"22" лютого 2026 р. Справа №926/2853-б/24(926/2511/25)
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді МАТУЩАКА О.І.
суддів СКРИПЧУК О.С.
КРАВЧУК Н.М.
за участю секретаря судового засідання - Телинько Я.П.
за участю представників від:
скаржника - Жила Марина Ігорівна (адвокатка);
боржника - Кочин Наталія Василівна (ліквідаторка);
ініціюючого кредитора - Грищенко Олександр Миколайович (адвокат);
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Касьяненка Захара Сергійовича (вх. ЗАГС №01-05/3001/25 від 15.10.2025)
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 25.09.2025 (суддя В.В. Дутка)
у справі №926/2853-б/24 (926/2511/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Роско Груп», м.Чернівці
до Фізичної особи - підприємця Касьяненка Захара Сергійовича, м.Харків
про стягнення заборгованості в сумі 116 390,00 грн
в межах справи №926/2853-б/24
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Ніко-Тайс», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Роско Груп», м. Чернівці
про визнання банкрутом
Суть спору.
В провадженні Господарського суду Чернівецької області перебуває справа №926/2853-б/24 про банкрутство ТОВ «Роско Груп».
Постановою суду від 07.05.2025 припинено процедуру розпорядження майном боржника, визнано ТОВ «Роско Груп» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кочин Н.В.
ТОВ «Роско Груп» в особі ліквідатора Кочин Н.В. звернулося до суду з позовом до ФОП Касьяненка Захара Сергійовича про стягнення 116 390,00 грн, як безпідставно набутого майна (грошових коштів) в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).
Господарський суд Чернівецької області рішенням від 25.09.2025 позов задовольнив. Стягнув з ФОП Касьяненка З.С. на користь ТОВ «Роско Груп» 116 390,00 грн безпідставно отриманих коштів та 2 422,40 грн судового збору.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач без достатньої правової підстави набув та утримує грошові кошти позивача в сумі 116 390,00 грн, оскільки між сторонами відсутній цивільно-правовий договір, а відповідач не надав суду жодних належних і допустимих доказів укладення відповідних договорів, виставлення рахунків, підписання актів приймання-передачі послуг чи інших первинних документів, які б підтверджували правомірність отримання спірних коштів. Подані роздруківки електронного листування суд визнав неналежними доказами на підтвердження виконання господарських зобов'язань.
За таких обставин суд дійшов висновку, що спірні кошти набуті відповідачем за рахунок позивача без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим вони підлягають поверненню як безпідставно набуте майно, а позовні вимоги - задоволенню в повному обсязі з покладенням судових витрат на відповідача.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Не погоджуючись із таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 25.09.2025 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі покликається на такі обставини:
- суд першої інстанції неправильно визначив правову природу спірних відносин та безпідставно застосував положення ст. 1212 ЦК України, оскільки між сторонами існували господарські договірні зобов'язання, а спірні кошти були отримані відповідачем на підставі укладених договорів, що виключає можливість їх кваліфікації як безпідставно набутого майна;
- місцевий господарський суд формально послався на відсутність оригіналів договорів, але не дослідив електронне листування сторін, рахунки та їх оплату, погодження умов робіт і призначення платежів, а також не врахував фактичне господарське співробітництво сторін, яке підтверджує реальність договорів;
- обов'язок забезпечення пошуку, збереження та подання бухгалтерських документів боржника покладено на ліквідатора, відсутність документації у позивача не може слугувати підставою для покладення відповідальності на відповідача;
- неможливість відповідача надати повний комплект первинних документів зумовлена об'єктивними обставинами, зокрема бойовими діями, обстрілами м. Харкова та вимушеною зміною місця проживання, і суд мав врахувати добросовісні дії відповідача та вплив воєнного стану, який ускладнює збереження та подання документів.
Таким чином, вважає, що суд першої інстанції передчасно визнав доведеними обставини, що не підтверджені належними доказами, та зробив висновки щодо відсутності договірних відносин без повного дослідження фактичних дій сторін.
