Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 лютого 2026 року Справа№200/8087/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Галатіної О.О. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (ЄДРПОУ 21318350, юридична адреса: 29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) про визнання протиправним та скасування рішення від 09.10.2025 року №056550006528 про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зобов'язання зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 22 серпня 1985 року по 04 січня 1988 року, з 29 січня 1988 року по 19 січня 1989 року, з 25 липня 1989 по 12 листопада 1991 року, з 13 листопада 1991 року по 14 травня 1992 року, з 19 травня 1992 року по 12 квітня 1995 року та з 14 червня 1995 року по 22 грудня 1997 року, а також період служби в армії з 06 травня 1983 року по 29.05.1985 року, зобов'язати зарахувати до страхового стажу період роботи з 22 квітня 2002 року по 20 вересня 2005 року, зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1 р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) (Список №2) від 02 жовтня 2025 року.
Обґрунтовуючи позов позивач посилається на те, що він звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак рішенням відповідача позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком №2, разом з цим, до Списку №2 не зараховано певні періоди роботи позивача. При цьому, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду (с. Давиденко Т.В.) від 27 жовтня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву. Відкрито провадження в адміністративній справі № 200/8087/25.
Розпорядженням керівника апарату суду від 16.12.2025 року №606 зобов'язано до підпункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 № 39 зі змінами та доповненнями, керуючись частиною 9 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України здійснити повторний автоматизований розподіл справи № 200/8087/25 у зв'язку з перебуванням судді Давиденко Т.В на лікарняному.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2025 року справу № 200/8087/25 передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Галатіної О.О.
Ухвалою суду від 22 грудня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що до пільгового стажу позивача за Списком №2 не зараховано періоди роботи з 22.08.1985 по 04.01.1988, з 29.01.1988 по 19.01.1989, з 20.01.1989 по 13.11.1991, з 13.11.1991 по 14.05.1992, з 19.05.1992 по 12.04.1995, з 14.06.1995 по 11.05.1997, з 12.05.1997 по 22.12.1997 згідно із записами № 12-15 та № 17-21 згідно із записами трудової книжки від 09.11.1982 серія НОМЕР_2 , оскільки відсутня довідка додатку 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, для зарахування необхідно надати уточнюючі довідки про пільговий стаж згідно Додатку 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки та відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, із вірним посиланням на Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, чинні на період роботи особи, розділ, підрозділ, позицію зазначених Списків та код з Класифікаторам професій.
До страхового стажу позивача не зараховано: - період роботи з 11.04.2002 по 31.12.2003 згідно із записами трудової книжки від 09.11.1982 серія НОМЕР_3 , оскільки записи в трудовій книжці не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про сплату внесків); - період роботи за 2004 рік, за 2005 рік, за жовтень 2024 року, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також, не зараховано до пільгового стажу за Списком №2 період служби в армії з 06.05.1983 по 29.05.1985, оскільки період роботи з 10.12.1982 по 05.05.1983 не враховано до пільгового стажу позивача, тому підстав для зарахування періоду служби в армії з 06.05.1983 по 29.05.1985 до пільгового стажу роботи у головного управління немає.
Згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 28 років 10 місяців 29 днів, пільговий стаж роботи за Списком № 2 - відсутній, що недостатньо для призначення пенсії за віком згідно п. 2 ч. 2 ст.114 Закону № 1058-ІV.
В матеріалах справи містяться пояснення ГУ ПФУ в Донецькій області стосовно позовної заяви, відповідно до яких зазначено, що ОСОБА_1 звернувся із заявою від 02.10.2025 про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058). За результатами розгляду наданих документів та індивідуальними відомостями: Вік позивача 60 років 10 місяців 20 днів. Страховий стаж позивача становить 28 років 10 місяці 29 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: - до страхового стажу не зараховано період роботи з 11.04.2002 по 31.12.2003, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_4 від 09.11.1982, оскільки записи в трудовій книжці не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про сплату внесків); - період за 2004, за жовтень 2024 року, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно з роботи після січня 2004 року проведено за наявними даними реєстру застрахованих осіб про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. До пільгового стажу роботи за Списком № 2 не зараховано період роботи з 20.01.1989 по 13.11.1991, з 19.05.1992 по 22.12.1997 згідно із записами № 12 - 15 та № 17-21 трудової книжки від 09.11.1982 серія НОМЕР_4 , оскільки відсутня довідка згідно додатку № 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Необхідний страховий стаж відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058 становить 31 рік.
