Іменем України
23 лютого 2026 року м. Кропивницький
справа № 390/918/25
провадження № 22-ц/4809/230/26
Кропивницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дуковського О.Л., Єгорової С.М.,
при секретарі - Бойко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тисячник Рузанна Робертівна, на заочне рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2025 року (суддя Підгірська Г.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» звернулося в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що відповідно до укладеного договору № 4146397 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 17.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , останній отримав кредит у розмірі 20200 грн строком на 360 днів шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану «УНІВЕРСАЛ БАНК», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2% від суми кредиту за кожен день користування (730% річних). Кредитний договір був укладений в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора та підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Позивач вказав, що у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань утворилась заборгованість станом на 26.08.2024 в розмірі 112309,70 грн, з яких 20199,98 грн - заборгованість за кредитом; 92109,72 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п.1.4. Кредитного договору за ставкою 2% за кожен день користування кредитом (730 % річних) за період з 17.11.2023 по 26.08.2024 (включно).
26.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 26/08/2024 від 26.08.2024, відповідно до умов якого право вимоги за Договором № 4146397 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 17.11.2023 перейшло до ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС».
Посилаючись на ці обставини, позивач просив стягнути з відповідача на його користь зазначену суму заборгованості.
Заочним рішенням Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» 112 309 (сто дванадцять тисяч триста дев'ять) грн 70 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 (три тисячі) грн.
Ухвалою Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 15 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі представник скаржника, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов висновку про укладення договору, однак позивачем не було надано доказів, що підтверджують дотримання письмової форми правочину, що, відповідно до ст. 1055 ЦК України, має наслідком його нікчемність.
Згідно з п. 9.7.1 Договору, він підписується з боку Товариства електронним підписом, що створений шляхом накладення аналогу власноручного підпису уповноваженої особи та відтиску печатки, відтворених засобами електронного копіювання. Проте, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», використання аналога власноручного підпису можливе лише за наявності попередньої письмової згоди сторін, у якій містяться зразки відповідних аналогів. Такої згоди між сторонами укладено не було. Крім того, п. 9.7.1 Договору передбачає, що на підписаний сторонами договір уповноваженим працівником Товариства накладається кваліфікована електронна печатка Товариства з кваліфікованою електронною позначкою часу. Надана Позивачем копія договору не містить такої печатки, що є прямим порушенням умов самого договору.
Крім того, вказала, що позивачем не надано доказів підписання відповідачем кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «79645». Матеріали справи не містять жодних доказів того, що цей ідентифікатор був згенерований, направлений саме на фінансовий номер Відповідача та введений саме ним. Позивач не надав доказів реєстрації Відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі та отримання ним одноразового ідентифікатора. Сама лише згадка коду в договорі не є доказом його належного використання. Такі правові висновки містяться у Постанові Верховного Суду у справі № 545/1750/21.
Також вказала, що позивачем не доведено факту перерахування первісним кредитором коштів на рахунок відповідача, не надано доказів, які підтверджують, що саме ці умови та правила надання фінансових послуг відповідач та ознайомився і погодився з ними.
Позивачем не доведено набуття права вимоги саме до відповідача, оскільки з наданих ним витягів і не повних копій документів не можна достовірно встановити набуття права вимоги саме за вказаним ним договором. Ним надані лише витяги з додатків до договору факторинга з первісним кредитором без повних текстів реєстру боржників, має місце прострочення кредитора.
Також представник скаржника не погоджується із стягнутим розміром витрат на правничу допомогу, вважаючи, що вказана справа є справою незначної складності та шаблонною, розмір витрат є неспіврозмірним та підлягає зменшенню.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що 17.11.2023 між ТОВ «ФК «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 4146397, підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «79645».
Відповідно до кредитного договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 20 200,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п. 1.3 кредитного договору, кредит надається строком на 360 днів.
В п.1.4.1 цього договору передбачено, що стандартна процента ставка становить 2,00% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору.
17.11.2023 20200,00 грн за договором №4146397 перераховано на зазначений відповідачем картковий рахунок № НОМЕР_2 , що підтверджується інформацією, наданою АТ «Універсал банк» від 21.05.2025 № БТ/Е-4161.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, у нього виникла заборгованість.
26.08.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» укладено договір факторингу №26/08/2024 відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників від 26.08.2024 року до договору факторингу № 26/08/2024 ТОВ «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 17.11.2023 № 4146397.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, у нього виникла заборгованість в сумі 112 309,70 грн, що складається з:
простроченої заборгованість за сумою кредиту в розмірі 20 199,98 грн;
простроченої заборгованості за процентами в розмірі 92 109,72 грн.
Встановивши дані обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка утворилась внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною четвертою статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб'єкта електронної комерції.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.
Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За встановленими у цій справі обставинами, кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем укладено в електронній формі, із застосуванням електронного підпису. ОСОБА_1 підписав договір електронним підписом (одноразовим ідентифікатором) 79645 17.11.2023 10:45:13.
При цьому ідентифікація ОСОБА_1 здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням особистих даних позивача, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід перерахувати кошти.
17.11.2023 10:47 кредитні кошти в сумі 20200 грн були перераховані на картковий рахунок відповідача, підтверджується випискою по рахунку наданою АТ «Універсал Банк». Доказів того, що вказані кошти зараховані іншою особою, відповідачем не надано. Разом з тим, із розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем здійснювалися платежі за договором № 4146397 в сумі 10624,96 грн.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення кредитної заборгованості з відповідача, яка утворилась внаслідок неналежного виконання умов договору.
Доводи апеляційної скарги щодо не надання доказів набуття права вимоги саме до відповідача є безпідставними.
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зазначив, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» на підтвердження права вимоги за вказаним кредитним договором надано договір факторингу, витяг з реєстру договорів та докази оплати за договором, тобто позивач належним чином підтвердив своє право вимоги за договором № 4146397 від 17.11.2023.
Також апеляційний суд погоджується із визначеним розміром витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн та не вбачає підстав для його зменшення, суд першої інстанції правильно врахував характер правовідносин у цій справі, проаналізував обсяг наданих послуг, оцінив співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3000 грн витрат на правову допомогу, що є співмірною зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до не згоди з висновками суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тисячник Рузанна Робертівна, залишити без задоволення.
Заочне рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Судді:
О.А.Письменний О.Л. Дуковський С.М. Єгорова