19 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 910/13822/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
ОСОБА_1 - Паламарчук О.М.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест консалтинг" - Яковенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест консалтинг" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Комлика Іллі Сергійовича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 (колегія суддів у складі: Доманська М.Л. - головуюча, Пантелієнко В.О., Козир Т.П.)
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 (суддя Івченко А.М.)
у справі №910/13822/24
за заявою ОСОБА_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест консалтинг"
про банкрутство,
Хід розгляду справи
1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 відкрито провадження у справі №910/13822/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест консалтинг" (далі - ТОВ "Агроінвест консалтинг"); визнано вимоги кредитора ОСОБА_2 до ТОВ "Агроінвест консалтинг" на загальну суму 106818698,82 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника з 27.11.2024; введено процедуру розпорядження майном; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Сиволобова Максима Марковича.
2. Постановою Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 припинено процедуру розпорядження майном ТОВ "Агроінвест консалтинг"; припинено повноваження розпорядника майна ТОВ "Агроінвест консалтинг" арбітражного керуючого Сиволобова М.М.; визнано банкрутом ТОВ "Агроінвест консалтинг"; відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Комлика Іллю Сергійовича та ін.
Стислий виклад вимог заяви кредитора
3. У травні 2025 року до Господарського суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 7863357,29 грн, що складається з: 3839703,00 грн - основної заборгованості, 3333927,69 грн - пені, 176129,67 грн - 3% річних, 455135,93 грн - інфляційних втрат, 12405,00 грн - судового збору, сплаченого під час розгляду справи №757/25208/22-ц, 40000,00 грн - витрат на правову допомогу у зазначеній справі, а також 6056,00 грн - судового збору за подання заяви з грошовими вимогами до боржника.
4. Заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника обґрунтована неналежним виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за договором позики від 26.11.2019, за умовами якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти, а останній зобов'язався повернути суму позики у визначений договором строк.
5. У зв'язку з неповерненням позики у встановлений договором строк та настанням прострочення виконання грошового зобов'язання, у позикодавця виникло право вимоги про стягнення суми основного боргу, неустойки, а також інших передбачених законом наслідків порушення зобов'язання, у тому числі 3% річних та інфляційних втрат.
6. Оскільки виконання зобов'язань позичальника було забезпечено договором поруки від 26.11.2019, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ "Агроінвест консалтинг", поручитель відповідає перед кредитором солідарно з боржником у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату основного боргу та штрафних санкцій. Невиконання поручителем вимоги кредитора стало підставою для звернення ОСОБА_1 із заявою про визнання грошових вимог у справі про банкрутство.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
7. 26.11.2019 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у сумі 2686010,00 грн, що на дату укладення договору було еквівалентно 100000,00 доларів США, з обов'язком повернення суми, еквівалентної 100000,00 доларів США за курсом Національного банку України на день розрахунку.
8. Грошові кошти у зазначеному розмірі були фактично передані позичальнику до моменту підписання договору, що прямо передбачено п. 2 договору позики.
9. За умовами договору позики позичальник зобов'язувався повернути суму позики до 26.02.2022 без нарахування відсотків, однак свої зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість та було нараховано неустойку відповідно до умов договору.
10. Станом на 24.08.2022 (на момент пред'явлення вимоги), ОСОБА_3 зобов'язаний був сплатити на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 3839703,00 грн, що є еквівалентом за офіційним курсом Національного банку України 105000,00 доларів США.
11. На забезпечення виконання основного зобов'язання того ж дня між ОСОБА_1 та ТОВ "Агроінвест консалтинг" укладено договір поруки, за яким поручитель взяв на себе солідарну відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.
12. Відповідно до п. 5.1. договору поруки боржник та поручитель відповідають перед позикодавцем як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед позикодавцем в тому ж обсязі, що і боржник, що означає право позикодавця вимагати виконання зобов'язань, визначених п. 3.1 цього договору, в повному обсязі, як від боржника і поручителя разом, так і від кожного з них окремо.
