Справа № 367/2169/26
Провадження №1-кс/367/313/2026
Іменем України
23 лютого 2026 року м. Ірпінь
Ірпінський міський суд Київської області
у складі: слідчого судді ОСОБА_1
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ірпінь клопотання прокурора Бучанської окружної прокуратури ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026111420000071 від 06 лютого 2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КК України,
19 лютого 2026 року до Ірпінського міського суду Київської області надійшло клопотання прокурора Бучанської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026111420000071 від 06 лютого 2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КК України.
В обґрунтування поданого клопотання прокурор зазначає наступне.
У провадженні слідчого відділення відділення поліції №1 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області перебувають матеріали досудового розслідування за № 12026111420000071 від 06.02.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
До ЧЧ ВП № 1 Бучанського РУП ГУНП в Київській області надійшло повідомлення за фактом того, що 05.02.2026, за адресою - АДРЕСА_1 , невідома особа нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_4 .
В ході допиту потерпілого, ОСОБА_4 , останній повідомив, що йому тілесні ушкодження наніс чоловік на ім'я ОСОБА_5 , з яким виживали алкогольні напої останні декілька днів. Крім того, ОСОБА_4 , повідомив, що він виявив відсутність власного мобільного телефону марки «Моторола».
В ході проведення досудового розслідування та виконання оперативним підрозділом СКП ВП № 1 Бучанського РУП ГУНП в Київській області доручення про проведення слідчих (розшукових дій) в порядку ст. 40 КПК України, встановлено, що до вчинення кримінального правопорушення може бути причетний ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою - АДРЕСА_2 .
07.02.2026 у період часу з 01 години 28 хвилин по 02 годин 01 хвилин проведено невідкладний обшук приміщення квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , в ході якої виявлено та вилучено:
мобільний телефон марки «Моторола»;
змив з тильної частини мобільного телефону марки «Моторола»;
змив з екрану мобільного телефону марки «Моторола».
Вказані речові докази 07.02.2026 визнані речові докази у кримінальному провадженні № 12026111420000070 від 05.02.2026.
У відповідності до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Відповідно до ч.1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Необхідність в арешті вказаного майна зумовлена насамперед забезпеченням кримінального провадження, адже за результатами досудового розслідування необхідно буде вирішити подальшу долю вказаних речових доказів.
В зв'язку із вище викладеним, в органу досудового розслідування виникла необхідність накласти арешт на вказане вище майно.
В клопотанні прокурор просить суд розглядати клопотання без його участі.
Власник майна в судове засідання не прибув, про дату час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Його неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Дослідивши клопотання, додані до нього документи, якими обґрунтовуються доводи клопотання, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
У провадженні слідчого відділення відділення поліції №1 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області перебувають матеріали досудового розслідування за № 12026111420000071 від 06.02.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
До ЧЧ ВП № 1 Бучанського РУП ГУНП в Київській області надійшло повідомлення за фактом того, що 05.02.2026, за адресою - АДРЕСА_1 , невідома особа нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_4
07.02.2026 у період часу з 01 години 28 хвилин по 02 годин 01 хвилин проведено невідкладний обшук приміщення квартири, за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , та яка на праві приватної власності належить ОСОБА_7 , в ході якої виявлено та вилучено:
мобільний телефон марки «Моторола»;
змив з тильної частини мобільного телефону марки «Моторола»;
змив з екрану мобільного телефону марки «Моторола».
07.02.2026 року т.в.о. заступника начальника ВП - начальником слідчого віділення відділення Національної поліції № 1 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_8 винесена постанова про визнання вищевказаного майна речовим доказом.
Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України», де зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».
Згідно положень статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі " Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року). Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").
Частина 2 статті 167 КПК України встановлює, що тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:
1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом;
4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Відповідно до частини 11 статті 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Частина 1 статті 170 КПК України передбачає, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до абзацу 2 частини 10 статті 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно частини 3 статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Вказане в клопотанні майно є речовими доказами у даному кримінальному провадженні, можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а накладення арешту в даному випадку може запобігти ризикам, передбаченим абзацом 2 частини 1 статті 170 КПК України.
Слідчий суддя на даній стадії зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є накладення арешту на майно, чи може майно бути предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, або воно набуте злочинним шляхом чи є доходом від вчиненого злочину або за рахунок доходів від вчиненого злочину та чи містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Враховуючи викладені обставини, наявні усі підстави вважати, що вилучені в ході обшуку речі, які визнано речовими доказами в кримінальному провадженні №12026111420000071 від 06 лютого 2026 року, в подальшому можуть бути використані як речові докази факту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КК України.
Зважаючи на це, клопотання про накладення арешту на майно підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 107, 117, 168, 170-173, 309, 372 КПК України, слідчий суддя
Клопотання прокурора Бучанської окружної прокуратури ОСОБА_3 про накладення арешту на майно- задовольнити.
Накласти арешт на предмети, які було вилучено 07.02.2026 року в період часу з 01:28 год. по 02:01 год. під час обшуку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , а саме:
мобільний телефон марки «Моторола»;
змив з тильної частини мобільного телефону марки «Моторола»;
змив з екрану мобільного телефону марки «Моторола».
Роз'яснити, що відповідно до статті 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
На ухвалу слідчого судді може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню.
Слідчий суддя ОСОБА_1