вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" лютого 2026 р. Справа№ 910/6765/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Алданової С.О.
за участю:
секретаря судового засідання Лукінчук І.А.,
представників сторін:
від Київської міської прокуратури: Синюк І.А.;
від Міністерства освіти і науки України: не з'явились;
від РВ ФДМУ по місту Києву: не з'явились;
від ФОП Устінова С.І.: Плахін Є.В.;
від Українського державного університету ім. М. Драгоманова: Рашковський Г.С.;
розглянувши апеляційну скаргу Київської міської прокуратури
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 (повний текст складено 14.10.2025)
у справі № 910/6765/25 (суддя Турчин С.О.)
за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва
в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України
до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву,
2) фізичної особи - підприємця Устінова Станіслава Ігоровича,
3) Українського державного університету імені Михайла Драгоманова,
про визнання недійсним договору, зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У травні 2025 року керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просив:
- визнати недійсним договір №8930 від 22.10.2021 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Фонд, ФДМУ), Фізичною особою - підприємцем Устіновим Станіславом Ігоровичем (далі - Підприємець, ФОП Устінов С.І.) та Національним педагогічний університетом імені М.П. Драгоманова, правонаступником якого є Український державний університет імені Михайла Драгоманова (далі - Університет), предметом якого є державне нерухоме майно - нежитлові підвальні приміщення загальною площею 63,4 кв. м Музично-педагогічного корпусу за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 49/11, що перебуває на балансі Університету;
- зобов'язати ФОП Устінова С.І. повернути Університету за актом повернення з оренди орендованого нерухомого майна майно, що належить до державної власності, а саме нежитлові підвальні приміщення загальною площею 63,4 кв. м Музично-педагогічного корпусу за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 49/11.
На обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на укладення спірного договору з порушенням вимог ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту". Так, за доводами прокурора, за умовами спірного договору Підприємцю передано об'єкт оренди для використання у діяльності, не пов'язаній з навчально-виховним процесом. Зокрема, всупереч положенням ч. 1, 4, 6 ст. 80 Закону України "Про освіту", у п. 7.1 "Цільове призначення Майна" угоди передбачено, що майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря. Жодних умов про можливість використання орендованого майна для навчально-виховного процесу угода не містить.
Прокурор посилається на ст. 203, 215 ЦК України, згідно з якими спірний договір оренди №8930 від 22.10.2021 належить визнати недійсним. Як наслідок, орендар відповідно до ст. 24, 25 Законом України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 1 ст. 785, ч. 2 ст. 795 ЦК України має повернути балансоутримувачу орендоване майно - нежитлові приміщення загальною площею 63,40 кв. м Музично-педагогічного корпусу за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 49/11.
Позиції учасників справи.
Міністерство надало пояснення, у яких зазначає, що воно як орган управління на звернення Університету щодо надання дозволу на укладення договору оренди надало позитивні висновки з приводу укладання договору оренди державного майна з метою розміщення виробництва та складу, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи, відповідно до законодавства терміном до 5 років і повідомило балансоутримувача про прийняте рішення листом від 03.02.2021 №1/11-679.
Міністерство зазначило, що ст. 284 ГК України, Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 761 ЦК України визначено обов'язок ефективного використання державного майна, наповнення державного бюджету коштами від оренди та право передачі майна в оренду.
Міністерство посилається на положення ст. 80 Закону України "Про освіту", згідно з якою об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Також постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №769 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" до переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, включено: виготовлення, реалізація та ремонт взуття, швейних і галантерейних виробів, товарів широкого вжитку, власної сувенірної продукції (підп. 5 п. 5 Переліку), а також надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчальновиробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі освіти (підп. 2 п. 8 Переліку).
Фонд проти заявлених прокурором вимог заперечив та зазначив, що положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна", дозволяють передавати в оренду приміщення закладів освіти за умови, що останні не використовується у діяльності таких закладів протягом трьох років та передача в оренду приміщення не погіршує соціально-побутових умов ociб, які навчаються або працюють у такому закладі.
Фонд повідомив, що за результатами проведеного 17.07.2023 обстеження об'єкта оренди було встановлено, що передане в оренду майно використовується відповідно до умов договору та під час проведення заходу порушень не виявлено.
Також Фонд зазначив, що господарська діяльність Підприємця та мета договору оренди безпосередньо пов'язані із забезпеченням освітнього процесу.
Підприємець у відзиві проти позову заперечив та зазначив, що Міністерство листом №1/11-679 від 03.02.2021, враховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки (протокол № 2 від 22.01.2021), надало дозвіл на укладення договору оренди державного нерухомого майна - частини приміщення підвалу Музично-педагогічного корпусу університету загальною площею 63,4 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 49/11, з метою виробництва та складу, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи, відповідно до законодавства, терміном до 5 років, за умови забезпечення дотримання санітарно-гігієнічних та протипожежних норм, а також Порядку передачі в оренду державного і комунального майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483. У довідці від 13.03.2021 №01-10/294 Університет надав згоду на передачу в тимчасове платне користування (оренду) зазначеного вище державного нерухомого майна з метою розміщення виробництва та складу. Підприємець повідомив, що фактично він використовує майно для здійснення діяльності з громадського харчування, що повністю відповідає первинній меті його передачі у тимчасове користування; передача майна в оренду не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються в закладі вищої освіти, та осіб, які працюють в закладі вищої освіти; заклад вищої освіти не забезпечує безпосередньо власними силами обслуговування учасників освітнього процесу послугами з виробництва та реалізації продукції громадського харчування, організації її споживання; передача майна в оренду забезпечує його утримання у належному технічному та протипожежному стані, його страхування, надходження грошових коштів до державного бюджету України та до бюджету закладу вищої освіти, які використовуються для фінансування освітнього процесу; передача майна в оренду забезпечує обслуговування учасників освітнього процесу послугами з виробництва та реалізації продукції громадського харчування, організації її споживання у будівлі Музично-педагогічного корпусу за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 49/11.
