19 лютого 2026 року
м. Черкаси
Справа № 712/16912/25
Провадження № 22-ц/821/492/26
Категорія: 331060201
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
заявник: ОСОБА_1
заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
розглянувши у порядку спрощеного провадження в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2025 року (ухваленого під головуванням судді Борєйко О.М. в приміщенні Соснівського районного суду м. Черкаси) у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),-
Короткий зміст заявлених вимог
10 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
В обґрунтування поданої заяви зазначила, що заявниця є донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 22 вересня 1972 року.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Горлівка Донецької області.
Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_2 від 21 лютого 2017 року, виданого т.зв. «калининским отделом записи актов гражданского состояния г. Горловка государственной регистрационной палаты министерства юстиции» (мовою оригіналу) т.зв днр, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; місце смерті: т. зв. днр Калінінський район, м. Горлівка.
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно заявниці для державної реєстрації смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану Міністерства юстиції України та подальшого отримання пенсії по втраті годувальника.
Враховуючи викладене, заявник позбавлена можливості отримати свідоцтво про смерть у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану, тому звернулась до суду з вказаною заявою, в якій просила встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Горлівка, Донецька область, Україна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2025 року в задоволенні заяви відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що надані заявницею докази, які видані окупаційною владою, не створюють жодних правових наслідків та не можуть бути самостійною підставою чи достатнім, достовірним, належним доказом на підтвердження викладених в заяві обставин.
Будь-яких інших доказів, крім свідоцтва про смерть та довідки про причину смерті, виданих у т.зв. днр, на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на тимчасово окупованій території України, заявником суду не надано та матеріали справи не містять.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 04 січня 2026 року, ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необгрунтованим, винесеним із порушенням норм процесуального права, при неправильному і неповному встановленні обставин справи, просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2025 року та постановити нове рішення, яким заяву задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини, викладенні нею в заяві про встановлення факту смерті.
Крім того стверджує, що суд першої інстанції визнав документи окупаційної влади недійсними як самостійні, але не врахував їх доказове значення як джерела фактичної інформації, що прямо суперечить підходу Верховного Суду та ЄСПЛ.
Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В повній мірі зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком заявниці - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 22 вересня 1972 року.
Згідно довідки про причину смерті (до форми №106/у №9) від 20 лютого 2017 року ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 69 років від ракової інтоксикації.
Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_2 від 21 лютого 2017 року, виданого т.зв. «калининским отделом записи актов гражданского состояния г. Горловка государственной регистрационной палаты министерства юстиции» (мовою оригіналу) т.зв днр, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; місце смерті: т. зв. днр Калінінський район, м. Горлівка.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини заяви про встановлення юридичного факту (факту смерті) не знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання, не доведені, а тому заява не обґрунтована і не підлягає задоволенню.
Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Частинами третьою і четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою.
Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545.
Відповідно до вказаної Інструкції, лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.
Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
Так, ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305 - 309 ЦПК України).
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (частина друга статті 317 ЦПК України).
У заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (частини перша - друга статті 318 ЦПК України).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» розширено перелік територій, щодо яких поширюється дія статті 317 ЦПК України. На сьогодні до них належать території, на яких введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окуповані території України, визначені такими відповідно до законодавства.
Враховуючи, що Указом Президента України воєнний стан встановлено із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року на території України, цей спрощений порядок розширюється на встановлення юридичних фактів, що відбулись на всій території України (як мінімум до закінчення воєнного стану). Здебільшого, такий спосіб стосується зони воєнних дій та тимчасово окупованих територій, оскільки на таких територіях не функціонують відповідні органи, які можуть зафіксувати факт смерті.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Частинами першою, другою статті 294 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
Частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання спричиняє серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21 та від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22.
Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. Проте, держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.
Встановлення факту смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника. Рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні норм процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд першої інстанції, посилаючись на те, що надані заявницею докази на підтвердження факту смерті її батька не можуть бути належними доказами на підтвердження встановлення цього факту, не надав належної оцінки доводам заявниці та не врахував відсутності можливості надання нею інших доказів на підтвердження факту смерті її батька у м. Горлівка, Донецької області, яке включено до переліку тимчасово окупованих територій.
При цьому, судом не враховано, що в межах розгляду заяви про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України суд має надати оцінку поданим заявником доказам в їх сукупності, оскільки рішення суду в такій категорії справ повинно ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих так званими органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 заявницею надано довідку про причину смерті (до форми №106/у №9) від 20 лютого 2017 року та свідоцтво про смерть НОМЕР_2 від 21 лютого 2017 року, виданого т.зв. «калининским отделом записи актов гражданского состояния г. Горловка государственной регистрационной палаты министерства юстиции» (мовою оригіналу) т.зв днр.
З урахуванням наведених норм закону та встановлених обставин конкретної справи, колегія суддів дійшла висновку про доведеність заявницею допустимими доказами факту смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у м. Горлівка, Донецька область.
Сукупність наданих заявником доказів свідчить про те, що її батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Горлівка, Донецька обл., Україна (тимчасово окупована територія України) та, оскільки реєстрація органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті неможлива, то суд вважає за необхідне встановити такий юридичний факт, задовольнивши вимоги заявника, які є доведеними та обґрунтованими.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог заявника.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2025 року - скасувати та ухвалити нове.
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - задовольнити.
Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Горлівка, Донецька область, Україна.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
О.М. Новіков