23 лютого 2026 рокуСправа №160/35832/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
17.12.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 16.12.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 , викладене листом №4820/20303 від 02.12.2025 року, про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту “г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 21.11.2025 року про звільнення його з військової служби на підставі підпункту “г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», та звільнити ОСОБА_1 , водія-електрика 1 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , з військової служби.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач додав до рапорту всі необхідні документи відповідно до норм законодавства, передбачені п.24 Додатку №19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, пп. «г» п.2 ч.4 ст.26, абз.12 п. 3 ч.12 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», за яким він і звернувся з відповідним рапортом. Відповідачем же невірно визначено перелік документів, що мали бути, на думку відповідача, долучені до рапорту позивача про звільнення, оскільки, вочевидь, ним вимагається перелік, передбачений абз.11 п. 3 ч.12 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», що не є релевантним до даної ситуації. Позивачем чітко зазначено про підставу для звільнення - необхідність догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю внаслідок онкологічного захворювання, що є визначальним, та передбачене саме абз.12 п. 3 ч.12 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу». Більш того, згідно пунктів 10-13 Критеріїв встановлення інвалідності, затверджених Постановою КМУ № 1338 від 15.11.2024 року, визначення групи інвалідності залежить від ступеню порушення функцій організму. При цьому, особи з І групою інвалідності мають найважчий стан здоров'я, а з ІІІ - мають помірні функціональні порушення й обмеження життєдіяльності. Таким чином, ІІ група інвалідності за ступенем порушень функцій органів та систем організму є більш тяжкою, ніж ІІІ група, оскільки крім порушень, що передбачені групою ІІІ, мають додаткові, більш тяжкі порушення функцій. Тому норма, яка згадує онкологію для ІІІ групи, лише розширює захист прав позивача, а не обмежує його. Закон не має на меті звуження прав осіб з ІІ групою, а зазначає, що для звільнення з військової служби на підставі абз.12 п. 3 ч.12 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» є достатнім встановлення дружині хоча б ІІІ групи внаслідок такого тяжкого захворювання як онкологічне. Онкологічне захворювання у поєднанні з ІІ групою інвалідності має тяжчий медичний статус, ніж ІІІ група, і, отже, підлягає захисту шляхом визнання правомірності вимоги про звільнення позивача. А отже, очевидним є факт, що позивач, чия дружина має ІІ групу інвалідності, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, має таке саме право на звільнення, як особа, чия дружина має ІІІ, більш легку, групу інвалідності, встановлену внаслідок онкологічного захворювання. Не можуть піддаватися дискримінації особи через більш тяжкий стан здоров'я в порівнянні з тими, хто має менш суттєві розлади здоров'я. Позивач звернувся з рапортом про звільнення саме в зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, тобто на підставі пп. г) п.3 ч.5 ст.26, абз.12 п. 3 ч.12 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу». До рапорту долучено медичні виписки дружини, що свідчать про онкологічне захворювання з негативною динамікою, проведені оперативні втручання тричі протягом останніх восьми місяців, наявність групи інвалідності, реєстрацію шлюбу, особисті документи. З рішення ЕКОПФО та рекомендацій ІПР вбачається, що ОСОБА_2 має виражений ступінь обмеження здатності до самообслуговування та трудової діяльності, помірний ступінь обмеження здатності до пересування, потребує соціальної і побутової реабілітації, та отримання соціальних послуг і враховуючи вид та характер її захворювання, проведене оперативне лікування, рецидив захворювання протягом 8 місяців, проведення курсів хімієтерапії, ускладнення в процесі лікування у вигляді помірного порушення пересування, вираженого порушення самообслуговування, трудової діяльності, згідно ПКМУ №1338 від 15.11.2024, їй встановлено саме ІІ групу інвалідності строком на 2 роки. Таким чином, позивач має передбачене пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу право на звільнення з військової служби. Відтак, відмова відповідача є протиправною.