Підприємець вважає, що спірний договір повністю відповідає нормам чинного законодавства про освіту та про управління державним майном, а тому відповідає ст. 203 ЦК України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, тобто відсутні визначені ст.215 ЦК України підстави недійсності правочину.
Підприємець відзначає, що істотною обставиною для встановлення відповідності використання майна нормам закону є його фактичне використання стороною договору оренди, а тому визначення, що майно передається за будь-яким цільовим призначенням, не значить, що таке використання обов'язково порушує норми чинного законодавства щодо використання майна закладів освіти; фактичне використання майна підтверджується Звітом про періодичний комплексний огляд об'єкта оренди від 17.07.2023, складеним робочою групою Фонду.
Університет у відзиві проти позову заперечив та зазначив, що передане в оренду майно фактично використовується для забезпечення харчування студентів, науково-педагогічних працівників та інших працівників університету, іншої діяльності не проводиться. ФОП Устінов С.І. належним чином виконує умови договору оренди майна: вчасно сплачує орендну плату, підтримує приміщення в належному стані, здійснює страхування майна.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю. Клопотання ФОП Устінова С.І. про відшкодування судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Шевченківської окружної прокуратури міста Києва на користь Підприємця витрати на правову допомогу у сумі 25 000,00 грн. В іншій частині клопотання про відшкодування судових витрат відмовлено.
Оскільки використання спірного приміщення для надання послуг з виробництва та реалізації продукції громадського харчування, організації її споживання має на меті обслуговування учасників освітнього процесу та пов'язане із забезпеченням освітнього процесу, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору № 8930 від 22.10.2021 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовної вимоги про визнання спірного договору недійсним суд також відмовив у задоволенні похідної позовної вимоги про зобов'язання відповідача повернути спірне приміщення балансоутримувачу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2025, Київська міська прокуратура звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги прокурора задовольнити в повному обсязі, судовий збір стягнути з відповідачів на користь Київської міської прокуратури.
Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, зазначає про невідповідність викладених у рішенні висновків обставинам справи, про порушенням судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосуванням норм матеріального права, а також неврахування правової позиції Верховного Суду (правових висновків Верховного Суду, зокрема, у постановах від 09.04.2024 у справі №927/400/23, від 13.11.2024 у справі 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі 927/55/23, від 23.07.2024 у справі 912/673/23 та ін.).
Скаржник вважає, що суд порушив норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини (ст. 203, 215, 215, 216 ЦК України, ст. 80 Закону України "Про освіту"), не надав їм належної правової оцінки, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
На думку апелянта, всупереч положенням ч. 1, 4, 6 ст. 80 Закону України "Про освіту" у п. 7.1 "Цільове призначення Майна" договору передбачено, що майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря. Жодних умов про можливість використання орендованого майна для навчально-виховного процесу договір не містить. Тобто майно закладу освіти передано ФОП Устінову С.І. з порушенням вимог ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" для використання у діяльності, не пов'язаної із навчально-виховним процесом, що є наслідком визнання його недійсним, відповідно до ст. 203, 215 ЦК України.
Скаржник визнає, що Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте вважає, що враховуючи загальну спрямованість положень названого Закону, такі послуги повинні мати пов'язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси питання про те, чи пов'язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати, виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов'язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі і для обслуговування учасників освітнього процесу, можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі №902/51/21, від 09.04.2024 у справі № 927/400/23).
Апелянт робить висновок, що приписами Закону України "Про освіту" чітко встановлена заборона на використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти передбачалося як виняток лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
На думку скаржника, укладаючи спірний договір, сторони не дотрималися вимог ст. 80 Закону України "Про освіту", не обмежили мету використання приміщення, яка мала бути пов'язана з навчально-виховним процесом чи обслуговування учасників освітнього процесу саме з метою забезпечення освітнього процесу. Орендар в контексті положень Закону України "Про освіту" не є суб'єктом та учасником освітнього процесу та не надає освітні послуги, а використовує спірне майно лише для здійснення господарської діяльності, яка жодним чином не пов'язана із наданням освітніх послуг або обслуговуванням предметом даного спору є передача в оренду ФОП Устінову С.І. нежитлового підвального приміщення загальною площею 63,4 кв. м Університету, з порушенням вимог чинного законодавства, без визначення конкретної мети його використання (зокрема щодо забезпечення організації харчування), тобто фактично спірне майно передано в оренду підприємцю для здійснення ним своєї підприємницької діяльності, не пов'язаної з освітнім процесом або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Крім того, Міністерство надало дозвіл на передачу в оренду спірного приміщення з метою розміщення виробництва та складу, що також не підтверджує надання орендарем послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Скаржник вважає висновок суду першої інстанції про те, що оскільки основним видом діяльності ФОП Устінова С.І. є « 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування», то наявні підстави для залучення закладом освіти Підприємця на договірних умовах до надання послуг з організації харчування для учасників освітнього процесу, є хибним і не підтверджується жодним доказом у справі, крім того, використання підвалу навчального закладу для організації харчування є неприпустимим.
