23 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/619/26
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Удовіченка С.О., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в якій просить:
визнати протиправним Рішення від 09.12.2025 №104650024553 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Прозагальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ в ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ, у зв'язку з не зарахуванням страхового стажу періоди роботи за трудовою книжкою від 18.03.1982 року НОМЕР_1 з 04.03.1978 по 01.03.1981, оскільки дата заповнення трудової книжки 18.03.1982 рік, пізніше, ніж перший запис про роботу 04.03.1978 та період - роботи з 02.09.1986 по 02.10.1986, оскільки запис при звільненні не завірений відповідальною особою, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );
зобов'язання ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ в ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ призначити пенсію за віком з 13.02.2026, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати періоди роботи за трудовою книжкою від 18.03.1982 року НОМЕР_1 з 04.03.1978 по 01.03.1981 та період роботи з 02.09.1986 по 02.10.1986, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Позов обґрунтований тим, що відповідач безпідставно відмовив в призначенні пенсії за віком, не зарахувавши до страхового стажу періодів роботи, вказаних у трудовій книжці.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
12.02.2026 до суду від ГУ ПФУ в Полтавській області надійшов відзив, в якому представник відповідача прохала в задоволенні позовних вимог відмовити. Свою позицію мотивувала тим, що рішення №104650024553 від 09.12.2025, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком прийнято правомірно, оскільки страховий стаж позивача становить 13 років 10 місяців 08 днів, якого не достатньо для призначення пенсії за віком.
Відповідно до приписів статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
01.12.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася із заявою до органів пенсійного фонду про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та 09.12.2025 прийнято рішення №104650024553, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Відмовляючи у призначенні пенсії за віком відповідач виходив з того, що аналіз наданих документів показує, що страховий стаж гр. ОСОБА_1 становить 13 років 10 місяців 08 днів, якого не достатньо для призначення пенсії за віком.
Відповідно до трудової книжки від 18.03.1982 серії НОМЕР_1 до загального стажу роботи не зараховано період роботи:
- з 04.03.1978 по 01.03.1981, оскільки дата заповнення трудової книжки « 18.03.1982» значно пізніше ніж перший запис про роботу « 04.03.1978»;
- з 02.09.1986 по 02.10.1986, оскільки запис при переведенні з роботи не завірений підписом відповідальної особи чим порушено вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях.
Позивач вважаючи протиправною відмову у призначенні пенсії, звернувся до суду.
Надаючи оцінку вимогам позивача, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням статті 1 Закону України Про пенсійне забезпечення встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 вищезазначеного Закону визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який набрав законної сили з 01.01.2004.
Статтею 8 цього Закону передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Приписами статті 24 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (надалі також - Закон №1058-IV) встановлено, зокрема, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року за № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 №22-1, /надалі - Порядок №22-1 (у відповідній редакції) /, зокрема, встановлено, що заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу є незарахування до страхового стажу відповідно до записів трудової книжки від 18.03.1982 серії НОМЕР_1 періодів роботи з 04.03.1978 по 01.03.1981, оскільки дата заповнення трудової книжки « 18.03.1982» значно пізніше ніж перший запис про роботу « 04.03.1978», та з 02.09.1986 по 02.10.1986, оскільки запис при переведенні з роботи не завірений підписом відповідальної особи.
Надаючи оцінку такій підставі для відмови у призначенні пенсії за віком, суд зазначає наступне.
На час спірного періоду роботи позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях (далі - Інструкція №162), яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудових книжок чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку, що в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, з огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17.
Крім того, відповідач як суб'єкт владних повноважень не обмежений у праві самостійно затребувати необхідні документи для уточнення даних.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Обираючи належний спосіб захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 09.12.2025 №104650024553 та зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 04.03.1978 по 01.03.1981 та з 02.09.1986 по 02.10.1986 відповідно до записів трудової книжки від 18.03.1982 серії НОМЕР_1 .
Щодо вимоги позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо призначення пенсії не підлягають задоволенню, з огляду на втручання в дискреційні повноваження пенсійного органу та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.
Однак, враховуючи те, що в ході розгляду справи суд дійшов висновку щодо протиправності рішення від 09.12.2025 №104650024553, суд з метою повного та належного захисту прав позивача, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.12.2025 про призначення пенсії за віком.
Таким чином позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас, за приписами частини 8 цієї статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
У відповідності до зазначеної норми суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення всіх судових витрат на відповідача.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Гоголя, 34, м. Полтава) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 09.12.2025 №104650024553 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 04.03.1978 по 01.03.1981 та з 02.09.1986 по 02.10.1986 відповідно до записів трудової книжки від 18.03.1982 серії НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.12.2025 про призначення пенсії за віком.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Удовіченко