ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
19 лютого 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1539/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від позивача Акціонерного товариства “КОМІНБАНК», м. Київ - Нестеров Е.Г., на підставі довіреності
від відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТОБЕТОННИЙ ЗАВОД №8», м. Миколаїв - не з'явився
від відповідача-2: ОСОБА_1 , м. Київ - не з'явився
від відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю “АВЕСТ БУД», м. Миколаїв - не з'явився
від відповідача-4: Товариства з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м.Миколаїв - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м. Миколаїв
на ухвалу про забезпечення позову Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2025 року, суддя першої інстанції Мавродієва М.В., повний текст складено та підписано 27.10.2025 року.
у справі № 915/1539/25
за позовом Акціонерного товариства “КОМІНБАНК», м. Київ
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТОБЕТОННИЙ ЗАВОД №8», м. Миколаїв
до відповідача-2: ОСОБА_1 , м. Київ
до відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю “АВЕСТ БУД», м. Миколаїв
до відповідача-4: Товариства з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м. Миколаїв
про: солідарне стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави
Короткий зміст позовних вимог, заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.
23.10.2025 Акціонерне товариство “КОМІНБАНК», м. Київ звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТОБЕТОННИЙ ЗАВОД №8», м.Миколаїв, ОСОБА_1 , м. Київ, Товариства з обмеженою відповідальністю “АВЕСТ БУД», м.Миколаїв та Товариства з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м.Миколаїв про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТОБЕТОННИЙ ЗАВОД №8», м.Миколаїв, ОСОБА_1 , м.Київ Товариства з обмеженою відповідальністю “АВЕСТ БУД», м.Миколаїв, Товариства з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м.Миколаїв на користь Акціонерного товариства “КОМІНБАНК», м.Київ заборгованості за договором №97/22 про відкриття відновлювальної кредитної лінії за програмою “Доступні кредити 5-7-9» від 13.10.2022 у загальному розмірі 17665178 грн 80 коп., з яких: 14726787 грн. - сума простроченої заборгованості за кредитом; 73304 грн 86 коп. - сума простроченої заборгованості за відсотками; 2865086 грн 94 коп. - сума заборгованості за відсотками (частина ФРП), що повинна бути сплачена клієнтом у разі непогашення простроченої заборгованості клієнтом.
Звернути стягнення на майно, передане у заставу відповідно до договору застави рухомого майна №97/22-З-1 від 14.10.2022, а саме: асфальтозмішувальну установку ДС 16837 (б/у), заводський номер 2101049, дата виготовлення 25.01.2021, підприємство - виробник ПрАТ “Кременчуцький завод дорожніх машин» на користь Акціонерного товариства “КОМІНБАНК», м. Київ в рахунок погашення заборгованості за договором №97/22 про відкриття відновлювальної кредитної лінії за програмою “Доступні кредити 5-7-9» від 13.10.2022, в розмірі 17665178 грн 80 коп., з яких: 14726787 грн - сума простроченої заборгованості за кредитом; 73304 грн 86 коп. - сума простроченої заборгованості за відсотками; 2865086 грн 94 коп. - сума заборгованості за відсотками (частина ФРП), що повинна бути сплачена клієнтом у разі непогашення простроченої заборгованості клієнтом, шляхом реалізації предмета застави на публічних торгах із встановленням початкової ціни продажу на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна у межах процедури виконавчого провадження відповідно до Закону України “Про виконавче провадження».
В обґрунтування вимог позивач вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю “КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТОБЕТОННИЙ ЗАВОД №8», м. Миколаїв не виконало взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №97/22 від 13.10.2022 щодо повернення кредитних коштів у встановлений таким договором строк, які забезпечені порукою ОСОБА_1 , м. Київ, Товариством з обмеженою відповідальністю “АВЕСТ БУД», м. Миколаїв та Товариством з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м.Миколаїв за договорами поруки відповідно №97/22-П-1 від 13.10.2022, №97/22-П-2 від 13.10.2022 та №97/22-П-3 від 13.10.2022.
Разом з позовною заявою Акціонерним товариством “КОМІНБАНК», м. Київ до Господарського суду Миколаївської області подано заяву, в якій позивач просить суд вжити у даній справі наступні заходи забезпечення позову:
- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТОБЕТОННИЙ ЗАВОД №8», м. Миколаїв, які знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТОБЕТОННИЙ ЗАВОД №8», м. Миколаїв, яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову 17 665 178 грн 80 коп. до набрання законної сили рішенням суду у справі;
- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать ОСОБА_1 , м. Київ, які знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , м.Київ яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову 17665178 грн 80 коп. до набрання законної сили рішенням суду у справі;
- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “АВЕСТ БУД», м. Миколаїв, які знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все рухоме та нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “АВЕСТ БУД», м. Миколаїв, яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову 17665178 грн 80 коп. до набрання законної сили рішенням суду у справі;
- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м. Миколаїв, які знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все рухоме та нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м. Миколаїв, яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову 17665178 грн 80 коп. до набрання законної сили рішенням суду у справі.
В обґрунтування такої заяви позивач вказує, що бездіяльність відповідача, яка виражається у невиконанні взятих на себе зобов'язань, по суті є формою ухилення від виконання такого зобов'язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останнього від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог позивача.
Позивач також зазначає, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2025 року у справі №915/1539/25 заяву Акціонерного товариства “КОМІНБАНК», м. Київ про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТОБЕТОННИЙ ЗАВОД №8», м. Миколаїв, які знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТОБЕТОННИЙ ЗАВОД №8», м.Миколаїв, яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову 17665178 грн 80 коп. до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Накладено арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать ОСОБА_1 , м. Київ, які знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , м. Київ, яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову 17665178 грн 80 коп. до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Накладено арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “АВЕСТ БУД», м.Миколаїв, які знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все рухоме та нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “АВЕСТ БУД», м.Миколаїв, яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову 17665178 грн 80 коп. до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Накладено арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м.Миколаїв, які знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все рухоме та нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м. Миколаїв, яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову 17665178 грн. 80 коп. до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що вжиття запропонованих заходів забезпечення позову відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м. Миколаїв з ухвалою суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2025 у справі №915/1539/25 повністю. Відмовити Акціонерному товариству “КОМІНБАНК», м. Київ у задоволенні заяви про забезпечення позову повністю
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Скаржник зазначає, що позивач не надав жодного доказу фактичного відчуження майна, зменшення активів або будь-яких дій відповідача, які свідчили б про реальний ризик невиконання рішення суду.
Апелянт зауважує, що посилання лише на загальні твердження про “ухилення від зобов'язань» не можуть вважатися належними доказами. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.
Суд першої інстанції, як вважає скаржник, не дослідив таких обставин і не навів конкретних доказів, що підтверджують існування зазначеного ризику. Отже, на думку скаржника, висновки суду першої інстанції побудовані на гіпотетичних припущеннях, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.
Позовні вимоги Акціонерного товариства “КОМІНБАНК», м. Київ стосуються заборгованості за кредитним договором, виконання якого забезпечене заставою рухомого та нерухомого майна. Відповідно до договору застави рухомого майна №97/22-3-1 від 14.10.2022, який наявний у матеріалах справи, заставна вартість майна становить 20 400 000 грн, що перевищує суму позову.
За таких умов застосування додаткового арешту на всі рахунки та активи є надмірним та економічно необґрунтованим. Верховний Суд у постанові від 03 березня 2023 у справі №905/448/22, наголосив: “накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те й на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог, що суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами».
Апелянт зауважує на тому, що накладення арешту на всі рахунки підприємства повністю блокує можливість виконання поточних господарських операцій, зокрема: виплату заробітної плати працівникам; сплату податків, зборів і єдиного соціального внеску; оплату енергоносіїв, оренди, транспортних та логістичних послуг; виконання договірних зобов'язань перед контрагентами; здійснення розрахунків із постачальниками та клієнтами. Таким чином, ухвала фактично призводить до зупинення діяльності підприємства, що суперечить принципу свободи господарської діяльності, гарантованому ст. 42 Конституції України.
Предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Однак арешт поширено на все майно підприємства, яке не є предметом спору або забезпечення. Такий захід не має безпосереднього зв'язку з предметом позову, а отже, не відповідає вимогам ч. 2 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України. Верховний Суд у постанові від 17.11.2022 у справі №910/10176/21 зазначив: “Забезпечення позову має бути прямо пов'язане з предметом спору; арешт майна, що не є предметом позову, порушує принцип правової визначеності“.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м. Миколаїв на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2025 року у справі №915/1539/25, призначено справу до судового розгляду.
12.12.2025 року через підсистему “Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства “КОМІНБАНК», м. Київ надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м. Миколаїв на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2025 року по справі № 915/1539/25 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2025 року у справі № 915/1539/25 залишити без змін.
Зокрема, у відзиві позивач зазначає, що об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду, в постанові у справі № 905/448/22 від 03.03.2023 року дійшла висновку про те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Заявник, зауважує на тому, що, враховуючи відсутність інформації про майновий стан відповідачів (відсутність інформації про банківські рахунки, розмір коштів на вказаних рахунках), останній вважає, що у даному випадку існує вірогідність того, що відповідачі можуть в будь-який момент розпорядитися належним їм майном, зокрема, й частками у товариствах, що їм належать.
Як стверджує позивач, не суперечить усталеній судовій практиці накладення судом арешту на майно відповідача, оскільки, як виснувано у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №902/611/22, у разі наявності у відповідача нерухомого майна, але за неможливості встановлення достатності чи недостатності його вартості, накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача забезпечить у майбутньому (у разі задоволення позову) задоволення суми позовних вимог у повному обсязі або її різниці у випадку недостатньої вартості арештованого нерухомого майна.
Враховуючи майновий характер спору, заходи у вигляді арешту майна та грошових коштів відповідачів в межах суми заявлених позовних вимог є співрозмірними до позовних вимог та фактичних обставин господарської діяльності сторін, забезпечують виконання судового рішення в разі можливого задоволення позову й не порушують існуючих прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відзив долучено до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заперечення, викладені у відзиві, просив ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представники інших учасників справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку до їх електронних кабінетів ухвали про відкриття апеляційного провадження, та поштове повідомлення про направлення ухвали відповідачу-2 . Про причини неявки в судове засідання не повідомили, будь-яких заяв чи клопотань суду не надали.
Учасник справи, який не зареєстровані в системі “Електронний суд», а саме: ОСОБА_1 - повідомлявся судом засобами поштового зв'язку за встановленою адресою фактичного проживання. Копія ухвали, що направлялась на належну адресу ОСОБА_1 повернулась до суду неврученою з відміткою поштового відділення: «адресат відсутні».
Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У даному контексті судова колегія звертає увагу на те, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством, зокрема, у зв'язку із посиланням на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, оскільки факт неотримання ухвали суду зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (наведена позиція підтримана Верховним Судом у постановах: від 25.06.2018 у справі №904/9904/17, від 16.09.2019 у справі №904/5452/18, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19).
Водночас, апеляційний суд наголошує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідачем не внесено змін щодо відомостей про реєстрацію (місцезнаходження) останнього та не повідомлено суд апеляційної інстанції про зміну місцезнаходження ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, враховуючи, що копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 у справі №915/1539/25 надсилалась на адресу відповідача-2 ОСОБА_1 повернута із відміткою поштового відділення “адресат відсутній», проте отримання зазначеної ухвали залежить виключно від суб'єктивної поведінки останньої, а тому надіслана кореспонденція апеляційного суду вважається врученою належним чином, а відповідач-2 є обізнаним про призначені судові засідання.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі “Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, своїм правом на надання заяв по суті спору не скористалися, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, а саме, про забезпечення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м. Миколаїв на ухвалу про забезпечення позову Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2025 року у справі № 915/1539/25 не відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України та потребує скасування з відмовою у задоволенні заяви позивача, з огляду на наступне.
Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, та вже було зазначено вище за текстом постанови, 23.10.2025 Акціонерне товариство “КОМІНБАНК», м. Київ звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТОБЕТОННИЙ ЗАВОД №8», м.Миколаїв ОСОБА_1 , м. Київ, Товариства з обмеженою відповідальністю “АВЕСТ БУД», м.Миколаїв та Товариства з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м.Миколаїв про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТОБЕТОННИЙ ЗАВОД №8», м.Миколаїв, ОСОБА_1 , м.Київ Товариства з обмеженою відповідальністю “АВЕСТ БУД», м.Миколаїв, Товариства з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м.Миколаїв на користь Акціонерного товариства “КОМІНБАНК», м.Київ заборгованості за договором №97/22 про відкриття відновлювальної кредитної лінії за програмою “Доступні кредити 5-7-9» від 13.10.2022 у загальному розмірі 17665178 грн 80 коп., з яких: 14726787 грн - сума простроченої заборгованості за кредитом; 73304 грн 86 коп. - сума простроченої заборгованості за відсотками; 2865086 грн 94 коп. - сума заборгованості за відсотками (частина ФРП), що повинна бути сплачена клієнтом у разі непогашення простроченої заборгованості клієнтом.