05.01.2026 року від представника військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив наступне. 21.11.2025 року позивач звернувся із рапортом, який був зареєстрований 21.11.2025 року під №21/11/159. До рапорту позивач долучив: копію патологічного дослідження від 09.04.2025 року (1 арк.); копію патологічного дослідження від 14.05.2025 року (1 арк.); копію консультаційного дослідження від 22.05.2025 року (1 арк.); копію форми первинної медичної документації №027/о від 04.04.2025 року (2 арк.); копію форми первинної медичної документації №014/о від 23.04.2025 року (2 арк.); копію форми первинної медичної документації №028/о від 21.07.2025 року (2 арк.); копію форми первинної медичної документації №027/о від 13.09.2025 року (2 арк.); копію форми первинної медичної документації №027/о від 17.10.2025 року (2 арк.); копію свідоцтва про шлюб (1 арк.); копію пенсійного посвідчення ОСОБА_3 (1 арк.); копію картки платника податків ОСОБА_4 (1 арк.); копію паспорту ОСОБА_4 (1 арк.); копію військового квитка ОСОБА_4 (12 арк.). Із пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 (Серія НОМЕР_3 ) вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом ІІ групи внаслідок загального захворювання. Із зазначеного, встановити, що інвалідність ОСОБА_2 встановлена внаслідок онкологічного захворювання не можливо, а тому відмова у звільненні, яка оформлена листом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.12.2025 року №4820/20303, ґрунтувалася, виходячи із абз. 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, а саме «у зв'язку з необхідністю здійснювати постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю II групи». У своїй позовній заяві позивач зазначає: «Дружина позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю внаслідок онкологічного захворювання, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №6/25/3021/В від 01.08.2025 року, та рекомендаціями, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №6/25/3021/l. Згідно п.16. витягу з рішення ЕКОПФО: «Враховуючи вид та характер захворювання, проведене оперативне лікування, рецидив захворювання протягом 8 місяців, проведення курсів хіміотерапії, ускладнення в процесі лікування у вигляді помірного порушення пересування, вираженого порушення самообслуговування, трудової діяльності, згідно ПКМУ №1338 від 15.11.2024 встановлено ІІ групу інвалідності на 2 роки». Згідно п.5. рекомендацій, які є частиною ІПР, дружина позивача має виражений ступінь обмеження здатності до самообслуговування та трудової діяльності, помірний ступінь обмеження здатності до пересування, потребує соціальної і побутової реабілітації, їй рекомендовано, серед іншого, звернутися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для визначення потреби в отриманні соціальних послуг». Однак, документи на котрі посилається позивач, при поданні рапорту від 21.11.2025 року №21/11/159 долучено не було. У зв'язку із тим, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом ІІ групи, відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 (Серія НОМЕР_3 ), цілком логічним і правильним використовувати підставу для звільнення саме абзац 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, а відповідно і необхідність підтверджувати потребу у постійному догляді. Документів, які підтверджують необхідність здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , до рапорту від 21.11.2025 року №21/11/159 долучено не було. Отже, позовні вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
05.01.2026 року від представника позивача ОСОБА_5 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено про те, що відповідач не подав будь-якого доказу на спростування зазначених в позовній заяві обставин. Отже висновки, зазначені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими. Представник позивача також стверджує, що 15.09.2025 року позивач вже звертався з рапортом про звільнення на тій же підставі. При цьому, написаний ним рапорт прийнятий не був з підстав, що він начебто не відповідає за змістом вимогам до рапорту. Замість цього, йому надали інший рапорт, який він і підписав, вважаючи, що даний рапорт складений у відповідності до вимог законодавства та відображає наявні у ОСОБА_1 підстави для звільнення з військової служби. До даного рапорту був доданий, в тому числі, витяг з рішення ЕКОПФО №6/25/3021/В від 01.08.2025 року. Тобто відповідач був цілком обізнаний і про обставини, і про підстави звільнення ОСОБА_1 з військової служби, та мав в своєму розпорядженні належним чином засвідчені копії витягу з рішення ЕКОПФО №6/25/3021/В від 01.08.2025 року з зазначенням причини встановлення інвалідності через онкологічне захворювання та інші медичні та особисті документи обох з подружжя. Відповіддю від 26.09.2025 року у звільненні позивачу було відмовлено. Разом з тим, рішення-відмова від 26.09.2025 року не оскаржувалася позивачем, оскільки за законом цілком відповідала тому рапорту, який за вказівкою підписав позивач замість підготовленого ним самим, оскільки сам рапорт не відображав тих підстав, на які посилався позивач. Хоча рішення від 26.09.2025 року не оскаржувалася, а в даній справі оскаржується рішення від 02.12.2025 року, проте даний епізод прямо та чітко спростовує твердження відповідача про відсутність підстав для звільнення позивача та необізнаність відповідача про зміст витягу з рішення ЕКОПФО №6/25/3021/В від 01.08.2025 року та встановлення групи інвалідності дружині позивача саме через онкологічне захворювання, оскільки засвідчена копія даного витягу позивачем відповідачу надавалася. Інші твердження відповідача у відзиві лише підтверджують відомості та їх обґрунтування, що зазначені позивачем у позові. Відтак, представник позивача просить суд розглянути дану справу якнайшвидше, в пріоритетному порядку, оскільки дружина позивача дійсно має тяжкий стан через онкологічну хворобу та потребує як фізичної допомоги та супроводу, так і моральної підтримки з боку чоловіка.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 18.12.2025 року передана судді Пруднику С.В.
