відтак, позивач та його представник, будучи ознайомленими з матеріалами клопотання від 16.01.2025, жодних заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу не подавали, доказів неспівмірності витрат не наводили, по суті клопотання не заперечували.
Апелянт вважає, що суд самостійно вирішив питання зменшення судових витрат, чим порушив процесуальний закон та не врахував рішення Верховного Суду з цього питання в порушення ч. 4 ст. 236 ГПК України. Судом безпідставно зроблено висновок щодо не відображення в актах приймання-здавання наданих правничих послуг часу, витраченого адвокатом на надання послуг, оскільки договором та актами встановлено фіксований розмір гонорару, що не забороняється процесуальним законом та відповідає сталій судовій практиці Верховного Суду.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні питання розміру стягнення судових витрат не враховано велике значення справи для сторін, зокрема, органу місцевого самоврядування, перебування земельної ділянки, що є предметом судового спору, в комунальній власності, особливе ставлення Держави до питань охорони права власності та інших речових прав на землю. Тому висновок суду першої інстанції про завищений характер судових витрат не відповідає обставинам справи.
Апелянт підсумовує, що орган місцевого самоврядування поніс реальні фактичні витрати на професійну правничу допомогу адвоката у цій справі, що становлять 30 000 грн, які були у повному обсязі сплачені Степненською сільською радою адвокату Гайдуку С.П. З урахуванням відмови позивачу у задоволенні позову, усі понесені органом місцевого самоврядування витрати на професійну правничу допомогу адвоката повинні бути стягнуті зі сторони, яка ініціювала судове провадження та отримала відмову у задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Товариство з обмеженою відповідальністю «КАЙРОС АГРОІНВЕСТ» (третя особа) подало відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким, ознайомившись з апеляційною скаргою Степненської сільської ради, вважає її доводи обґрунтованими, а скаргу такою, що підлягає задоволенню. Третя особа вважає понесені Степненською сільською радою судові витрати по справі в суді першої інстанції співмірними з об'ємом наданих послуг, складністю справи та її значимістю для сторін. Просить суд апеляційну скаргу Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 28.01.2025 у справі № 908/2269/24 задовольнити у повному обсязі.
Приватне підприємство «ГЕОСТИМУЛ» (позивач) та Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (відповідач-1) не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.02.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Іванов О.Г., Чередко А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 28.01.2025 у справі № 908/2269/24. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 10.06.2025 о 15:50 годин.
В судовому засіданні, що відбулось 10.06.2025 оголошено перерву до 10.02.2026 на 10:00 год.
12.06.2025 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області, якою відповідач-2 просить суд апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 28.01.2025 у справі №908/2269/24 здійснити за відсутності представника апелянта за наявними матеріалами.
12.06.2025 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява представника ТОВ «Кайрос Агроінвест» про проведення засідання з розгляду апеляційної скарги на додаткове рішення за його відсутності.
Позивач та відповідач-1 в судове засідання 10.02.2026 не з'явились, відомостей про причини неявки до суду не надали. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомленні належним чином.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що апеляційним судом не визнавалася явка учасників справи в судове засідання обов'язковою, а їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності представників учасників справи, одночасно задовольняючи клопотання представників відповідача-2 та третьої особи про розгляд справи без їх участі.
10.06.2025 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
Предметом апеляційного оскарження є додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 28.01.2025 у справі № 908/2269/24, яким частково задоволено клопотання Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнуто з Приватного підприємства «ГЕОСТИМУЛ» на користь Степненської сільської ради витрати на професійну правничу допомогу у сумі 18 500,00 грн, а в іншій частині клопотання залишено без задоволення.
Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
Відповідно до тексту першої заяви по суті спору (відзиву на позовну заяву): «… Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і очікує понести в зв'язку із розглядом справи: 30 000 грн. - очікувані витрати на професійну правничу допомогу адвоката. Розмір та склад судових витрат, їх розрахунок та документи на їх підтвердження будуть подані в подальшому …».
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів констатує, що позивачем дотримано вимоги статті 124 Господарського процесуального кодексу України.
У даному випадку, відповідачем-2 при подачі відзиву на позовну заяву було заявлено про те, що він очікує понести витрати на правову допомогу та подано докази в підтвердження понесених витрат на правничу допомогу разом із клопотанням про включення до складу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, витрат на професійну правничу допомогу адвоката та ухвалення додаткового рішення від 16.01.2025 (том 2, а.с.89-113).
Таким чином, колегія суддів констатує дотримання позивачем передбаченого статтями 124, 129 Господарського процесуально кодексу України порядку подання попереднього розрахунку суми судових витрат та надання суду доказів на підтвердження розміру таких витрат.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
1. Щодо тверджень скаржника: «… Відмовляючи у задоволенні клопотання про включення до складу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 30 000 грн. у повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що «в актах приймання-здавання наданих правничих послуг не відображено час, витрачений адвокатом на надання відповідних послуг», «не вбачається критеріїв визначення ціни участі адвоката в судовому засіданні», витрати на правову допомогу адвоката «є явно завищеними».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 акцентувала на етапах, у які відбувається відшкодування витрат на професійну правничу допомогу: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України); розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат на підставі ст. 129 ГПК України. У частинах 5-7 та 9 цієї статті визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Висловлюючись щодо порядку обчислення гонорару, Велика Палата Верховного Суду вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України.
Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність …» колегія суддів зазначає наступне:
Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у ч. 4 ст. 129 ГПК України, у ч. 5 цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 16/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Вказані докази у відповідності до положень частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Пункт 4 частини першої статті 1 Закону №5076-VI визначає, що договір про надання правничої допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина третя статті 27 Закону №5076-VI).
Як вбачається з матеріалів справи, 10.01.2024 між Гайдуком Сергієм Павловичем (надалі - Адвокат) та Степненською сільською радою Запорізького району Запорізької області (надалі - Клієнт) укладено договір №1 про участь Адвоката у цивільному, кримінальному, господарському, адміністративному провадженні, провадженні по справах про адміністративне правопорушення.
Відповідно до пункту 4.1. договору передбачено, що адвокат здійснює свою професійну діяльність, згідно з умовами цього договору, в усіх установах, підприємствах, організаціях будь-якої форми власності та підпорядкування, в тому числі, але не виключно, в судах загальної юрисдикції України, органах державної виконавчої служби, банківських установах, органах нотаріату тощо.
За надання правової допомоги Клієнт зобов'язується сплачувати адвокату гонорар щомісячно. Загальна сума, що підлягає сплаті за цим договором, становить 199 999 грн. Щомісячна сума гонорару залежить від об'єму наданих Адвокатом юридичних послуг та підтверджується рахунком - фактурою та Актом приймання - здавання наданих послуг (п.п. 5.1. - 5.3. Договору).
Пунктами 5.4., 5.5. Договору передбачено, що Клієнт зобов'язаний здійснити оплату юридичних послуг Адвокату за цим договором протягом десяти календарних днів з дати складання сторонами Акту приймання-здавання наданих послуг. Сплата Клієнтом гонорару є підтвердженням належного виконання Адвокатом своїх обов'язків за цим Договором.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2024. Обов'язки сторін за цим договором припиняються їх повним виконанням. Сторони досягли домовленості, що відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України умови цього договору застосовуються з 01 січня 2024 року до 31 грудня 2024 року (п. 7.1. Договору).
Також, 10.01.2025 між Гайдуком Сергієм Павловичем (надалі - Адвокат) та Степненською сільською радою Запорізького району Запорізької області (надалі - Клієнт) укладено договір №1 аналогічного змісту.
Як свідчить з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, інтереси позивача в даній справі представляв адвокат Гайдук С.П. на підставі ордеру серії СЕ №1090451 від 23.07.2024.
Згідно зі статтею 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатський гонорар може існувати у двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Відповідно до п. 32 Додаткової постанови КГС у складі ВС від 13.02.2024р. у справі № 910/12155/22 фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Відповідач-2 та адвокат Гайдук С.П. підписали акт приймання-здавання наданих послуг від 15.10.2024 до договору №1 від 10.01.2024, яким засвідчили надання адвокатом відповідачу таких послуг:
- підготовка відзиву (в т.ч. ознайомлення з позовом, визначення правової позиції відповідача по справі, вивчення правових висновків, викладених у судових рішеннях Верховного Суду по аналогічним справам, складання заяви по суті справи - відзиву на позов, відправка відзиву учасникам справи листом з описом вкладення; доставка відзиву до суду) - 10000,00 грн.;
- участь 15.10.2024 в судовому засіданні Господарського суду Запорізької області по справі №908/2269/24 - 3000,0 грн.
Загальна вартість послуг за цим актом - 13000,00 грн., строк оплати - до 25.10.2024.
На підставі цього акту адвокатом виписано відповідачу-2 рахунок-фактуру №12-S від 15.10.2024 на оплату юридичних послуг на суму 13000,00 грн., який оплачений відповідачем -2, що підтверджується роздруківкою трансакції №294181393 від 17.10.2024.
Також відповідач-2 та адвокат Гайдук С.П. підписали акт приймання-здавання наданих послуг №15-S від 12.11.2024 до договору №1 від 10.01.2024, яким засвідчили надання адвокатом відповідачу-2 таких послуг: участь 12.11.2024 в судовому засіданні Господарського суду Запорізької області по справі №908/2269/24 - 3000,0 грн., строк оплати - до 22.11.2024.
На підставі цього акту адвокатом виписано відповідачу-2 рахунок-фактуру №15-S від 12.11.2024 на оплату юридичних послуг на суму 3000,00 грн., який оплачений відповідачем -2, що підтверджується роздруківкою трансакції №295936731 від 14.11.2024.
Актом №17-S від 12.12.2024 до договору №1 від 10.01.2024 засвідчено факт надання адвокатом послуг вдповідачу-2 щодо участі 10.12.2024 та 12.12.2024 у судових засіданнях Господарського суду Запорізької області по справі №908/2269/24 вартістю 3000,00 грн. за кожне. Загальна вартість послуг за цим актом - 6000,00 грн., строк оплати - до 22.12.2024.
На підставі цього акту адвокатом виписано відповідачу-2 рахунок-фактуру №17-S від 12.12.2024 на оплату юридичних послуг на суму 6000,00 грн., який оплачений відповідачем -2, що підтверджується роздруківкою трансакції №296571759 від 16.12.2024.
Актом №1-S від 13.01.2025 до договору №1 від 10.01.2025 засвідчено факт надання адвокатом послуг вдповідачу-2 щодо участі 13.01.2025 у судовому засіданні Господарського суду Запорізької області з розгляду по суті справі №908/2269/24 вартістю 8000,00 грн., строк оплати - до 23.01.2025.
На підставі цього акту адвокатом виписано відповідачу-2 рахунок-фактуру №1-S від 13.01.2025 на оплату юридичних послуг на суму 8000,00 грн.
Таким чином, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 30000,00 грн. є підтвердженим.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів виснує, що сторонами погоджено погодинну оплату за надану правову допомогу по справі № 908/2269/24.
Проаналізувавши обсяг та вартість виконаних адвокатом робіт (наданих) послуг, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати в сумі 10000,00 грн. на підготовку та подання відзиву, а також витрати в сумі 8000,00 грн. на участь в одному судовому засіданні з розгляду справи по суті є явно завищеними, не відповідають критерію розумності та необхідності понесення витрат у заявленому розмірі, звичайному рівню цін на аналогічні послуги.
Виходячи із загальних засад справедливості, розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, суд ухвалив зменшити заявлений відповідачем-2 розмір витрат на професійну правничу допомогу, визнавши обґрунтованим розмір витрат на складання та подання відзиву у сумі 3500,00 грн., на представництво інтересів відповідача-2 в судовому засіданні з розгляду справи по суті - 3000,00 грн., як і за інші судові засідання в даній справі, що відповідає звичайному рівню цін на аналогічні послуги.
Таким чином, всього витрати на професійну правничу допомогу визнані судом обґрунтованими в розмірі 18500,00 грн., виходячи з такого розрахунку: 3500,00 грн. (складання та подання відзиву) + 15000,00 грн. за участь у судових засіданнях (3000,00 грн. х 5 судових засідань).
Колегія апеляційного господарського суду, перевіривши матеріали справи та надані докази понесення витрат, з урахуванням предмета спору, його значення для сторони, обсягу поданих доказів і складності справи, дійшла висновку про обґрунтованість та співмірність визначеної судом першої інстанції суми 18 500,00 грн як компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Інша частина заявлених витрат обґрунтовано покладена на відповідача-2.
Доводи апеляційної скарги в частині: «… позивач та його представник, будучі ознайомленими з матеріалами клопотання від 16.01.2025, жодних заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу не подавали, доказів неспівмірності витрат не наводили, по суті клопотання не заперечували.
Отже, суд самостійно вирішив питання зменшення судових витрат, чим порушив процесуальний закон та не врахував рішення Верховного Суду з цього питання в порушення частини четвертої статті 236 ГПК України.
Судом безпідставно зроблено висновок щодо не відображення в актах приймання-здавання наданих правничих послуг часу, витраченого адвокатом на надання послуг, оскільки договором та актами встановлено фіксований розмір гонорару, що не забороняється процесуальним законом та відповідає сталій судовій практиці Верховного Суду.
Судом першої інстанції при вирішенні питання розміру стягнення судових витрат не враховано велике значення справи для сторін, зокрема, органу місцевого самоврядування, перебування земельної ділянки, що є предметом судового спору, в комунальній власності, особливе ставлення Держави до питань охорони права власності та інших речових прав на землю. Тому висновок суду першої інстанції про завищений характер судових витрат не відповідає обставинам справи.
Таким чином, орган місцевого самоврядування поніс реальні фактичні витрати на професійну правничу допомогу адвоката у цій справі, що становлять 30 000 грн., які були у повному обсязі сплачені Степненською сільською радою адвокату Гайдуку С.П.
Відтак, з урахуванням відмови позивачу у задоволенні позову, усі понесені органом місцевого самоврядування витрати на професійну правничу допомогу адвоката повинні бути стягнути зі сторони, яка ініціювала судове провадження та отримала відмову у задоволенні позовних вимог. …» є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції вирішував виключно питання розподілу судових витрат між сторонами спору. Відповідно до ч.ч. 5- 7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд наділений повноваженнями визначати розмір витрат, що підлягають компенсації іншою стороною, з урахуванням принципів розумності, співмірності та справедливості. Отже, зменшення суми витрат, яка підлягає стягненню з опонента ініціатора розподілу витрат, є реалізацією процесуальних повноважень суду і може розцінюватися як втручанням у договірні відносини між клієнтом та адвокатом
Твердження апелянта про те, що суд не мав права зменшувати розмір витрат за відсутності заперечень іншої сторони, не відповідає змісту процесуального закону. Господарський процесуальний кодекс України покладає на суд обов'язок перевіряти обґрунтованість, необхідність і співмірність заявлених до відшкодування. Разом з тим, суд не пов'язаний виключно доводами учасників процесу при вирішенні питання розподілу витрат, оскільки таке питання стосується забезпечення балансу інтересів сторін та недопущення покладення надмірного фінансового тягаря.
Колегія суддів зазначає, що посилання на фіксований розмір гонорару як підставу для безумовного стягнення всієї суми є помилковим. Наявність у договорі фіксованого гонорару підтверджує обсяг договірних зобов'язань між клієнтом та адвокатом, однак не означає автоматичного покладення повної суми на іншу сторону спору. Компенсації підлягають лише ті витрати, які є розумними та співмірними складності справи, обсягу наданих послуг і витраченому часу. Відсутність деталізації обсягу виконаних робіт та витраченого часу обґрунтовано врахована судом при оцінці співмірності заявленої суми.
Разом з тим, значущість спору не звільняє сторону від обов'язку довести співмірність та необхідність саме такого розміру витрат для їх компенсації за рахунок опонента.
Таким чином, зменшення суми витрат, що підлягають стягненню з іншої сторони, не є переглядом умов договору про правничу допомогу та не свідчить про вихід суду за межі повноважень, а є реалізацією наданих суду законом дискреційних повноважень щодо справедливого та пропорційного розподілу судових витрат.
Отже, апелянтом не доведено неправильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи чи неправильність їх правової оцінки, а наведені аргументи не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 28.01.2025 у справі №908/2269/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 28.01.2025 у справі №908/2269/24 - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 28.01.2025 у справі №908/2269/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.
Повний текст постанови виготовлено 23.02.2026
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко