11 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 910/8404/15-г
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М.,
за участі секретаря: Купрейчук С.П.,
за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 11.02.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025
у справі №910/8404/15-г
за заявою Приватного підприємства Студія "Євакс-Біс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексліфтбудсервіс"
про банкрутство,-
1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 порушено провадження у справі № 910/8404/15-г про банкрутство ТОВ "Ексліфтбудсервіс".
2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 визнано конкурсним кредитором Приватне підприємство "Студія "Євакс-Біс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексліфтбудсервіс" конкурсним кредитором на суму 570 095,68 грн., з яких - 6 090,00 грн. вимоги першої черги, 534 005,68 грн. вимоги четвертої черги, 30000,00 грн. - вимоги шостої черги. Затверджено реєстр вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексліфтбудсервіс".
3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2016 заяву Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання кредиторських вимог до боржника на суму 35 704 99 грн. 53 коп. задоволено. Визнано кредиторські вимоги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексліфтбудсервіс" на суму 35 704 99 грн. 53 коп. - шоста черга. Зобов'язано розпорядника майна арбітражного керуючого Швачку Сергія Васильовича включити кредиторські вимоги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві на суму 35 704 99 грн. 53 коп. до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексліфтбудсервіс".
4. Постановою Господарського суду міста Києва від 25.09.2017 у справі №910/8404/15-г визнано банкрутом ТОВ "Ексліфтбудсервіс" та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Загороднього О.М.
5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 припинено повноваження ліквідатора арбітражного керуючого Загороднього Олексія Михайловича; призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексліфтбудсервіс" арбітражного керуючого Гапоненка Романа Івановича.
6. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2018 скасовано пункт 3 ухвали Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 та прийнято в цій частині нове рішення, яким призначено ліквідатором ТОВ "Ексліфтбудсервіс" арбітражного керуючого Швачку С.В.; в іншій частині ухвалу від 02.04.2018 залишено без змін.
7. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 заяву Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про заміну кредитора задоволено. Замінено кредитора ДПІ у Голосіївському районі м. Києва її правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 39439980).
8. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 заяву Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про заміну кредитора у справі задоволено. Замінено кредитора Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (ЄДРПОУ 43141267) його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленим підрозділом Державної податкової служби (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ ВП: 44116011).
9. Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби 05.03.2025 звернулось до суду із заявою про внесення змін до реєстру кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексліфтбудсервіс".
9.1. Вказана заява обґрунтована тим, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.10.2016 у цій справі Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві (правонаступник - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби), визнано кредитором по відношенню до боржника на загальну суму 3 570 499, 53 грн. Керуючись Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", чинним на момент постановлення ухвали, суд визначив зазначені грошові вимоги кредитора до шостої черги. Проте, 21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства (Далі КУзПБ). Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. Відповідно до ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому, у третю чергу задовольняються: вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); у шосту чергу задовольняються інші вимоги.
9.2. Кредитор просив суд внести зміни до реєстру вимог кредиторів боржника шляхом віднесення до третьої черги погашення грошових вимог на загальну суму 2 46 398, 55 грн - вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), решту суми кредиторських вимог в розмірі 1 102 100, 98 грн. залишити без змін, відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва від 10.10.2016.
10. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 у цій справі заяву Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби, про внесення змін до реєстру кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексліфтбудсервіс" задоволено; зобов'язано ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Швачку С.В. внести зміни до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексліфтбудсервіс" шляхом віднесення вимог Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби, щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) на суму 2 468 398, 55 грн - до третьої черги погашення грошових вимог.
Короткий зміст оскаржуваної постанови
11. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 у справі №910/8404/15-г скасовано та прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби, про внесення змін до реєстру кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексліфтбудсервіс".
11.1. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що зміни у спеціальному законі (КУзПБ) щодо черговості вимог кредитора не можуть слугувати підставою для внесення змін до затвердженого ухвалою суду реєстру вимог кредиторів, а саме, шляхом віднесення раніше визнаних судом вимог Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби, щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) на суму 2 468 398, 55 грн - до третьої черги погашення грошових вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. До Верховного Суду від Головного управління Державної податкової служби у м. Києві надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 у справі №910/8404/15-г, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 залишити в силі.
13. У касаційній скарзі зазначено, що підставою для касаційного оскарження є п.2 ч.2 ст.287 ГПК України, у зв'язку із необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного суду 25.05.2021 у справі №Б8/065-12 та застосованого судом апеляційної інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
14. ТОВ "Побутсервіс Авто" подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.
Провадження у Верховному Суді
15. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/8404/15-г визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.12.2025.
16. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.01.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 у справі №910/8404/15-г та призначено до розгляду касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві у справі № 910/8404/15-г на 11 лютого 2026 року о 12:30 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.
17. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.
18. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
13. Предметом спору згідно з оскаржуваною постановою апеляційного господарського суду є порушене Кредитором питання щодо зміни черговості його вимог до Боржника у цій справі, які, на думку заявника, хоча і були визнані судом згідно з чинною ухвалою у цій справі, однак підлягають приведенню їх черговості у відповідність до положень Кодексу України з процедур банкрутства.
14. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
15. Як зазначалось судом вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2016 заяву Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві (процесуальний правонаступник - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби) про визнання кредиторських вимог до боржника на суму 3570499 грн. 53 коп. задоволено. Визнано кредиторські вимоги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві (процесуальний правонаступник - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексліфтбудсервіс" на суму 3570499 грн 53 коп. - шоста черга. Зобов'язано розпорядника майна арбітражного керуючого Швачку Сергія Васильовича включити кредиторські вимоги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві (процесуальний правонаступник - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби) на суму 3570499 грн 53 коп. до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексліфтбудсервіс".
16. Оскільки, на момент прийняття вищевказаної ухвали діяли норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (тут і далі в редакції, чинній на момент звернення із заявою про визнання кредиторських вимог), судом віднесено грошові вимоги кредитора до шостої черги, враховуючи, що заява з кредиторськими вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексліфтбудсервіс" була подана до суду після спливу строку, встановленого ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
17. Як встановив апеляційний господарський суд, ухвала Господарського суду міста Києва від 10.10.2016 набрала законної сили та є чинною.
18. У оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції з посиланням на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № Б8/065-12, виснував, що оскільки ухвала Господарського суду міста Києва від 10.10.2016 є чинною, не скасованою у встановленому законом порядком, то зміни у спеціальному законі (КУзПБ) щодо черговості вимог кредитора не можуть слугувати підставою для внесення змін до затвердженого ухвалою суду реєстру вимог кредиторів, а саме, шляхом віднесення раніше визнаних судом вимог Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби, щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) на суму 2 468 398, 55 грн. - до третьої черги погашення грошових вимог.
19. Так, у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № Б8/065-12, зроблено такий висновок: " 9.13 Водночас, ні положення Закону про банкрутство, ні положення КУзПБ не містять положень, а висновки Верховного Суду, зокрема в постанові від 09.07.2020 у справі № 916/177/17, та висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц про застосування норм КУзПБ у часі, не містять правових позицій щодо перегляду судом вимог кредитора (забезпеченого кредитора) з внесенням відповідних змін до реєстру вимог кредиторів, зокрема, в частині черговості задоволення вимог цього кредитора, визначеної як в чинному та не скасованому рішенні суду, так і в реєстрі вимог кредиторів, затвердженому чинним рішенням суду, з тих підстав, що після ухвалення цих рішень норми спеціального закону у правовідносинах у справах про банкрутство зазнали змін щодо правил визначення вимог забезпеченого кредитора. Цього висновку Суд дійшов з огляду на те, що зміни у спеціальному Законі (КУзПБ) не належать до жодних із визначених як Законом про банкрутство, так і КУзПБ (пункт 9.14) підстав для внесення змін до затвердженого ухвалою суду реєстру вимог кредиторів, зокрема, щодо черговості вимог кредитора/забезпеченого кредитора".
20. Погоджуючись із висновком апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для внесення змін до реєстру вимог кредиторів стосовно зміни черговості задоволення вимог кредиторів щодо скаржника у цій справі, суд касаційної інстанції виходить з такого.
21. Відповідно до абзацу 8 ч. 1 ст. 1 Закону про банкрутство кредитор - юридична або фізична особа, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
22. Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
23. Відповідно до ч. 4 цієї статті, особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.
24. Аналіз приписів ч.ч. 1, 4 ст. 23 Закону про банкрутство свідчить про те, що з моменту офіційної публікації оголошення про порушення щодо боржника провадження у справі про банкрутство є таким, що фактично настав, строк виконання усіх зобов'язань боржника, які виникли до моменту порушення щодо нього провадження у справі про банкрутство, і незалежно від настання строку їх виконання, кредитори за такими зобов'язаннями зобов'язані заявити грошові вимоги до боржника у справу про банкрутство з додержанням тридцятиденного строку від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, так як протилежне матиме наслідком втрату такими вимогами статусу конкурсних і їх включення до реєстру як вимог шостої черги.
25. 21.10.2019 введено в дію КУзПБ, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
26. Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.
27. Пунктом Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
28. Частиною 1 ст. 45 КУзПБ в чинній редакції встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
29. Згідно з ч. 4 ст. 45 КУзПБ, в чинній редакції, для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
30. Скаржник звернувся до суду із заявою про визнання грошових вимог у період дії положень Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013 та майже за три роки до набуття чинності КУзПБ (21.10.2019).
31. Верховний Суд враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.07.2020 у справі №Б8/129-11 про те, що суд не може застосовувати зміни у законодавстві про банкрутство з метою захисту прав кредитора та на користь останнього у випадку, якщо на час звернення до суду відповідне право вже було втрачене кредитором в силу закону.
32. Аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №9/10, де зазначено, що юридичний аналіз приписів ч.ч. 1, 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, в редакції, чинній (до 19.01.2013) на період здійснення процедури розпорядження майном щодо боржника у даній справі, який завершився затвердженням реєстру вимог кредиторів, дозволяє зробити висновок про те, що конкурсний кредитор, який пропустив 30-денний строк на заявлення своїх вимог у справу про банкрутство втрачає таке право, оскільки такий строк є присічним та в силу зазначеної норми закону припиняє існування грошового зобов'язання, за яким може бути заявлена така грошова вимога. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29.05.2018 у справі №27/58б, 30.01.2020 у справі №01/5026/333/2011, 28.01.2020 у справі №1-7/158-09-3124, від 06.04.2021 у справі №10/47-08. Суд не може застосовувати зміни у законодавстві про банкрутство з метою захисту прав кредитора та на користь останнього у випадку, якщо на час звернення до суду відповідне право вже було втрачене кредитором в силу Закону.
33. Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
34. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
35. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
36. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
37. При цьому положення ч. 1 ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України щодо зворотної дії в часі закону, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, у даному випадку потрібно розуміти так, що особа звільняється від встановленої законом цивільної відповідальності, у тому разі, коли така відповідальність закріплена лише скасованим законом, однак скасування закону, який передбачає цивільну відповідальність особи, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента, якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, украденому цією особою.
38. Конституційний Суд України також зазначав, що закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп).
39. Отже, для визначення дії нормативно-правового акта у часі та, відповідно, для з'ясування того, чи поширюється його юридична сила на конкретні правовідносини, суду необхідно встановити: 1) момент набуття чинності нормативно-правового акта; 2) наявність або відсутність у новоприйнятому нормативно-правовому акті порядку та строків набрання ним чинності в цілому та/або окремих його положень, а також особливості застосування нормативно-правового акта у певний період часу (як правило, це визначається у "Перехідних положеннях"); 3) момент виникнення та закінчення правовідносин, на регулювання яких спрямована дія акта; 4) чи був чинним на момент виникнення та закінчення правовідносин нормативно-правовий акт; 5) чи містить нормативно-правовий акт положення, які скасовують або пом'якшують відповідальність особи.
40. Верховний Суд враховує, що у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України роз'яснив, що до юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.
41. Водночас ст. 23 Закону про банкрутство та ст. 45 КУзПБ регламентують порядок заявлення кредиторами грошових вимог до боржника та розгляд їх судом, за наслідком чого приймається ухвала про їх визнання (або відмову у визнанні) та включення до відповідної черги.
42. Подання або неподання заяви з грошовими вимогами до боржника є актом вільного волевиявлення особи, тобто є її правом, оскільки кредитор міг реалізувати або не реалізувати своє право на подання такої заяви, а порушення 30-денного строку на подання заяви про визнання грошових вимог, встановленого ст. 23 Закону про банкрутство є наслідком несвоєчасної реалізації права на звернення до суду. Відповідно за прострочення строку, кредитор несе юридичний наслідок таких дій.
43. Враховуючи, що заява з грошовими вимогами подана під час дії Закону про банкрутство, тобто на момент початку перебігу тридцятиденного строку для звернення до суду з грошовими вимогами та на момент закінчення цього строку для звернення до суду з такою заявою, діяв Закон про банкрутство, а КУзПБ на той час ще прийнято не було, заява була розглянута судом із прийняттям відповідного рішення про її задоволення із визначенням черговості задоволення кредиторської вимоги, Верховний Суд погоджується з правильним висновком господарського суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для внесення змін до реєстру кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексліфтбудсервіс", що стосується зміни черговості, про що у заяві від 05.03.2025 просило Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби.
44. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
45. Отже, згідно із нормою пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
46. У цьому контексті суд враховує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
47. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
48. Таким чином, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.
49. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку про те, що зміни у спеціальному Законі (КУзПБ) не належать до жодних із визначених як Законом про банкрутство, так і КУзПБ підстав для внесення змін до затвердженого ухвалою суду реєстру вимог кредиторів, зокрема, щодо черговості вимог кредитора/забезпеченого кредитор, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № Б8/065-12, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку.
50. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судового рішення апеляційного господарського суду з цієї підстави.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
51. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
52. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).
53. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.
54. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, а також залишення без змін постанови апеляційного господарського суду.
Розподіл судових витрат
55. Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-
1.Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 у справі №910/8404/15-г залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Жуков
Судді В.І. Картере
К.М. Огороднік