Щодо відсутності підстав для стягнення з Шевченківської окружної прокуратури міста Києва на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу апелянт зазначає, що відповідач ФОП Устінов С.І. не довів належним чином розумності, реальності та співмірності розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, які були заявлені. Апелянт зауважує, що заявлені прокурором до відповідачів позовні вимоги мали нематеріальний характер, тобто не були пов'язані зі стягненням будь-яких коштів. Позов прокурора спрямований на визнання недійсним договору оренди державного майна та повернення його балансоутримувачу, що є типовим засобом захисту порушених прав держави в особі Міністерства та не належить до категорії складних господарських справ. У цій справі за позовом в інтересах держави в особі Міністерства звернувся керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Києва у порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Отже, позивачем у справі є не прокурор, а Міністерство, а тому
і відповідний розподіл судових витрат, зокрема, щодо розгляду справи повинен здійснюватися з урахуванням належного позивача. Таким чином, підстави для стягнення з Шевченківської окружної прокуратури м. Києва на користь відповідача ФОП Устінова С.І. витрат на правничу допомогу у сумі 25 000,00 грн відсутні.
Позиції учасників справи.
Фонд надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу Київської міської прокуратури без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Фонд вважає, що твердження Київської міської прокуратури, викладені в апеляційній скарзі, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та жодним чином не спростовують правильність викладених у оскаржуваному рішенні висновків суду, що свідчить про їх абсолютну невмотивованість та безпідставність.
Фонд наполягає на тому, що господарський суд першої інстанції в повній мірі встановив всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку, а отже оскаржуване рішення відповідає приписам чинного законодавства України, а також є таким, що прийняте в цілковитій відповідності до норм матеріального та процесуального права за повного з'ясування обставин, які мають істотне значення для справи.
Фонд зазначає, що основною формою організації харчування студентів - здобувачів вищої освіти є відпуск їжі в їдальнях-доготівельнях і їдальнях-роздаточних, розміщених як в приміщенні навчальних корпусів, так і в гуртожитках. У великих навчальних закладах з кількістю студентів, що перевищує декілька тисяч, може бути організовано комбінат студентського харчування, який включає в себе фабрику-заготівельню або кулінарну фабрику з мережею доготовочних їдалень, кафе, кафе-автоматів, кафетеріїв і буфетів, розміщених на окремих поверхах навчальних корпусів, гуртожитків. Фабрики-заготівельні розміщують в окремих будівлях. За згодою вищих навчальних закладів поряд з державними закладами можуть бути відкриті приватні заклади ресторанного господарства. Тобто, фактично майно використовується для забезпечення харчування студентів та викладачів Університету, іншої діяльності там не ведеться. Важливо підкреслити, що у цьому випадку мова йде про передачу в оренду частини нежитлового приміщення в підвалі. По-перше, підвальні приміщення у більшості закладів освіти не використовуються для безпосереднього проведення навчальних занять, а мають допоміжне або господарське призначення. Тому їх передача в оренду не зменшує навчальних площ і жодним чином не впливає на забезпечення освітнього процесу. По-друге, оренда підвалу дозволяє раціональніше використовувати державне майно, яке інакше простоювало б або потребувало б додаткових витрат на утримання. Тобто оренда фактично виконує функцію економії бюджетних коштів та забезпечення догляду за приміщенням. По-третє, саме підвальні приміщення часто пристосовуються під об'єкти обслуговуючої інфраструктури (склади, архіви, технічні приміщення, майстерні). Це відповідає вимогам закону, адже майно використовується не всупереч, а паралельно з освітнім процесом, не порушуючи прав студентів і викладачів.
Підприємець надав відзив на апеляційну скаргу, у якому вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права; обставини, на які посилається суд, належним чином доведені; висновки суду відповідають обставинам справи, а тому існують усі підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Підприємець зазначає, що організація харчування є додатковою діяльністю для здійснення освітньої діяльності та належить до матеріально-технічного забезпечення освітнього процесу, а наявність закладів харчування є обов'язковою умовою для отримання ліцензії на провадження діяльності з підготовки фахівців у сфері вищої освіти та може забезпечуватись іншим суб'єктом господарювання. Надання послуг громадського харчування здобувачам освіти, педагогічним працівникам є за своєю сутністю обслуговуванням учасників освітнього процесу. Суд встановив, що основним видом діяльності ФОП Устінова С.І. є « 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування». Ця обставина не заперечується прокурором та підтверджується доказами, доданими прокурором до позовної заяви. Надання послуг з організації харчування відноситься як до забезпечення освітнього процесу (з точки зору Ліцензійних умов), так і до обслуговування учасників освітнього процесу (з точки зору надання послуг учасникам освітнього процесу), а тому наявні всі складові, з якими Закон пов'язує виключення із загального правила щодо заборони використання майна державних закладів освіти.