ТОВ «Роско Груп» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Покликається на такі обставини:
- в матеріалах справи відсутні договори, акти приймання-передачі послуг, рахунки, податкові накладні чи інші первинні документи, які підтверджували б надання відповідачем послуг або виконання робіт для ТОВ «Роско Груп» у 2018 - 2019 роках;
- під час аналізу фінансово-господарської діяльності ліквідатором виявлено перерахування коштів відповідачу з призначенням платежів за послуги та програмне забезпечення «Бітрікс» без наявності підтверджуючих документів, посадові особи боржника не передали ліквідатору бухгалтерську документацію, тому інформація отримана з банківських установ і державних реєстрів;
- ліквідатор направив відповідачу письмову вимогу №247/25 від 11.04.2025 з пропозицією надати первинні документи або повернути кошти. Вимога надіслана за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а тому вважається належно врученою, однак відповідач її не виконав і документів не надав;
- відсутність договору між сторонами та непідтвердження фактичного надання послуг свідчать про безпідставність набуття коштів.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені належними доказами, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення не існує.
У підсистемі «Електронний суд» представниця відповідача - адвокатка Жила М.І. сформувала клопотання про витребовування доказів (15.12.2025) та додаткові пояснення по справі (16.12.2025), які ухвалою суду від 18.12.2025 залишені без розгляду, оскільки подані поза межами встановленого строку.
Враховуючи те, що зазначені документи поданні поза межами встановленого строку і апелянтом не заявлено клопотання про його поновлення, колегія суддів дійшла висновку залишити їх без розгляду.
28.12.2025 від ініціюючого кредитора у справі про банкрутство ТОВ «Роско Груп» - ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» надійшло клопотання про залучення його до участі справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Клопотання мотивоване тим, що заявник є визнаним кредитором у справі про банкрутство ТОВ «Роско Груп», у зв'язку з чим має безпосередній юридичний інтерес у результаті розгляду справи №926/2853-б/24 (926/2511/25), оскільки предметом спору є стягнення грошових коштів у сумі 116 390,00 грн, які у разі залишення рішення суду першої інстанції в силі підлягатимуть включенню до ліквідаційної маси боржника.
Відтак вважає, що результат апеляційного перегляду безпосередньо вплине на обсяг ліквідаційної маси та рівень задоволення вимог кредиторів, тобто може змінити його майнові права та охоронювані законом інтереси, що відповідно до ст. 50 ГПК України є підставою для його залучення до участі у справі як третьої особи на стороні позивача.
Розглянувши клопотання ТОВ «Компанії «Ніко-Тайс», суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Таким чином, ст. 50 ГПК України визначає процесуальний порядок та строк вступу в справу третьої особи. Водночас подане клопотання про залучення третьої особи подано лише на стадії апеляційного перегляду справи, що свідчить про пропуск встановленого процесуального строку для вступу у справу.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі №191/1169/16-а зазначив, що залучення третьої особи на стадії апеляційного розгляду можливе лише у випадку порушення прав, свобод або інтересів цієї особи під час розгляду справи в першій інстанції, зокрема якщо суд першої інстанції прийняв рішення про її права, свободи чи обов'язки без участі цієї особи.
У цьому випадку клопотання ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» про залучення до справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, подане 28.12.2025 через систему «Електронний суд» до апеляційної інстанції, тобто після завершення підготовчих дій у суді як першої, так і апеляцінйої інстанції.
Водночас заявником не наведено жодних обґрунтованих причин неможливості подання відповідної заяви у суді першої інстанції, не зазначено обставин, які б об'єктивно перешкоджали своєчасному зверненню з таким клопотанням, а також не заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.
За таких обставин, в силу ч. 2 ст. 118 ГПК України, подане клопотання підлягає залишенню без розгляду.
Інших клопотань та заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, учасниками справи подано не було.