22.12.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проходить військову службу за призовом по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 14.05.2025 року, що підтверджується довідкою (Форма 5) №4820/13976 від 14.09.2025 року.
Позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб зареєстрований Шевченківським ВДРАЦС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 15.04.2022 року, про що складений актовий запис №427 та видане свідоцтво про шлюб серії - НОМЕР_4 .
Як зазначає представник позивача у поданій до суду позовній заяві, дружина позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю внаслідок онкологічного захворювання, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №6/25/3021/В від 01.08.2025 року, та рекомендаціями, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №6/25/3021/l.
Згідно п.16. витягу з рішення ЕКОПФО: «Враховуючи вид та характер захворювання, проведене оперативне лікування, рецидив захворювання протягом 8 місяців, проведення курсів хімієтерапії, ускладнення в процесі лікування у вигляді помірного порушення пересування, вираженого порушення самообслуговування, трудової діяльності, згідно ПКМУ №1338 від 15.11.2024 встановлено ІІ групу інвалідності на 2 роки».
Згідно п.5. рекомендацій, які є частиною ІПР, дружина позивача має виражений ступінь обмеження здатності до самообслуговування та трудової діяльності, помірний ступінь обмеження здатності до пересування, потребує соціальної і побутової реабілітації, їй рекомендовано, серед іншого, звернутися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для визначення потреби в отриманні соціальних послуг.
15.09.2025 року позивач звернувся із рапортом на ім'я командира роти БпАК 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в якому клопотав перед вищим командуванням про звільнення його, водія-електрика 1 відділення УБпАК 2 взводу УБпАК роти БпАК 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 з військової служби у відставку за сімейними обставинами згідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу, що передбачає звільнення військовослужбовця з військової служби в умовах особливого періоду за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю в сім'ї особи з інвалідністю І або ІІ групи, яка потребує постійного стороннього догляду, або у зв'язку з наявністю трьох і більше дітей віком до 18 років.
До означеного рапорту позивач додав: 1. Копію паспорту та ІНН коду ОСОБА_4 (на 2 арк.). 2. Копію витягу з реєстру територіальної громади (на 1 арк.). 3. Копію військового квитка НОМЕР_5 (на 3 арк). 4. Копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 (на 1 арк.). 5. Копію паспорту ОСОБА_4 (на 3 арк.). 6. Копію витягу з оцінювання ступеня інвалідності 6/25/3021/В 01.08.2025р. 7. Копію свідоцтва про шлюб.
Листом від 26.09.2025 року за №4820/14849 на рапорт від 16.09.2025 року №16/9/143 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивачу про відсутність правових підстав. Означена відмова вмотивована тим, що у ОСОБА_2 відповідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 6/25/3021/В; дата прийняття рішення 01.08.2025; номер рішення 6/25/3021/Р), у пункті 17.1.3 зазначено «не застосовується», що свідчить про відсутність у дружини ОСОБА_1 встановленої потреби у сторонньому догляді. Відтак, підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, передбаченими підпунктом «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України обов'язок і військову службу», відсутні. Отже, на теперішній час звільнення зі служби за вказаною підставою є неможливим, оскільки документально підтверджено, що дружина не потребує постійного догляду іншої особи.
21.11.2025 року позивач повторно звернувся із рапортом на ім'я командира роти БпАК 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в якому клопотав перед вищим командуванням про звільнення його, водія-електрика 1 відділення УБпАК 2 взводу УБпАК роти БпАК 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , з військової служби у відставку за сімейними обставинами згідно підпункт "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачає звільнення військовослужбовця з військової служби в умовах особливого періоду за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю в сім'ї особи з інвалідністю І або II групи, яка потребує постійного стороннього догляду, або у зв'язку з наявністю трьох і більше дітей віком до 18 років.
