23 лютого 2026 року
м. Київ
справа №200/2679/25
адміністративне провадження №К/990/4337/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дяченко Олексій Володимирович, на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.07.2020 по 13.03.2025 включно;
- зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.07.2020 по 13.03.2025 включно у сумі 607624,95 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2025, адміністративний позов задоволено частково;
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 28.07.2020 по 29.04.2021 та з 28.07.2020 по 19.01.2023;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 28.07.2020 по 29.04.2021 та з 28.07.2020 по 19.01.2023 у розмірі 118296,94 грн;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2026, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2025 у справі №200/2679/25 задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2025 змінено;
- в абзаці третьому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2025 вислів «у розмірі 118296,94 грн» змінено на «у розмірі 20898,14 грн»
- в іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2025 залишено без змін.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дяченко С.В., звернувся через підсистему «Електронний Суд» до Верховного Суду із касаційною скаргою.
У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Єресько Л.О. з 16.02.2026 по 17.02.2026 (наказ від 12.02.2026 № 219/0/6-26), та судді Загороднюка А.Г. з 17.02.2026 по 20.02.2026 (наказ від 12.02.2026 № 337/0/5-26), питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів по виходу суддів з відпусток.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 26.01.2024 у справі № 160/14384/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 13.02.2024 у справі № 380/10080/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23 від 09.03.2023 у справі № 520/899/21, від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 10.04.2024 у справі № 360/380/23, від 18.04.2024 у справі № 380/4205/23, від 25.04.2024 у справі № 440/8467/23, від 25.04.2024 у справі № 460/49364/22, від 30.04.2024 у справі № 560/6962/23, від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23, від 15.05.2024 у справі № 340/3077/21, від 23.05.2024 у справі № 560/11616/23, від 23.05.2024 у справі № 260/1754/23, від 23.05.2024 у справі № 580/9003/23, від 30.05.2024 у справі № 520/18807/23, від 29.08.2024 у справі № 200/3662/23, від 19.09.2024 у справі № 560/687/24, від 12.12.2024 у справі № 160/20805/22, від 17.12.2024 у справі №560/10227/23, від 19.12.2024 у праві № 200/3560/23, від 26.12.2024 у справі № 380/19103/22, від 26.12.2024 у справі № 560/9343/23, від 24.01.2025 у справі № 360/801/22, від 31.01.2025 у справі № 380/15041/22, від 06.02.2025 у справі № 620/5758/22, від 06.03.2025 у справі № 160/14479/24, від 07.03.2025 у справі № 480/1321/23, від 20.03.2025 у справі № 560/1015/24, від 27.03.2025 у справі № 560/5923/24, від 24.04.2025 у справі № 620/7207/24, від 24.04.2025 у справі № 400/14213/23, від 25.04.2025 у справі № 480/7715/22, від 30.04.2025 у справі № 520/22859/23, від 18.08.2025 у справі № 160/20803/22, від 09.09.2025 у справі № 420/12808/23, від 09.09.2025 у справі № 200/5044/22, від 09.09.2025 у справі № 200/1992/23, від 18.09.2025 у справі № 160/2237/22, від 24.09.2025 у справі № 560/10/23, від 07.10.2025 у справі № 520/7611/22, від 23.10.2025 у справі № 420/22178/24, від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23, від 30.10.2025 у справі № 420/2649/24, від 06.11.2025 у справі № 160/15380/22, від 06.11.2025 у справі № 160/20357/22, від 06.11.2025 у справі № 420/12698/23, від 13.11.2025 у справі № 380/1710/24, від 13.11.2025 у справі № 420/9133/24, від 13.11.2025 у справі № 620/18380/23, від 14.11.2025 у справі № 380/11622/24, від 19.11.2025 у справі № 200/3661/24.
Поряд із цим суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Слід зауважити, що невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Як слідує зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про те, що при визначенні середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 (шість місяців) в сумі 97398,80 грн судом першої інстанції не були враховані доводи відповідача щодо необхідності зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з посиланням на висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Такі висновки Першого апеляційного адміністративного суду узгоджуються із висновками Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
З доводів касаційної скарги убачається, що касатор не погоджується із застосування статті 117 КЗпП України у цій справі та вказує, що Верховний Суд у наведених ним справах дійшов висновку про те, що у разі звільнення позивача до 19.07.2022, при умові виплати коштів на виконання рішення суду після 19.07.2022, спірний період стягнення середнього заробітку варто ділити на 2 частини: до періоду для виплати середнього заробітку, який передує 19.07.2022, застосовується період розрахунку середнього заробітку не обмежений шістьма місяцями з урахуванням частки заборгованості розрахованої за формулою наведеною у постанові Верховного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19; до періоду який починається з 19.07.2022, застосовується період розрахунку середнього заробітку обмежений шістьма місяцями без зменшення суми компенсації на частку заборгованості.
Водночас доводи касаційної скарги не містять належного обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм статті 117 КЗпП України у контексті застосування принципу співмірності, та неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 та від 26.06.2019 справі № 761/9584/15-ц, натомість зводяться до допущення судом апеляційної інстанції помилки при здійсненні розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Поряд із цим відповідно до положень статті 44 КАС України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріпляються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
Отже надсилання процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд», розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, відповідно з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та з обов'язковим використанням власного електронного підпису.
Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, безумовно є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов'язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через Електронний кабінет.
Частинами першою, третьою статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Відповідно до частин першої та другої статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
Пунктом 1 частини першої статті 59 КАС України встановлено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи.
Згідно з частиною другою статті 59 КАС України довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
Згідно з частиною першою статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Вказану касаційну скаргу від ОСОБА_1 подано через систему «Електронний суд» особою, яка зазначена як представник заявника - Дяченко О.В.
До касаційної скарги додано документ із назвою «ДОВІРЕНІСТЬ» від 14.03.2025 наступного змісту: «Я, ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ), уповноважую Дяченко Олексія Володимировича (РНОКПП - НОМЕР_3 ) представляти мої інтереси в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) у справах адміністративного судочинства з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, а також пред'являти виконавчі документи, видані у формі електронного документа, на примусове виконання до органів державної виконавчої служби (приватних виконавців) Довіреність видана без права передоручення іншим особам. Довіреність дійсна до моменту її скасування».
Відповідно до частини першої та абзацу першого і другого частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Згідно зі статтею 246 Цивільного кодексу України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами. Довіреності, що видаються юридичними особами, не вимагають нотаріального посвідчення, оскільки вони посвідчуються безпосередньо організацією.
У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посаду, яку вони займають.
Суд зазначає, що долучений до касаційної скарги документ із назвою «ДОВІРЕНІСТЬ» не є належним доказом підтвердження повноважень Дяченко О.В., оскільки не містить необхідних реквізитів.
Крім того, вказана довіреність скріплена власним кваліфікованим електронним підписом представника Дяченка О.В., через Електронний кабінет користувача підсистеми 2Електронний суд».
Таким чином, скаржником не надано доказів належного уповноваження Дяченка О.В. на вчинення будь-яких процесуальних дій від імені скаржника у розумінні статті 59 КАС України.
Окрім того, 30.09.2016 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016.
Відповідно до положень частини 3 статті 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Положеннями частини 4-статті 131-2 Конституції України передбачено, що законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Відповідно до підпункту 11 пункту 161 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01.01.2017; у судах апеляційної інстанції - з 01.01.2018; у судах першої інстанції - з 01.01.2019.
Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01.01.2020.
Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
Отже, з 01.01.2020 представництво органів державної влади у справах, провадження в яких розпочато після 30.09.2016, здійснює виключно адвокат.
Згідно з частиною четвертою статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Разом з тим, змінами, внесеними до КАС України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб'єкта владних повноважень і визначено, що «юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені» та визначено вичерпний перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: «відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту)» (частина третя статті 55 КАС України у чинній редакції).
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування) або через представника (частина четверта цієї статті).
Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
Законодавець розмежував поняття «самопредставництво» та «представницво інтересів», які, відповідно, передбачають участь, зокрема, юридичної особи незалежно від порядку її створення у справі через свого керівника, іншу уповноважену особу відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) або через представника.
Таким чином, у разі здійснення самопредставництва, повноваження особи, яка підписує касаційну скаргу, мають бути підтверджені, зокрема: статутом, положенням, трудовим договором (контрактом), відомостями про займану посаду. При цьому, мається на увазі статут, положення органу (юридичної особи), а не його структурного підрозділу.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції документа, що підтверджує повноваження адвоката як представника.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дяченко Олексій Володимирович, на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи;
2) документа, що підтверджує повноваження адвоката як представника.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов ,
Судді Верховного Суду