23 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 280/11961/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Юрко І.В., Білак С.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року в адміністративній справі №280/11961/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії №084650012152 від 14.11.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки від 29.01.1987 НОМЕР_1 .
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року позовні вимоги задоволено повністю, судом:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії № 084650012152 від 14.11.2024;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки від 29.01.1987 НОМЕР_1 ;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що приймаючи рішення суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права. В призначенні пенсії позивачці відмовлено рішенням № 084650012152 від 14.11.2024, у зв'язку з недостатністю страхового стажу та відсутністю особистого повідомлення про неотримання пенсії від органів російської федерації. Відмова зарахувати періоди роботи мотивована невідповідністю дати народження в трудовій книжці та відсутністю печатки на титульній сторінці. Згідно п.14-4 розділу XV Прикінцевих положень Закону 1058 громадянам, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, виплата пенсій та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом, здійснюються за рахунок коштів, які надходять від платників єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування, розташованих на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. Громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. До заяви про призначення пенсії не долучено особисте повідомлення щодо неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Згідно чинного законодавства функції по призначенню, перерахунку і виплаті пенсій покладені саме на Пенсійний Фонд України, який здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління. При винесенні рішення судом першої інстанції не враховано дані правові норми. Суд першої інстанції, перебравши на себе повноваження відповідача, неправомірно прийняв рішення, яким зобов?язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки від 29.01.1987 НОМЕР_2 .
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 311 КАС України.
Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 .
09.11.2024 позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яким прийнято рішення №084650012152 від 14.11.2024 про відмову у призначенні пенсії.
В обґрунтування рішення зазначено:
- дата народження заявниці - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 09.11.2024;
- пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років;
- вік заявниці 60 років 02 місяців 09 днів;
- пунктом 14-4 розділу XV "Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 передбачено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умовин пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенси;
- необхідний страховий стаж статтею 26 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» становить не менше 31 року;
- страховий стаж особи складає 26 років 11 місяців 11 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки від 29.01.1987 НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці зазначено дату народження 1964, яка має суттєві відмінності з датою в паспорті ІНФОРМАЦІЯ_1 та записи на титульній сторінці вищезазначеної трудової книжки не завірено печаткою.
При розгляді документів встановлено, що заявниця зареєстрована за адресою: с. Новоуспенівка Веселівського району Запорізької області, яке згідно «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російського Федерацією» затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій 22.12.2002 №309 віднесено до тимчасово окупованої території, непідконтрольній Україні.
В поданій заяві від 21.10.2024 особа не повідомила про одержання чи неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Враховуючи вищезазначене прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з урахуванням положень статті 26 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» у зв?язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи та інформації про одержання чи неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даній справі трудова книжка позивача містить хронологічно пов'язані записи, скріплені печаткою підприємства, а невідповідність дати народження на титульній сторінці (« 1964» замість « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») є технічною помилкою, яка не спростовує достовірність записів про періоди роботи. Позивач також надала паспорт, диплом НОМЕР_4 від 30.06.1982, свідоцтво про народження сина, свідоцтво про шлюб та архівну довідку № 05-07/К-02510 від 29.10.2024, які підтверджують її особу та трудову діяльність. Відсутність печатки на титульній сторінці трудової книжки не є підставою для відмови у врахуванні стажу, оскільки записи про роботу завірені належним чином. Щодо вимоги п. 14-4 розділу XV Закону № 1058-IV, суд першої інстанції врахував, що позивач проживає в с. Новоуспенівка Мелітопольського району Запорізької області, яке тимчасово перебуває під окупацією. Позивач зазначила в позові, що не отримує пенсію від Російської Федерації, але не знала про необхідність подання окремого повідомлення. Щодо страхового стажу, суд першої інстанції зазначив, що відповідач визнав стаж позивача у розмірі 26 років 11 місяців 11 днів, але не врахував періоди роботи, зазначені в трудовій книжці, через формальні недоліки. З урахуванням наданої архівної довідки № 05-07/К-02510 від 29.10.2024 та записів у трудовій книжці, суд першої інстанції вважав, що позивач має страховий стаж, достатній для призначення пенсії за віком (не менше 31 року), оскільки періоди роботи до 31.12.2003 підтверджуються трудовою книжкою, а після 01.01.2004 даними персоніфікованого обліку.
Колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється у натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до частини першої статті 41 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно до статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно ст. 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем відмовлено у призначенні пенсії з двох обставин:
- відсутність необхідного стажу через незарахування відомостей трудової книжки від 29.01.1987 НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці зазначено дату народження 1964, яка має суттєві відмінності з датою в паспорті 30.08.1964 та записи на титульній сторінці вищезазначеної трудової книжки не завірено печаткою;
- не повідомлення позивачем про одержання чи неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови “Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Порядок ведення трудових книжок регулювався, також, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року “Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки на трудовій книжці та на записах про звільнення не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Колегія суддів вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Відсутність печатки на титульній сторінці трудової книжки не свідчить про недостовірність записів у трудовій книжці про періоди роботи позивача, а є лише свідченням неналежного виконання обов'язків особою, якою здійснювалось оформлення трудової книжки.
Відтак, оскаржуване рішення №084650012152 від 14.11.2024 про відмову у призначенні пенсії в цій частині є необґрунтованим.
Стосовно доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, та покладених в основу прийнятого рішення №084650012152 від 14.11.2024 щодо відсутності зазначення в заяві від 21.10.2024 про призначення пенсії про одержання чи неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 14-4 Розділу XV Закону № 1058-IV громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Згідно підпунктом 9 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу, що призначає пенсію, в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (для осіб, зазначених у пункті 14-4 розділу XV Закону).
Колегія суддів враховує, що у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що в свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до установ російської федерації.
Таким чином, у спірних правовідносинах, неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням особи про це органу Пенсійного фонду в заяві про призначення пенсії.
Водночас, колегія суддів звертає увагу відповідача на норму пункту 4.2 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, відповідно до якої при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Судом апеляційної інстанції не встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області було повідомлено ОСОБА_1 про необхідність дооформлення поданої нею заяви про призначення пенсії шляхом зазначення інформації щодо дійсного стану отримання нею пенсійних виплат від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Відтак, прийняте рішення №084650012152 від 14.11.2024 про відмову у призначенні пенсії є передчасним.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії № 084650012152 від 14.11.2024 та задоволення вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки від 29.01.1987 НОМЕР_1 .
Проте, колегія суддів дійшла висновку про передчасність висновків суду першої інстанції про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію, оскільки заяву позивача від 09.11.2024 розглянуто з формальних підстав та зазначено про неможливість призначення пенсії через відсутність необхідного стажу через незарахування періодів роботи на підставі трудової книжки від 29.01.1987 НОМЕР_1 через відсутність печатки на титульному аркуші. Отже, відповідачем не здійснювався розрахунок страхового стажу позивача, необхідного для призначення пенсії, з урахуванням даних трудової книжки.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було проведено розрахунок страхового стажу позивача для призначення пенсії, з урахуванням зарахованого періоду роботи судовим рішенням у справі, що розглядається, відтак, висновок суду першої інстанції про необхідність призначення пенсії є передчасним.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання належного органу Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.11.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, викладених у цій справі.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, його висновки про покладення дій зобов'язального характеру на Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в частині зобов'язання призначити пенсію не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Сума судового збору, що підлягає відшкодуванню позивача не є змінною, оскільки основну вимогу, що стала підставою звернення до суду, а саме скасування рішення про відмову у призначенні пенсії, задоволено. Відтак часткове задоволення похідних вимог не випливає на суму стягнутого на користь позивача судового збору.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року в адміністративній справі №280/11961/24 - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року в адміністративній справі №280/11961/24 скасувати в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.
В цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.11.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, викладених у цій справі, та зарахованих періодів роботи ОСОБА_1 .
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року в адміністративній справі №280/11961/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 328-329 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак