23 лютого 2026 року м. Ужгород№ 260/362/26
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті, про визнання протиправною та скасування постанови, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті та Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м.Київ, вул.Антоновича, буд.51, код ЄДРПОУ 39816845), в якій просить суд:
-визнати протиправною та скасувати постанову управління державного нагляду в Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу серії №ОПШ 018416 від 16.12.2025 року;
-стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн
Позов мотивує тим, що йому було вручено Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №ОПШ 018416 від 16.12.2025 року згідно якої з нього стягнуто адміністративно-господарський штраф у сумі 34000 грн. Позивач звернувся до Управління державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті з метою отримання документів на підставі яких винесено оскаржувану Постанову. Згідно з наданими документами постанова винесена на підставі Акту №ОАР035710 від 28.10.2025 року проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
В акті зазначено, що під час перевірки виявлено порушення ст. 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», під час надання послуг з перевезення вантажів, а саме водій ОСОБА_2 не надав інформацію про режим праці та відпочинку водія. Перевірка відбулась 28.10.2025 року о 13 год. 20 хв, у Львівській області а/д М06 529 км. + 200м., транспортний засіб VolvoAO6474HM/SchmitzAO5232XF. В оскаржуваній Постанові зазначено ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), однак дані транспортні засоби йому не належать, а належать ФОП ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 ) з яким водій ОСОБА_2 перебував в трудових відносинах.
Оскільки у постанові відповідачем 1 не встановлено належного суб'єкта правопорушення, позивач просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року відкрито справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі наявних у ній матеріалів.
16 лютого 2026 року представником відповідача 2, у якому просить відмовити у задоволенні позову. Представник зазначає про те, що перевірка, яку здійснювали посадові особи Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області проводилась на території Львівської області на підставі направлення на рейдову перевірку від ОНР001432 від 24.10.2025 року. За наслідками рейдової перевірки транспортний засіб VOLVO, днз НОМЕР_3 , спеціалізований напівпричіп SCHWARZMUELLER АО5232ХF, належні позивачу ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на підставі власності (свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 ) було зупинено 28.10.2025 року для проведення рейдової перевірки на а/д Київ-Чоп 529+200 м.
Правопорушення полягає у відсутністю документа, у вигляді інформації (роздруківки на паперовому носії )про режим праці та відпочинку водія ОСОБА_2 , який знаходився за кермом транспортного засобу. За відсутності такого документа як роздруківка на паперовому носії з цифрового тахографу щодо режиму праці та відпочинку за певні періоди неможливо взагалі встановити чи було порушення режиму праці та відпочинку водія, та перевірити цей режим праці та відпочинку водія, тому кваліфікувати дане порушення за абзацом 8 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», як вважає позивач є невірним.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Суд встановив, на підставі направлення від ОНР001432 від 24.10.2025 року, посадові особи Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області проводили на території Львівської області рейдову перевірку. Відповідно до якої транспортний засіб VOLVO, днз НОМЕР_3 , спеціалізований напівпричіп SCHWARZMUELLER АО5232ХF, було зупинено 28.10.2025 року для проведення рейдової перевірки на а/д Київ-Чоп 529+200 м.
Транспортний засіб VOLVO, днз НОМЕР_3 належать позивачу ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 .
Згідно з Актом від 28 жовтня 2025 року №ОАР 035710 виявлено порушення ст. 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», під час надання послуг з перевезення вантажів, а саме водій ОСОБА_2 не надав інформацію про режим праці та відпочинку водія.
16 грудня 2025 року начальником Управління державного нагляду (контролю) у Закарпатській області винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 018416 у розмірі 34000 грн.
При винесені постанови в описовій частині було зазначено ІПН НОМЕР_1 , що належить позивачу, однак дані транспортні засоби йому не належать, також трудові відносини з водієм ОСОБА_2 відсутні. Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" № 2344-ІІІ від 05.04.2001 року.
Відповідно до ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Відповідно до абз. 6 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст.217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи виливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Як встановлено ч.4 ст.217 Господарського кодексу України господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько - правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 238 Господарського кодексу України визначено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. До адміністративно-господарських санкцій належить й адміністративно господарський штраф.
Відповідно до ст.241 Господарського кодексу України адміністративно- господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Враховуючи викладене, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" адміністративно- господарські штрафи застосовуються за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників.
Таким чином, суд зазначає, що суб'єктами правопорушення до яких можуть застосовуються адміністративно-господарські штрафи передбачені ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" є виключно суб'єкти господарювання - перевізники.
Відповідно до ст.55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Суд звертає увагу, що адміністративно-господарські санкції за своєю суттю є заходом організаційно-правового або майнового характеру, який спрямований на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, а адміністративно-господарський штраф, як один з видів таких заходів - грошовою сумою, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Адміністративно-господарський штраф як загалом так і у випадку вчинення порушень законодавства про автомобільний транспорт, зазначених в ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" може застосовуватись виключно до суб'єктів господарювання.
Такий висновок підтверджується також Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1567 (далі - Порядок №1567), пунктами 20 -29 якого та додатком 5 до нього передбачено, що адміністративно-господарський штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовується до фізичної особи-суб'єкта господарювання.
Суб'єктом правопорушення відповідальність за яке передбачена абз. 6 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" на якого може бути накладено адміністративно-господарський штраф є особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, яка в установленому законом порядку, з використанням належних їй або найманих нею транспортних засобів здійснює перевезення вантажів.
Отже, судом встановлено, що посадовими особами Управління державного нагляду (контролю) у Закарпатській області був зупинений транспортний засіб VOLVO, днз НОМЕР_3 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 , належать не позивачу ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), а ФОП ОСОБА_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Водієм ОСОБА_2 було порушено ст. 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме відсутня роздруківка даних роботи з цифрового тахографа. Зазначений водій, відповідно до трудовго договору №00015 від 15 серпня 2025 року є працівником, а саме водієм автотранспортних засобів, ФОП ОСОБА_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Як вбачається із матеріалів справи, Акт складений щодо ФОП ОСОБА_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 )(а.с. 16), у якого працював водій ОСОБА_2 і саме ФОП ОСОБА_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) є власником вантажного транспортного засобу VOLVO, днз НОМЕР_3 (а.с. 25-26).
ФОП ОСОБА_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), як втановлено судом, проживають за однією адресою(а.с. 23).
Отже, відповідач помилково притягнув до відповідальності за порушення ст. 53 Закону України «Про автомобільний транспорт» ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), а не власника вантажного транспортного засобу VOLVO, днз НОМЕР_3 ФОП ОСОБА_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, позивач не може бути суб'єктом відповідальності, оскільки він не виступає в даних правовідносинах ні перевізником, ні власником транспортних засобів, а тому даний позов підлягає задоволенню.
При цьому суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1331,20 грн.
Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті та Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м.Київ, вул.Антоновича, буд.51, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу серії №ОПШ 018416 від 16.12.2025 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м.Київ, вул.Антоновича, буд.51, код ЄДРПОУ 39816845) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЮ.Ю.Дору