Звернути стягнення на майно, передане у заставу відповідно до договору застави рухомого майна №97/22-З-1 від 14.10.2022, а саме: асфальтозмішувальну установку ДС 16837 (б/у), заводський номер 2101049, дата виготовлення 25.01.2021, підприємство - виробник ПрАТ “Кременчуцький завод дорожніх машин» на користь Акціонерного товариства “КОМІНБАНК», м.Київ в рахунок погашення заборгованості за Договором №97/22 про відкриття відновлювальної кредитної лінії за програмою “Доступні кредити 5-7-9» від 13.10.2022, в розмірі 17665178 грн 80 коп., з яких: 14726787 грн - сума простроченої заборгованості за кредитом; 73304 грн 86 коп. - сума простроченої заборгованості за відсотками; 2865086 грн 94 коп. - сума заборгованості за відсотками (частина ФРП), що повинна бути сплачена клієнтом у разі непогашення простроченої заборгованості клієнтом, шляхом реалізації предмета застави на публічних торгах із встановленням початкової ціни продажу на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна у межах процедури виконавчого провадження відповідно до Закону України “Про виконавче провадження».
В обґрунтування вимог позивач вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю “КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТОБЕТОННИЙ ЗАВОД №8», м. Миколаїв не виконало взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №97/22 від 13.10.2022 щодо повернення кредитних коштів у встановлений таким договором строк, які забезпечені порукою ОСОБА_1 , м.Київ, Товариством з обмеженою відповідальністю “АВЕСТ БУД», м.Миколаїв та Товариством з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м.Миколаїв за договорами поруки відповідно №97/22-П-1 від 13.10.2022, №97/22-П-2 від 13.10.2022 та №97/22-П-3 від 13.10.2022.
Разом з позовною заявою Акціонерним товариством “КОМІНБАНК», м.Київ до Господарського суду Миколаївської області подано заяву, в якій позивач просить суд вжити у даній справі наступні заходи забезпечення позову:
- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТОБЕТОННИЙ ЗАВОД №8», м. Миколаїв, які знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТОБЕТОННИЙ ЗАВОД №8», м.Миколаїв, яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову 17 665 178 грн 80 коп. до набрання законної сили рішенням суду у справі;
- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать ОСОБА_1 , м.Київ, які знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , м.Київ яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову 17665178 грн 80 коп. до набрання законної сили рішенням суду у справі;
- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “АВЕСТ БУД», м.Миколаїв, які знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все рухоме та нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “АВЕСТ БУД», м. Миколаїв, яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову 17665178 грн 80 коп. до набрання законної сили рішенням суду у справі;
- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м. Миколаїв, які знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все рухоме та нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м. Миколаїв яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову 17665178 грн 80 коп. до набрання законної сили рішенням суду у справі.
В обґрунтування такої заяви позивач вказує, що бездіяльність відповідача, яка виражається у невиконанні взятих на себе зобов'язань, по суті є формою ухилення від виконання такого зобов'язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останнього від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог позивача.
Позивач також зазначає, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2025 року у справі №915/1539/25 заяву Акціонерного товариства “КОМІНБАНК», м. Київ про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТОБЕТОННИЙ ЗАВОД №8», м. Миколаїв, які знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “КИЇВСЬКИЙ АСФАЛЬТОБЕТОННИЙ ЗАВОД №8», м.Миколаїв, яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову 17665178 грн 80 коп. до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Накладено арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать ОСОБА_1 , м. Київ, які знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , м. Київ, яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову 17665178 грн 80 коп. до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Накладено арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “АВЕСТ БУД», м. Миколаїв, які знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все рухоме та нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “АВЕСТ БУД», м.Миколаїв, яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову 17665178 грн 80 коп. до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Накладено арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м.Миколаїв, які знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на все рухоме та нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м. Миколаїв, яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах суми позову 17665178 грн. 80 коп. до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що вжиття запропонованих заходів забезпечення позову відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Зі вказаною ухвалою Товариство з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м. Миколаїв не погодилося в та звернулося до апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.
