вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" лютого 2026 р. Справа№ 911/1970/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Євсікова О.О.
розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу
Приватного підприємства "Реабілітаційно - оздоровчий центр "Ітта"
на додаткове рішення господарського суду Київської області від 30.12.2025 (повне додаткове рішення складене 30.12.2025)
у справі № 911/1970/25 (суддя С. Грабець)
за позовом Приватного підприємства "Реабілітаційно - оздоровчий центр "Ітта"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Здорова Родина Плюс"
про стягнення заборгованості
Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції
Додатковим рішенням господарського суду Київської області від 30.12.2025 у справі №911/1970/25 задоволено частково заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗДОРОВА РОДИНА ПЛЮС" про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Приватного підприємства "РЕАБІЛІТАЦІЙНО-ОЗДОРОВЧИЙ ЦЕНТР "ІТТА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗДОРОВА РОДИНА ПЛЮС" 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду. Відмовлено в іншій частині заяви.
Додаткове рішення суду мотивовано тим, що витрати на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача слід зменшити до 30 000,00 грн, з огляду на складність справи, ціну позову та обсяг наданої правової допомоги.
Короткий зміст апеляційної скарги і заперечень на неї
В апеляційній скарзі позивач просить суд скасувати додаткове рішення Господарського суду Київської області від 32.12.2025 у справі № 911/1970/25 та ухвалити нове, яким відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу та судового збору.
Апеляційна скарга позивача зводиться до того, що оскільки позивач оскаржив основне рішення суду першої інстанції у цій справі, то додаткове рішення суду підлягає скасуванню, адже позивач вважає свої вимоги законними та обґрунтованими.
Порядок та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2026 (колегія суддів у складі: Ходаківської І. П. - головуючої, Владимиренко С. В., Демидової А. М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Реабілітаційно - оздоровчий центр "Ітта" на додаткове рішення господарського суду Київської області від 30.12.2025 у справі № 911/1970/25 та призначено її до розгляду на у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано матеріали справи з господарського суду Київської області.
На виконання зазначеної ухвали матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції 21.01.2026.
Склад суду змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 справу прийнято колегією суддів у визначеному складі до провадження.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин
Суд встановив, що 02.12.2025 в справі № 911/1970/25 ухвалене рішення, яким відмовлено у задоволенні позову повністю.
04.12.2025 через систему "Електронний суд" до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення в справі, разом із доданими документами, в якій він просив суд стягнути з позивача 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3 028,00 грн витрат зі сплати судового збору.
На підтвердження понесених відповідачем витрат у цій справі подано копії: договору про надання правничої допомоги №25/25 від 03.07.2025 (далі договір), додаткової угоди №1 до договору від 03.07.2025 року, платіжної інструкції №135006170 від 04.07.2025 року, на суму 50 000,00 грн, а також свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, серії КС №10021/10, від 21.05.2021.
23.12.2025 через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи документів, разом із клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку на їх подання, в якій він просив суд долучити до матеріалів справи акт виконаних робіт №14 від 22.12.2025 до договору про надання правничої допомоги №25/25 від 03.07.2025 (далі акт), посилаючись на його отримання лише 22.12.2025.
03.07.2025 між адвокатським бюро "МИХАЙЛА СОРОКИ" в особі керуючого бюро Сороки Михайла Миколайовича (далі адвокатське бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Здорова Родина Плюс" (далі відповідач) був укладений договір про надання правничої допомоги №25/25, відповідно до п. 1.1. якого, відповідач доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надати йому правничу допомогу у вигляді представництва інтересів відповідача у зв'язку з судовою справою №911/1970/25 про стягнення коштів.
Згідно з п. 1.2. договору, до інших видів правничої допомоги належить надання адвокатським бюро відповідачу правничої допомоги з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення та подання заяв, клопотань, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів відповідача, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення, виконання інших конфіденційних завдань відповідача, а також здійснює інші види адвокатської діяльності, що є необхідними для виконання договору, не заборонені законом.
Відповідно до п. 1.4. договору, правнича допомога надається безпосередньо адвокатами адвокатського бюро та/або іншими адвокатами, залученими за договорами.