ФОП Устінов С.І. вважає, що за таких обставин можна стверджувати, що є безпідставними та ґрунтуються на хибному, самостійному тлумаченні норм закону та використанні понять і визначень, відсутніх у законі, доводи прокурора про порушення норм Закону України «Про освіту» та невідповідність виду послуг, які надаються Підприємцем, виключенням, які дозволяють використання майна.
Підприємець зауважує, що прокурор як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного оскарження використовує поняття «навчально-виховний процес», однак, як видно з норми ст. 80 Закону України «Про освіту», вона не містить визначення «навчально-виховний-процес». Підприємець зазначає, що відповідно п. 16 ч. 1 ст.1 Закону України «Про освіту» визначено поняття «освітній процес». Відповідно до пп. 2 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про освіту» у Законі України «Про загальну середню освіту» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 28, ст. 230 із наступними змінами) слова «загальноосвітній навчальний заклад» і «навчально-виховний процес» в усіх відмінках і числах замінити відповідно словами «заклад загальної середньої освіти» і «освітній процес» у відповідному відмінку і числі. Аналогічні зміни внесені і до Законів України «Про позашкільну освіту» та «Про дошкільну освіту». Отже, поняття «навчально-виховний процес» відсутнє як в Законі України «Про освіту», так і в законодавстві про освіту в цілому. Тому при обґрунтуванні своїх вимог прокурор посилається на неіснуючі поняття, які взяті із Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 №1060, який втратив чинність 28.09.2017, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права прокурором, а саме ст. 80 Закону України «Про освіту».
На думку Підприємця, зазначені прокурором порушення полягають лише у незгоді прокурора з позицією суду. Так, зазначаючи про порушення судом норми ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», прокурор робить висновок, ідентичний висновку, зробленому судом першої інстанції: «Надання в оренду майна закладів освіти як виняток передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.»
Підприємець робить висновок, що апелянт не вказує на порушення норми матеріального права, а висловлює свою незгоду зі справедливим та законним рішенням суду. Висновки суду ґрунтуються як на аналізі та застосуванні норми ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», так і на нормах інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо оренди державного майна і щодо діяльності закладів вищої освіти. При цьому висновки суду ґрунтувалися на обставинах справи та на доказах, поданих сторонами.
Підприємець зауважує, що суд встановив, таке: Підприємець надає послуги харчування; Приміщення використовується для надання послуг громадського харчування, що було встановлено Фондом, в межах повноважень; Університет не міг забезпечити надання послуг з організації харчування у відповідному навчальному корпусі. А отже, на думку Підприємця, існували всі обставини для застосування судом першої інстанції норми ч. 4 4 ст. 80 Закону України «Про освіту»: заклад освіти не міг безпосередньо забезпечити надання послуг з організації громадського харчування; приміщення надано в оренду та використовується для надання послуг з організації громадського харчування відносяться до забезпечення освітнього процесу та обслуговування учасників освітнього процесу. Суд першої інстанції під час винесення рішення врахував, що Підприємець отримав приміщення з дотриманням принципу добросовісності та використовує його для провадження діяльності, що належить до забезпечення здійснення освітнього процесу, а саме: для надання послуг громадського харчування.
Заперечуючи проти доводів прокурора щодо розміру судових витрат на правничу допомогу, Підприємець зазначає, що вважає ці доводи безпідставними та такими, що спростовуються рішенням суду, яке враховує висновки Верховного Суду: «Суд зазначає, що розмір гонорару за надання правової допомоги є фіксованим, а тому відсутня необхідність у цьому випадку наявності детального опису робіт, виконаних адвокатом. Крім того, доводи апелянта про неможливість стягнення судових витрат з прокурора спростовуються висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 05.10.2022 у справі 923/199/21.»
Підприємець також подав клопотання про стягнення судових витрат, у якому просить відшкодувати йому судові витрати на надання правничої допомоги в розмірі 44 500,00 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Владимиренко С.В., Алданова С.О.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О. (у зв'язку з відпусткою судді Владимиренко С.В.).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6765/25 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 до надходження матеріалів справи №910/6765/25.
13.11.2025 матеріали справи №910/6765/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі №910/6765/25. Розгляд справи призначено на 17.12.2025. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні 17.12.2025 суд протокольно оголосив перерву у розгляді справи до 11.02.2026, про що повідомив Міністерство та Фонд відповідною ухвалою.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Відповідно до п. 1.4. Статуту Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, затвердженого Міністерством освіти і науки України та погодженого Конференцією трудового колективу університету від 31.05.2023, Університет є багатогалузевим закладом вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.
Згідно з п. 1.5 Статуту від 31.05.2023 Університет є юридичною особою публічного права, утворений у формі державної установи, працює на засадах неприбутковості.
Пунктом 1.7 Статуту від 31.05.2023 визначено основну мету діяльності Університету - провадження наукової діяльності шляхом проведення наукових досліджень і забезпечення творчої діяльності учасників освітнього процесу, підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації і використання отриманих результатів в освітньому процесі, а також здійснення іншої діяльності, визначеної цим Статутом і не забороненої законодавством України.
Відповідно до п. 3.1 Статуту від 31.05.2023, Міністерство освіти і науки України реалізує права та обов'язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, у підпорядкуванні та сфері управління якого перебуває Університет.
Отже, Університет є державним навчальним закладом, який підпорядкований Міністерству.
Відповідно до п. 8.1, 8.2 Статуту матеріально-технічна база Університету включає будівлі, споруди, землю комунікації, обладнання, транспортні засоби та інші матеріальні цінності. Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми Університету з метою забезпечення його статутної діяльності Міністерством освіти і науки України закріплюються на основі права господарського відання будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, службове житло.
Відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно об'єкт оренди - нежитлові підвальні приміщення загальною площею 63,4 кв. м Музично-педагогічного корпусу за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 49/11 - належить до державної форми власності, уповноваженим органом управління є Міністерство.
Міністерство листом №1/11-679 від 03.02.2021, враховуючи пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства (протокол №2 від 22.01.2021), надало дозвіл Університету на укладення договору оренди державного нерухомого майна - частини приміщення підвалу Музично-педагогічного корпусу університету загальною площею 63,4 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 49/11, з метою виробництва та складу, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи, відповідно до законодавства, терміном до 5 років, за умови забезпечення дотримання санітарно-гігієнічних та протипожежних норм, а також Порядку передачі в оренду державного і комунального майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483.
08.09.2021 Фонд на платформі "ProZorro.Продажі" розмістив оголошення "Про передачу в оренду через аукціон такого майна: Нежитлове підвальне приміщення площею 63.4 кв. м, за адресою: місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська 49/11" (інформація про аукціон доступна у публічному доступі за посиланням https://prozorro.sale/auction/LLE001-UA-20210908-40033).
28.09.2021 було проведено електронний аукціон № LLE001-UA-20210908-40033, за результатами якого переможцем став ФОП Устінов С.І.
22.10.2021 Фонд (орендодавець), ФОП Устінов С.І. (орендар) та Університет (балансоутримувач) за результатами проведеного електронного аукціону LLE001-UA-20210908-40033 уклали договір №8930 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір оренди), за умовами п. 1.1-1.2 розділу ІІ якого ("Незмінювані умови договору") орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно - державне нерухоме майно, нежитлові приміщення загальною площею 63,40 кв. м. Музично-педагогічного корпусу за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 49/11.
Згідно з п. 2.1 розділу ІІ договору оренди («Незмінювані умови договору») орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна.
Відповідно до п.7 розділу І договору оренди («Змінювані умови договору оренди») майно передається в оренду для використання орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря, якщо майно не використовується у діяльності закладу протягом більш як три роки.
22.10.2021 Фонд (орендодавець) та Підприємець (орендар) підписали акт приймання-передачі вказаного орендованого майна.
Строк дії договору становить 5 років з дати набрання чинності вказаним договором (п.12.1 розділу І договору оренди ("Змінювані умови договору оренди")).
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 49, зареєстровано об'єкт нерухомого майна - навчальний корпус А загальною площею 3183,8 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2597357180000), є держава в особі Міністерства освіти і науки України. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 63829560 від 09.06.2022, на підставі наказу Міністерства №1037 від 24.08.2023 зареєстровано речове право на вказаний об'єкт нерухомого майна (право господарського відання) за Університетом.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.08.2022 №758-р "Деякі питання утворення та реорганізації закладу вищої освіти" та наказу Міністерства від 25.10.2023 №949 "Про деякі питання утворення та реорганізації закладу вищої освіти" утворено Український державний університет імені Михайла Драгоманова з віднесенням його до сфери управління Міністерства освіти і науки; реорганізовано Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова (код ЄДРПОУ 02125295) шляхом приєднання їх до Українського державного університету імені Михайла Драгоманова.
Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 24.08.2023 №1037 навчальний корпус літ. А зальною площею 3183,80 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 49, закріплено на праві господарського відання за Українським державним університетом імені Михайла Драгоманова.
Актом від 30.11.2023 про заміну сторони у договорі оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, замінено балансоутримувача - Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова на Український державний університет імені Михайла Драгоманова.
Звіт про періодичний комплексний огляд об'єкта оренди від 17.07.2023 свідчить, що представники Фонду, а саме Відділу контролю за виконанням договірних відносин та використання державного майна провели огляд об'єкта оренди державного нерухомого майна загальною площею 63,4 кв. м підвального приміщення музично-педагогічного корпусу за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 49/11, та знаходиться на балансі Університету імені Михайла Драгоманова. За результатами огляду майно використовується відповідно до договору та порушень не виявлено.
ФОП Устінов С.І. здійснює такі види діяльності: 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний вид діяльності), 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами, 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, 86.22 Спеціалізована медична практика, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 47.74, Роздрібна торгівля медичними й ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах, 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах, 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, 56.30 Обслуговування напоями, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет, 33.17 Ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів, 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту.
Прокурор надав у матеріали справи протокол огляду місцевості від 25.04.2025 (дозвіл на розголошення досудового розслідування в частині в порядку ч. 1 ст. 222 КПК України). Згідно з протоколом огляду місцевості від 25.04.2025 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42023102100000057 від 13.04.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України, прокурор оглянув південно-західну частину будівлі Музично-педагогічного корпусу Університету за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 49, в якій розмішені нежитлові підвальні приміщення загальною площею 63,4 кв. м, що перебувають на балансі Університету. Проведеним оглядом встановлено:
за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 49, розміщена 4-поверхова будівля Музично-педагогічного корпусу Університету загальною площею 3183,8 кв. м, що перебуває на балансі Університету;
доступ у внутрішній двір Музично-педагогічного корпусу Університету з вул. Бульварно-Кудрявської обмежений капітальним парканом сірого кольору приблизною висотою 1,8 метра, посередині якого розташовані металеві суцільні ворота темно-сірого кольору;
шляхом огляду двору через паркан встановлено, що у південно-західній частині будівлі за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 49, наявна вхідна група, обшита пластиком світло-сірого кольору, яка відповідно до плану на громадський будинок Музично-педагогічного корпусу за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська (Воровського), 49, використовується, як вхід до нежитлових підвальних приміщень загальною площею 63,4 кв. м, які відповідно до укладеного між РВ ФДМ України по місту Києву та ФОП Устіновим С.І. договору №8930 від 22.10.2021 передані Підприємцю в оренду для використання за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.