22.01.2026 у судовому взяли участь представниця боржника - ліквідаторка Кочин Н.В., представниця скаржника - адвокатка Жила М.І., а також представник ініціюючого кредитора - адвокат Грищенко О.М..
Присутні в судовому засідання представники сторін відповідно підтримали доводи та заперечення, викладені у апеляційній скарзі та письмових поясненнях на таку.
Фактичні обставини справи та оцінка суду.
Судом першої інстанції встановлено, що під час виконання обов'язків ліквідатора по справі про банкрутство ТОВ «Роско Груп» Кочин Н.В. стало відомо, що розмір дебіторської та кредиторської заборгованостей Товариства збільшився протягом останніх років.
На переконання ліквідатора, товариство направляло отримані від реалізації товарів та наявні кошти на безпідставне перерахування на користь різного роду одержувачів, при цьому, не розраховувалось зі своїми постачальниками, а також не здійснювало виконання існуючих грошових зобов'язань.
За результатами вжитих ліквідаторкою заходів в межах справи №926/2853-б/24 про банкрутство ТОВ «Роско Груп» отримано інформацію у вигляді банківських виписок від АТ КБ «Приватбанк» та АТ «ОТП Банк».
Виходячи із аналізу отриманої та наявної інформації щодо активів боржника та розпорядженням ним такими до порушення справи про банкрутство, а також відповідно до банківських виписок встановлено, що ФОП Касьяненком З.С. із поточного рахунку ТОВ «Роско Груп», відкритого в АТ КБ «Приватбанк» та АТ «ОТП Банк», було отримано грошові кошти відповідно до наступної інформації/даних:
- 30.03.2018 на суму 11970,00 грн із зазначенням призначення платежу: оплата за ПЗ БІТРІКС, по рах.№1397 від 28.03.2018. без ПДВ;
- 24.04.2018 на суму 26 500,00 грн із зазначенням призначення платежу: оплата за консультаційні послуги бітрікс, згідно рахунку №1463 від 23.04.2018. без ПДВ;
- 22.05.2018 на суму 38 750,00 грн із зазначенням призначення платежу: оплата за консультаційні послуги, згідно п.п.1.2 п.1 договору №79 від 21.05.2018. без ПДВ;
- 14.06.2018 на суму 8 450,00 грн із зазначенням призначення платежу: оплата за налаштування порталу Бітрікс по рах.№ 1575 від 13.06.2018. без ПДВ;
- 30.08.2018 на суму 5 520,00 грн із зазначенням призначення платежу: консультація по налаштуванню корпоративного порталу БІТРІКС, по рах.№1764 від 28.08.2018. без ПДВ;
- 02.10.2018 на суму 12 600,00 грн із зазначенням призначення платежу: оплата за ПЗ БІТРІКС по рах.№1843 від 01.10.2018. без ПДВ;
- 27.03.2019 на суму 12 600,00 грн із зазначенням призначення платежу: оплата за ПП БІТРІКС по рах.№222 від 21.03.2019. без ПДВ.
Загальна сума перерахованих позивачем на рахунок відповідача коштів становить 116 390,00 грн.
У зв'язку із проведенням ліквідаційної процедури у справі №926/2853-б/24 про банкрутство ТОВ «Роско Груп», відповідно до норм КУзПБ, ліквідатором позивача було направлено на адресу відповідача вимогу вих. №247/25 від 11.04.2025 про повернення майна (погашення дебіторської заборгованості).
Оскільки відповідач не отримав зазначеної вимоги, то вказана вимога позивача залишена без задоволення.
Враховуючи зазначене, позивач звернувся із позовом у цій справі, покликаючись на те, що кошти в сумі 116 390,00 грн, у розумінні ст. 1212 ЦК України, вважаються такими, що безпідставно набуті ФОП Касьяненком З.С., оскільки у ліквідатора відсутні докази укладання між сторонами цивільно - правового договору.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки між сторонами відсутній належним чином укладений цивільно-правовий договір і відповідач не надав суду жодних належних і допустимих доказів укладення відповідних договорів, виставлення рахунків, підписання актів приймання-передачі послуг чи інших первинних документів, які б підтверджували правомірність отримання спірних коштів, а тому такі кошти підлягають поверненню як безпідставно набуті відповідно до ст. 1212 ЦК України.