Згідно з п. 3.1. договору, відповідач для виконання умов договору наділяє адвокатське бюро такими повноваженнями: подавати і підписувати від мого імені заяви, повідомлення, процесуальні документи, позовні заяви, скарги, звертатися до всіх підприємств, установ та організацій, робити запити у відповідні установи, отримувати необхідні довідки та документи, відповідні запити, знайомитися з матеріалами справ, робити з них витяги, знімати копії з документів, пред'являти позовні заяви, заяви, скарги, інші процесуальні документи до суду; знайомитися з матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді справи у судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій; подавати докази, заявляти клопотання і відводи; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази у справі, зокрема отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, а від громадян - за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування з необхідними документами і матеріалами за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки спеціалістів з питань, які вимагають спеціальних знань; оскаржувати рішення, ухвали, постанови, вироки суду у апеляційній, касаційній інстанціях та брати участь при розгляді скарг у цих інстанціях, оскаржувати рішення у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами; пред'являти виконавчі документи до виконання та брати участь у виконавчому провадженні; укладати договори та замовлення від імені відповідача на виготовлення документів, дозволів, довідок, проектів, планів та іншої документації, пов'язаної з дорученням; сплачувати замість відповідача судові витрати та інші платежі які пов'язані та не пов'язані з предметом договору. У випадку участі адвоката у судовому засіданні за відсутності відповідача користуватися спеціальними правами, передбаченими ст. 31 ЦПК України, а саме: змінити предмет або підставу позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, укласти мирову угоду, має право знайомитись з матеріалами оправи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, брати участь у господарських засіданнях подавати докази брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу.
За надання правничої допомоги передбачену п. 1.1. цього договору відповідач сплачує гонорар розмір якого зазначається у додатках до цього договору та актах виконаних робіт (п. 4.1. договору).
Відповідно до п. 9.1. договору, факт надання передбачених цим договором послуг підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг (далі - "акт").
Пунктом 2.4. договору встановлено, що відповідач зобов'язаний, зокрема, своєчасно та у повному обсязі оплатити адвокатському бюро ціну наданих послуг (гонорар).
Договір набирає чинності з дня підписання та діє до виконання зобов'язань. Договір втрачає чинність у разі його припинення чи розірвання, односторонньої відмови відповідача чи адвокатського бюро та/або адвоката від договору (п. 8.1. договору).
Згідно з п. 1. додаткової угоди №1 до договору від 03.07.2025, сторони погодили, що за послуги передбачені п. 1 договору відповідач сплачує гонорар в загальному розмірі 50 000,00 грн. Розмір гонорару є фіксованим і сплачується авансом.
Судом встановлено, що 04.07.2025 відповідач оплатив надані адвокатським бюро послуги, що підтверджується копією платіжної інструкції №135006170 від 04.07.2025, долученою до матеріалів справи.
Також відповідач згідно з платіжною інструкцією №135006263 від 08.08.2025, сплачений судовий збір у сумі 3028,00 грн за подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Київської області від 29.07.2025.
Водночас судом першої інстанції констатовано, що за подання апеляційної скарги на ухвалу суду сплаті підлягав судовий збір у сумі 2 422,40 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати відповідача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність відповідачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України).
Так, враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, слід зазначити, що визначений відповідачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співмірності і становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Отже, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд вірно вказав, що розумним та співмірним розміром витрат на послуги адвоката у даному спорі є 30 000, 00 грн.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що визначений судом розмір витрат на професійну правничу допомогу є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат.
При цьому, за висновком суду апеляційної інстанції, апелянт не довів відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000, 00 грн із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат.
Таким чином, присуджений до стягнення розмір витрат правничої допомоги в сумі 30 000, 00 грн колегія суддів не вважає завищеним.
Щодо доводів апеляційної скарги про скасування додаткового рішення суду першої інстанції, яким вирішувалося питання стягнення професійної правничої допомоги, колегія суддів зазначає, що за змістом статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21, постанови Верховного Суду від 02.09.2025 у справі № 910/9950/24, від 29.09.2025 у справі № 910/13912/23, від 23.10.2025 у справі № 910/12875/23).
Оскільки оскаржуване заявником рішення суду першої інстанції, ухвалено за наслідками розгляду справи по суті, залишається судом апеляційної інстанції без змін, та зважаючи на відсутність доводів скаржника про незаконність оскаржуваного додаткового рішення, колегія суддів не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Подібний правовий висновок викладено у пункті 5.66 постанови Верховного Суду від 29.10.2025 у справі № 911/1718/24, за подібних правовідносин.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване додаткове рішення місцевого господарського суду ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вказаних висновків.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду першої інстанції про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не є об'єктом справляння судового збору, відповідно розподіл цього виду судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Реабілітаційно - оздоровчий центр "Ітта" залишити без задоволення.
Додаткове рішення господарського суду Київської області від 30.12.2025 у справі № 911/1970/25 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
О.О. Євсіков