Предметом апеляційного перегляду в даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та все майно відповідачів, які зазначені вище.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, викладеними в ухвалі.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При вжитті таких заходів суд повинен з'ясувати наявність зв'язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків арешту належного відповідачеві майна.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.
Колегія суддів зазначає, що правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі “Кюблер проти Німеччини»).
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо..
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 у справі №922/599/19, від 16.11.2023 у справі №921/333/23).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення судом питання про забезпечення позову.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Наведена правова позиція викладена і у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18, і у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 року у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 року у справі № 904/2285/19, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Тобто, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову, необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. З подібних мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу № 917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.04.2025.
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Разом з тим, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 року у справі № 914/2072/20.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 року у справі №910/1200/20).
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, досліджуючи питання адекватності та співмірності заходів забезпечення позову, а також наявності передумов для застосування таких заходів виходив з того, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на все наявне рухоме та нерухоме майно та всі грошові кошти відповідачів, які знаходяться на наявних рахунках та тих, які будуть виявлені, у межах суми позову, гарантуватиме ефективний захист і поновлення прав та інтересів позивача в разі задоволення позову, не становитиме надмірний та непропорційний тягар для відповідачів, і є співрозмірним із вимогами, які заявлені позивачем.
Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд першої інстанції прийняв до уваги правову позицію Верховного Суду, зокрема, викладену у справі №905/448/22 від 03.03.2023, у справі №910/8671/22 від 07.04.2023, про те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Також суд першої інстанції зазначив, що за встановлених обставин, у цьому випадку вбачається, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача без порушення, або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.При цьому обраний вид забезпечення позову (арешт майна) не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Тобто, накладення арешту на нерухоме майно не завдасть шкоди та збитків відповідачам, а лише тимчасово обмежить їх право розпоряджатися таким майном на користь інших осіб.
Однак, дослідивши матеріали оскарження ухвали та оскаржувану ухвалу у даній справі, з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги щодо застосування статей 136,137 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає, що ухвала прийнята за результатами розгляду заяви про забезпечення позову без повного дотримання вищезазначених вимог та без врахування останньої правової позиції суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах саме в частині необхідності доказування заявником фактичних обставин у кожній конкретній справі при зверненні до суду з заявою про застосування заходів забезпечення позову.
Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 908/2609/20, від 15.09.2021 у справі № 10/Б-5022/1383/2012, від 14.09.2021 у справі № 908/1671/16
Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду і в даному випадку судова колегія враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 та, зокрема, висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25, якою були скасовані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції і відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Так, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з останньою практикою Верховного Суду у побідних правовідносинах, слід зазначити, що законодавством покладено на заявника обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.
При цьому, саме лише посилання в заяві позивача на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, адже має характер припущення. Вказане повністю узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Судова колегія ще раз наголошує на тому, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати суду причини звернення з такою заявою та довести їх існування належними засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ураховуючи правові позиції щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України та останню практику Верховного Суду, суд апеляційної інстанції ще раз звертає увагу на той факт, що саме на заявника покладено обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову .
Нормами статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Тому, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду, зокрема, належить встановити наявність обставин, які свідчать про небезпідставність вимог позивача та ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду (див. пункти 7.14, 7.20, 7.23, 7.24 цієї постанови) викладених у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 та правовими висновками Верховного Суду у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог.
З огляду на викладене, заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Також, колегія суддів звертає увагу, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, на яку посилається і заявник, і суд першої інстанції), також міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
З огляду на викладене, зазначений висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів дійсно не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов'язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів, підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.
Це підтверджується тим, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив те, що наведений у зазначеній постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Крім того, наведений зміст вказаної постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу і на той факт, що суд першої інстанції, накладаючи арешт на майно відповідачів на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачам, яке буде виявлено виконавцем в ході примусового виконання ухвали про забезпечення позову, у межах повної суми позову 17665 178 грн 80 коп., не врахував вимоги і щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим вимогам.