13. Відповідно до п. 5.4 ст. 5 договору поруки поручитель зобов'язаний погасити заборгованість боржника (виконати порушені боржником зобов'язання за основним договором) в розмірі та обсязі, визначених у вимозі про виконання зобов'язань, якщо інший строк (термін) не буде вказаний в самій вимозі про виконання зобов'язань. Сума заборгованості зазначена в вимозі про виконання зобов'язань підлягає сплаті на користь позикодавця готівкою, або шляхом перерахування на поточний рахунок позикодавця, вказаний в такій вимозі про виконання зобов'язань (залежно від того, який спосіб буде зазначений в цій вимозі про виконання зобов'язань). Зазначена сума заборгованості сплачується в гривні і вважається сплаченою (а зобов'язання поручителя щодо її сплати виконаними): у разі сплати в безготівковому порядку - з моменту зарахування відповідної суми коштів на поточний рахунок позикодавця, вказаний у вимозі про виконання зобов'язань.
14. Оскільки ОСОБА_3 не виконав свої зобов'язань за договором позики у обумовлені строки, ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Агроінвест консалтинг" з вимогою погасити заборгованість ОСОБА_3 .
15. ТОВ "Агроінвест консалтинг" не погасило заборгованість ОСОБА_3 і 19.09.2022 ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва про стягнення з ТОВ "Агроінвест консалтинг" 3839703,00 грн заборгованості за договором позики та 120976,94 грн пені, нарахованої за період з 28.08.2022 по 19.09.2022.
16. У ході судового розгляду (справа №757/25208/22-ц) ОСОБА_1 було збільшено позовні вимоги шляхом донарахування пені до 1083532,63 грн, нарахованої за період з 28.08.2022 по 21.03.2023.
17. Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18.05.2023 у справі №757/25208/22-ц з ТОВ "Агроінвест консалтинг" на користь ОСОБА_1 стягнуто 3839703,00 грн заборгованості та 1083532,63 грн пені.
18. Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12.07.2023 у справі №757/25208/22-ц стягнуто з ТОВ "Агроінвест консалтинг" на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті послуг з надання професійної правничої допомоги в розмірі 40000,00 грн.
19. У подальшому кредитором здійснено нарахування 3% річних у сумі 176129,67 грн та інфляційних втрат у сумі 455135,93 грн за період з 19.05.2023 по 27.11.2024.
Стислий виклад ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
20. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 визнано ОСОБА_1 кредитором із грошовими вимогами до ТОВ "Агроінвест консалтинг" у загальному розмірі 7863357,29 грн та віднесено їх до відповідної черговості задоволення, а саме: 6056,00 грн - перша черга; 4523373,60 грн - четверта черга; 3333927,69 грн - шоста черга.
21. Господарський суд першої інстанції виходив з того, що заявлені ОСОБА_1 грошові вимоги підтверджуються договором позики від 26.11.2019, договором поруки від 26.11.2019, а також заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18.05.2023 у справі №757/25208/22-ц, яким з ТОВ "Агроінвест консалтинг" стягнуто заборгованість та пеню. Суд зазначив, що встановлені цим рішенням обставини щодо наявності та розміру заборгованості не підлягають повторному доказуванню у межах справи про банкрутство з урахуванням вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
22. Оцінюючи склад та розмір заявлених вимог, господарський суд дійшов висновку про їх підтвердження належними доказами, зокрема щодо основної заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання. При цьому господарський суд відхилив доводи ліквідатора про необхідність відкладення розгляду заяви у зв'язку з поданням позову про визнання недійсним договору поруки, зазначивши, що наявність такого спору не перешкоджає розгляду грошових вимог кредитора.
23. Визнаючи грошові вимоги, господарський суд першої інстанції також врахував, що заява подана після спливу строку, встановленого ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), у зв'язку з чим визначив черговість їх задоволення відповідно до ст. 64 цього Кодексу та зобов'язав ліквідатора внести відповідні відомості до реєстру вимог кредиторів.
24. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 скасовано в частині визнання ОСОБА_1 кредитором на суму 2250395,06 грн пені; у цій частині ухвалено нове рішення про відмову у визнанні відповідних грошових вимог. Також змінено ухвалу суду першої інстанції в частині черговості вимог на суму 6056,00 грн: зазначені вимоги віднесено до четвертої черги. У новій редакції п. 1 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 викладено: визнано ОСОБА_1 кредитором із вимогами у сумі 5612962,23 грн, з яких: 4529429,60 грн - четверта черга; 1083532,63 грн - шоста черга.
25. Апеляційний господарський суд виходив із того, що при розгляді заяви кредитора з грошовими вимогами у справі про банкрутство господарський суд зобов'язаний дослідити підстави виникнення вимог, їх характер, розмір та момент виникнення, а також перевірити належність і допустимість наданих доказів. Суд апеляційної інстанції відхилив аргумент скаржника щодо необхідності відкладення розгляду заяви ОСОБА_1 у зв'язку з наявністю спору про недійсність договору поруки, зазначивши, що розгляд відповідного позову не перешкоджає розгляду кредиторських вимог, а договір поруки недійсним не визнано.
26. Разом з тим апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції визнав пеню, нараховану ОСОБА_1 за період з 22.03.2023 по 27.11.2024 у сумі 2250395,06 грн, без урахування обмеження, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно з яким нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором. Апеляційний суд зазначив, що договір або окрема угода сторін не містять застережень про інший строк нарахування пені (зокрема "до повного виконання" тощо), у зв'язку з чим визнання пені за заявлений період є необґрунтованим, а відповідні вимоги підлягають відхиленню.
27. Крім того, апеляційний суд змінив черговість вимог на суму 6056,00 грн, дійшовши висновку, що такі витрати не належать до першої черги, оскільки понесені кредитором після відкриття ліквідаційної процедури, а отже підлягають віднесенню до четвертої черги згідно зі ст. 64 КУзПБ.
Стислий виклад вимог касаційних скарг та узагальнення доводів скаржників
28. ОСОБА_1 (далі - скаржник-1) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2025.
29. З урахуванням заяви про усунення недоліків підставою касаційного оскарження скаржник-1 зазначив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
30. На думку скаржника-1, суд апеляційної інстанції застосував положення ст. 236 ГПК України, ст.ст. 258, 266 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та п. 7 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06.02.2019 у справі №363/3543/16-ц, від 15.04.2020 у справі №367/3875/16-ц, від 10.04.2023 у справі №450/1628/19 та від 20.09.2023 у справі №917/1212/22.
31. Скаржник-1 вважає, що апеляційний суд безпідставно обмежив можливість нарахування пені, неправильно застосував приписи матеріального права щодо відповідальності поручителя та не врахував преюдиційний характер обставин, встановлених рішенням суду у справі №757/25208/22-ц.
32. ТОВ "Агроінвест консалтинг" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Комлика І.С. (далі - скаржник-2) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про визнання грошових вимог до ТОВ "Агроінвест консалтинг". Виключити з реєстру вимог кредиторів ТОВ "Агроінвест консалтинг" грошові вимоги ОСОБА_1 .
33. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник-2 зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
34. На думку скаржника-2, господарські суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування приписів ст.ст. 45-47 КУзПБ, а також висновків щодо стандарту доказування обґрунтованості кредиторських вимог.
35. Скаржник-2 вказує, що відповідні висновки Верховного Суду, які, на його думку, не враховано судами, викладені, зокрема, у постановах: від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18 (щодо застосування ст.ст. 45-47 КУзПБ), а також у постановах від 07.10.2020 у справі №914/2404/19 та від 28.01.2021 у справі №910/4510/20 (щодо стандарту доказування).
36. Крім того, скаржник-2 посилається на висновки Верховного Суду про те, що у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спір щодо заявлених грошових вимог, а встановлює наявність/відсутність грошового зобов'язання шляхом дослідження первинних документів та/або рішення юрисдикційного органу, на підтвердження чого зазначає постанови Верховного Суду: від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 12.01.2021 у справі №01/1494(14-01/1494).
37. Також у касаційній скарзі скаржник-2 зазначає доводи про те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено всіх фактичних обставин справи та проігноровано докази у справі №910/9588/25 (у межах справи №910/13822/24) щодо вимог про визнання недійсним договору поруки, який є підставою заявлених грошових вимог кредитора.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
38. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Агроінвест консалтинг" в особі ліквідатора боржника просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 .
39. Ліквідатор боржника зазначає, що пеня є видом неустойки, яка застосовується лише у випадках, коли це не суперечить актам цивільного законодавства, тоді як законодавством України встановлено спеціальні обмеження щодо нарахування неустойки за договорами позики.
40. Так, ліквідатор боржника звертає увагу на п. 15 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, яким передбачено особливий порядок нарахування пені під час коронавірусної хвороби COVID-19, а також на п. 18 цього ж розділу, введений Законом №2120-IX, яким передбачено, що у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання за кредитом (позикою), а нарахована після 24.02.2022 неустойка підлягає списанню, та вважає, що вимоги кредитора про нарахування пені суперечать чинному законодавству.