Керуючись вищенаведеним, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області 09.10.2025 прийнято рішення № 056550006528, згідно звернення від 02.10.2025, про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 роки. Вважає, що оскільки Головним управлінням не допущені порушення при здійсненні владних повноважень відносно позивача, то підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , звернувся із заявою від 02.10.2025 про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
За результатами розгляду вищезазначеної заяви, Головним управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішення №056550006528 від 09.10.2025 про відмову в призначенні пенсії, відповідно до якого зазначено, що вік позивача 60 років 10 місяців 20 днів.
Страховий стаж позивача становить 28 років 10 місяці 29 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
- до страхового стажу не зараховано період роботи з 11.04.2002 по 31.12.2003, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_4 від 09.11.1982, оскільки записи в трудовій книжці не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про сплату внесків);
- період за 2004, за жовтень 2024 року, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно з роботи після січня 2004 року проведено за наявними даними реєстру застрахованих осіб про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Додатковий коментар: до пільгового стажу роботи за Списком № 2 не зараховано періоди роботи з 20.01.1989 по 13.11.1991, з 19.05.1992 по 22.12.1997 згідно із записами № 12-15 та № 17-21 записами трудової книжки від 09.11.1982 серія НОМЕР_3 , оскільки відсутня довідка додатку №5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, для зарахування необхідно надати уточнюючі довідки про пільговий стаж згідно з Додатком 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки та відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, із вірним посиланням на Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, чинні на період роботи особи, розділ, підрозділ, позицію зазначених Списків та код з Класифікатором професій.
Незарахування спірних періодів до пільгового стажу, а також періоду роботу з 22.04.2002 по 20.09.2005 до страхового стажу, підтверджується розрахуном стажу Позивача (Форма РС-право).
Відповідно до копії трудової книжки сер. НОМЕР_4 (в частині спірних періодів), ОСОБА_1 працював:
- з 20.07.1982 слюсарем механосколадальних робіт (запис 2);
- 04.11.1982 - звільнений у зв'язку з призовом в Радянську армію (запис 3);
- з 06.05.1983 по 29.05.1985 - служба в Радянській армії (запис 6);
- з 22.08.1985 по 04 .01.1988 - на посаді «монтажника стальних та залізобетонних конструкцій» в Кримському тресті «Укрсовхозспецбуд» (запис 6-10);
- з 29.01.1988 по 19.01.1989 - на посаді «наладчика скляних автоматів та напівавтоматів» в Костянтинівському заводі «Автоскло» (запис 12-13);
- з 25.07.1989 по 12.11.1991 - на посаді «машиніста прокатної машини» в Костянтинівському заводі «Автоскло» (запис 14-15);
- з 13.11.1991 по 14.05.1992 - на посаді «слюсаряремонтника» в Костянтинівському заводі «Автоскло» (запис 5-16);
- з 19.05.1992 по 12.04.1995 - на посаді «волочильника волочильно-калібрувальної дільниці» Калібрувального цеху в Костянтинівському металургійному заводі ім.Фрунзе (запис 17-18);
- з 14.06.1995 по 22.12.1997 - на посаді «вантажника зайнятого на завантажені та розвантажені вагонів на рудному дворі доменного цеху в Відкритому акціонерному товаристві «Костянтинівський металургійний завод» (запис 20-21);
- з 11.04.2002 по 20.09.2005 - на посаді сторожа в службі охорони в Відкритому акціонерному товаристві «Костянтинівський вогнетривкий завод «Червоний Жовтень» (запис 30-31).
Період проходження Позивачем служби в Радянській армії з з 06.05.1983 по 29.05.1985 також підтверджується копією військового квитка сер. НОМЕР_5 .
Відповідно до роздруківки з довідки ОК-5 (в частині спірного періоду), вбачається про пільговий характер роботи Позивача у зазначені періоди за кодом підстави для обліку спецстажу - ЗП3013Б1, що також підтверджує право позивача на включення спірного періоду роботи до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Спірним питанням по даній адміністративній справі є правомірність відмови відповідача у призначенні пенсії на пільгових умовах та зарахуванні до пільгового стажу за Списком №2 певних періодів роботи.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України “Про пенсійне забезпечення».