При цьому, подані роздруківки електронного листування суд визнав неналежними доказами на підтвердження виконання господарських зобов'язань.
Із зазначеними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, вважає їх необґрунтованими та такими, що зроблені без з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також із порушенням процесуальних норм та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Так, згідно з ч. 1-3 ст.1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Системний аналіз положень ст. ст. 11, 177, 202, ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Тому договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК.
На підтвердження наявності між сторонами правовідносин (здійснення господарських операцій) відповідач надав роздруківки з електронної пошти. Відповідач вказував, що існування ділової кореспонденції між сторонами свідчить про наявність правової підстави для отримання відповідачем коштів.
Суд першої інстанції не взяв до уваги надані відповідачем докази, оскільки вказав, що додані роздруківки не є доказами надання відповідачем послуг позивачу та виконання робіт. Окрім цього, зазначив, що такі роздруківки електронних листів та додатків до них є паперовою копією електронного доказу, а тому мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом.
Вказані висновки суду першої інстанції є помилковими та необґрунтованими.
Так, відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (ч.ч. 3-5 ст. 91 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.
У ч. 2 ст. 96 ГПК України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У ч. 3 зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Аналогічний правовий висновок щодо засвідчення електронних доказів міститься у постанові Верховного Суду від 15.07.2022 у справі №914/1003/21.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказані вище докази було долучено до відзиву, поданого відповідачем до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд».
Стаття 6 ГПК України визначає, що особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або із застосуванням засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Особливості використання кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Таким чином, подаючи відзив у справі разом із долученими до нього доказами, суд вказує, що такі докази засвідчені електронним підписом, а тому є належними та достовірними згідно з вимогами ГПК України, а тому повинні братися до уваги при вирішенні спору у цій справі.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідач зазначив про те, що 21.08.2018 між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) було укладено договір №79 про надання послуг, а також 01.10.2018 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено договір постачання програмної продукції №98.
На виконання вимог договору №98 про надання програмного продукту, програмний продукт було надано в форматі SAAS рішення та доступу на оплачений періоду та обраного тарифу. Адреса порталу клієнта була rosco.bitrix24.ua. Всі ліцензії були придбані та активовані. Кожна з них надавала доступ до функцій та можливостей тарифа Бітрікс24 Команда строком на 6 місяців. Кожне їх придбання позивачем продовжувало доступ, жодних скарг про те, що під час використання програмного продукту виникали якісь труднощі або недоліки з боку позивача не надходили, зобов'язання зі сплати отриманого продукту було оплачено, що у свою чергу свідчить про виконання сторонами взятих на себе зобов'язань належним чином.
Щодо виконання договору про надання послуг №79, то за цим договором відповідачем було надано консультаційні послуги, що визначені специфікацією до даного договору. Отримані послуги було оплачено, жодних письмових або усних претензій щодо якості наданих послуг з боку замовника до відповідача не надходило, що також свідчить про належне виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Спірні правовідносини між сторонами в частині виконаного та оплаченого зобов'язання припиняються у момент належного виконання, і ставити під сумнів правомірність таких відносин без належних правових підстав, як стверджує апелянт, є необґрунтованим та суперечить вимогам чинного законодавства України.
Крім того, суд погоджується із доводами апелянта про те, що позивач не наводить жодних доказів того, що відповідач неналежно виконав або несвоєчасно виконав взяті на себе зобов'язання, а також не обґрунтовує відсутність правової підстави для отримання відповідачем грошових коштів.
Суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи дійсно відсутні будь-які укладені між сторонами договори.
Разом з тим, колегія суддів бере до уваги, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Вказаний вище стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 917/996/20.
З врахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що той факт, що між ТОВ «Роско Груп» та ФОП Касьяненком З.С. відбувались господарські операції, підтверджується існуванням ділової кореспонденції між сторонами, рухом грошових коштів, зазначенням призначення платежу, що свідчить про більшу вірогідність існування між сторонами правовідносин, на виконання яких позивачем перераховано спірні кошти, що виключає кваліфікацію таких коштів як безпідставно набутого майна відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Більше того, в судовому засіданні 22.01.2026 ліквідатор боржника (позивача) визнала той факт, що між сторонами існували правовідносини, однак у зв'язку із відсутністю у неї самих договорів та інших первинних документів звернулася із цим позовом.
Суд апеляційної інстанції враховує, що правовідносини між сторонами виникли та виконувались у 2018 - 2019 роках, а тому беручи до уваги обставини запровадження на території України воєнного стану, що призвело до об'єктивних труднощів у відповідача, місце реєстрації якого м. Харків, у забезпеченні належного зберігання первинних документів у паперовому вигляді, відповідач позбавлений можливості надати повний пакет первинних бухгалтерських та господарських документів, що не може спростовувати наявність правової підстави для отримання спірних коштів.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17 застосувала доктрину venirecontra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Так, з одного боку, позивач систематично та усвідомлено здійснював перерахування грошових коштів із чітким визначенням у реквізиті «призначення платежу», в тому числі із прямим посиланням на договір. Відповідно до п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки, затвердженої постановою Правління Національний банк України від 21.01.2004 № 22, саме платник визначає зміст призначення платежу та несе відповідальність за зазначені в ньому відомості. Банк здійснює лише формальну перевірку за зовнішніми ознаками. Отже, призначення платежів є результатом вільного волевиявлення платника, яке відображає його правову позицію щодо підстав здійснення оплати.
Така поведінка позивача об'єктивно сформувала у відповідача обґрунтоване очікування правомірності отримання коштів як плати за договором. Відповідач, покладаючись на чіткі та неодноразово підтверджені дії позивача, приймав платежі як договірні, що відповідає критеріям добросовісності та чесної ділової практики, про які йдеться, зокрема, у Принципах європейського приватного права.
Натомість подальше звернення позивача з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів прямо суперечить його ж попередній поведінці, зафіксованій у платіжних документах. Така зміна правової позиції без об'єктивних і виправданих підстав порушує принцип добросовісності та заборону діяти всупереч власним попереднім діям.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що зміна керівника позивача на ліквідатора не може слугувати виправданням або легітимацією такої суперечливої поведінки. Юридична особа зберігає свою правосуб'єктність, а дії її органів управління, вчинені раніше, є діями самої юридичної особи. Допущення протилежного підривало б принцип правової визначеності та стабільності цивільного обороту.
Отже, сукупність наведених обставин свідчить, що позивач, який спочатку визнавав договірний характер платежів шляхом їх цільового призначення, а згодом заявив вимоги про повернення цих самих сум як безпідставно збережених, діє непослідовно та недобросовісно, що є неприпустимим у світлі доктрини venire contra factum proprium.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірні грошові кошти були отримані відповідачем не безпідставно, а в межах правовідносин, які позивач сам визнавав своїми діями. Отже, відсутні передбачені ст. 1212 ЦК України умови для їх повернення, у зв'язку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити.
Відповідно ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Беручи до уваги зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції покладається на позивача.
Керуючись ст. 129, 269-270, 275, 277, 281-284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Касьяненка Захара Сергійовича задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 25.09.2025 у справі №№926/2853-б/24 (926/2511/25) скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
3. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Роско Груп» (58000, м. Чернівці, вул. Головна, буд. 122А; код ЄДРПОУ 36063919) на користь Фізичної особи - підприємця Касьяненка Захара Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 3 633, 60 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в порядку та на умовах, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 64 КУзПБ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області.
Головуючий-суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК