20 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/12214/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), відповідно до якого просить суд:
1) визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби 19.02.2024;
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 20.02.2024 по 24.09.2025 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;
3) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати за період з 20.02.2024 по 24.09.2025 згідно з Законом №2050-111.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність стосовно не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 20.02.2024 по 24.09.2025, посилаючись на статті 116, 117 КЗпП.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Вказує, що відсутні підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №56 від 19.02.2024 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20.08.2024 у справі №140/5753/24, яке набрало законної сили, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату старшому солдату ОСОБА_1 з 01.03.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 року грошового забезпечення, зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, вислуги років та премії, а також інших похідних видів грошового забезпечення, в тому числі допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходження військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням виплачених сум; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату старшому солдату ОСОБА_1 при звільненні одноразову грошову допомогу за призовом на військову службу під час мобілізації у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць служби, передбаченої Порядком та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженого постановою КМУ від 17.09.2014 №460 (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №58 від 26.01.2022).
Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» про рух коштів по картці, відповідач на виконання рішення суду, здійснив виплати позивачу 25.09.2025 у розмірі 17 380,72 грн.
Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а тому звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів, а також право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як зазначено у частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.
Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.03.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв'язку зі звільненням) одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Так, судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 19.02.2024, тоді як виплату в його користь військовослужбовця проведено відповідачем 25.09.2024.
Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі (така виплата одноразової допомоги при звільненні проведена лише 09.07.2025), то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 19.02.2024 (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) належної при звільненні одноразової допомоги при звільненні.
Статтею 117 КЗпП України (чинній на день звільнення позивача з військової служби) виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку проводиться не більше як за шість місяців.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, отже така є сталою та послідовною.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно із довідкою про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 нараховане грошове забезпечення за грудень 2023 року та січень 2024 року, тобто за два останні повні місяці коли отримувала грошове забезпечення, становить 44 358,00 грн.
Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 715,45 грн (44 358,00 грн/62, де 62 - кількість календарних днів у грудні 2023 року та січні 2024 року).
Суд встановив, що період затримки виплати з 20.02.2024 (наступний день після звільнення) по 24.09.2025 (день, що передує виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні) складає 583 дні.
Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в загальному розмірі 417 107,35 грн (715,45 грн х 583 дні).
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
У даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу нараховано та 25.09.2025 виплачено компенсацію вартості речового майна військовослужбовця у розмірі 17 380,72 грн.
Відтак, відсоткове співвідношення суми грошових коштів виплачених, що мала бути виплачена на день звільнення: 17380,72 грн х 100 : 417107,35 грн = 4,17 %.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 4,17%, становить: 715,45 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 583 (кількість днів затримки) х 4,17% = 17 393,37 грн.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що сума стягнення у розмірі 17 393,37 грн відносно загальної суми заборгованості при звільненні буде достатньою та справедливою з урахуванням усіх обставин справи та істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі №260/2695/24, у справі №380/17720/24, у справі №260/5324/21, від 02.09.2025 у справі №380/11225/24 та інших.
Згідно із частиною п'ятою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та актуальних правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, суд уважає, що на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 17 393,37 грн.
Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ, та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, на суми грошового забезпечення, право на отримання яких встановлено судовими рішеннями у справі №140/31964/23 за весь час затримки виплати грошового забезпечення, починаючи з 20.02.2024 по 24.09.2025, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й суму індексації грошових доходів громадян.
Статтями 3, 4 Закону №2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.
Так, у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 зазначено, що «…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства».
Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.03.2023 у справі №620/7687/21.
Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.
З огляду на наведене, суд зазначає, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статті 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 05.10.2018 у справі №127/829/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18, від 08.08.2019 у справі №638/19990/16-а.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Відтак, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17.
Так, зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Судом встановлено, що 25.09.2025, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду по справі, відповідачем здійснено виплату позивачу грошове забезпечення.
Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, починаючи з 20.02.2024 по день фактичної виплати грошового забезпечення, а саме 24.09.2025.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході судового розгляду адміністративної справи відповідач не підтвердив правомірність своїх дій, натомість позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а тому позов належить задовольнити повністю.
Відтак, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір останнім сплачено не було.
Керуючись статтями 72, 77, 90, 242, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов повністю.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби 19.02.2024.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби в розмірі 17 393,37 гривень за період з 20.02.2024 по 24.09.2025 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати за період з 20.02.2024 по 24.09.2025 згідно з Законом №2050-ІІІ.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, від мови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ).
Суддя Ф.А. Волдінер