Відповідно до листа Фонду вих. №930-02-06-2174 від 11.05.2025, наданого на запит Шевченківської окружної прокуратури, об'єкт оренди використовується орендарем як об'єкт громадського харчування без здійснення продажу товарів підакцизної групи.
Прокурор зазначає, що за умовами договору оренди майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендодавця, що є порушенням вимог ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту". Тобто майно закладу освіти передано відповідачу для використання у діяльності, не пов'язаної із навчально-виховним процесом. За таких обставин відповідно до ст. 203, 215 ЦК України оспорюваний договір оренди, на переконання прокурора, належить визнати недійсним.
Прокурор також вважає, що у разі визнання судом оспорюваного договору оренди нерухомого майна недійсним орендар має повернути балансоутримувачу орендоване майно, а тому просить суд зобов'язати Підприємця повернути Університету за актом повернення з оренди орендованого нерухомого майна, майно що належить до державної власності.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 ГК України, який був чинний до 28.08.2025), і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 ЦК України).
Відносини сторін за правовою природою є договором найму (оренди).
Згідно із ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 761, ч. 1 ст. 762 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Перевіряючи доводи скаржника в частині, що стосується норм матеріального права, зокрема, ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», ст. 203, 215, 216 ЦК України, колегія суддів зазначає таке.
Частинами 1 та 2 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Колегія суддів зазначає, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами ст. 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 та в постановах Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 04.06.2024 у справі № 910/11425/21, від 13.08.2024 у справі № 922/2219/19.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга) тощо.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Під час розгляду позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення ст. 3, 15,16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину, й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.
При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19.
А отже для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.
Перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника, колегія суддів зазначає, що Закон України «Про освіту» регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулюються Законом України "Про освіту".
За змістом ч. 1 ст. 79 Закону України "Про освіту" (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору оренди) джерелами фінансування суб'єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть, зокрема, бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Частиною 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" передбачено, що об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Чинна на момент укладення договору оренди редакція Закону України "Про освіту" імперативно забороняла використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти як виняток передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Частина 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" допускає можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, пов'язаних із обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Крім того, відповідно до п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі - Порядок № 483) не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об'єкти оренди, як майно закладів освіти. Такі об'єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов'язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об'єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.
Тобто, наведені положення законодавства передбачають можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, а саме: або/та пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу; або/та пов'язаних з обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Також згідно з п. 29 Порядку №483 обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров'я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об'єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об'єктів протягом трьох років (для об'єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п'яти років (для об'єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об'єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.
Пункт 17 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про освіту" визначає, що освітня діяльність - діяльність суб'єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті. Таким чином, забезпечення освітнього процесу є частиною освітньої діяльності.
Разом з тим існують послуги, пов'язані з забезпеченням освітнього процесу або з обслуговуванням учасників освітнього процесу, які можуть або не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти.
Підпунктами 2, 5 п. 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796 (надалі - Перелік №796) передбачено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги: надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі; послуги з виробництва та реалізація продукції громадського харчування, організація її споживання.
Водночас в п. 26 Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 №1187, встановлено, що медичне обслуговування, організація харчування та прання, ведення бухгалтерського обліку і діловодства, інші додаткові для здійснення освітнього процесу види діяльності ліцензіатів, передбачені законодавством, можуть забезпечуватися та здійснюватися шляхом залучення ліцензіатами на договірних умовах інших суб'єктів господарювання, що мають право надавати відповідні послуги.
Отже, Закон України "Про освіту" дозволяє надання об'єктів та майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, та які пов'язані із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Закон України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент укладення договору) не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте, враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов'язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов'язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов'язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18.10.2023 у справі №927/66/23, від 23.11.2021 у справі №909/1374/19.
Таким чином, приписи Закону України "Про освіту", Порядку №483 та Переліку №796 дозволяють надання об'єктів та майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти та які пов'язані із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, зокрема, надання послуг з виробництва та реалізації продукції громадського харчування, організації її споживання, що може здійснюватися із залученням інших суб'єктів господарювання. Надання в оренду майна закладів освіти, яке використовується для обслуговування учасників освітнього процесу, можливе лише у випадку, якщо це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Суд встановив, що листом №1/11-679 від 03.02.2021 Міністерство надало Університету дозвіл на укладення договору оренди державного нерухомого майна - частини приміщення підвалу, Музично-педагогічного корпусу Університету загальною площею 63,4 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 49/11, з метою виробництва та складу, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи, відповідно до законодавства, строком до 5 років за умови забезпечення дотримання санітарно-гігієнічних та протипожежних норм, а також Порядку передачі в оренду державного і комунального майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483.