Як передбачено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України (його територіальні органи) входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Одними з основних завдань Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами частини 2 статті 4 КАС України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Щодо зарахування до пільгового стажу позивачки за Спискм №2 спірних періодів з 22 серпня 1985 року по 04 січня 1988 року, з 29 січня 1988 року по 19 січня 1989 року, з 25 липня 1989 по 12 листопада 1991 року, з 13 листопада 1991 року по 14 травня 1992 року, з 19 травня 1992 року по 12 квітня 1995 року та з 14 червня 1995 року по 22 грудня 1997 року, суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом та зазначено вище, згідно записів трудової книжки позивача сер. НОМЕР_4 (в частині спірних періодів), ОСОБА_1 працював:
- з 22.08.1985 по 04 .01.1988 - на посаді «монтажника стальних та залізобетонних конструкцій» в Кримському тресті «Укрсовхозспецбуд» (запис 6-10);
- з 29.01.1988 по 19.01.1989 - на посаді «наладчика скляних автоматів та напівавтоматів» в Костянтинівському заводі «Автоскло» (запис 12-13);
- з 25.07.1989 по 12.11.1991 - на посаді «машиніста прокатної машини» в Костянтинівському заводі «Автоскло» (запис 14-15);
- з 13.11.1991 по 14.05.1992 - на посаді «слюсаряремонтника» в Костянтинівському заводі «Автоскло» (запис 5-16);
- з 19.05.1992 по 12.04.1995 - на посаді «волочильника волочильно-калібрувальної дільниці» Калібрувального цеху в Костянтинівському металургійному заводі ім.Фрунзе (запис 17-18);
- з 14.06.1995 по 22.12.1997 - на посаді «вантажника зайнятого на завантажені та розвантажені вагонів на рудному дворі доменного цеху в Відкритому акціонерному товаристві «Костянтинівський металургійний завод» (запис 20-21).
Відповідно суд наголошує, що трудова книжка позивача містить достатні дані для визначення періодів роботи в якості пільгового стажу без надання відповідних уточнюючих довідок.
Окрім того, пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року N 383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.
Професія «монтажника по монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій» віднесена до Списку №2 Розділ ХХІХ «Будівництво будівель та споруд: Промислових, енергетичних, гідротехнічних, дорожньо-мостових, транспорту та зв'язку, житлових та культурно-побутових, а також надземних будівель і споруд шахт, рудників і комунікацій» відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173. Атестація робочого місця не вимагається.
Професія «наладчика скляних автоматів та напівавтоматів» віднесена до Списку №2 Розділ ХІХ «Скляне та фарфоро-фаянсове виробництво» Підрозділ 9 «робітники» відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173, та до Списку №2 Розділ ХVІІІ «Скляне та фарфоро-фаянсове виробництво» Підрозділ 1а код посади 2190100а-14991 відповідно до Постанови КМУ №162 від 11.03.1994 року Атестація робочого місця не вимагається.
Професія «машиніста прокатної машини» віднесена до Списку №2 Розділ ХVІІІ «Скляне та фарфоро-фаянсове виробництво» Підрозділ 1а код посади 2190100а-14061 відповідно до Постанови КМУ №162 від 11.03.1994 року. Атестація робочого місця не вимагається. Професія «слюсаря-ремонтника» віднесена до Списку №2 Розділ ХІХ «Скляне та фарфоро-фаянсове виробництво», Підрозділ 2 «робітники», Підрозділ 7 «робітники», Підрозділ 9 «робітники» відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173.
Атестація робочого місця не вимагається. Професія «волочильника волочильно-калібрувальної дільниці» калібрувального цеху віднесена до Списку №2 Розділ VІІ «Виробництво метизів» Підрозділ 1а відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173, до Списку №2 Розділ VІ «Виробництво метизів» Підрозділ 1а код посади 2070100а-11482 - «волочильники зайняті на волочінні каліброваного металу», код посади 2070100а-11486 - «волочильники дроту» відповідно до Постанови КМУ №162 від 11.03.1994 року.
Професія «вантажника зайнятого на завантажені та розвантажені вагонів на рудному дворі» віднесена до Списку №2 Розділ ІІІ «Металургійне виробництво (чорні метали)» Підрозділ 1а код посади 2040100а-11768 відповідно до Постанови КМУ №162 від 11.03.1994 року.
Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства та встановлені обставини справи, суд зазначає, що відповідачем неправомірно не зараховано періоди роботи з 22 серпня 1985 року по 04 січня 1988 року, з 29 січня 1988 року по 19 січня 1989 року, з 25 липня 1989 по 12 листопада 1991 року, з 13 листопада 1991 року по 14 травня 1992 року, з 19 травня 1992 року по 12 квітня 1995 року та з 14 червня 1995 року по 22 грудня 1997 року до пільгового стажу за Списком №2.
Щодо не зарахування до пільгового стажу періоду військової служби позивача з 06 травня 1983 року по 29.05.1985 року, суд вказує на наступне.
Згідно з п.п. «к» п. 109 розділу VIII постанови Ради міністрів СРСР № 590 від 03.08.1972 року служба в складі Збройних Сил СРСР і перебування в партизанських загонах; служба у військах і органах ВЧК, ОГПУ, НКВД, НКГБ, МГБ, Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР, Міністерства охорони громадського порядку СРСР, міністерств охорони громадського порядку союзних республік, Міністерства внутрішніх справ СРСР, міністерств внутрішніх справ союзних республік; служба в органах міліції, перебування військовослужбовця в полоні зараховується до стажу роботи в встановленому порядку.
Частиною 3 п. 109 розділу VIII постанови Ради міністрів СРСР № 590 від 03.08.1972 року передбачено, що при призначенні на пільгових умовах або в пільгових розмірах пенсій по старості та інвалідності робітникам і службовцям, які працювали на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці та в гарячих цехах і на інших роботах з важкими умовами праці (Підпункти «а» і «б» пункту 16), і пенсій у зв'язку з втратою годувальника їх сім'ям, а також пенсій по старості робітницям підприємств текстильної промисловості (підпункт «в» пункту 16) періоди, зазначені в підпунктах «д» і «л», прирівнюються за вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії або до роботи, яка передувала даного періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду. Період, зазначений у підпункті «з», прирівнюється до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.
В період військової служби позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, що затверджена постановою Держпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція № 162).
Згідно п. 2.17 Інструкції № 162 до трудової книжки за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер і найменування відповідних документів наступних документів такі записи:
а) про час служби у складі Збройних Сил СРСР, в органах Комітету державної безпеки СРСР і Міністерства внутрішніх справ СРСР, у всіх видах охорони, на яку поширюється законодавство про працю і державне соціальне страхування із зазначенням дати призову (зарахування) і дати звільнення зі служби;
б) про час навчання в професійно-технічних та інших училищах, на курсах і в школах по підвищенню кваліфікації, по перекваліфікації та підготовці кадрів;
в) про час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах (включаючи і час роботи в студентських загонах, на виробничій практиці та при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики), партійних школах, профруху і про час перебування в аспірантурі, клінічній ординатурі, крім випадків, зазначених в п. 2.15 цієї Інструкції;
г) про роботу як члена колгоспу - в тих випадках, коли чинним законодавством передбачено залік цієї роботи в загальний трудовий стаж робітників і службовців.
Відповідно до копії трудової книжки сер. НОМЕР_4 , ОСОБА_1 працював:
- з 20.07.1982 слюсарем механосколадальних робіт (запис 2);
- 04.11.1982 - звільнений у зв'язку з призовом в Радянську армію (запис 3);
- з 06.05.1983 по 29.05.1985 - служба в Радянській армії (запис 6);
- з 22.08.1985 по 04 .01.1988 - на посаді «монтажника стальних та залізобетонних конструкцій» в Кримському тресті «Укрсовхозспецбуд» (запис 6-10).
Період проходження Позивачем служби в Радянській армії з з 06.05.1983 по 29.05.1985 також підтверджується копією військового квитка сер. НОМЕР_5 .
Суд звертає увагу, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Ради міністрів СРСР № 590 від 03.08.1972 року, яка була чинною в період військової служби позивача.
Рішенням ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» було визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
З огляду на наведене, а також, з урахуванням того, що суд прийшов до висновку про зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи позивача з 22.08.1985 по 04.01.1988 та про що зазначено судом вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для зарахування періоду військової служби позивача з 06 травня 1983 року по 29.05.1985 року до пільгового стажу за Списком №2.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 22.04.2002 по 20.09.2005, суд зазначає наступне.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як вже встановлено судом та зазначено вище, згідно записів трудової книжки сер. НОМЕР_4 (в частині спірного періоду), ОСОБА_1 працював:
- з 11.04.2002 по 20.09.2005 - на посаді сторожа в службі охорони в Відкритому акціонерному товаристві «Костянтинівський вогнетривкий завод «Червоний Жовтень» (запис 30-31).
Відповідно суд наголошує, що трудова книжка позивача містить достатні дані для визначення періодів роботи в якості страхового стажу.
Перелічені записи в трудовій книжці позивача внесені на підставі наказів з зазначенням їх номеру та дати.
Щодо посилання відповідача відсутність відомостей чи матеріалів на підтвердження сплати страхових внесків за спірний період як підставу для незарахування спірного періоду, суд зазначає наступне.
Згідно абз. 1 ч.1 ст.24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058).
За приписами ч.6 ст.20 Закону № 1058 страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч.12 ст.20 Закону №1058).
Згідно з п.10 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі Закон №2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема ч.1 ст.4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Як передбачено частиною 2 ст. 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (п. 171.1 ст. 171).
Згідно ч.1 ст.16 Закону №1058 застрахована особа має право, зокрема, отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі; вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.
За змістом вищезазначених норм вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином суд наголошує, що обов'язок по сплаті страхових внесків не може обмежувати права робітника на отримання пенсійних виплат.
Відповідно період робот позивача з 22.04.2002 по 20.09.2005 підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Крім того, на переконання суду, відповідач, у разі незгоди з відомостями, зазначеними в документах позивача, має право на реалізацію повноважень, наданих йому частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV, зокрема, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Однак, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень скористався таким правом.
У даному випадку позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не отримало (не витребувало) та не перевірило підтверджуючі документи про страховий стаж позивача. Відповідачем не доведено вжиття всіх передбачених законодавством заходів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви позивача.
За даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Незарахування спірних періодів стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі від 29 червня 2010 року № 1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Відтак, суд висновує, що відповідач приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення від 09 жовтня 2025 року №056550006528.
З огляду на зазначене, суд констатує, що рішення від 09 жовтня 2025 року №056550006528 про відмову в призначенні пенсії Позивачу прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області без дотримання положень статті 2 КАС України та статті 46 Конституції України, отже, є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про застосування під час вирішення питання про призначення пенсії, норм п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд зазначає наступне.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148, що доповнив Закон № 1058 розділом XIV-1, який містить п. 2 ч. 2 ст. 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами ст. 12 Закону № 1788 право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з п. «б» ст. 13 Закону № 1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. «б» ст. 13 Закону № 1788 вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14 пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213.
Згідно з п. 3 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213 для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058 - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п. 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, п. 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020, а не Закону № 1058.
Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до ст. 5 Закону № 1058 дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон № 1788 був прийнятий раніше за Закон № 1058.
Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням пенсійного органу на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, відповідно до якого положення Закону № 1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148 мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку пенсійного органу, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788 відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788 всі інші положення, чого зроблено не було.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02)).
“Ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.
Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому рішення суду про зобов'язання відповідача перерахувати позивачу пенсію є формою втручання у дискреційні повноваження.
З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
Згідно абзацу другому частини 4 статті 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи викладене, а також з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення (перерахунку) пенсії та визначення наявності підстав, за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку), суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 02 жовтня 2025 року, із застосуванням під час вирішення питання про призначення пенсії, норм п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020) з зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періодів з 22 серпня 1985 року по 04 січня 1988 року, з 29 січня 1988 року по 19 січня 1989 року, з 25 липня 1989 по 12 листопада 1991 року, з 13 листопада 1991 року по 14 травня 1992 року, з 19 травня 1992 року по 12 квітня 1995 року та з 14 червня 1995 року по 22 грудня 1997 року, а також період служби в армії з 06 травня 1983 року по 29.05.1985 року, до страхового стажу періоду з 22 квітня 2002 року по 20 вересня 2005 року.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 09 жовтня 2025 року №056550006528 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 02 жовтня 2025 року, із застосуванням під час вирішення питання про призначення пенсії, норм п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020) та з зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періодів: з 22 серпня 1985 року по 04 січня 1988 року, з 29 січня 1988 року по 19 січня 1989 року, з 25 липня 1989 по 12 листопада 1991 року, з 13 листопада 1991 року по 14 травня 1992 року, з 19 травня 1992 року по 12 квітня 1995 року та з 14 червня 1995 року по 22 грудня 1997 року, а також період служби в армії з 06 травня 1983 року по 29.05.1985 року, до страхового стажу періоду: з 22 квітня 2002 року по 20 вересня 2005 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968 гривень 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повідомити сторін, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну пошту суду або через особистий кабінет в системі «Електронний суд».
Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.
Суддя О.О. Галатіна