41. У відзиві зазначено, що грошові вимоги кредитора ґрунтуються на договорі позики між фізичними особами та договорі поруки з боржником; у межах справи про банкрутство відкрито окреме провадження щодо визнання договору поруки недійсним; рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 цей договір поруки визнано недійсним.
42. Ліквідатор посилається на ст. 216 ЦК України і стверджує, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, а тому не може бути підставою для заявлених грошових вимог.
43. Також ліквідатор з посиланням на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 12.07.2023 у справі №757/25208/22-ц, яким стягнуто з ТОВ "Агроінвест консалтинг" на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті послуг з надання професійної правничої допомоги в розмірі 40000,00 грн, вважає, що судове рішення не може бути підставою виникнення солідарності, оскільки судовим рішенням утверджуються права осіб, а не створюються заново.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
44. Предметом касаційного перегляду у цій справі є правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство на загальну суму 7863357,29 грн.
45. Переглядаючи судові рішення у межах доводів касаційних скарг та відповідно до ст.ст. 300, 308 ГПК України, Верховний Суд виходить із такого.
46. Відповідно до ст. 1 КУзПБ грошове зобов'язання (борг) - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) та інші зобов'язання, які мають бути виражені у грошових одиницях, при цьому до складу грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
47. Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема ст.ст. 45, 46, 47 КУзПБ, за змістом яких під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд має з'ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам, поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).
48. Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником; надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).
49. Верховний Суд зазначає, що покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (подібний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №911/2498/18 та від 13.09.2022 у справі №904/6251/20).
50. Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанови Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №911/2498/18, від 01.03.2023 у справі №902/221/22).
51. Верховний Суд наголошує, що при вирішенні питання про визнання грошових вимог у справі про банкрутство господарський суд не здійснює повторного розгляду спору про право, а встановлює наявність та розмір грошового зобов'язання на підставі належних доказів, зокрема первинних документів та/або судового рішення компетентного органу.
52. Господарські суди встановили, що вимоги кредитора до боржника ґрунтуються на договорі позики від 26.11.2019, укладеному між фізичними особами - ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник), а також на договорі поруки від 26.11.2019, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ "Агроінвест консалтинг", яким забезпечено виконання основного зобов'язання позичальника.
53. Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
54. Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
55. Правовідносинам щодо забезпечення виконання зобов'язання притаманна акцесорність (додатковість) щодо основного зобов'язання, виконання якого забезпечується. Зазначена акцесорність полягає в тому, що таке акцесорне зобов'язання існує, оскільки існує основне зобов'язання.
56. Верховний Суд враховує акцесорний характер зобов'язання поручителя, відповідно до якого обсяг його відповідальності не може перевищувати обсяг відповідальності основного боржника. Оскільки заявлені вимоги кредитора випливають із договору позики, укладеного між фізичними особами, правовий режим відповідальності за прострочення виконання такого зобов'язання визначається насамперед нормами, що регулюють основне зобов'язання позичальника, і тому поширюється і на поручителя як особу, яка відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.
57. Верховний Суд виходить з того, що заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18.05.2023 у справі №757/25208/22-ц, яке набрало законної сили, встановлено факт порушення зобов'язання та стягнуто з ТОВ "Агроінвест Консалтинг" 3839703,00 грн основної заборгованості та 1083532,63 грн пені за період з 28.08.2022 по 21.03.2023.
58. Вказане судове рішення має преюдиційне значення щодо встановлених у ньому обставин та відповідно до принципу остаточності судового рішення не може бути переглянуте чи переоцінене у межах розгляду заяви з грошовими вимогами у справі про банкрутство, у зв'язку з чим в цій частині цілком обґрунтовано грошові вимоги кредитора ОСОБА_1 визнано обома судовими інстанціями.
59. Доводи скаржника-2 про те, що судами попередніх інстанцій проігноровано наявність спору у справі №910/9588/25 щодо недійсності договору поруки, не беруться Верховним Судом до уваги, оскільки на час ухвалення оскаржуваних судових рішень відповідний спір не вирішений по суті, тобто не було судового акта, що набрав законної сили, а сам факт існування провадження про оспорювання правочину не позбавляє суд у справі про банкрутство обов'язку розглянути заявлені кредиторські вимоги та оцінити їх на підставі наявних у справі доказів. Наявність же судового рішення станом на час касаційного перегляду (зокрема твердження ліквідатора боржника у відзиві на касаційну скаргу про наявність рішення від 21.01.2026 про недійсність договору поруки), тобто ухваленого після прийняття оскаржуваних судових актів, не може бути врахована у межах касаційного перегляду з огляду на приписи ст. 300 ГПК України. У разі набрання законної сили таким рішенням воно може бути підставою для перегляду відповідних судових актів за нововиявленими обставинами у встановленому законом порядку. Водночас чинність судового рішення у справі №757/25208/22-ц до його скасування/зміни у встановленому порядку виключає переоцінку присуджених ним сум у межах цієї справи про банкрутство.
60. Разом з тим Верховний Суд звертає увагу, що заявлені кредитором грошові вимоги складаються не лише з суми, визначеної рішенням суду загальної юрисдикції, а й з пені, нарахованої кредитором самостійно за період з 22.03.2023 по 27.11.2024 у розмірі 2250395,06 грн, яка є предметом оскарження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
61. Крім того, заявлені кредитором вимоги в частині 3% річних у розмірі 176129,67 грн та інфляційних втрат у розмірі 455135,93 грн за період 19.05.2023-27.11.2024, які оскаржуються за касаційної скаргою ТОВ "Агроінвест консалтинг", також не охоплюються судовим рішенням у справі №757/25208/22-ц та підлягають правовій оцінці судом у межах процедури банкрутства.
62. Верховний Суд вважає, що визначаючи період, за який підлягає стягненню суми пені та 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, господарські суди не врахували, що Законом України від 15.03.2022 (набув чинності 17.03.2022) "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктами 18 і 19.
63. Відповідно до п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
64. Формулювання п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України не пов'язує звільнення позичальника від відповідальності з правовим статусом позикодавця як професійного кредитора, а вживає узагальнюючий припис "банк або інший кредитодавець (позикодавець)", що охоплює будь-яку особу, яка надала позику за договором позики. Спеціальна заборона на нарахування неустойки та відповідальності за ст. 625 ЦК України поширюється на спірні правовідносини, які виникли з договору позики від 26.11.2019.
65. Ураховуючи, що з 24.02.2022 на території України введено воєнний стан, а п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України передбачено звільнення позичальника від відповідальності у вигляді неустойки (штрафу, пені) та від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики, Верховний Суд вважає, що оспорювані нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснені за період дії воєнного стану, зокрема після 24.02.2022, а тому правових підстав для їх нарахування і, відповідно, для визнання таких вимог у справі про банкрутство не вбачається. У цій частині заявлені грошові вимоги підлягають відхиленню.
66. Отже, хоча суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи відмову у визнанні частини заявленої суми пені, послався на приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у даному випадку питання нарахування неустойки у заявлений кредитором період врегульовано спеціальними положеннями п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, сама по собі така помилка у мотивуванні судового рішення не призвела до неправильного вирішення спору по суті, з огляду на відсутність правових підстав для нарахування пені після 24.02.2022. За таких обставин питання про тривалість періоду нарахування пені за правилами ч. 6 ст. 232 ГК України не має визначального значення, оскільки спеціальна норма п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України виключає саму можливість нарахування неустойки та відповідальності за ст. 625 ЦК України після 24.02.2022.
67. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання вимог кредитора у частині пені, нарахованої за період з 22.03.2023 по 27.11.2024, у сумі 2250395,06 грн, однак у цій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині мотивувальної частини щодо підстав відмови у визнанні грошових вимог кредитора в частині пені, оскільки висновок про відмову у її стягненні є правильним за результатом, однак зроблений з помилковим застосуванням ч. 6 ст. 232 ГК України. З огляду на викладене, мотиви відмови у визнанні пені підлягають викладенню у редакції цієї постанови з урахуванням положень п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України та акцесорного характеру відповідальності поручителя.
68. Посилання скаржника-1 на п. 7 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України щодо продовження на період карантину строків, визначених, зокрема, ст. 232 ГК України, не спростовує наведених висновків, оскільки зазначене положення не регулює питання допустимості нарахування неустойки чи відповідальності за ст. 625 ЦК України.
69. Натомість п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України є спеціальною нормою матеріального права, яка прямо встановлює звільнення від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання від відповідальності за ст. 625 ЦК України та від сплати неустойки за прострочення виконання зобов'язання за договором позики на час воєнного стану. Отже, продовження строків на період карантину не створює правової підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат у період, коли такі нарахування заборонені спеціальною нормою цивільного законодавства.
70. Отже, ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 в частині визнання грошових вимог ОСОБА_1 у сумі 176129,67 грн 3% річних та 455135,93 грн інфляційних втрат необхідно скасувати, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у визнанні зазначених грошових вимог з підстав наведених вище.
71. З урахуванням виключення 3% річних та інфляційних втрат, сума вимог четвертої черги складається з основної заборгованості 3839703,00 грн та присуджених/підтверджених судовими рішеннями витрат (12405,00 грн судового збору, 40000,00 грн витрат на правничу допомогу) і судового збору за подання заяви з грошовими вимогами 6056,00 грн, що в сукупності становить 3898164,00 грн.
72. Доводи скаржника-1 про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06.02.2019 у справі №363/3543/16-ц, від 15.04.2020 у справі №367/3875/16-ц та від 10.04.2023 у справі №450/1628/19, Верховний Суд відхиляє з огляду на відмінність правової природи спірних правовідносин.
73. У зазначених справах Верховний Суд аналізував питання застосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки (пені), можливість її зменшення та належність дослідження доказів у межах позовного провадження, тоді як у цій справі предметом касаційного перегляду є правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права під час розгляду заяви кредитора у справі про банкрутство, що передбачає інший обсяг судового розгляду та інші процесуальні стандарти.
74. Також безпідставними є доводи скаржника щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.09.2023 у справі №917/1212/22. У зазначеній справі предметом розгляду були правовідносини, що виникли з договору підряду між суб'єктами господарювання, та питання правомірності нарахування неустойки за порушення строків виконання робіт, а також застосування ч. 6 ст. 232 ГК України.
75. Натомість у справі, що переглядається, правовідносини виникли з договору позики між фізичними особами та договору поруки, який має акцесорний характер, а питання нарахування пені оцінюється з урахуванням змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, запроваджених на період дії воєнного стану. Висновки, викладені у наведених постановах Верховного Суду, стосуються інших за змістом та правовою природою правовідносин і не підлягають застосуванню до спірної ситуації.
76. Отже, доводи касаційної скарги скаржника-1 про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у наведених постановах, є нерелевантними.
77. Посилання скаржника-2 на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19 та від 29.03.2021 у справі №913/479/18, не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, оскільки наведена практика стосується обов'язку суду у справі про банкрутство перевірити підстави, характер і розмір кредиторських вимог шляхом оцінки поданих доказів, що реалізовано судами у цій справі. Отже, зазначені висновки Верховного Суду узгоджуються з висновками суду апеляційної інстанції.
78. Скаржник-2 також посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.10.2020 у справі №914/2404/19 та від 28.01.2021 у справі №910/4510/20, відповідно до яких для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог. На думку скаржника-2, господарські суди попередніх інстанцій не врахували зазначеного правового підходу та без належної перевірки первинних документів і обставин виникнення зобов'язань визнали заявлені кредиторські вимоги.
79. Верховний Суд відхиляє наведені доводи скаржника-2, оскільки правові висновки, викладені у постановах від 07.10.2020 у справі №914/2404/19 та від 28.01.2021 у справі №910/4510/20, не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій у цій справі. Зазначена практика стосується необхідності підвищеного стандарту доказування лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів щодо реальності кредиторських вимог або ризику визнання фіктивної заборгованості. Натомість у цій справі частина заявлених вимог підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили, а інша частина перевірена судами з урахуванням поданих доказів та характеру спірних правовідносин, що свідчить про дотримання судами засад змагальності та належного стандарту доказування.
80. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що у разі неправильного застосування судами норм матеріального права таке порушення є підставою для втручання суду касаційної інстанції відповідно до ст. 311 ГПК України. Саме з цих підстав у цій справі здійснено зміну мотивувальної частини постанови апеляційного суду в частині заявленої суми пені та скасування судових рішень у частині визнання 3% річних та інфляційних втрат. Отже, наведені скаржником-2 висновки Верховного Суду не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права в частині встановлення грошового зобов'язання.
81. Так само безпідставними є доводи скаржника-2 про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17 та від 12.01.2021 у справі №01/1494(14-01/1494), відповідно до яких у справі про банкрутство господарський суд не вирішує спір про право по суті, а перевіряє наявність грошового зобов'язання на підставі первинних документів або рішення компетентного органу. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди попередніх інстанцій діяли саме в межах такого підходу, дослідивши подані кредитором документи та не виходячи за межі повноважень, притаманних процедурі розгляду кредиторських вимог, у зв'язку з чим наведені скаржником правові позиції не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції.
82. Фактично наведені скаржником-2 посилання на практику Верховного Суду зводяться до незгоди з оцінкою доказів та встановленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами справи, тоді як відповідно до приписів ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями щодо переоцінки доказів або встановлення нових обставин. Саме по собі посилання на окремі правові висновки без доведення їх неврахування чи неправильного застосування судами не свідчить про наявність підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, оскільки їх зміст узгоджується із наведеними правовими позиціями та не суперечить усталеній практиці Верховного Суду.
83. Доводи ліквідатора, викладені ним у відзиві на касаційну скаргу про нібито протиправність "солідарного стягнення" судових витрат є безпідставними та не стосуються обставин цієї справи. Як убачається з додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 12.07.2023 у справі №757/25208/22-ц, суд вирішив питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та стягнув 40000,00 грн з ТОВ "Агроінвест консалтинг" як відповідача у справі, без будь-яких посилань про солідарний обов'язок чи солідарне стягнення. Вказане рішення ухвалене у порядку ст. 270 ЦПК України та ґрунтується на правилах розподілу судових витрат (зокрема ст.ст. 137, 141 ЦПК України), тобто витрати покладено на сторону, яка програла спір. Посилання ліквідатора на положення про солідарні зобов'язання (ст.ст. 541- 544 ЦК України) не спростовують законності стягнення судових витрат і не мають значення для вирішення питання про визнання відповідних сум у процедурі банкрутства.
84. Отже, вимога кредитора, яка стосується 40000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу підтверджена додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12.07.2023 у справі №757/25208/22-ц, яке набрало законної сили, а тому встановлені ним обставини та розмір присуджених витрат не можуть бути переглянуті чи переоцінені у межах процедури розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство. У цій частині спір може стосуватися лише правильності правової кваліфікації такої вимоги та її віднесення до відповідної черги задоволення, а не самого факту та розміру присудження. Однак, включення цієї суми господарськими судами попередніх інстанцій до четвертої черги кредиторських вимог не є предметом касаційного оскарження.
85. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга Блудова О.Д. задоволенню не підлягає, тоді як касаційна скарга ТОВ "Агроінвест консалтинг" підлягає частковому задоволенню шляхом зміни мотивувальної частини постанови апеляційного суду та скасування судових рішень у частині визнання вимог щодо 3 % річних та інфляційних втрат.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
86. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
87. Частиною 1 ст. 311 ГПК України визначено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
88. Згідно із ч. 4 ст. 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
89. З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку, що постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 в частині відмови у визнанні грошових вимог ОСОБА_1 у сумі 2250395,06 грн пені слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 в частині визнання грошових вимог ОСОБА_1 у сумі 176129,67 грн 3% річних та 455135,93 грн інфляційних втрат слід скасувати, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у визнанні зазначених грошових вимог.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест консалтинг" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Комлика Іллі Сергійовича задовольнити частково.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 у справі №910/13822/24 в частині відмови у визнанні грошових вимог ОСОБА_1 у сумі 2250395,06 грн пені змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
4. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 у справі №910/13822/24 в частині визнання грошових вимог ОСОБА_1 у сумі 176129,67 грн 3% річних та 455135,93 грн інфляційних втрат - скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у визнанні зазначених грошових вимог.
5. Пункт 5 резолютивної частини постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 та пункт 1 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 змінити, виклавши в такій редакції: "Визнати кредитором у справі №910/13822/24 щодо боржника ТОВ "Агроінвест консалтинг" ОСОБА_1 з грошовими вимогами у сумі 4981696,63 грн, з яких: 3898164,00 грн - четверта черга; 1083532,63 грн - шоста черга".
6. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 у справі №910/13822/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Картере
Судді С. Жуков
В. Пєсков