У Звіті від 17.07.2023 про періодичний комплексний огляд об'єкта оренди представники Фонду зазначили, що об'єкт оренди використовується відповідно до договору та в ході огляду об'єкта порушень не виявлено.
Основним видом діяльності ФОП Устінова С.І. діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, а тому наявні підстави для залучення закладом освіти Підприємця на договірних умовах до надання послуг з організації харчування учасникам освітнього процесу.
У листі вих. №930-02-06-2174 від 11.05.2025 Фонд зазначив, що об'єкт оренди використовується орендарем як об'єкт громадського харчування без здійснення продажу товарів підакцизної групи.
Також у листі вих. №02-10/946 від 01.10.2025 Університет щодо порядку та умов використання переданого в тимчасове користування ФОП Устінову С.І. майна зазначив, що відповідно до договору №8930 від 22.10.2021 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, нежитлові приміщення загальною площею 63,40 кв. м Музично-педагогічного корпусу за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 49/11, передані та використовуються орендарем - ФОП Устіновим С.І. для надання послуг громадського харчування; залучення на договірних засадах іншого суб'єкта господарювання, який має право надавати відповідні послуги, обумовлено відсутністю в штатному розписі університету та у відповідному навчальному корпусі підрозділу та штатних одиниць для самостійної організації пункту харчування; приміщення Університету, передане в тимчасове користування ФОП Устінову С.І., використовується виключно для провадження діяльності, що належить до забезпечення здійснення освітнього процесу, а порядок його використання відповідає Закону України "Про освіту", Ліцензійним умовам провадження освітньої діяльності. Мета передачі спірного приміщення не передбачала продаж товарів підакцизної групи, натомість передбачала організацію харчування для забезпечення освітньої діяльності закладу вищої освіти.
Передане в оренду Підприємцю приміщення є нежитловим, знаходиться у підвалі Музично-педагогічного корпусу Університету і наразі використовується для розміщення пункту харчування.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснення орендарем в орендованому приміщенні діяльності з надання послуг, які пов'язані із забезпеченням освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу, однак не можуть бути забезпечені безпосередньо Університетом, відповідає вимогам ст. 80 Закону України "Про освіту", а також положенням Порядку №483 та Переліку №796.
Окрім того, за користування орендованим майном ФОП Устінов С.І. сплачує щомісячно орендну плату (сторонами у справі підтверджено належне виконання орендарем договору), яка відповідно до розділу 8 Статуту Університету є джерелом фінансування закладу, а тому перебування вказаного об'єкта в оренді забезпечує ефективне та раціональне використання державного майна.
Докази на підтвердження того, що надання Підприємцем послуг з харчування в Музично-педагогічному корпусі Університету погіршує соціально-побутові умови студентів або працівників навчального закладу, негативно впливає на освітній процес чи перешкоджає учасникам освітнього процесу, прокурор не надав.
Також прокурор не довів, що Підприємець діяв недобросовісно та використовував орендоване за спірним договором приміщення всупереч визначеній меті користування, тобто не для надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, пов'язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності такого закладу, його працівників та відвідувачів.
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає, що використання спірного приміщення для надання послуг з виробництва та реалізації продукції громадського харчування, організації її споживання має на меті обслуговування учасників освітнього процесу та спрямоване на покращення умов для навчання студентів, що відповідає положенням ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", а тому відсутні правові підстави вважати, що оспорюваний договір оренди укладено з порушенням вимог закону, що є обов'язковою умовою для визнання його недійсним у розумінні положень ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення позову в частині визнання спірного договору недійсним також відсутні підстави й для задоволення похідної позовної вимоги зобов'язати Підприємця повернути Університету за актом приймання-передачі з оренди орендоване нерухоме майно (вимога про повернення орендованого майна є похідною від вимоги про визнання недійсним договору, підстав для задоволення якої не встановлено).
Доводи апеляційної скарги зазначеного не спростовують.
Колегія суддів відзначає, що не надає оцінку наявності підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, оскільки в апеляційній скарзі апелянт висновки суду першої інстанції в цій частині не оскаржує.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду у постановах від 08.11.2022 у справі №917/1090/21, від 20.01.2022 у справі №906/1551/20, від 17.01.2023 у справі №902/51/21, від 09.04.2024 у справі №927/400/23, від 13.11.2024 у справі №927/1424/23, від 17.09.2024 у справі 9№27/55/23, від 23.07.2024 у справі №912/673/23, колегія суддів зазначає таке.
У справі №917/1090/21 об'єкт оренди за спірним договором був переданий в користування не за освітнім призначенням, а в цілях, не пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу - розміщення перукарні та масажного кабінету у переобладнаних кімнатах студентського гуртожитку; у справі №906/1551/20 спірний договір оренди було укладено для організації торгівлі непродовольчими товарами; у справі №902/51/21 за договором оренди приміщення було передано відповідачу з метою розміщення торговельного об'єкта з продажу автотоварів; у справі №927/400/23 суд встановив, що орендоване майно використовується для продажу фармацевтичних виробів (суд також встановив, що у п. 7.1 розділу І Договору оренди зазначено, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд Орендаря за винятком таких цільових призначень: заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торгівельні об'єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи; заклади харчування, їдальні, буфети, кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торговельні об'єкти, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи тощо); у справі №927/1424/23 у орендованому приміщенні була розміщена майстерня з ремонту автомобілів; у справі №927/55/23 у орендованому майні були розміщені торговельні об'єкти з продажу непродовольчих товарів (суд також встановив, що умови договори містили обмеження щодо використання об'єкта оренди, який не може бути використаний в т.ч. як: заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи, торговельні об'єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи); у справі №912/673/23 приміщення було надано в оренду з метою використання для приватної загальноосвітньої школи. Тобто, суди встановили, що приміщення навчального закладу використовуються не за освітнім призначенням та в цілях, не пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу.
Отже, висновки у названих справах хоч і стосуються застосування ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», однак не є повністю релевантними до спірних правовідносин, оскільки у справі, що розглядається, орендоване майно використовується для закладу харчування студентів та викладачів Університету. Крім того, у справі, що розглядається, не встановлено наявності у спірному договорі обмежень щодо такого використання об'єкта оренди.
Також Верховний Суд у постановах від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21 виснував, що Закон України «Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, однак, враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов'язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси питання про те, чи пов'язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, але з обов'язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Висновки суду першої інстанції у справі, що розглядається, відповідають наведеним вище висновкам Верховного Суду.
Щодо судових витрат.
Підприємець у відзиві на позов повідомив, що поніс судові витрати у вигляді плати за надання правової допомоги в сумі 105 000,00 грн.
Підприємець також подав клопотання про відшкодування судових витрат, у якому просив відшкодувати на його користь судові витрати на надання правничої допомоги у розмірі 105 000,00 грн.
До клопотання заявник долучив договір №12/06 від 12.06.2025 про надання правової допомоги та платіжну інструкцію №1915 від 13.06.2025.
З наданих Підприємцем документів суд встановив таке.
12.06.2025 Підприємець (клієнт) уклав з Адвокатським об'єднанням "Летрадо" договір №12/06 про надання правової допомоги, за умовами до п. 3.1.1 якого за надання правової допомоги клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню гонорар за представництво інтересів у Господарському суді міста Києва у справі №910/6765/25, що включає підготовку та подання процесуальних документів по справі, участь у судових засіданнях в суді першої інстанції в розмірі 105 000,00 грн.
13.06.2025 платіжною інструкцією №1915 Підприємець сплатив Адвокатському об'єднанню 105 000,00 грн за призначенням платежу «Правова допомога у справі №910/6765/25; представництво в господарському суді м. Києва, підготовка та подання процесуальних документів зг договору №12/06 від 12.06.2025 Без ПДВ».
Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, за змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).
Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, згідно із зазначеною нормою гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але у розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
За положенням ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Пункт 1 ч. 3 цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.
Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абз. 2 пп. 4.1 п. 4 Рішення від 02.11.2004 №15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Так, ч. 3 ст. 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).
У розумінні положень ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Колегія суддів зазначає, що прокуратура у апеляційній скарзі не наводить доводів на спростування висновків суду в частині, що стосується зменшення присуджених до стягнення з неї витрат Підприємця на правничу допомогу. Інші сторони, зокрема Підприємець, на користь якого присуджено відшкодування відповідних витрат, теж не оскаржують рішення місцевого суду в цій частині.
У апеляційній скарзі прокуратура зазначає, що Підприємець не надав детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Адвокатського об'єднання "Летрадо" у межах надання правничої допомоги у справі № 910/6567/25 відповідно до договору №12/06 від 12.06.2025, відсутня інформація, що підтверджує їх вартість з огляду на складність справи, характер спірних правовідносин, обсяг матеріалів у справі тощо. Також, прокуратура вважає, що оскільки у цій справі за позовом в інтересах держави в особі Міністерства звернувся керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Києва у передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку, то позивачем у справі є не прокурор, а Міністерство і тому відповідний розподіл судових витрат, зокрема, щодо розгляду справи, повинен здійснюватися з урахуванням належного позивача.
Таким чином, за доводами апеляційної скарги підстави для стягнення з Шевченківської окружної прокуратури міста Києва на користь відповідача ФОП Устінова С.І. витрат на правничу допомогу у сумі 25 000,00 грн відсутні.
Щодо доводів скаржника в частині, що стосується детального опису виконаних робіт колегія суддів звертається до висновків Великої Палати Верховного суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 про те, що враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Колегія суддів відзначає, що у клопотанні про відшкодування витрат на правничу допомогу Підприємець зазначив, що відповідний опис визначений у договорі та передбачає підготовку процесуальних документів та представництво інтересів у суду першої інстанції.
Матеріалами справи підтверджується підготовка Адвокатським об'єднанням відзиву на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, а також участь представника Підприємця у судових засіданнях. Надані Адвокатським об'єднанням послуги відповідають узгодженим сторонами у договорі.
За наведених підстав у сукупності колегія суддів оцінює відповідні доводи скаржника критично.
Щодо покладення судових витрат на прокуратуру колегія суддів звертається до висновків Великої Палати Верховного суду у постанові від 05.10.2022 у справі №923/199/21.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справ, провадження в яких відкрито за позовом прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позиція цього органу щодо заявленого прокурором позову не є вирішальним критерієм, оскільки прокурор бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов'язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду. Тому, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб'єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов'язки, пов'язані з розподілом судових витрат.
Наведеним спростовуються відповідні доводи апеляційної скарги.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі №910/6765/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі №910/6765/25 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 24.02.2026.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
С.О. Алданова