До рапорту позивач додав: копію патологічного дослідження від 09.04.2025 (1 арк.); копію патологічного дослідження від 14.05.2025 (1 арк.); копію консультаційного дослідження від 22.05.2025 (1 арк.); копію форми первинної медичної документації № 027/о від 04.04.2025 (2 арк.); копію форми первинної медичної документації № 014/о від 23.04.2025 (2 арк.); копію форми первинної медичної документації № 028/о від 21.07.2025 (2 арк.); копію форми первинної медичної документації № 027/о від 13.09.2025 (2 арк ); копію форми первинної медичної документації № 027/о від 17.10.2025 (2 арк.); копію свідоцтва про шлюб (1 арк.); копію пенсійного посвідчення ОСОБА_3 (1 арк.); копію картки платника податків ОСОБА_4 (1 арк.); копію паспорту ОСОБА_4 (1 арк.); копію військового квитка ОСОБА_4 (12 арк.).
Листом від 21.11.2025 року за №7820/20303 на рапорт від 21.11.2025 року зареєстрований 21.11.2025 №21/11/159 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивачу про відсутність правових підстав. Означена відмова вмотивована тим, що як встановлено із долучених документів до рапорту від 21.11.2025, зареєстрованого 21.11.2025 №21/11/159, в саме з пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , виданою на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом II групи. Однак документів, які б підтверджували необхідність здійснювати постійний сторонній догляд за ОСОБА_2 не долучено. Отже, таке свідчить про відсутність підстав для задоволення рапорту від 21.11.2025, зареєстрованого 21.11.2025 №21/11/159, про звільнення з військової служби на підставі підпункту г) пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ “Про військовий обов'язок і військову службу».
Вважаючи відмову відповідача від 21.11.2025 року за №7820/20303 протиправною, позивач звернувся до суду із позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
За змістом підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу 11 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 № 438/16454, відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція). Згідно з п.14.30 Інструкції під час дії особливого періоду, періоду проведення мобілізації та дії воєнного стану, за наявності підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини або інших поважних причин, визначених абзацами дванадцятим, чотирнадцятим, п'ятнадцятим пункту 2 та абзацами тринадцятим, чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військовослужбовець особисто, за підпорядкованістю, подає на ім'я командира (начальника) військової частини або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за задекларованим / зареєстрованим місцем проживання / перебування особи, за якою здійснює або здійснюватиме постійний догляд, рапорт (заяву) за формою, визначеною у додатку 22 до цієї Інструкції. До рапорту (заяви) додаються документи, що підтверджують право на звільнення (зазначені в підпунктах 22, 25 - 28 пункту 5 додатку 19 до цієї Інструкції), або копії таких документів, засвідчених в установленому порядку.
Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 року №531, який набрав чинності 08.08.2024, затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок №531).
Відповідно до пунктів 2 -5 розділу 3 Порядку №531 командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Відповідно до пункту 23 Додатку 19 Інструкції № 170, яким визначено перелік документів, які подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, визначено, що з поданням про звільнення з військової служби за підставами: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи подаються такі документи:
копія свідоцтва про шлюб;
один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;
висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.
Як вже зазначено судом вище, 15.09.2025 року позивач звернувся із рапортом на ім'я командира роти БпАК 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в якому клопотав перед вищим командуванням про звільнення його, водія-електрика 1 відділення УБпАК 2 взводу УБпАК роти БпАК 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 з військової служби у відставку за сімейними обставинами згідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу, що передбачає звільнення військовослужбовця з військової служби в умовах особливого періоду за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю в сім'ї особи з інвалідністю І або ІІ групи, яка потребує постійного стороннього догляду, або у зв'язку з наявністю трьох і більше дітей віком до 18 років.
До означеного рапорту позивач додав: 1. Копію паспорту та ІНН коду ОСОБА_4 (на 2 арк.). 2. Копію витягу з реєстру територіальної громади (на 1 арк.). 3. Копію військового квитка НОМЕР_5 (на 3 арк). 4. Копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 (на 1 арк.). 5. Копію паспорту ОСОБА_4 (на 3 арк.). 6. Копію витягу з оцінювання ступеня інвалідності 6/25/3021/В 01.08.2025р. 7. Копію свідоцтва про шлюб.
Листом від 26.09.2025 року за №4820/14849 на рапорт від 16.09.2025 року №16/9/143 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивачу про відсутність правових підстав. Означена відмова вмотивована тим, що у ОСОБА_2 відповідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 6/25/3021/В; дата прийняття рішення 01.08.2025; номер рішення 6/25/3021/Р), у пункті 17.1.3 зазначено «не застосовується», що свідчить про відсутність у дружини ОСОБА_1 встановленої потреби у сторонньому догляді. Відтак, підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, передбаченими підпунктом «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України обов'язок і військову службу», відсутні. Отже, на теперішній час звільнення зі служби за вказаною підставою є неможливим, оскільки документально підтверджено, що дружина не потребує постійного догляду іншої особи.
21.11.2025 року позивач повторно звернувся із рапортом на ім'я командира роти БпАК 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в якому клопотав перед вищим командуванням про звільнення його, водія-електрика 1 відділення УБпАК 2 взводу УБпАК роти БпАК 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , з військової служби у відставку за сімейними обставинами згідно підпункт "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачає звільнення військовослужбовця з військової служби в умовах особливого періоду за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю в сім'ї особи з інвалідністю І або II групи, яка потребує постійного стороннього догляду, або у зв'язку з наявністю трьох і більше дітей віком до 18 років.
До рапорту позивач додав: копію патологічного дослідження від 09.04.2025 (1 арк.); копію патологічного дослідження від 14.05.2025 (1 арк.); копію консультаційного дослідження від 22.05.2025 (1 арк.); копію форми первинної медичної документації № 027/о від 04.04.2025 (2 арк.); копію форми первинної медичної документації № 014/о від 23.04.2025 (2 арк.); копію форми первинної медичної документації № 028/о від 21.07.2025 (2 арк.); копію форми первинної медичної документації № 027/о від 13.09.2025 (2 арк ); копію форми первинної медичної документації № 027/о від 17.10.2025 (2 арк.); копію свідоцтва про шлюб (1 арк.); копію пенсійного посвідчення ОСОБА_3 (1 арк.); копію картки платника податків ОСОБА_4 (1 арк.); копію паспорту ОСОБА_4 (1 арк.); копію військового квитка ОСОБА_4 (12 арк.).
Листом від 21.11.2025 року за №7820/20303 на рапорт від 21.11.2025 року зареєстрований 21.11.2025 №21/11/159 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивачу про відсутність правових підстав. Означена відмова вмотивована тим, що як встановлено із долучених документів до рапорту від 21.11.2025, зареєстрованого 21.11.2025 №21/11/159, в саме з пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , виданою на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом II групи. Однак документів, які б підтверджували необхідність здійснювати постійний сторонній догляд за ОСОБА_2 не долучено. Отже, таке свідчить про відсутність підстав для задоволення рапорту від 21.11.2025, зареєстрованого 21.11.2025 №21/11/159, про звільнення з військової служби на підставі підпункту г) пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ “Про військовий обов'язок і військову службу».
Суд встановив, що позивач не подав необхідних документів для звільнення з військової служби на підставі абз.11 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII, зокрема документів на підтвердження необхідності здійснення догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Посилання представника позивача абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII суд вважає необґрунтованим, оскільки така норма передбачає необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів а не ІІ групи.
Суд вважає, що звільнення позивача потребує підтвердження необхідності здійснення догляду за особою з інвалідністю ІІ групи.
Варто зазначити, що визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 «Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я», затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 за №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено «Положенням про медико-соціальну експертизу», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 за №1317 (далі - Положення №1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного можливо дійти висновку, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку про необхідність здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» («Офіційний вісник України», 2019, № 34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. Водночас, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Разом з цим, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 за №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 за №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1)видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Зокрема, пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 за №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 за №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 за №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 за №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також, повноваження ЛКК визначені в Наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 за №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 за №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
При цьому, такий висновок не заперечує можливість особи з інвалідністю, звернувшись та відповідно пройшовши огляд ЛКК, отримати відповідний висновок за наявності медичних показань.
ЛКК закладу охорони здоров'я мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 за №667.
Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 та від 13.06.2024 №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Також, Постанова Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 роз'яснює, що поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Такого ж трактування Верховний Суд притримується у постанові від 11.04.2024 в справі №420/16689/23: поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.
Поряд з цим, систематичний аналіз Положення №1317 вказує на те, що визначення групи інвалідності не передбачає автоматичного, безумовного встановлення для такої особи постійного стороннього догляду, за деякими вичерпними винятками, визначеними коментованим нормативно-правовим актом.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що відповідач діяв у межах наданих йому повноважень, на підставі та у спосіб встановлений чинним законодавством, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Інші доводи учасників справи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до приписів ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до приписів ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник