Справа № 523/15270/25
Провадження №2/523/629/26
"17" лютого 2026 р. Пересипський районний суд міста Одеси в складі
головуючого - судді Сувертак І.В.
при секретарі Мельніченко Г. О.,
розглянув в відкритому судовому засіданні в залі суду №5 в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (адреса: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, буд. 26) про стягнення заборгованості по заробітній платі,
за участі позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Стецюк С.Б. в залі суду, представника відповідача адвоката Савка В.В. в режимі відеоконференції,
Установив
Позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування вимог посилається на те, що вона, ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» з 26.02.2020 року по 11.07.2025 року.
Відповідно до наказу №547/ОС від 02.07.2025 року була звільнена у зв'язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.
Як вказує позивачка , їй при звільненні з роботи роботодавець не у повному обсязі виплатив належні до виплати суми заробітної плати, а саме: матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки, яку вона повинна була отримати під час вибуття в чергові щорічні відпустки у вказані роки, що передбачено п.4.15 Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» де зазначено: «Работникам депо по письменному заявлению оказывать в течении года единовременную материальную помощь на оздоровление, как правило при уходе в очередной отпуск в размере не менее 50%». Відповідно до спільної постанови між адміністрацією та профспілковою організацією виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» від 31.01.2018 року внесено зміни до пункту 4.15 колективного договору, та викладено в новій редакції: «Работникам депо при выходе в ежегодный отпуск оказывать материальную помощь на оздоровление в размере должостного оклада (месячной тарифной ставки) начиная с 01.01.2018».
Відповідно до наданих позивачкою заяв про надання матеріальної допомоги на оздоровлення у зв'язку з щорічною відпусткою від 14.08.2023 року та 08.12.2023 року було видано накази №ПКВЧД-3-04/893 від 23.08.2023 року та №ПКВЧД-3-04/110 від 31.01.2024 року де зазначено, про те, що їй належать до виплати матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 100% від посадового окладу за 2023 та 100 % від посадового окладу за 2024 роки, які в свою чергу виплачені не були на підставі рішення правління АТ »Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 (яким призупинено виплати за колективними договорами). На той момент ОСОБА_1 займала посаду провідного юрисконсульта з посадовим окладом 11201 (одинадцять тисяч двісті одна гривня).
При розрахунку при звільненні, матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 та 2024 роки , не сплачена позивачці.
При звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Відтак зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для не проведення розрахунку у повному обсязі із працівником, що звільняється.
Враховуючи зазначене в позовній заяві, позивач просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, що по її розрахунку склало 22402 гривень. Також просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі з моменту звільнення по день ухвалення судового рішення.
На адресу суду вищезазначена позовна заява надійшла 28 липня 2025 року.
Ухвалою Пересипського районного суду м.Одеси від 11 серпня 2025 року було відкрито спрощене провадження по справі з викликом сторін по справі та надано відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи в загальному порядку. Окрім того відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву. (а.с. 108,109).
Стороною відповідача - адвокатом Савка В. В. 12 вересня 2025 року надано відзив на позовну заяву. Відповідач заперечував проти задоволення позову, оскільки на підставі заяви позивача від 14.08.2023 та наказу (розпорядження) про надання відпустки №1068/в від 15.08.2023 Позивачу було надано щорічну відпустку тривалістю 17 календарних днів з 30.08.2023 року по 15.09.2023 року за період роботи з 26.02.2022 по 25.02.2023 включно, з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення, виплату якої наказано провести після окремого рішення правління.
На підставі заяви позивача від 05.12.2023р. та наказу (розпорядження) про надання відпустки №1679в від 05.12.2023 року позивачу було надано щорічну відпустку тривалістю 3 календарних днів з 01.01.2024 року по 03.01.2024 року за період роботи з 26.02.2023 по 25.02.2024 включно, без наданням матеріальної допомоги на оздоровлення.
14 березня 2022 року правлінням АТ «Українська залізниця» на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнято рішення про призупинення зокрема п.1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в які входить матеріальна допомога.
Оскільки у зазначений період діяли обмеження щодо призупинення таких виплат, передбачених рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) зазначені виплати матеріальної допомоги на оздоровлення позивачу здійснені не були.
Приймаючи 14.03.2022 рішення щодо призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, Відповідач керувався перш за все Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що був затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022.
Отже, обмеження права на працю та своєчасне одержання винагороди за неї може бути обмежене як в умовах воєнного стану, так і на підставі закону.
Крім того, слід зазначити, що протокольним рішенням №Ц-82/39 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 правлінням прийнято рішення про втрату чинності з 01.07.2024 року пункту 1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022.
Таким чином, призупиняючи ОСОБА_1 виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки, роботодавець правомірно керувався п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (як вираженням волі роботодавця на зупинення окремих положень колективного договору) та ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (як законною підставою для таких дій). (а.с. 141-152).
Стороною позивача надано 12 вересня 2025 року відповідь на відзив. Позивач просив відхилити доводи сторони відповідача, що викладені в відзиві та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. (а.с. 130-135).
Стороною відповідача надано 13 лютого 2026 року додаткові пояснення.
Позивач та її представник - адвокат Стецюк С. В. в судовому засіданні просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з обґрунтувань, що викладені в позові та відповіді на відзив.
Представником відповідача за довіреністю - Савка В. В. в судовому засіданні підтримано відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову, окрім раніше заявлених підстав ще із тої підстави, що позов пред'явлено до неналежного відповідача - філії, котра не є юридичною особою.
З'ясував обставини справи, дослідив та проаналізував матеріали справи, вислухав позивача, представників позивача та відповідача, суд приходить до висновку про відмову у адоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у виробничому підрозділі «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» на посаді провідного юрисконсульта.
Відповідно до наказу (розпорядження) № 547/ОС від 02.07.2025 ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади за п.1 ст. 40 КЗпП України. (а.с. 92).
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернувлась до суду з позовом до Виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (адреса: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, буд. 26).
Окрім того, до відкриття провадження, ухвалою суду від 29 липня 2025 року, позовну заяву було залишено без руху та також акцентовано увагу на визначення відповідача по справі та після усунення недоліків позову, ОСОБА_1 визначила відповідачем по справі Виробничий підрозділ «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Укрзалізниця». (перша сторінка позову, а.с. 19).
Суд зазначає, що позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Як зазначила сама позивачка, Виробничий підрозділ «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» є філією Акціонерного товариства «Укрзалізниця», хоча відповідачем зазначено саме Виробничий підрозділ «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна».
Позивач клопотань про заміну відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи, не заявляв.
Згідно п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи зазначене, враховуючи те, що позивачем не залучено до участі всіх належних відповідачів, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 3, 4-7,11-13,17-18,109,131,137, 141, 211, 223, 263-265, 268, 352,354 ЦПК України, суд,
Вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Укрзалізниця». (адреса: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, буд. 26) про стягнення заборгованості по заробітній платі - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст судового рішення складено та підписано 20 лютого 2026 року.
Суддя