Так, судом одночасно було накладено арешт на грошові кошти відповідачів у сумі 17 665 178 грн 80 коп. За таких обставин, у випадку наявності підстав для такого, арешт майна міг бути застосований лише у межах суми, достатньої для можливого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто, лише в межах різниці між ціною позову та сумою арештованих грошових коштів.
В даному випадку накладення арешту на майно у межах усієї суми позову за наявності арешту грошових коштів призводить до фактичного подвійного забезпечення однієї й тієї самої вимоги, що суперечить принципу співмірності заходів забезпечення позову.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, зв якій зокрема, висновувано, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами; а умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто, лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву та вказуючи про наявність підстав для забезпечення позову, у порушення статей 86, 210, 136, 137, 237 Господарського процесуального кодексу України, не зазначив і не дослідив обґрунтованості позовних вимог з урахуванням співмірності, адекватності та збалансованості, а відтак, не встановив порушених відповідачами прав позивача, ризик незабезпечення ефективного захисту порушених цих прав, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, як одне з чотирьох ключових питань, які суд обов'язково вирішує при забезпеченні позову.
Позивачем взагалі до заяви не надано суду будь-яких доказів, а судом першої інстанції у порушення статті 86 Господарського процесуального кодексу України не встановлено та не наведено фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про наявність підстав для розгляду судом питання щодо правомірності або неправомірності дій відповідачів в частині, що стосується необхідності вчинення судом невідкладних заходів, зокрема, вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття саме запропонованих заходів забезпечення позову. Саме по собі припущення потенційної можливості відповідачів розпоряджатися коштами та майном та потенційної можливості ухилення відповідачів від виконання судового рішення у разі задоволення позову не є підставою вважати, що існують такі ризики.
Причому, в матеріалах оскарження ухвали по даній справі взагалі відсутні докази наявності поданих позивачем доказів на обґрунтування своєї заяви щодо конкретних фактичних обставин для забезпечення позову у даній справі, виходячи з предмету та підстави позову, на підставі дослідження яких суд міг би зробити висновок щодо необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідачів тим способом, який було визначено заявником та застосовано місцевим господарським судом.
До того ж, в даному випадку предметом арешту є і те майно, що є предметом договору застави і позивачем взагалі не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів того, що вартість заставного майна є нижчою, ніж сума позову, тоді як апелянт стверджує протилежне.
Висновок суду першої інстанції щодо наявності конкретних фактичних обставин для забезпечення позову, до яких він дійшов з урахуванням дослідження поданих позивачем доказів на обґрунтування позовних вимог з урахуванням співмірності та необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, в оскаржуваному судовому рішеннях відсутній.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2025 у справі №915/1539/25, як вже зазначалося раніше за текстом постанови, постановлена з порушенням норм процесуального права, без дослідження доказів, яких в даному випадку взагалі не надано суду першої інстанції, якими заявник обгрунтовує своє вимоги.
При цьому, судова колегія звертає увагу позивача, що він не позбавлений права повторно звернутися до суду з відповідною заявою з наданням суду належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову з визначенням належних способів застосування таких заходів до відповідачів.
Доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, вказаних висновків не спростовують, відтак суд апеляційної інстанції відхиляються за наведених вище міркувань. Судова колегія, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі “Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
В даному випадку, як вже зазначалося вище за текстом постанови, заявником не доведено належними засобами доказування необхідність застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти та майно, співмірність його застосування з предметом позовних вимог, зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акту, що буде постановлений у даній справі.
За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м. Миколаїв потребує задоволення, а ухвала про забезпечення позову Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2025 року у справі №915/1539/25 не відповідає вимогам процесуального законодавства і є достатні правові підстави для її скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у повному обсязі за недоведеністю..
Розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом даної апеляційної скарги, має бути здійснено, виходячи зі змісту норм статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи по суті згідно із загальними правилами вказаної статті.
Керуючись ст. 136-140, 269, 270, 271, 275, 277, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “АКТИВПОСТАЧ», м. Миколаїв на ухвалу про забезпечення позову Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2025 року у справі №915/1539/25 задовольнити.
Скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2025 року у справі №915/1539/25.
Відмовити у задоволенні заяви Акціонерного товариства “КОМІНБАНК», м. Київ про забезпечення позову від 23.10.2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 19.02.2026 року.
Повний текст постанови складено 20.02.2026 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді: Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош